Законодавчий процес: поняття та стадії

Законодавчий процес — це юридична регламентований порядок законодавчої діяльності, яка провадиться безпосередньо народом шляхом всенародного референдуму або парламентом шляхом реалізації його законодавчих повноважень.

У більшості сучасних країн до системи правової регламен­тації законодавчого процесу входять конституція, закони і підза-конні акти, а також акти органу конституційного контролю (конституційного суду).

Законодавчий процес у парламенті — це складна процедура, що охоплює ряд стадій (етапів).

В Україні законодавчий процес складається з таких стадій:

1) законодавча ініціатива — офіційне внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо прийняття, зміни чи скасування чинних законів або їх окремих положень. Ці пропозиції Верхов­на Рада зобов'язана розглянути по суті й прийняти рішення про реалізацію або про відхилення певної пропозиції.

Конституція України (частина перша статті 93) встановлює, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України на­лежить:

• Президентові України;

• народним депутатам України;

• Кабінету Міністрів України.

Інші суб'єкти, наприклад окремі громадяни, їх об'єднання, органи місцевого самоврядування тощо, також можуть вносити до Верховної Ради України пропозиції щодо прийняття, зміни або скасування чинних законів. Однак їх пропозиції не є обов'яз­ковими для розгляду у Верховній Раді. Обов'язковим для роз­гляду Верховною Радою є подання відповідних ідей виключно від імені суб'єктів, які наділені правом законодавчої ініціативи.

У більшості країн світу право законодавчої ініціативи також належить парламентаріям, главі держави та уряду. Але воно може надаватися ще й парламентським комітетам і комісіям, ви­щим судовим і прокурорським інстанціям, певним категоріям громадян, а в федеративних державах — і законодавчим органам суб'єктів федерації;

2) розгляд законодавчих пропозицій у комітетах і комісіях Верховної Ради.

Законодавчі пропозиції після розповсюдження їх серед депу­татів передаються відповідним комітетам (комісіям) Верховної Ради. Там пропозиція чи законопроект попередньо розглядають­ся і готується висновок про доцільність їх прийняття і включен­ня до порядку денного сесії, а також про порядок і строки подальшої роботи над ними. При цьому для підготовки висновку визначається головний комітет (комісія), якому інші комітети у визначений термін подають свої висновки про наслідки розгляду ними законодавчої пропозиції чи законопроекту.

У необхідних випадках законодавча пропозиція чи законо­проект можуть бути направлені на наукову, юридичну чи іншу експертизу, на проведення інформаційного пошуку чи наукового дослідження.

Висновки комітетів повинні обов'язково містити обґрунту­вання доцільності прийняття Верховною Радою того чи іншого рішення щодо відповідного законопроекту, а також пропозиції щодо порядку подальшої роботи над ним. Головний комітет по­винен дати свої висновки і пропозиції щодо альтернативних за­конопроектів, внесених на розгляд Верховної Ради;

3) перше, друге, третє читання законопроектів. Верховна Рада розглядає законопроекти на своїх пленарних засіданнях. Розгляд і прийняття законопроекту (закону) включає: обгово­рення і схвалення основних положень, обговорення і схвалення його статей та законопроекту в цілому (розгляд у трьох читаннях);

4) опублікування, оприлюднення і введення в дію законів. Тексти законів та інших законодавчих актів, прийнятих Верхов­ною Радою, оформляються апаратом Верховної Ради і в п'яти­денний термін підписуються Головою Верховної Ради, після чого закони невідкладно надсилаються на підпис Президентові.

Президент підписує закон, беручи його до виконання. Закон, переданий Президентові, має бути підписаний ним протягом 15 днів від дня отримання та офіційно оприлюднений.

Таким чином, підписання тексту закону Головою Верховної Ради України та Президентом України є необхідними атрибута­ми законодавчої процедури у разі прийняття закону Верховною Радою і набуття ним чинності. Тому слід чітко уявляти те юри­дичне значення, яке мають підписи Голови Верховної Ради України і Президента України під текстом новоприйнятого зако­нодавчого акта.

Підпис Голови Верховної Ради на прийнятому Верховною Радою законі не є актом затвердження закону, адже це вже здійснила шляхом голосування Верховна Рада. Цей підпис покли­каний засвідчувати відповідність змісту певного письмового тек­сту закону тим результатам, до яких народні депутати дійшли в результаті обговорення законопроекту та голосування по ньому.

Підпис Президента України на тексті прийнятого Верховною Радою закону також не є актом його затвердження. У відповід­ності з частиною другою статті 94 Конституції України підписан­ням закону Президент України як глава держави фактично засвідчує прийняття ним цього закону до виконання і забезпе­чення його офіційного оприлюднення. Таким чином, Президент України, ставлячи свій підпис під текстом прийнятого Верховною Радою України закону, приймає на себе обов'язок створювати найсприятливіші умови для втілення положень новоприйнятого закону в повсякденну суспільну практику.

Закон набирає чинності через десять днів від дня його офіцій­ного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Оприлюднення закону означає доведення його змісту до відома населення і має на меті забезпечення інформування про прий­няття закону та створення умов для ознайомлення з ним.

Опублікування закону — це спосіб його оприлюднення через засоби масової інформації: пресу, радіо, телебачення, комп'ю­терні мережі тощо.

Підписані Президентом закони та інші акти, прийняті Вер­ховною Радою, публікуються державною та російською мовами у "Відомостях Верховної Ради України" протягом ЗО днів, а також у газеті "Голос України" протягом 5 днів і є офіційною публікацією.

Закони та інші акти Верховної Ради можуть бути опубліко­вані в інших органах друку, обнародувані по телебаченню, радіо, передані телеграфом, розіслані відповідним державним органам, установам, органам місцевого і регіонального самоврядування, об'єднанням громадян. Президія Верховної Ради сприяє пуб­лікації зазначених актів у перекладі на інші мови, якими кори­стується більшість населення певних місцевостей.

Підписаний Президентом України закон є оригіналом і зберіга­ється в апаратом Верховної Ради. Всі інші примірники закону є копіями.

У разі виявлення невідповідності опублікованого закону, іншо­го акта Верховної Ради їх оригіналам виправлення провадиться негайно, але не пізніш як через 3 дні з дня виявлення невід­повідності.

Важливим елементом законодавчого процесу є право вето. Вето (від латинського "veto" — забороняю) — акт, що відхиляє, тобто зупиняє чи не допускає набрання законної сили рішенням будь-якого органу. У сучасному світі найбільшого поширення набуло надане главі держави право накладати вето на закони, які приймає парламент.

Розрізняють вето:

• абсолютне, коли глава держави має право остаточно відхи­лити закон, прийнятий парламентом;

• відносне (відкладальне), коли відхилений закон парламент має право прийняти іншим голосуванням).

Вето може бути загальним — закон відхиляється в цілому або частковим — відхиляється окрема частина чи стаття закону.

Президент України наділений правом відносного (відкладаль-ного) вето, яке може бути як загальним, так і частковим.

Відповідно до частини 2 статті 94 Конституції України Прези­дент України протягом 15 днів після отримання закону разом з законом або постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію підписує його, беручи до виконання, та офіційно опри­люднює або повертає зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Якщо Президент України протягом вказаного терміну не по­вернув закон разом з законом або постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію на повторний розгляд Вер­ховній Раді або не направив їх Конституційному Суду України як такі, що не відповідають Конституції чи іншим законам, закон разом з законом або постановою Верховної Ради про порядок введен­ня його в дію вважаються підписаними Президентом України.

У випадках, коли Президент України використав своє право відкладального вето, закон разом з законом або постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію повертається в апарат Верховної Ради із зауваженнями і можливими пропо­зиціями для повторного розгляду Верховною Радою

Повторний розгляд закону, поверненого Президентом України, є невідкладним. Зауваження Президента України до поверненого ним закону (чи закону або постанови Верховної Ради про порядок введення його в дію) розглядаються за встановленою Регламен­том Верховної Ради України процедурою з новим голосуванням щодо закону в цілому. Розгляду підлягають структурні частини закону (чи закону або постанови Верховної Ради про порядок введення його в дію), щодо яких Президент України зробив за­уваження, а також пов'язані з ними частини акта.

Наслідки повторного розгляду відхиленого Президентом зако­ну визначаються Конституцією України (частиною 4 статті 94): якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий не менш як 2/3 депутатів Верховної Ради від її конституційного складу, Президент зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів незалежно від свого ставлення до нього, тобто опублікувати текст закону в офіційних засобах масової інформації.

У випадку, коли Президент України протягом п'ятнадцяти днів не повернув закон для повторного розгляду до Верховної Ради України, то цей закон вважається схваленим і має бути підписаний Президентом та офіційно оприлюднений.

За загальним правилом, закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення. Але якщо в самому законі вказані інші строки, то саме вони й визначатимуть дату набрання ним чинності.

При цьому слід додержуватись однієї умови: дата набуття чинності законом у будь-якому випадку не може встановлюватися раніше дня офіційного оприлюднення закону. Це правило по­кликане забезпечити умови для ознайомлення з вимогами ново­прийнятого закону.

Дата добавления: 2014-01-07