Основи трудового законодавства України

Лекція 10

БОКС 5.6. Національні парки, рекреація і гроші.

Фінансування установ природно-заповідного фонду України з державного бюджету поки що недостатнє. Тому без реформування фінансового забезпечення ПЗФ України його подальший розвиток є проблематичним. Одним із напрямків цього реформування пов'язаний із більш ефективним використанням установами ПЗФ, передусім НПП, їх рекреаційного потенціалу.

Приміром, зараз НПП "Синевир" відвідує щорічно до 40 тис. туристів (у 2000 році парк відвідало 39 тис. туристів, в 2001 році - 37 тис). При видатках із державного бюджету на утримання парку в середньому 950 тис. грн. грошові надходження від рекреації за рік становлять трохи більше ЗО тис. грн., тобто в середньому на одного туриста припадає менше 7 грн. доходів.

Для порівняння зазначимо, що прибутки від туризму в національних парках США у 5 разів більші ніж видатки на їх утримання. За словами відомого американського економіста Ернста Свансона (університет Північної Кароліни), вони не лежать каменем на шиї держави. На поїздки в ці музеї природи американці щорічно витрачають близько семи мільярдів доларів США. З цієї суми більше мільярда доларів у формі податків з доходу йде державі. До цього доходу слід добавити збір грошей за відвідування парків (2 долари за вхід).

З метою поліпшення економічних умов, сприятливих, зокрема, для інвестицій у розвиток рекреації на території установ ПЗФ України, зазначена постанова КМУ звільняє суб'єкти рекреаційної діяльності від податків за нада^н' платні послуги. В структурі механізму надання послуг пріоритетне місце надається таким економічним важелям ринкового типу як ліміти рекреаційного використання, нормативи і коефіцієнти плати за послуги.

Платні рекреаційні послуги, що не пов'язані з виконанням функцій держави, пропонується здійснювати спеціальними госпрозрахунковими підрозділами у складі установ ПЗФ України. Такі госпрозрахункові структури організовують свою діяльність на принципових засадах самозабезпечення, самофінансування, самоокупності (і, можливо, самоуправління), а також матеріальної зацікавленості, економічної свободи та відповідальності.

Мета: ознайомити студентів з основними нормативно-правовими актами, які регулюють трудові правовідносини в Україні.

Основна проблема: засвоєння сутності понять трудового договору, колективного договору, робочого часу, трудової дисципліни, матеріальної відповідальності, трудових спорів.

Провідна ідея: трудове законодавство встановлює систему правових гарантій та правил охорони праці усіх працюючих.

Обрані методи: лекція з елементами дискусії та аналізом конкретних ситуацій.

Основні поняття теми:

Трудові правовідносини — це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини між працівником і роботодавцем, у яких одна сторона— працівник— зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією чи посадою відповідно до внутрішнього трудового розпорядку, а друга — робо­тодавець— зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством, колективним договором і угодою сторін.

Кодекс законів про працю України (КЗпІІ) — це єдиний систематизований законодавчий акт, в якому містяться норми права, що регулюють галузь суспільних трудових відносин пра­цівників і закріплюють суспільну організацію праці (1971).

Колективний договір — це нормативно-правовий договір, що укладається на виробничому рівні між роботодавцем і найманими працівниками з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів суб'єктів соціального партнерства.

Трудовий договір — це угода про працю між роботодавцем і найманим працівником.

Строк випробування — встановлюється з метою перевірки професійної придатності працівника; умова про випробування має бути передбачена в наказі про прийняття на роботу; не може перевищувати 3 місяців, а в окремих випадках, за погодженням із профспілкою — 6 місяців. Не встановлюється для молодих спеціалістів, осіб після армії, при переведенні на роботу на інше підприємство.

Робочий час — це норма тривалості часу, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов'язки відповідно до закону і правил внутрішнього розпорядку.

Трудова дисципліна полягає у точному, неухильному і сум­лінному виконанні кожним працівником покладених на нього трудових обов'язків. Це правила поведінки працівників, з яких складається внутрішній трудовий розпорядок підприємств.

Матеріальна відповідальність полягає в обов'язку кожної зі сторін трудових правовідносин відшкодовувати шкоду, заподіяну іншій стороні внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі та порядку. Індивідуальні трудові спори — суперечності, що виникають між роботодавцем і працівником з приводу застосування трудового законодавства або з приводу встановлення умов праці при недосягненні між ними згоди.

ПЛАН

1. Сучасне трудове законодавство України.

2. Колективний договір, трудовий договір: поняття та порядок укладення.

3. Матеріальна відповідальність працівника за шкоді, заподіяну з його вини підприємству.

4. Розв'язання трудових спорів.

Дата добавления: 2014-01-07