Енеоліт ( мідно-кам’яний вік) – IV тис. – ІІІ тис. до н.е

Риси:

- освоєння першого металу – міді (розпочалася оброб­ка на Балканах, у Подунав’ї (Трансільванія), Закав­каззі, звідки мідна руда та вироби потрапили на терито­рію України, згодом з’явилися копальні мідної руди на Донбасі);

- подальший розвиток відтворювального господарства, намітився перехід від мотичного до орного землеробства;

- роз­починається перший великий суспільний поділ праці, в основі якого лежало виділення пастуших племен.

Найяскравіша археологічна культура доби енео­літу – трипільська культура. Назва походить від с Трипілля на Київщині, поряд з яким чеських археолог В. Хвойка 1893 p. виявив першу пам’ятку цієї культури. Ареал поширення трипільської культури ся­гає 190 тис. км², що нині входять до територій України, Молдови та Румунії (лише в Україні понад 1000 трипільських пам’яток).

Немає спільної думки щодо поход­ження трипільців:

- трипільська куль­тура має автохтонне походження і сформувалася на ґрунті буго-дністровської неолітичної культури (В. Даниленко, В. Маркевич);

- трипільці – прафракійці, що прийшли з Нижнього Подунав’я і Балкан (О. Трубачов, Д. Телегін);

- трипільська культура є наслідком взаємодії давніх авто­хтонних культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону (І. Черніков).

Ха­рактерні риси трипільської культури

в економічній сфері:

- зернове землеробство;

- поступове витіснення мотики ралом;

- приселищний характер тваринництва;

- поява мідних знарядь пра­ці при збереженні домінування кам’яних;

у сфері суспільних відносин:

- перехід від матріархату до патріархату;

- зародження міжплемінних об’єднань;

- форму­вання ієрархічної структури родів;

- збереження великої сім’ї, що складалася з кількох парних сімей як основної суспільно-економічної ланки;

- зародження елементів при­ватної власності;

у сфері побуту:

- побудова великих гли­няних будівель, утворення гігантських протоміст з насе­ленням майже 15–20 тис. жителів;

- міграція поселень че­рез виснаження землі кожні 50–100 років;

- розписна плос­кодонна кераміка з орнаментом, що виконаний жовтою, червоною та чорною фарбами;

у духовній сфері:

- доміну­вання символів родючості, матеріалізація їх у символи доб­робуту (жіночі статуетки);

- зображення сонця, місяця, води, глиняні фігурки тварин;

- існувала писемність – буквенно-звуковий алфавіт, який є одним із найдавніших у світі.

Трипільська культура за рівнем свого розвитку наблизилася до перших світових цивілізацій Ма­лої Азії та Єгипту. Похо­лодання, порушення екологічного балансу, зумовлене екстенсивним характером господарювання, протистояння трипільських общин західного і східного регіонів, нароста­ючий тиск на землі трипільців скотарських степових пле­мен призвели до занепаду трипільської культури. Окремі елементи трипіль­ської культури (система господарювання, топографія по­селень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту на кераміці та ін.) стали невід’ємною частиною сучасної української культури.

У добу енеоліту на території України крім трипільської культури існували також скотарсько-землеробські племена, що прийшли з Північно-Західної Європи (куль­тура кулястих амфор), та численних євразійські ско­тарські степові племена (середньостогівська, ямна культури).

Бронзовий вік (ІІ тис. – І тис. до н.е.)

Бронза – перший штучний метал (сплав міді з оло­вом, свинцем, миш’яком або сурмою). Перші бронзові вироби, виготовлені на Кавказі та Балканах, почали по­ширюватися на території України вже на початку II тис. до н. є. У XV – IX ст. до н. є. було нала­годжено місцеве виробництво: в Донецькому басейні сфо­рмувався центр металургії, а в Карпатсько-Дунайському регіоні – металообробки (всього понад 10 бронзоливарних майстерень). Поширення та утвердження бронзи як основно­го матеріалу для виготовлення знарядь праці, зброї, при­крас, однак повністю не витіснила мідні та кам’яні вироби.

Завершується перший ве­ликий поділ праці – скотарство відокремлюється від землеробства. Обмін набуває постійного характеру. У цей час на те­риторії сучасної України сформувалися дві етнокультурні зони, що суттєво відрізнялися типом господарювання, етнічним складом населення та пануючими вірування­ми:

- Степ (ямна, катакомбна, зрубна археологічні куль­тури) – скотарство;

- Лісостеп та Полісся (тшинецько-комарівська, білогрудівська, бондарихінська археологічні культури) – орне та підсічно-вогневе землеробство.

Зміни у суспіль­них відносинах:

1) зросла роль чоловіка в землеробстві, ско­тарстві, обміні, у всіх сферах суспільного життя, що зу­мовило заміну матріархату патріархатом (ведення родоводу по батьківській лінії);

2) завдяки зростанню продуктивності праці з’явився додатковий продукт, який поступово концентрувався в руках окремих осіб, що спричинило спочатку майнову, а з часом і соціальну диференціацію суспільства;

3) з великосімейної громади виокремилося мала сім’я найближчих кровних родичів (чоловік, дружина, діти), формування сусідської (територіальної) общини;

4) у процесі інтеграції суспільства формувалися союзи племен;

5) ускладнювалася суспільна організація, створювалися особливі органи керівництва союзом племен, виокремив­ся стан воїнів.

Дата добавления: 2014-01-07