Поняття судового доказування

Таким чином, судове доказування - це процесуальна діяльність сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, яка за своєю суттю зводиться до обгрунтування обставин цивільної справи та спрямована на встановлення цих обставин і вирішення спору між сторонами по суті.

Судове доказування як складна процесуальна діяльність має певну структуру і складається з певних елементів. Як елементи доказування виділяють такі: твердження про факти, визначення доказів, подання, витребування доказів адвокатом або за клопотанням сторін – судом та дослідження доказів. М. К. Треушніков слушно звертає увагу, що елементи доказування не збігаються за обсягом процесуальних дій із стадіями цивільного процесу в межах того чи іншого провадження цивільного судочинства.

Твердження про факти — специфічні процесуальні дії суб'єктів доказування, які зводяться до визначення кола фактів, з якими пов'язано виникнення суб'єктивних матеріальних прав і обов'язків сторін у тій чи іншій цивільній справі і формування юридико-фактичного складу по справі в цілому. Твердження про факти за своїм юридичним змістом взаємозалежні від предмета позову, який переданий на розгляд суду і є визначальним для правової позиції сторони.

Визначення доказів сторонами та особами, які беруть участь у справі, означає вказівку на докази, які, на їх думку, слід залучити до справи. Наприклад, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК позовна заява повинна містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність

підстав для звільнення від доказування.

Подання доказів здійснюється сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, і означає передачу їх у розпорядження суду. Важливо підкреслити, що відповідно до ст. 131 ЦПК сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться — до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням цих вимог, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. Сторони до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться — до початку розгляду справи по суті зобов'язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються

предмета спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмета спору. З поданням доказів тісно пов'язане розкриття доказів стороною. Суть розкриття доказів зводиться до того, що сторона, що подає доказ, має ознайомити з ним інших осіб, які беруть участь у справі. Причому це має бути до початку судового засідання. Але за чинним цивільним процесуальним законодавством у цивільному процесі розкриття доказів не передбачено як самостійна процедура цивільного судочинства. Разом з тим в окремих випадках закон вимагає розкриття доказів. Так, відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦПК позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Витребування доказів здійснюється за певних умов судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Витребування доказів регламентується ст. 137 ЦПК. Згідно з цією статтею у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться — до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі. У заяві про витребування доказів має бути зазначено, який доказ вимагається, підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ. Докази, яких вимагає суд, направляються до суду безпосередньо.

Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для надання його суду. Слід окремо звернути увагу на те, що процесуальне доказування як система процесуальних дій суб'єктів доказування в окремих випадках не тільки ≪підтримується≫ судом, а й скеровується ним ех offсіо. Мова йде про призначення судом експертизи (ч. 1 ст. 143 ЦПК) та судові доручення (ст. 132 ЦПК). Разом з тим у першому випадку суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі, а в другому — за необхідності провести ті чи інші процесуальні дії іншим судом.

Дослідження доказів - безпосереднє сприйняття, вивчення доказів. Воно провадиться в судовому засіданні з додержанням принципів усності та безпосередності. Дослідження доказів — вкрай важливий елемент процесуального доказування, виходячи із того, що судове рішення по справі може бути засноване лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні. Дослідження доказів, крім того, здійснюється за участю сторін та інших суб'єктів доказової діяльності.

У ході дослідження доказів здійснюються їх перевірка, зіставлення одного доказу з іншими, усуваються протиріччя між ними тощо. Порядок дослідження доказів регламентовано цивільним процесуальним законодавством. Деякі автори до структури доказування як її елемент відносять

оцінку доказів. Разом з тим оцінка доказів судом виходить за межі судового доказування, оскільки суд не є суб'єктом доказування. Згідно зі ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (ст. 215 ЦПК).

Оцінка доказів - це процесуальна діяльність суду, пов'язана із застосуванням норми матеріального права відповідно до доведених перед судом на підставі доказів юридико-фактичних обставин цивільної справи. У цьому розумінні оцінка доказів спрямована в суто юридичному плані на: 1) з'ясування наявності фактичних обставин; 2) висновки про правову кваліфікацію встановлених судом фактів і відносин; 3) правовий і фактичний висновок по справі в цілому.

Наведені загальні положення теорії судового доказування стосуються процесуального доказування у позовному провадженні. Що стосується наказного і окремого провадження, то можна стверджувати про наявність суттєвих особливостей процесуального доказування у цих провадженнях цивільного судочинства.

Для наказного провадження характерним є те, що воно як документарний порядок розгляду певних справ не передбачає процесуальної форми доказування, як такої, що ґрунтується на принципі змагальності та тягарі доказування сторін у цивільній справі. Окреме провадження як специфічне провадження цивільного судочинства

відповідно до закону є безспірним провадженням, в якому не діє принцип змагальності і розгляд цих справ засновується на активності самого суду, оскільки з метою з'ясування обставин справи окремого провадження суд може за власною ініціативою витребувати всі необхідні докази (ч. 2 ст. 235 ЦПК).

Дата добавления: 2014-01-07