Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Економічне зростання як мета економічної системи. Механізм економічного зростання




ПЛАН

Класифікація та функції політичного лідерства.

 

У сучасних політологічних концепціях функціонують різні критеріїкласифікації лідерства.

Лідерів поділяють:

за мірою впливу на суспільство:

§ на реальних (“лідери-герої”);

§ на менеджерів, які не мають яскраво і вираженого впливу на перебіг подій у суспільстві;

— за психологічними рисами і типами поведінки:

а) щодо ставлення до власного впливу й можливостей (лідер-ідеолог і лідер-прагматик);

б) стосовно своїх прихильників — лідер-харизматик (формує волю виборців) і лідер-представник (виражає волю тих, хто його висунув);

в) щодо супротивників — лідер-угодовець (залагоджує конфлікти, обминає гострі кути) і лідер-фанатик (бажає загострити конфлікт або знищити супротивника);

г) за способом і оцінки здібностей — відкритий лідер та лідер-догматик.

За стилем керівництва і політичною системою вирі­зняють:

§ диктаторський тип лідера, який прагне досягти своєї мети, спираючись на страх покарання;

§ демократичний тип лідера, що спирається не лише на свої якості та авторитет, а й підтримує дух співробіт­ництва, співучасті в обговоренні питань;

§ автократичний тип лідера, який повинен володіти високими професійними та особистими якостями, аби пе­ремагати опонентів.

–– виокремлюють ще:

- плутократичний тип лідера (часто це лідери “тіньової” економіки);

- лідера-популіста, який спирається на популярні сьогоденні бажання, проблеми, пропонує прості й найбільш загальноприйнята (на рівні розуміння мас) способи виходу зі складних ситуацій;

- лідера-професіонала (лідер постіндустріального суспіль­ства), повага й довіра до якого базуються на його компе­тентності, особистій поведінці, ставленні виборців до нього.

Лідер-професіонал повинен вміти визначати пріо­ритетні цілі, давати науковий аналіз певної проблеми, будувати ієрархію проблем та визначати способи їхнього вирішення.

Політичний лідер у будь-якому суспільстві поклика­ний виконувати певні функції:

ü об'єднання суспільства навколо загальних цілей;

ü схвалення та здійснення ком­петентних політичних рішень;

ü зв'язок влади і підвлад­них структур, послаблення емоційної відчуженості між двома частинами державного механізму;

ü підтримання чи пропагування соціального оптимізму;

ü легітимація наяв­ного суспільно-політичного устрою.

Соціальна значу­щість політичного лідерства залежить від рівня політич­ної культури й активності мас суспільства.

 

 

1. Економічне зростання як мета економічної системи. Механізм економічного зростання.

2. Основні типи економічного зростання – екстенсивний та інтенсивний. Пропорційність економічного зростання.

3. Вимір економічного зростання. Інвестиції та економічне зростання.

4. Вплив НТР на економічний розвиток.

 

 

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань. – К.: «Вища школа».- 1999. – С. 323 – 332.
  2. Ніколенко Ю. В. Політекономія. – К.: «ЦУЛ». – 2003. – С. 284 – 302.
  3. Панчишин С. Економіка. – К.: «Либідь». – 2004. – С. 239 – 260.

 

 

Проблеми економічного зростання особливо гостро постали перед людством у ХХ ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали раніше. Уперше про економічне зростання заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання і стримування.

Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. З даного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, — майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб «обійняти неосяжне». Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання.

У теоретичному і практичному аспектах поняття «економічне зростання» тісно пов’язане з терміном «розширене відтворення», але за своїм змістом — це не тотожні економічні категорії. Так, остання (розширене відтворення) охоплює процеси як на макрорівні (національна, світова економіка), так і на мікрорівні (галузь, підприємство). Економічне зростання характеризує стратегічні цілі руху економіки в основному на макрорівні (національному чи світовому). Тут на перший план висувається проблема кількісного та якісного розвитку національної економіки. Сам механізм економічного зростання, як правило, у західній економічній літературі розглядається незалежно від існуючих соціально-економічних відносин у тій чи іншій країні (економічній системі).

Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів. У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених за даний період.

Дійсно, головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. З точки зору етимології (походження) терміну «зростання» близьким є поняття «розвиток», але останнє ширше за змістом. Економічний розвиток — це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого — тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.

 

Під економічним зростанням розуміють збільшення реального ВВП, підвищення життєвого рівня народу й економічної могутності країни.

Графічно економічне зростання зображають переміщенням кривої виробничих можливостей управо, наприклад, із положення АВ у положення СD (рис. 1).

Економічне зростання вимірюють двома способами:

1) як збільшення реального ВВП за певний проміжок часу;

2) як збільшення реального ВВП на душу населення за той самий проміжок часу.

Економічне зростання будь-якої країни визначають три групи факторів:

1) фактори пропозиції;

2) фактори попиту;

3) фактори ефективності.

Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання. Їх є чотири:

1. кількість та якість природних ресурсів;

2. кількість та якість трудових ресурсів;

3. обсяг капіталу;

4. технологія.

Перелічені фактори, які називають колесами економічного зростання, визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, враховуючи і технологічний потенціал, дає змогу економіці виробляти більший обсяг продукції.

 
 

 


Капітальні блага
       
 
С
 
 
А
 
   
В

 


D

 
  Споживчі блага

Рис. 1. Економічне зростання і крива виробничих можливостей

 

На думку багатьох економістів, саме трудові ресурси – пропозиція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці – становлять найважливіший фактор економічного розвитку.

Нагромадження капіталу вимагає скорочення поточного споживання впродовж десятиліть.

Економічне зростання залежить також від факторів попиту, тобто від макроекономічного середовища, що забезпечує такий рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси.

Стабільне економічне зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності). Тобто ресурси мають використовуватися най економніше («виробнича ефективність» і виробляти з них необхідно найцінніші для суспільства товари і послуги («розподільна ефективність»).

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 456; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.02 сек.