Широтна зональність

В.В. Докучаєв ще наприкінці минулого століття обґрунтував загальпланетарний закон географічної зональності - закономірне зміна компонентів природи і природних комплексів при русі від екватора до полюсів. Зональність обумовлена в першу чергу неоднаковим (широтным) розподілом по поверхні Землі сонячної енергії (радіації), пов'язаним з кулястої формою нашої планети, а також різною кількістю опадів. Залежно від широтного співвідношення тепла і вологи закону географічної зональності схильні процеси вивітрювання і екзогенні рельефообразующие процеси; зональний клімат, поверхневі води суші і океану, ґрунтовий покрив, рослинність і тваринний світ.

Найбільш великі зональні підрозділу географічної оболонки - географічні поясу. Вони простягаються, як правило, у широтному напрямку і, по суті, збігаються з кліматичних поясів. Географічні поясу відрізняються один від одного температурними характеристиками, а також загальними особливостями циркуляції атмосфери. На суші виділяються наступні географічні пояси:

екваторіальний - загальний для північного і південного півкуль;

субекваторіальний, тропічний, субтропічний і помірний - в кожному півкулі;

субантарктичний і антарктичний поясу - в південній півкулі.

Всередині географічних поясів за співвідношенням тепла і вологи виділяються природні зони.

Физико-географічні зони суші - великі підрозділи географічної (ландшафтної) оболонки Землі, закономірно і в певному порядку змінюють один одного залежно від кліматичних факторів, головним чином від співвідношення тепла і вологи. У зв'язку з цим зміна зон і поясів походить від екватора до полюсів і від океанів в глиб континентів. Зазвичай сектора витягнуті в субширотном напрямку і не мають різко виражених кордонів. Кожній зоні притаманні типові особливості складових її природних компонентів і процесів (кліматичного, гідрологічного, геохімічного, геоморфологічної, ґрунтового й рослинного покриву і тваринного світу), свій тип, що історично склалися між ними взаємозв'язків і пануючий тип їх поєднань - зональних природних територіальних комплексів. Багатьом З. ф.-р. назва традиційно даються за найбільш яскравого індикатору - типу рослинності, яка відображає найважливіші особливості більшості природних компонентів і процесів (лісові зони, степові зони, зони саваною і ін.). Назва цих зон нерідко присвоюється і окремих компонентів: тундровая рослинність, тундрово-глейові ґрунту, напівпустельний і пустельна рослинність, ґрунту пустель і ін. Всередині зон, зазвичай займають великі смуги, розрізняють більш вузькі підрозділу - підзони физико-географічні. Наприклад, зона саван в цілому відрізняється сезонним ритмом розвитку всіх природних компонентів, обумовленим сезонним надходженням атмосферних опадів. Залежно від кількості останніх і тривалості дощового періоду всередині зони розрізняють підзони вологих высокотравных, типових сухих і опустыненных саван; у зоні степів - сухі і типові степу; у зоні лісів помірного поясу - підзони тайги (іноді її вважають самостійної зоною), змішаних і широколистяних лісів і т.п.

З. ф.-р., якщо вони формуються в більш-менш схожих геолого-геоморфологічних (азональных) умовах, повторюються в загальних рисах на різних континентах при аналогічному географічному положенні (широті, положенні по відношенню до океанів і ін.). Тому розрізняють типи зон, які є типологическими одиницями територіальної класифікації географічної оболонки (наприклад, тропічні західно-приокеанические пустелі). У той же час місцеві особливості тієї або іншої території (рельєф, склад порід, палеогеографическое розвиток та ін.) надають індивідуальні особливості кожної зоні, у зв'язку з чим конкретні З. ф.-р. розглядаються як регіональні одиниці (наприклад, пустеля Атакама, Перуанська берегова пустеля, пустеля Наміб, західна берегова Цукру та ін.). У Физико-географічний атлас світу (1964) прийнято виділення 13 географічних поясів, що ґрунтується на кліматичній класифікації Б.П. Алісова: екваторіальний пояс і за два (для обох півкуль) субекваторіальних, тропічних і субтропічних, помірних, субполярних і полярних (прихильники термічного чинника, як основного у формуванні зональності, обмежуються виділенням лише п'яти і навіть трьох поясів). Всередині поясів можливе виділення подпоясов, або смуг.

Кожному поясу і кожному його великому долготному відрізку - сектору (приокеаническим, континентального і перехідним між ними) властиві свої зональні системи - свій набір, певна послідовність і простягання горизонтальних зон і підзон на рівнинах, свій набір (спектр) висотних зон в горах. Так, зона лісотундри властива тільки субполярному (субарктическому) поясу, підзона тайги - помірного, "середземноморська" підзона - західно-приокеаническому сектору субтропічного поясу, підзона мусонних змішаних лісів - його східно-приокеаническому сектору, лісостепові зони існують тільки в перехідних секторах. Лесотундровый спектр висотних зон характерний лише для помірного поясу, а гилейнопарамосный - тільки для екваторіального. Залежно від положення в тому чи іншому секторі або на тій чи іншій морфоструктурной основі всередині зон і підзон можуть бути виділені більш дрібні таксономічні одиниці - типологічні: західно-приокеаническая темнохвойная тайга, континентальна светлохвойная тайга і т.д., або регіональні: Західно-Сибірська тайга, Центральноякутская тайга. Западносибирская лісостеп і т.п.

Прикладами физико-географічних зон Північної півкулі можуть служити: в арктичному поясі - зони крижаних і арктичних пустель; в субарктичному поясі - зони тундри (з підзонами арктичної, моховолишайниковой і чагарникової тундри) і лісотундри; в помірному поясі - зони: лісова (з підзонами рідколісся, декількох типів тайги, змішаних і листяних лісів), лісостепова, степова (з підзонами разнотравных і сухих степів), напівпустельний і пустельна (з підзонами північної і південної пустинь).

У субтропічних поясах зміна зон відбувається переважно з довготою; наприклад, в субтропіках Євразії та Північної Африки з З. на СТ. змінюються вологі лісові субтропіки, напівсухі (середземноморські) лісо-чагарникові субтропіки та субтропічні зони лісостепу, степів, напівпустель і пустель. Тропічні поясу виражені головним чином під всередині континентальних секторах материків. У субекваторіальних поясах залежно від конфігурації суші зустрічаються складні комбінації членування на широтные зони (від сухих та вологих саваною і рідколісся до мусонним лісах) і на різнорідні секторні варіанти ландшафту (лісові в океанічних і сухосаванновые в континентальних секторах). В екваторіальному поясі відзначаються переважно секторні відмінності.

У співвідношеннях тепла і зволоження зон спостерігаються деякі просторові аналогією; так, зони з відносним рівновагою тепла і зволоження, де тепла вистачає як раз для випаровування вологи, не віддаленої стоком, закономірно повторюються в різних поясах (лісостепу, савани).

Дата добавления: 2014-01-07