Стадія формування первинного уміння, відповідна першому етапу освоєння дії

На цій стадії формується уміння виконувати основну структуру руху. Тут наголошується та, що генералізує рухових реакцій, не завжди раціональна внутрішньом'язова і міжм’язова координація, які пов'язані з іррадіацією процесів збудження в корі головного мозку.

Ці особливості визначають орієнтацію тренувального процесу - оволодіння основами техніки і загальним ритмом дії. Особливу увагу необхідно приділяти усуненню побічних рухів, зайвої м'язової напруги. Процес навчання концентрується в часі, оскільки тривалі перерви між заняттями знижують його дієвість. Дуже часті повторення освоюваної вправи в занятті не завжди доцільні, оскільки утворення нових навиків пов'язане з швидким пригнобленням функціональних можливостей нервової системи.

Основним практичним методом освоєння рухової дії є метод розчленованої вправи, який припускає розділення дії на відносно самостійні частини і ізольоване розучування останніх з подальшим об'єднанням. Розділення рухової дії на частини, вичленення рухових характеристик спрощує процес формування первинного уміння, оскільки полегшує постановку завдань, підбір засобів і методів, контроль за ефективністю навчання, профілактику і усунення грубих помилок. Кращому засвоєнню рухових дій сприяє використання різних методів орієнтування - світлових, звукових і механічних лідерів, спеціальних орієнтирів, що регламентують темп рухів, їх спрямованість і т.п.

3. Стадія формування довершеного виконання рухової дії пов'язана з концентрацією нервових процесів в корі головного мозку. Окремі фази рухового акту стабілізуються, що веде роль в управлінні рухами переходить до пропріорецепторів.

Педагогічний процес направлений на вивчення деталей рухової дії. Особлива увага приділяється методам, заснованим на використанні рухових сприйнять.

У цій стадії формується раціональна кінематична і динамічна структура рухів. З метою формування доцільного ритму рухових дій використовується широкий круг традиційних методів і засобів, направлених на створення цілісної картини рухової дії, об'єднання в єдине ціле його частин. Застосовують також різні технічні засоби примусового виконання рухових дій в заданому діапазоні рухових характеристик; міостимуляцію, що забезпечує доцільну активність м'язових груп; тренування в гідроканалі (для веслярів і плавців), примусове лідирування (для бігунів, ковзанярів) з метою формування швидкісної техніки і т. п.; тренажери для освоєння деталей техніки в полегшених умовах і ін.

4. Стадія стабілізації навику відповідає етапу закріплення рухової дії. У міру того як раціональна система рухів закріплюється, визначаються характерні риси навику - автоматизація і стабілізація дії.

Педагогічне завдання полягає в стабілізації рухової дії і надалі вдосконаленні його окремих деталей. З цією метою широко використовується багатократне повторення вправ як в стандартних, так і особливо у варіативних умовах.

На цій стадії технічне вдосконалення найтіснішим чином ув'язується з процесом розвитку рухових якостей, тактичною і психічною підготовкою. Особливу увагу слід приділяти технічному вдосконаленню при різних функціональних станах організму, у тому числі і в станах компенсованого і некомпенсованого стомлення.

5. Стадія досягнення варіативного навику і його реалізації охоплює весь період, поки спортсмен ставить завдання виконання даної рухової дії. Завдяки його застосуванню в різноманітних умовах і функціональних станах організму розвивається варіативний навик. У спортсменів, що досягли цієї стадії технічної досконалості, спостерігається високий ступінь досконалості спеціалізованих сприйнять (відчуття часу, відчуття темпу, відчуття зусиль, що розвиваються, і ін.), а також здібність до довершеного управління рухами за рахунок реалізації основної інформації, що поступає від рецепторів м'язів, зв'язок, сухожиль.

Педагогічними завданнями цієї стадії є:

• вдосконалення технічної майстерності з урахуванням індивідуальних особливостей спортсменів і всього різноманіття умов, характерних для діяльності змагання;

• забезпечення максимального ступеня узгодженості рухової і вегетативних функцій, вдосконалення здібності до максимальної реалізації функціонального потенціалу при виконанні відповідних рухових дій;

• ефективне застосування засвоєних дій за зовнішніх умов, що змінюються, і різного функціонального стану організму.

Найважливіше значення на цій стадії набуває формування у спортсмена узагальненої плотської моделі (образу) цілісного руху, плотського і логічного контролю. У основі останнього лежить мислення, глибоке розуміння і усвідомлення значущості використання закономірностей управління рухами.

До способів, що утрудняють умови виконання дій при різних станах організму, відносяться їх виконання на тлі значного фізичного стомлення; підвищеної емоційної напруги; відвернення, розподіленої уваги; утруднення діяльності окремих аналізаторів і ін.

Подібну схему вдосконалення техніки рухів рекомендують і видні представники російської гімнастичної школи В.М. Смольовській і Ю.К. Гавердовській (1999). Першою, виключно важливою стадією навчання рухам є формування у спортсмена рухових уявлень про розучувані рухи, для чого використовуються найрізноманітніші методи - роз'яснення, показ, спостереження, випробування, аналіз і ін. Друга, дуже трудомістка і відповідальна стадія навчання передбачає перехід спортсмена від рівня первинних рухових уявлень до рівня формування рухових умінь. На третій стадії формується первинний руховий навик, який пов'язаний з можливістю виконання в полегшених умовах (допомога і консультації тренера, звична обстановка, відсутність стомлення і т.п.). Формування актуалізованого рухового навику, яке досягається на четвертій стадії, забезпечується лише тоді, коли рух освоюється в оптимальній схемі діяльності змагання, можливому зв'язку з іншими технічними елементами, в різних психофункціональних станах і умовах навколишнього середовища. Така стадія пов'язана з формуванням диференційованого рухового навику, що дозволяє забезпечувати високу ефективність рухових дій в складних умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюються, в стійкому стані, а також при прогресуючому стомленні, включаючи явне. І, нарешті, завершальна, шоста стадія включає досягнення такої досконалості рухового навику, при якому спортсмен з високим ступенем ефективності варіює широким спектром споріднених рухів, що забезпечує різноманітність і повну відповідність виконуваних рухів конкретній ситуації змагання. Дуже важливо не порушувати процесу вдосконалення навику колишньою експлуатацією вже освоєного навику («амортизуюче» тренування) замість його планомірного вдосконалення, не допускати перерв в процесі навчання (детренуючий режим), забезпечувати різноманітність і ускладнення тренувальних програм, оскільки стабілізація засобів приводить до дегенерації навику.

Вдосконалення техніки в умовах значного стомлення може стати причиною розладу рухів, закріплення помилок. Проте негативні наслідки спостерігаються тільки у випадку, якщо робота пущена на самоплив. Коли вдосконалення техніки здійснюється методично правильно, з широким використанням різноманітних засобів і прийомів, що знаходяться в строгій відповідності з поставленими завданнями і функціональними можливостями спортсменів, то у них формується раціональна стабільна техніка з широким спектром компенсаторних коливань в основних характеристиках структури руху.

В процесі навчання і вдосконалення техніки постійно спостерігаються помилки. Їх своєчасне виявлення і встановлення причин виникнення значною мірою обумовлюють ефективність процесу технічного вдосконалення. Проте разом зі встановленням характеру помилок і утруднень необхідно визначати ефективні методичні прийоми і засоби їх усунення і подолання.

Навчання і вдосконалення техніки спортивних вправ повинні бути тісно пов'язані з особливостями змагань конкретного виду спорту, провідними характеристиками, що визначають досягнення високого спортивного результату.

У цілісному руховому акті всі характеристики (динамічні, кінематичні і ритмічні) взаємозв'язані. Проте при навчанні і вдосконаленні у кожному конкретному випадку слід акцентувати увагу ведучих для даної дії рухових характеристиках техніки спортивної вправи. Тому при оволодінні спортивною технікою, її індивідуалізації і вдосконаленні необхідно виходити не тільки з біомеханічної доцільності прийомів, але і обов'язково враховувати їх майбутні тактичні особливості, можливості застосування в доцільних і результативних діях змагань.

Оволодівши технікою, спортсмен повинен особливо удосконалювати гостроту м'язового відчуття, зорових і рухових сприйнять, відчуття рівноваги і специфічні якості, пов'язані із спеціалізованою діяльністю змагання. Спеціалізоване тренування аналізаторів, яким належить провідна роль в діяльності змагання конкретного виду спорту, в процесі спортивно-технічного вдосконалення приводить до розвитку специфічних якостей (відчуття снаряда, води, снігу, часу, бою і ін.), що визначають досягнення високого спортивного результату. Без цього будь-яка біомеханічна доцільна техніка рухів перетворюється на формальні рухові акти і не приводить до високих і стабільних спортивних результатів.

Дата добавления: 2014-01-07