Правова держава

План.

1. Соціальна держава.

2. Розвиток ідеї правової держави.

3. Правова держава.

4. Демократія та громадянське суспільство.

Рекомендована література:

1. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. Видання друге. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008.

2. Колодій А.М., Копєйчиков В.В. Теорія держави та права. Навч. посібник.-К., 1995.

3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник/ Пер. з рос.- Харків: Консум, 2001.

4. Барков В., Розова Т. Громадянське суспільство в Україні: проблеми та їхнє вирішення // Вибори та демократія. — К.: Нац. ун-т Києво-Могилянська Академія. — 2006.— №3 (9). — С.20-27.

5. Братасюк М., Довгунь Т. Громадянське суспільство: сутність, генеза, ідеї, особливості становлення в умовах сучасної України. — Тернопіль, 1999.

6. Кресін О. Громадянське суспільство і держава: шлях до порозуміння і співпраці (з методологічного семінару) // Право України. — 2004. — №3. — С.18.

7. Левенець Ю.А. Держава у просторі громадянського суспільства. — К.: Освітня книга, 2006. — 272 с.

8. Матузов Н.И. Гражданское общество: Сущность и основные принципи //Правоведение. — 1995. — № 3. — С.83-93.

9. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи. — Львів: Тріада плюс, 2004. — 392 с.

10. Отрусь К. А.Государство и гражданское общество: Генезис идеи и современная Россия// Новая правовая мысль. — 2003. — № 2 (3). — С. 6-9.

11. Щепанская Т.А. Сущностньїе характеристики гражданского общества // Актуальні проблеми держави і права. 36. наук, праць. — Одеса: Юрид.літ., 2004. — Вип.22. — С.435-440.

12. Шаповал В. Безпосередня демократія і представницька демократія у взаємозв'язках // Право України. — 2004. — №8. — С.8-12.

13. Шевчук О.М. Демократія як гуманістична цінність // Актуальні проблеми політики: 36.наук, праць.—- Одеса: Юрид. літ., 2005. — Вип.25. — С.357-365.

14. Яковюк І. Виникнення та розвиток концепції соціальної держави // Вісник Академії правових наук України. — 2001. — № 2 (25). — С. 25-34.

15. Якубенко В. М. Соціальна держава чи правова? // Держава і право. Збірник наукових праць. — 2002. — Вип. 18. — С.50-56.

16. Якубенко В. Принципи соціальної держави // Право України. — 2002. — № 6. — С.33-38.

Питання для самоконтролю:

1. Ознаки соціальної держави.

2. Україна як соціальна держава.

3. Концепції правової держави.

4. Природно-правова теорія.

1. Соціальна держава.

Соціальна держава (держава соціальної демократії) – це сучасна політико-правова теорія, де слово «соціальна» несе велике значеннєве навантаження: воно пов’язано із соціальним життям людей, підкреслює, що держава бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, здійснює функцію регулювання економіки з обов’язковим урахуванням екологічних вимог, забезпечує захист економічних і соціальних прав людини.

Поняття «соціальної держави» було висунуто у 1920 р. німецьким державознавцем Х. Хеллером і згодом поширилося в Європі. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму.

У наші дні соціальна держава означає, насамперед, обов’язок законодавця бути соціально активним в ім’я згладжування суперечливих інтересів членів суспільства і забезпечення гідних умов життя для усіх за наявності рівності форм власності на засоби виробництва. Держава стає органом подолання соціальних протиріч, урахування і координації інтересів різних груп населення, проведення до життя таких рішень, які б позитивно сприймалися різними верствами суспільства.

Поняття правової держави усе більш поєднується з концепцією так званої «держави загального благоденства», або інакше «соціальної держави» це суміщення відбувається насамперед на основі гарантій системи економічних, соціальних і культурних прав.

Вчені (Г. Ріттер, Роулз та ін.) виділяють три моделі сучасної соціальної держави.

1. Позитивна держава (США), у якій є найменший ступінь невтручання держави в економіку і соціальне забезпечення, орієнтоване на дотримання індивідуалізму та захист корпоративних інтересів (соціальна політика держави виступає як засіб контролю).

2. Власне соціальна держава (Велика Британія), у якій забезпечуються гарантований мінімальний рівень життя і рівень стартових можливостей (соціальна політика держави як засіб забезпечення повної зайнятості)

3. «Держава добробуту» (Нідерланди), у якій забезпечується мінімальний рівень життя та встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується повна зайнятість (соціальна політика держави як засіб забезпечення «рівності, кооперації та солідарності»).

Ці моделі мають тенденцію переходу від однієї до іншої. Вони ніде цілком не були реалізовані, що свідчить про мінливість соціальної політики держав у ході розвитку.

Ідея про орієнтацію України на соціальну державу міститься у Конституційному договорі між ВР і ПУ (від 8 липня 1995 р.) «Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття Конституції України». Тут, зокрема, підкреслюється, що Договір гарантує соціальну спрямованість ринкової економіки. Чітке текстуальне вираження ідея соціальної правової держави знайшла у ст..1 КУ.

Було б помилковим вважати, що правова держава і соціальна добре поєднуються і в змозі цілком злитися в один тип держави. Принцип соціальної безпеки населення і вимога не лише юридичної, а й матеріальної рівності (властивості соціальної держави) суперечать ідеї свободи особи, взаємної відповідальності держави і громадянина (властивості правової держави).

Однак було б неслушним протиставляти правову державу і соціальну. Їх зближення – найсприятливіший результат для громадянського суспільства, оптимальний варіант його розвитку без класово ворожих конфліктів і соціальних потрясінь.

Соціальна і правова держави сумісні між собою доти, доки функціонування державної влади буде обмежуватися, врівноважуватися, контролюватися і поширюватися в межах додержання основних прав людини. І навпаки, соціальна держава су перечуватиме з правовою державою завжди, коли «людський добробут», «соціальна безпека», «соціальна справедливість» вважатимуться вищими цінностями. Розвиток держави як соціальної має ґрунтуватися на такому фундаменті, як «правова держава».

Серед ознак соціальної держави можна виділити:

1) високий рівень економічного розвитку країни, що дозволяє розподілити дохід населення, не пригнічуючи власників;

2) соціально орієнтовану структуру економіки, що виражається в багатоманітності форм власності;

3) формування громадського суспільства, в руках якого держава служить інструментом проведення соціально орієнтованої політики;

4) розробка державою різних соціальних програм і визначення першочерговості їх реалізації;

5) затвердження таких цілей держави, які забезпечать кожному: а) достатні умови життя; б) соціальну захищеність; в) рівні стартові умови для самореалізації особистості;

6) розвинуте соціальне законодавство;

7) соціальну відповідальність держави по відношенню до своїх громадян і відповідальність членів суспільства по відношенню один до одного і до всього суспільства в цілому.

Функції соціальної держави:

- підтримка соціально незахищених верств населення (безробітні, пенсіонери, інваліди);

- охорона праці і здоров’я людей;

- підтримки сім’ї, материнства, батьківства і дитинства;

- згладжування соціальної нерівності шляхом перерозподілу доходів між різними групами населення за допомогою податків, спеціальних соціальних програм, державного бюджету і т.д.

- підтримка благодійної діяльності (за допомогою пільг);

- фінансова та інша підтримка основних наукових досліджень і культурних програм;

- боротьба з безробіттям (виплата допомоги, перекваліфікація);

- участь в реалізації міждержавних екологічних, культурних, образотворчих та інших соціальних програм;

- забезпечення компромісу в суспільстві, відвернути соціальну напруженість і конфлікти.

1. Розвиток ідеї правової держави.

Конституції ряду сучасних держав закріпили їх характеристику в якості правових. Але ідея правової держави не є породженням лише сьогоднішнього суспільства. В юридичній літературі виділяють, як правило, 4 етапи в розвитку вчення про правову державу.

До першого етапу відноситься період античної історії, коли велись пошуки справедливої, розумної, раціональної організації життя суспільства. При цьому в теоретичних висловлюваннях ще не вказувалася ідея про правову організацію публічної влади. Мислителі античності підкреслювали значення закону, його верховенство, обов’язковість як для правителів, так і для населення (Платон «Закони», «Государство», «Политик», Аристотеля – «Политика», «Етика» та ін.)

Античні ідеї стали основою для подальшого розвитку вчення про систему демократії, народний суверенітет, основних правах людини, рівності всіх перед законом і т.д.

На другому етапі концепцію правової держави розробили представники природно-правової теорії – Гроцій, Спіноза, Гоббс, Локк та ін.

Класичним виразником ідеї правової держави в епоху буржуазного ладу вважається англ.. мислитель XVIII ст. Д. Локк. Він визначив поняття правового закону, його мета – зберегти і розширити свободу людей, розглядав принцип розподілу влади як гарантію проти зловживання владою, а свободу індивіда характеризував як свободу діяти за власним бажанням завжди і у всіх випадках, коли це не заборонено законом, і не може залежати від волі іншої особи.

Засновником теорії розподілу влади прийнято вважати франц. юриста XVIII ст. Ш. Монтеск’є. Встановлення правової державності він пов’язував з політичною свободою в громадянському суспільстві. Він вважав, що саме розподіл влади, коли влада знаходиться в різних руках зможе забезпечити належну свободу. Вчення Локка, Монтеск’є подіяли на перші буржуазні концепції в т.ч. на Конституцію США 1787 р. і французьку Декларацію прав людини і громадянина 1789 р.

Третій етап у створенні правової держави пов'язаний з іменами німецьких вчених І.Канта і Г.Гегеля.

Кант говорив не про правову державу, а про правове суспільство. Державу він розумів як «об’єднання багатьох людей», які підкорюються правовим законам. Право у Канта було тісно пов’язано з мораллю. Він вважав, що закони держави вимагають від людей поєднувати прояв свобідної волі з волею інших людей. І тоді взаємовідносини в суспільстві будуть мати правовий характер. Таким чином Кант створив ідеальну теоретичну модель правової держави.

Гегель був опонентом Канта і приймав ідею правової держави як практичну дійсність. Правову державу він визначав як «царство реалізованої волі», в той же час ототожнюючи державу і право. Цінністю гегелівських теорій на державу бачать в тому, що примусову сторону держави він не вважав головною. Головним він визнавав чітку соціальну і правову направленість державної діяльності, її користь для суспільства і людей в цілому.

Автором терміну «правова держава» вважається нім. вчений-ліберал К. Велькер, який вперше його вжив у 1813 р., але ввів цей термін у наукове коло і дав йому юридичний аналіз його однодумець Р. фон Моль.

Четвертий етап в розвитку вчення про правову державу відноситься до ХХ ст., в нього зробили свій вклад багато вчених різних країн.

Марксистка теорія відносилась до теорії правової держави незадовільно, характеризуючи і державу і право як класові явища. Що стосується радянського суспільства, то офіційна ідеологія відхиляла ідею правової держави і лише в період перебудови (80-ті рр..) почалася розробка теорії соціалістичної правової держави.

Сучасна правова держава - це демократична держава, у якій забезпечуються права і свободи, участь народу в здійсненні влади (безпосередньо або через представників). Це припускає високий рівень правової і політичної культури, розвинуте цивільне суспільство. У правовій державі забезпечується можливість у рамках закону відстоювати і пропагувати свої погляди і переконання, що знаходить своє вираження, зокрема у формуванні і функціонуванні політичних партій, суспільних об'єднань, у політичному плюралізмі, у свободі преси і тому подібне.

Правова держава — це організація політичної влади, діяльність якої заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини, верховенстві права і взаємній відповідальності особистості і держави

Ознаки правової держави:

1) наявність розвинутого громадянського суспільства, тобто суспільства рівних, вільних працівників-власників;

2) обмеження сфери діяльності державною охороною прав і свобод особи, суспільного порядку, створення сприятливих умов для господарської діяльності і відповідальності кожного за власний добробут;

3) правова рівність всіх громадян;

4) загальність права;

5) суверенітет народу;

6) принцип розподілу влади;

7) права і свободи інших людей;

8) пріоритет в державному регулюванні громадських відносин методу заборони над методом вседозволеності.

У наш час визнання держави правовою, як правило, пов’язується з системою суб’єктивних прав і свобод громадян, що захищаються державою, чинним законодавством, всією правовою системою. Такий підхід до цього складного питання взагалі є правильним, оскільки він базується на тому, що найбільшою соціальною цінністю у суспільстві є людина, захист її прав і свобод. Водночас слід підкреслити, що правова держава з позицій сьогодення – це не тільки держава, яка повинна забезпечити існуючий статус-кво, а держава, яка поступово, без будь – якого насильства, вдосконалює умови життя людей на основі принципів демократії і прогресу. Адже така тенденція спостерігається і в практиці державотворення сучасних розвинених демократичних країн. Доречно зауважити, що неправових держав не буває взагалі. Устрій та діяльність будь-якої держави, навіть фашистської, регулюється правом, чинним законодавством. Проте, якщо для правової держави верховенство права є беззаперечним, то для тоталітарної відступ від закону за мотивами доцільності є правилом, адже тут держава сама виступає джерелом права. Попри сказане для правової держави в її демократичному розумінні головною цінністю є суверенність народу, як єдиного джерела влади, вільна особистість наділена реальними правами і свободами.

Дата добавления: 2014-01-07