Наслідки голодомору

Допомога Західної України

Величезна кількість голодуючих з початку 1946 р. з власної ініціативи вирушала до західних областей республіки, де було ще мало колгоспів, селяни зібрали непоганий врожай, загони Української повстанської армії чинили спротив вивозу зерна. Відозви, розповсюджувані УПА, закликали селян допомагати голодуючим, сотні тисяч яких їхали за порятунком.

Прибулі в тамтешні села колгоспники, робітники, службовці купували за гроші чи обмінювали речі на хліб, крупи, картоплю та інші продукти й поверталися до своїх сімей. Дехто з них наймався тимчасово, або постійно на роботу. Селяни західних областей рятували від голодної смерті не тільки своїх земляків-українців, а й часто виснажених від голоду людей з Воронезької, Курської, Орловської, Калузької та інших областей Росії, білорусів, молдаван. Однак страждало населення й Захiдної України від насильницької колективізації та репресій, а в деяких регіонах й голоду. Особливо сильним був голод на Чернiвеччині, де в перші повоєнні роки більш масштабно, ніж в інших областях, проводилась колективізація, і смертність перевищувала народжуванiсть.

Надзвичайно високою там була дитяча смертнiсть. Був опір і в східних, центральних та південних областях грабіжницьким діям держави. Протидію репресивним заходам у західних областях здійснювали ОУН і УПА, не дозволяючи ревізовувати сільгосппродукти у селян. У 1947 р. на території восьми областей було зафіксовано 906 різноманітних акцій УПА, вогневі сутички і бої з відділами МВС-МДБ, озброєними партійними і радянськими чиновниками, які забирали хліб у селян. Однак, незважаючи на серйозний спротив проведенню хлібозаготівель, в Україні не спадала хвиля репресій. Режим жорстоко придушував будь-який протест. Повоєнний голод був величезною репресивною акцією проти населення. Сотні тисяч голодуючих були врятовані від голодної смерті селянами Західної України.

Найсильніше голод вразив село. Станом на 1 червня 1947 р. в Українi нараховувалося 1 млн 74 тис.314 дистрофiкiв. Голодомор породив масове сирітство. Рятуючи від голоду своїх виснажених дітей, голодуючі селяни відвозили їх до міст й залишали, сподіваючись, що малюків заберуть до дитбудинків. За наявності цілого комплексу причин виникнення голоду, поширення й масовості найголовнішою були конфіскаційні хлібозаготівлі.

Голодоморне лихоліття свого піку досягло в першій половині 1947 р. У часи інтенсивного вилучення хліба голод в Україні забрав (за даними різних дослідників) від 100 тис. до 2,8 млн життів, в основному, українських селян-хлiборобiв. У багатьох місцевостях голод продовжувався майже до кінця 40-х років. Смертельною мірою відчули голодоморне жахіття жителі південних областей: дуже сильно Ізмаїльської, Одеської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької. Своїми страшними, смертельними обіймами голод стискав населення Дніпропетровщини, Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Кіровоградщини. Тяжко потерпали від голоду мешканці сіл і міст Вінницької, Житомирської, Кам'янець-Подільської, Сталінської, Ворошиловградської, Харківської, Сумської, Житомирської областей. Люди виявилися беззахисними перед системою, що приводила їх до виснаження, мук голоду, дистрофії, загибелі. Тяжкий голод тримав у своїх лещатах областi чорноземної смуги РРФСР, Бiлорусiю, Молдавiю, але найсильнiшим вiн вкотре виявився в Українi.

Дата добавления: 2014-01-07