Аналіз обсягу, структури та динаміки активів підприємства

До основних завдань аналізу активів відносять:

Ø Оцінка стану, структури та динаміки зміни активів підприємства;

Ø Оцінка впливу зміни активів на зміну фінансового стану підприємства;

Ø Виявлення причин, позитивних та негативних тенденцій зміни активів підприємства;

Ø Оцінка ефективності функціонування активів підприємства.

На підставі даних про стан і зміну обсягу і структури активів підприємства можна зробити основні висновки про фінансовий стан:

1) Про приріст (скорочення) величини активів, який свідчить про зміну економічного потенціалу підприємства, його фінансової ваги на ринку. Зміна активів може бути відображена в абсолютних та відносних величинах. Приріст активів (з урахуванням індексу інфляції) є свідченням зміцнення економічного потенціалу підприємства, його ваги на ринку. Якщо приріст активів забезпечується збільшенням обсягу необоротних активів, особливо основних засобів і довгострокових фінансових інвестицій, то це свідчить про перспективу економічного зростання і підвищення активності на ринку.

2) Про зміну частки необоротних і оборотних активів. Позитивним для зміцнення фінансового стану треба вважати підвищення частки оборотних активів, що зменшує ризик компенсації авансованого капіталу та підвищує його віддачу внаслідок прискорення оборотності коштів.

3) Про зміну частки активів за критеріями їх ліквідності. Підвищення частки абсолютно та високоліквідних активів є свідченням підвищення поточної платоспроможності і стійкості фінансового стану. Особливо позитивним є абсолютний приріст і збільшення частки грошових коштів і їхніх еквівалентів. Збільшення довгострокової і короткострокової дебіторської заборгованості погіршує якісні характеристики фінансового стану через незначне відволікання коштів підприємства з обороту.

Детальнішу характеристику зміни фінансового стану за активами підприємства можна отримати при аналізі їхніх окремих складових:

1) Аналіз довгострокових (необоротних) активів. Аналізуючи необоротні активи, найважливішими для оцінки фінансового стану є діагностика динаміки їх зростання, структурних зрушень та ефективності використання. За динамікою зміни основних засобів можна дати оцінку щодо зростання економічного потенціалу підприємств та про ступінь покриття (окупності) основного капіталу.

Зміну обсягу і структури нематеріальних активів треба оцінювати лише за ефективністю використання, що виражається у показниках рентабельності та капіталовіддачі.

Аналізуючи необоротні активи, особливу увагу приділяють зміні довгострокових фінансових інвестицій, які свідчать про стратегію економічного розвитку, зміну структури власності тощо. Довгострокові фінансові інвестиції – це вагомий чинник зміни фінансового стану підприємства, а механізм цього взаємозв‘язку дуже складний. Враховуючи це, у фінансовому аналізі цей напрям господарської діяльності досліджують окремо.

Вплив ефективності використання активів підприємства на зміну його фінансового стану можна визначити за показниками:

А) рентабельності активів, який визначають відношенням чистого прибутку підприємства до середньої величини активів;

Б) віддачі активів, який визначають відношенням валового доходу до середньої величини активів.

2) Аналіз оборотних активів. Від раціонального розміщення та ефективності використання оборотних активів фінансовий стан підприємства залежить найбільше. Структурні зрушення, прискорення оборотності, загальна динаміка не тільки визначають фінансову стабільність і платоспроможність підприємства, а й можливості стійкого економічного зростання. Для добре і стабільно працюючого підприємства характерною є стійка структура поточних активів. Проте структурні зміни можуть бути зумовлені не тільки цілями внутрішнього фінансового менеджменту, а й зовнішніми факторами, визначальними серед яких є інфляція. В умовах інфляції зростають невизначеність і ризик, що вимагає особливої уваги аналітиків в оцінках оборотних активів. Насамперед з інфляція пов‘язана оборотність активів. Чим повільніша оборотність, тим більше завищується сума прибутку, якщо для оцінки оборотних активів не застосовують метод ЛІФО. По-друге, при інфляції суттєве значення має розподіл активів на монетарні та немонетарні. Вкладення у грошові активи приведуть до втрати їх покупної спроможності. Причини і наслідки зміни структури за окремими елементами оборотних активів різні. Аналізуючи наявність, склад і структуру запасів, враховують те, що вони повинні бути оптимальними. Для досягнення цієї оптимальності треба зробити обґрунтовані розрахунки потреби у запасах, налагодити стабільні договірні зв‘язки з партнерами, які успішно виконують свої договірні зобов‘язання, забезпечити належну організацію виробничого процесу тощо. Надлишок чи нестача запасів є причиною поганого фінансового стану. Причини їх утворення вивчають при внутрішньому аналізі в розрізі формування і використання: виробничих запасів,; запасів незавершеного виробництва, готової продукції та товарів. За кожною групою запасів з‘ясовують специфіку дії факторів, наслідки впливу відхилень від оптимальних (нормативних) запасів на результати виробничо-фінансової діяльності і визначають шляхи оптимізації. Для оцінки надлишку чи нестачі запасів, фактичний запас порівнюють з нормативним і визначають відхилення. Нормативну потребу виробничих запасів можна визначити з розрахунку:

Н_вз = Н_з * О_д,

де, Н_з – норматив запасі виробничих запасів у днях;

О_д – одноденне витрачання виробничих запасів, грн.

Норматив готової продукції чи товарів визначають так:

Н_гп = Н_пд * О_п,

Де, Н_пд – одноденний випуск продукції чи одноденний оборот товарів, грн.;

О_п – норма готової продукції чи товарів у днях.

Аналізуючи активи, особливу увагу треба приділити змінам обсягу, структури та якості дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість поділяється на поточну і довгострокову. Поточна дебіторська заборгованість може бути пов‘язана і не пов‘язана з реалізацією продукції, товарів, робіт і послуг. До першого типу належить заборгованість загальна і та, що забезпечена векселями. До другого типу відноситься заборгованість за виданими авансами, розрахунки з бюджетом, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків та інша. Довгострокова дебіторська заборгованість виникає: за майно, що передано в оренду, забезпечена довгостроковими векселями. За термінами погашення вона поділяється на заборгованість, за якою термін оплати не настав, заборгованість, неоплачена у визначений термін, і заборгованість, за якою минув строк позовної давності.

Початковим етапом аналізу дебіторської заборгованості є оцінка її обсягу, складу і структури.

Аналізуючи, особливу увагу треба приділити зміні допустимої і недопустимої (простроченої) дебіторської заборгованості. Наявність простроченої, особливо безнадійної заборгованості, що віднесена до резерву сумнівних боргів, як і необґрунтоване зростання дебіторської заборгованості в цілому негативно впливають на фінансовий стан підприємства, призводять до дефіциту фінансових ресурсів у господарській діяльності. Досліджуючи якісні параметри дебіторської заборгованості, розраховують такі аналітичні показники:

Ø Коефіцієнт простроченої дебіторської заборгованості;

Ø Середній термін простроченої заборгованості;

Ø Частка резерву сумнівних боргів у загальній сумі дебіторської заборгованості;

Ø Питома вага вексельних розрахунків у загальній сумі дебіторської заборгованості;

Ø Питома вага безнадійної заборгованості у загальній величині простроченої;

Ø Оборотність дебіторської заборгованості.

Зростання дебіторської заборгованості може бути наслідок нераціональної кредитної політики, збільшення обсягу продаж, неплатоспроможності покупців тощо. Щоб прискорити її погашення, необхідно проводити поглиблений аналіз платоспроможності клієнтів, своєчасно оформляти розрахункові документи, застосовувати передоплату, вексельні розрахунки та інші прогресивні форми.

Синтетичним показником якості дебіторської заборгованості є її оборотність. Порівняння фактичної та очікуваної оборотності є базовою інформацією для детальніших аналітичних досліджень резервів прискорення платежів.

Оборотність дебіторської заборгованості може бути розрахована за кількістю оборотів (К_дз) і швидкістю обороту в днях (Ш_дз):

К_дз = ОД / ДЗ,

де, ОД – обсяг відвантаженої продукції за умов післяплати, грн.;

ДЗ – середні залишки дебіторської заборгованості, грн..

Ш_дз = ДЗ * Т / ОД,

Де, Т – тривалість аналізованого періоду, дні.

Для ефективного управління станом дебіторської заборгованості треба:

Ø контролювати стан розрахунків з клієнтами за відтер мінованою (простроченою) заборгованістю;

Ø розширювати кількість клієнтів з метою зменшення ризику неплатежів;

Ø контролювати співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей.

Щодо аналізу грошових коштів і їх еквівалентів, то тут треба зазначити, що їх наявність і зміна є вираженням платоспроможності підприємства. Грошові кошти – найбільш мобільна частина добротних засобів. Відомо, що добрий фінансовий стан підприємства характеризується постійною наявністю грошових коштів на розрахунковому рахунку. Оптимальна для підприємства сума грошових коштів визначається впливом різних факторів, які часто зумовлюють взаємо протилежні тенденції. Відсутність певних грошових запасів, потрібних для своєчасної сплати поточних платежів, оплати праці, розвитку виробництва, може створювати умови банкрутства. На грошові засоби неоднозначно впливає інфляція. З одного боку, вона збільшує небезпеку знецінення вільних грошових коштів, з іншого – призводить до використання все більшої їх маси. Загострюється проблема здійснення контролю над рухом цих коштів. Отже, оптимальна сума грошових коштів визначається діловою активністю підприємства та обґрунтованістю їх щоденної потреби. Досвід засвідчує, що кількість грошових коштів підприємства на розрахунковому рахунку повинна дорівнювати 3 – 4 денному обороту. Забезпеченість грошовими коштами залежить від стану управління грошовими потоками.

Дата добавления: 2014-01-07