Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Другий період розвитку української культури княжої доби припадає на час існування княжої держави - Київської Русі та Галицько-Волинського князівства




Київська Русь - могутня ранньофеодальна військово-деспотична імперія, котра нічим не відрізнялася від імперій Каролінгів та Меровінгів, за винятком того, що вона від часу свого виникнення перебрала на себе роль покровителя, мецената і доброчинця культури. А запровадження християнства долучило українців до культурно-етичних цінностей, які й понині становлять основу сучасної західної цивілізації. Вони збагатили скарбницю духовного життя українського народу, поставили його культуру в один ряд з найрозвинутішими тогочасними культурами.

Розвиток культури України-Русі княжої доби супроводжувався то колосальними успіхами в державному житті, то драматичними колізіями навколо цієї державності, які здебільшого і переважали. Основною причиною цього більшість дослідників вважають фатальне нерозуміння народом України ще в ті часи ролі і значення національної єдності в суспільному житті, неузгодженість особистих інтересів з інтересами держави, що негативно позначалися на ментальності українців, зокрема, на національному характері нашого суспільства. Починаючи з доби Київської Русі, нашому суспільству хронічно не вистачало вищих національних верств, панівної еліти, особливо духовної, інтелектуальної, яка упродовж всієї історії або омонголювалася, або полонізувалася, або русифікувалася, а за радянських часів набувала "інтернаціонального" характеру.

Украй негативно (всупереч доказам деяких наших сучасників - наприклад, О. Сулейменова - "Аз і Я") на історії української культури позначилася монголо-татарська навала XIII-XIV ст., а пізніше - створення на принципах азійської деспотії Російської централізованої держави. Гальмували розвиток української культури спустошення цілих регіонів, руйнування культурних центрів, нищення духовної еліти і втрата національної державності, що мали місце в ході монголо-татарської навали, війн з турками, татарами, поляками та іншими загарбниками упродовж наступних століть. Культуротворчий процес у цілому гальмувався і деформувався.

Відродження національної державності (наприклад, доба Галицько-Волинського князівства) або хоча б її елементів чи автономної політичної організації (Київське удільне князівство у політичній системі Гедиміновичів), як правило, активізувало творчі сили народу, культура відроджувалася, ставала більш всеохопною й оригінальною. Так, через підйоми і спади й відбувався процес розвитку нашої культури княжої доби.

Третій період розвитку української культури припадає на литовсько-польську добу в історії нашого народу.

Після втрати власної державності умови для розвитку української культури були неоднаковими в різних регіонах України. Починаючи буквально від кінця монголо-татарської навали і аж до 1569 р. (рік Люблінської унії), українські землі поступово переходили під владу Великого князівства Литовського, яке перейняло у нас багато рис адміністративного устрою, основи юридичного права і традицію літописання, що брали свій початок ще з доби Київської держави. Навіть руська мова стала тут офіційною і використовувалась як засіб внутрішнього і зовнішнього спілкування. Та, незважаючи на це, умови для розвитку української культури погіршувалися внаслідок асиміляції української еліти і втрати нею політичного впливу. У Галичині панівні позиції відразу після її загарбання Польщею перейшли до польських феодалів, а в усіх великих містах - до католицьких колоністів-міщан.

У цей час зростає значення православної церкви: вона виконує роль не лише опікуна української культури, а й чинника національної консолідації українського народу. Насаджуваний насильницькими методами католицизм і латинська мова (культура) перетворювались на знаряддя і символи асиміляції, вели в більшості випадків до розриву з вітчизняною культурою, народними традиціями. Латиномовна освіта і навіть творчість стали сприйматися більшістю українців як чужорідні. Складалися умови для подальшого утвердження та поширення "грецької" обрядовості як атрибутики "руської" (української) народності та культури. За таких умов виник так званий паралелізм у розвиткові культури з наступним (щоправда, тимчасовим) переважанням католицизму над православ'ям.

Ситуація почала мінятися, коли православні усвідомили, що не збережуть своїх позицій без реформи церковного життя та оновлення форм культури шляхом розвитку економіки, соціальної та політичної активізації українського народу, особливо міщанства, частини української шляхти, а згодом і козацтва. Вже на середину XVI ст. намітилося піднесення української культури, яке набрало розмаху приблизно з третьої чверті XVI ст. Початок національно-визвольної боротьби (кінець XVI - початок XVII ст.) супроводжувався подальшим пожвавленням культурного розвитку:

- поширились гуманістичні ідеї, активізувалися контакти з осередками ренесансної культури;

- розвивається шкільна освіта і друкарство;

- суттєвим чинником перелому в культурному житті стала діяльність церковних православних братств.

Вони розвинулись у принципово новий тип суспільної організації, яка поєднувала функції "православної реформації" з боротьбою за національно-релігійні й станові права та національну культуру. Через братські школи почали поширюватися в Україні засади гуманістичної педагогіки. Полеміка між православними та проунійськими публіцистами стимулювала процеси вдосконалення науки, освіти, мистецтва.

 

Берестейська церковна унія (1596 р.) надала нового імпульсу культурному життю України. Ініціатори унії не змогли переконати суспільство в тому, що католицька церква грецького обряду не приведе до латинізації (читай - полонізації) культури і втрати українцями їхньої національно-культурної ідентичності. Пожвавлення суспільно-політичного життя на Наддніпрянщині (національно-визвольні рухи, політична активізація запорізького і реєстрового козацтва) сприяло закріпленню за Києвом ролі провідного культурного центру України.

1615 р. - в Києві почала діяти братська школа;

1616 р. – виникла друкарня Києво-Печерської лаври;

1632 р. – заснована Києво-Могилянська колегія (пізніше академія).

Характерна риса розвитку української культури в польсько-литовську добу - взаємозалежність та взаємопереплетіння національно-визвольної боротьби і руху за відродження української культури. У ході цього руху не лише формувалися ідеологічні передумови всенародної визвольної війни, що розпочалась в Україні 1648 року, а й створювались культурні цінності, які стали основою розвитку української культури протягом наступних століть.

Четвертий період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу. Це період закінчення Визвольної війни (середина XVII ст.) і поступового обмеження, а згодом і втрати Україною автономії (кінець XVIII ст.). Національна державність, проіснувавши понад 130 років, змогла істотно вплинути на спрямованість, характер та інтенсивність культурних процесів в Україні.

Після приєднання України до Росії ліквідувалися традиційні державно-політичні інститути (полковий адміністративний устрій, судові органи, гетьманат), поступово замінювались загальноімперськими нормами і порядками.

Вкрай негативно на розвиток культури впливала політична розчленованість українських земель.

З 1660 р. (початок поділу Війська Запорізького на лівобережне, що орієнтувалося на Москву, і правобережне - з орієнтацією на річ Посполиту - Руїна) Правобережна Україна знову перейшла під владу Речі Посполитої. У складі іноземних держав перебували Галичина (Польща), Північна Буковина (Молдавське князівство), Закарпаття (Угорщина), Слобожанщина та Південь України (Росія).

Це нівелювало етнічні особливості культури, перешкоджало оформленню її елементів, характерних для всього українського етносу. Не менший вплив на інтелектуальне середовище справляли постійні війни, що їх вели за українські землі інші держави. Продовжувалися руйнівні напади татар, що тривали до 1796 р.

Суспільно-політична ситуація, що склалася на той час в Європі, висувала перед українським суспільством складні об'єктивні потреби. Еволюція феодалізму, поширення капіталістичного укладу, розвиток ремесел і промислів, поява мануфактур, освоєння нових земель, формування загальноукраїнського ринку - все це відповідно позначилося на духовному житті суспільства, вимагало підготовки освічених людей, посилення контактів між окремими регіонами, землями, людьми. Поступово ламалися економічні та політичні перегородки, замкнутість та ізольованість, властиві добі середньовіччя.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 1246; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.019 сек.