Лівобережна Україна в другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст

Замість засланого до Сибіру Д. Многогрішного у 1672 р. гетьманом обраний І. Самойлович (1672-1687), який намагався утвердити свою владу і зробити її спадковою. Проголошений гетьманом обох боків Дніпра. За Самойловича Українська православна церква остаточно переходить під владу Москви (у 1686 р. Київський митрополит Гедеон Святополк складає присягу на вірність Московському Патріарху). І. Самойлович очолює козаків під час Чигиринських походів 1677-78 рр. та Першого Кримського походу 1687 р. Уклав з Москвою Конотопські статті 1672 р., які обмежували автономію Війська Запорозького: урізались політичні права гетьманського уряду, особливо в галузі зовнішньої політики;гетьману заборонялось без царського указу й старшинської ради висилати посольства до іноземних держав і, особливо, підтримувати відносини з правобережним гетьманом Петром Дорошенком; козацькі посли не мали права брати участь у переговорах з представниками польського уряду у Москві в справах, які стосувалися Війська Запорізького. Звинувачений у зраді і засланий до Сибіру.

Турецький уряд проголосив гетьманом Правобережжя Юрія Хмельницького (1677-1681). Але його гетьманство закінчилось трагічно: він був скараний на смерть самими ж турками.

У січні 1681 р. Росія, Туреччина і Крим підписують Бахчисарайську мирну угоду: Лівобережна Україна з Києвом входила до складу Росії, Поділля і частина Київщини залишалися за Туреччиною, а територія між Дніпром і Південним Бугом мала бути нейтральною.

У 1686 р. Польща і Росія підписують так званий «Вічний мир»:

- Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом та Смоленськ;

- Річ Посполита отримувала 146 тис. крб. компенсації за відмову від претензій на Київ;

- Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі;

- Південна Київщина й Брацлавщина від містечка Стайок по річці Тясмин, де лежали міста Ржищів, Трахтемирів, Канів, Черкаси, Чигирин та інші, дуже спустошена турецько-татарськими і польсько-шляхетськими нападами, мала стати «пусткою», нейтральною територією між Московією і Річчю Посполитою. Польський уряд обіцяв надати православним свободу віросповідання, а російський уряд обіцяв їх захищати;

- Поділля залишалося під владою Туреччини.

Москва зрікається усіх угод з Туреччиною і починає військові дії проти неї. Після укладення Карловицького миру між Польщею і Туреччиною у 1699 р., внаслідок якого до Польщі відійшло Поділля, козацтво на Правобережжі було ліквідоване. Піднялося повстання, яке очолив білоцерківський полковник Семен Палій разом з Самійлом Самусем та Захаром Іскрою. Восени повстанці захопили Білу Церкву, Немирів, Бердичів, Бар та інші міста. 1703 р. польські війська, здолавши опір українських повстанців, установили контроль над Поділлям та Брацлавщиною, але Київщина залишалася під владою повстанців. 1704 р. гетьман Іван Мазепа з українським військом перейшов на Правобережжя і встановив контроль над Київщиною та сусідніми територіями.

Вирішальним моментом у стосунках між Україною й Росією стало гетьманування Івана Мазепи (1687–1709). 26.07.1687 р. уклав з Москвою Коломацькі статті, які обмежували автономію: реєстр – 30 тис.; гетьман не мав права змінювати генеральну старшину без дозволу царя, а старшина не мала права скидати гетьмана; у Батурині (гетьманській столиці) розміщувався полк московських стрільців; для захисту від татар на півдні будувалися міста-фортеці (запорожці сприйняли це як зазіхання на їхні привілеї); обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями; російські воєводи не втручалися в українські справи.

Разом з В. Голіциним очолив Другий кримський похід московської армії та українських козаків, який відбувся весною 1689 р. Брав участь у Азовських походах 1695-1696 рр., внаслідок яких Азов відійшов до Росії. Проводив промосковську політику.

І. Мазепа був високоосвіченим політичним діячем, знав декілька мов, зібрав багату бібліотеку, ввійшов в історію як великий меценат: за його сприяння було збудовано й відреставровані понад 20 великих Храмів, споруд для Києво-Могилянської колегії та ін. Добився академічного статусу для Києво-Могилянської колегії у 1701 р.

У проведенні внутрішньої політики новий гетьман спирався на козацьку старшину – роздавав їй землі, впорядкував податки, земельну власність. Намагаючись зміцнити гетьманську владу, І. Мазепа вводить нову категорію козацької старшини – бунчукових товаришів, цілком залежних від нього.

Новий Російський цар Петро І (1689–1725), з яким Мазепа мав близькі дружні стосунки, виявився прибічником політики жорстокого централізму, прагнув цілком підпорядкувати Україну Російській державі, що не співпадало з прагненням І. Мазепи розширити самостійність Гетьманщини. Під час Північної війни (1700-1721) Петро І нещадно експлуатував людські й матеріальні ресурси України. Край був економічно виснажений, населення вивозили на будівництво доріг, каналів, міст. Козацьке військо використовували у війні як «гарматне м’ясо». Політика Петра І викликала обурення в Україні, козацька верхівка наполягала на пошуках нового союзника. У жовтні 1708 р. цар повідомив Мазепу, що не надасть допомоги, якщо поляки і шведи вирушать в Україну. Це було порушенням усіх козацько-російських договорів. І. Мазепа уклав таємний союз із шведським королем Карлом ХІІ, спрямований проти Петра І. Основна ж маса козаків, старшини, селянства й міщан відмовилися підтримати гетьмана, приєднався лише кошовий отаман К. Гордієнко з 8 тис. запорожців. За це Петро І у 1709 р. наказав зруйнувати Запорізьку Січ. Було зруйновано козацьку столицю Батурин, а її мешканці повністю винищені. І. Мазепа був проклятий церквою (анафема). 27.06.1709 р. відбулася Полтавська битва, яку Мазепа і Карл ХІІ програли. Вони змушені були тікати до Молдови, під владу Туреччини, де 70-річний гетьман помер 3 жовтня 1709 р. Похований він у м. Галац (Румунія).

Після смерті І. Мазепи українська еміграція обрала гетьманом Пилипа Орлика, який так і залишився гетьманом у вигнанні. 5.04.1710 р. він склав проект першої Конституції України, яка складалася з 16 статей і отримала назву «Пакти й Конституції прав і вільностей Запорозького війська» (Бендерська Конституція):

- проголошувалася незалежність України від Росії та Речі Посполитої;

- обґрунтовується протекція шведського короля та союз із Кримським ханством;

- територія України визначається Зборівським трактатом 1649р.;

- запорожцям повинні були повернути їхні давні містечка Трахтемирів, Кодак, Келеберду, землі над Ворсклою; фортеці побудовані Мазепою, ліквідовувались;

- при гетьманові утворюється Генеральна рада із законодавчою владою, яка складається з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців. Рада збирається тричі на рік – на Різдво, Великдень та Покрову;

- справи про кривду гетьманську та провини старшини розглядає генеральний суд, до діяльності якого гетьман не має право втручатися;

- державна скарбниця й майно підпорядковуються генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначаються окремі землі;

- встановлюється виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом;

- спеціальна комісія має здійснити ревізію державних земель, якими користується старшина, а також повинностей населення;

- скасовуються оренди та податки на утримання гетьманської гвардії;

- гетьман має захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким удовам і сиротам.

Мала форму договору між гетьманом та козаками. В життя запроваджена не була. У січні 1711 р. П. Орлик разом з татарами і турками, підтриманий Карлом ХІІ здійснив невдалу спробу захопити Україну. Помер у еміграції.

У 1708 р. на Глухівській раді обирається новий гетьман – І. Скоропадський (1708–1722). Спробував подати Петрові І Решетилівські статті, які цар не прийняв. Петро І здійснює заходи по ліквідації автономного устрою України:

– у 1709 р. цар призначив до Скоропадського свого представника, який мав контролювати діяльність гетьмана;

– у 1720 р. було вперше офіційно заборонено українську мову;

– у 1722 р. створюється І Малоросійська колегія (1722–1727) на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. Складалася з 6 російських офіцерів і прокурора, поділяла владу з гетьманом;

– по смерті І. Скоропадського заборона на вибори гетьмана. Українські питання з Колегії іноземних справ переходять до російського Сенату;

– Наказний гетьман Павло Полуботок (1722–1724), по його смерті Лівобережною Україною правила лише Малоросійська колегія;

– українцям забороняється займатися торгівлею з іншими країнами, крім Росії.

– Данило Апостол (1727-1734). Генеральне слідство про маєтності, призначав старшину, повернув запорожців у 1734 р.

У 1762 р. престол зайняла Катерина ІІ, прибічниця централізму, яка остаточно ліквідувала автономний устрій України:

– 1750-1764 рр. Кирило Розумовський

– у 1764 – 1786 рр. ІІ Малоросійська колегія на чолі з П. Румянцевим (ревізія земель, перепис населення, запровадження грошових податків, обмеження права переходу селян,);

– у 1775 р. знищено Запорізьку Січ. Її землі були роздані царським фаворитам, вельможам, генералам. Доля запорізьких козаків склалася по-різному: 25 тис. козаків згодом переселено на Кубань, 5 тис. запорожців отримали політичний притулок у Туреччині і заснували там Задунайську Січ (1775 – 1828 рр.), значна кількість запорожців отримала статус селян;

– у 1781-82 рр. Ліквідовано поділ України на полки і створено намісництва (Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське) у складі Малоросійського генерал-губернаторства;

– у 1783 р. запроваджено кріпосне право в Україні («Золоті грамоти»);

– 1785 р. ліквідоване українське козацтво як стан, а приблизно 10 тис. заможних козаків отримали грамоти дворян і офіцерські чини в російській армії.

Таким чином, в результаті політики російського царизму в Україні було ліквідовано гетьманство, Запорізьку Січ, полковий військовий і адміністративно-територіальний устрої. Україна стала звичайною провінцією Російської імперії.

Було здобуто вихід до Чорного моря внаслідок російсько-турецьких воєн:

- 1768-1774 рр. Воєнні дії проходили на Дунаї, в Криму і в Закавказзі. Росіяни перемогли у битвах при Хотині, Ясах, річках Ларги і Кагул. Російський флот знищив турецький у Чисменській битві. Росіяни повністю заволоділи Кримом. Активну участь у ній взяло козацтво (у листопаді 1769р., козаки завдали поразки татарському загону біля р. Вовчої, взяли участь у битві при Кінбурні, під Очаковим, та Хаджибеєм. Ходили козаки під Тулогу, Ізмаїл, штурмували Перекоп, захопили Кафу. Всього брали участь 5-10 тис. козаків). Підсумком війни 1768 - 1774 р. було підписання Кючук-Кайнарджійського договору 1774р., за яким Росія отримувала Керч, Єнікале, землі між Південним Бугом та Дніпром, фортецю Кінбурн на березі Дніпровського лиману. Російські кораблі отримали права вільного проходу через протоки. Крим оголошувався незалежним від Османської імперії. А вже у 1783р. Росія приєднала його до свого складу.

- 1787-1779рр. Російські війська взяли гору у битвах при Фокшанах, на р. Римніка, при штурмі Ізмаїлу.
Козаки брали участь в очаківській битві, здобули острів Березань, фортеці Аккерман, Хаджибей, штурмували Ізмаїл (захопили 26 турецьких прапорів). Участь 2-5 тис. козаків. За бойові заслуги чорноморським козакам присвоїли звання «Війська Вірних Чорноморських козаків». Підсумком війни було підписання Ясського мирного договору, за яким новий кордон між Росією і Туреччиною встановлювався на південному Заході по р. Дністрі, а на Кавказі по р. Кубані. До Російської імперії відходили південноукраїнські землі між р. Південним Бугом і Дністром. Туреччина визнала приєднання Криму до Росії.

- 1806–1812 рр. Російські війська під командуванням П. І. Багратіона, М.І. Кутузова. 16 (28 травня) 1812 р. укладено Бухарестський мирний договір, який зафіксував приєднання до Росії Бессарабії.

Дата добавления: 2014-01-07