Наростання опору десталінізації

Принцип колективногокерівництва, проголошений М.Хрущовим після смерті Й.Сталіна і підтриманий XX з'їздом КРПС, невдовзі почав втрачати свою силу.

В результаті загострення відносин між прихильниками реформ і консерваторами керівна верхівка з часом фактично розкололася на два ворожих табори.

Антихрущовську опозицію очолили голова союзного уряду Г.Маленков, його заступник В.Молотов і керівник Державного комітету з питань праці і зарплати Л.Каганович. Внаслідок жорсткої боротьби за владу у січні 1955 р. Г.Маленкова було усунуто з посади Голови Ради Міністрів СРСР, яку замість нього обійняв маршал М.Булганін.

Найбільшої гостроти протистояння між реформаторами і консерваторами досягло влітку 1957 р., коли згуртована «сталінська гвардія» вирішила дати відкритий бій М. Хрущову. Скориставшись його відсутністю у зв'язку з офіційним візитом до Фінляндії, представники опозиції 18 червня 1957 р. поставили питання про відставку першого секретаря на засіданні Президії ЦК КПРС.

Однак організаторам державного перевороту не поталанило. У протиборстві, що тривало чотири дні, важливу роль відіграли керівники силових структур – Г.Жуков (армія) та І. Сєров (КДБ). Вони забез­печили оперативну доставку членів Центрального Комітету партії до Москви.

Пленум ЦК, що відбувся в умовах абсолютної секретності 22-29 червня, після тривалих і гострих дискусій в своєму рішенні засудив лідерів опозиційної групи. Згодом вони були швидко зміщені з високих державних посад. У цій відкритій боротьбі за владу керівництво України було повністю на боці М.Хрущова і послідовно підтримувало його.

Розгром антихрущовської опозиції дав можливість зберегти вироблений політичний курс і підготувати надійне підґрунтя для наступного етапу оновлення і лібералізації радянського суспільства.

Усунувши політичних опонентів, М.Хрущов для зміцнення свого становища здійснив низку кадрових перестановок. У листопаді 1957 р., відчуваючи в особі Г.Жукова, який керував армією, серйозну загрозу партійній диктатурі, М.Хрущов звільнив його від обов'язків міністра оборони і призначив на цю посаду уродженця України маршала А.Малиновського.

У грудні 1957 р. перший секретар ЦК Компартії України О.Кириченко був обраний секретарем ЦК КПРС, а на чолі КПУ став М.Підгорний.

На початку 1958 р. М.Хрущов усунув з посади Голову Ради Міністрів СРСР М.Булганіна і сам очолив союзний уряд. Внаслідок цього дві найвищі в країні посади – партійна і державна опинилися в руках однієї особи.

В 1960 р. на посаду Голови Президії Верховної Ради СРСР замість 79-річного А.Ворошилова був висунутий Л.Брежнєв.

Повернення М.Хрущова до сталінської практики суміщення керівництва партією і урядом поклало кінець колегіальності в управлінні державою, незважаючи на те, що на XX з'їзді політичні переваги колегіальності були урочисто підтверджені посиланнями на ленінські традиції.

Проте М.Хрущова, на думку істориків, не можна назвати «самодержцем на сталінський лад», скоріше він залишив по собі слід як «кандидат в Сталіни».

Наступним кроком на шляху десталінізації радянського суспільства став XXII з'їзд КПРС, що відбувся в 1961 р.

На ньому про злочинну діяльність Й.Сталіна говорили відкрито, не забуваючи вже й про його вірних соратників і підручних К.Ворошилова. Л.Кагановича та В.Молотова.

Одну з найбільш помітних ролей за часів Й.Сталіна відіграв Л.Каганович, діяльність якого була тісно пов'язана з Україною. Саме на XXII з'їзді вперше на повний голос зазвучали слова правди про його ганебне секретарювання в КП(б)У в 1947 р. Цей період згодом цілком справедливо був названий «чорними днями» для України. Зокрема, М.Підгорний з трибуни XXII з'їзду КПРС зазначив, що Л.Каганович, перебуваючи на високій партійній посаді в Україні, поводив себе як справжній садист, відверто знущався над керівниками республіки, переслідував інтелігенцію, цинічно принижував гідність людей, постійно погрожував арештами і тюрмою.

XXII з'їзд КПРС став апогеєм десталінізації, в процесі якої М.Хрущов остаточно скомпрометував і усунув від влади своїх суперників. Після цього він міг дозволити собі забути про критику Й.Сталіна і навіть дати високу оцінку окремим його творам, знову називати його «видатним марксистом-ленінцем», заявляти про те, що партія «не віддасть ім'я Сталіна ворогам комунізму». Адже подальше поглиблення десталінізації загрожувало вже самим підвалинам тоталітарної системи.

Ось чому процес десталінізації в цілому здійснювався непослі­довно, суперечливо, нерідко підпорядковуючись тактичним маневрам і політичним розрахункам М.Хрущова. Згадуючи згодом цей період, М.Хрущов цілком відверто зазначав, що тодішнє керівництво не змогло відкинути минуле, оскільки було пов'язане з ним своєю діяльністю під керівництвом Й.Сталіна.

4. Відлига. Реформи М.С.Хрущова (1953-1964 pp.)

5 березня 1953 р. Й.В Сталін помер. З його смертю скінчилась ціла епоха у житті Радянського Союзу.

Подальший розвиток країни залежав від розкладу сил у вищих ешелонах влади, склад яких не зазнав змін. І тому існуюча еліта могла продовжувати політику Сталіна, або, у кращому випадку, піти на ліквідацію найбільш негативних проявів існуючої системи, зберігши основи командно-адміністративної системи.

Головою Ради Міністрів став Маленков. Посада першого секретаря у партії не пропонувалась, але Хрущов як єдиний з секретарів ЦК, що входив до Президії ЦК, фактично взяв під контроль кадри партійного апарату.

Політика нового керівництва країни було вкрай непослідовною. Це пояснювалось нестійкістю коаліції Маленков-Берія-Хрущов. Ці лідери прагнули одноосібної влади. Найбільше шансів було у Берії, який контролював два з трьох ''силових'' міністерств. Основним суперником Берії став Хрущов, який зумів на свою сторону залучити Маленкова й Жукова.

У липні 1953 р. на одному з засідань у Кремлі, яке вів Маленков, Хрущов виступив із звинуваченням на адресу Берії в кар'єризмі, націоналізмі і у зв'язку з англійською та муссаватист-ською розвідками. Хрущова підтримали, як і домовились, Булга-нін, Молотов та інші. Як тільки приступили до голосування, Маленков натиснув потаємну кнопку дзвінка, і кілька офіцерів вищого рангу заарештували Берію. За наказом Жукова у Москву були введені Кантемирівська і Таманська дивізії, які мали нейтралізувати можливий виступ прихильників Берії. Повністю було замінено охорону Кремля, заарештовано співробітників Берії.

Завдяки таким діям Хрущов усунув найнебезпечнішого свого конкурента. Берію було засуджено і страчено у вересні 1953 р.

Хрущова було обрано Першим секретарем ЦК КПРС. У пресі почали з'являтися перші статті, які засуджували культ особи, почався перегляд ''справи лікарів'' і т.д. Але в той же час був придушений страйк в'язнів ГУЛАГу на шахтах Воркути.

Сільське господарство. Цілина. Прийшовши до влади, Хрущов вдався до рішучих дій. У вересні 1953 р. він виступив на Пленумі ЦК з пропозиціями щодо розвитку сільського господарства:

- зменшити планові показники;

- запровадити авансування праці колгоспників;

- засудити практику існування слабких господарств за рахунок передачі їм коштів міцних;

- зменшити управлінський апарат;

- сприяти допомозі міста селу.

Ці пропозиції були слушними, але дати негайне збільшення виробництва сільгосппродукції вони не могли.

Вихід було знайдено в освоєнні цілинних та перелогових земель. Це був яскравий приклад екстенсивного розвитку сільського господарства.

Сприяло реалізації ідеї те, що середина 50-х років - це період відродження масового ентузіазму, особливо серед молоді.

Зміни повільно, але неухильно відбувались у країні, викликаючи у молодих людей. Створювався сприятливий, з соціально-психологічної точки зору, момент, коли масовий ентузіазм, будучи підкріпленим матеріально, міг би дати довготерміновий ефект.

До весни 1954 р. на казахстанській цілині була організовано понад 120 радгоспів. Першоцілинникам доводилось жити у важких умовах і працювати майже цілодобово.

Перші результати освоєння цілини були оптимістичними. У 1954 р. цілина дала понад 40% валового збору зерна. Збільшилось виробництво м'яса, молока. Все це дало змогу дещо поліпшити продовольче постачання населення.

Проте успіхи були лише у перші роки. Відсутність наукового підходу до освоєння цілини призвела до швидкого виснаження грунтів. Урожайність була низькою. На освоєння цілини було використані значні матеріальні і людські ресурси, які з більшим ефектом можна було використати для розвитку традиційних районів землеробства.

У внутрішній політиці висувались такі завдання:

- забезпечити зростання промислового виробництва;

- піднесення сільського господарства;

- запровадження семигодинного робочого дня;

- проведення пенсійної реформи;

- збільшення темпів житлового будівництва.

Поряд з цим Хрущов заявив, що необхідно виконати ''історичне завдання'', яке висунув Сталін на XVIII з'їзді партії, -догнати і перегнати капіталістичні країни по виробництву найважливіших видів промислової продукції на душу населення.

Успіхи науки. Друга половина 50-х - початок 60-х років були періодом, коли Радянський Союз, як і інші індустріальні держави, вступив у епоху науково-технічної революції. її особливістю у СРСР було те, що вона розвивалась переважно в надрах військово-промислового комплексу. Це пояснювалось тим, що йшла ''холодна війна'' і створення нових зразків зброї могло дати перевагу в протистоянні; відсутністю стимулів для запровадження досягнень НТР у цивільних галузях виробництва.

У цей період були такі досягнення НТР:

- 4 жовтня 1957 р. був запущений перший штучний супутник Землі;

- створено міжконтинентальну балістичну ракету;

- 12 квітня 1961 р. у космос полетіла перша людина Ю.О.Гагарін;

- введено в експлуатацію перший атомний криголам ''Ленін''.

Реформи управління економікою. У 1957 р. розпочалися реформи управління народним господарством. На думку Хрущова, надцентралізовані галузеві міністерства, які тоді існували, не могли забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них створювались територіальні управління - ради народного господарства (раднаргоспи).

Організація раднаргоспів дала певний ефект. Скоротились безглузді зустрічні перевезення вантажів, закривались сотні дрібних виробництв, які дублювали одне одного на підприємствах різних міністерств. Вивільнені площі використовувались для виробництва нової продукції. Прискорився процес технологічної реконструкції багатьох підприємств: за 1956-1960 pp. було введено в дію в 3 рази більше нових типів машин, агрегатів, приладів, ніж у попередню п'ятирічку. Відбулось істотне скорочення адміністративно-управлінського апарату.

Проте кардинальних змін у розвитку економіки не сталося. Підприємства замість дрібної опіки міністерств одержали дріб'язкову опіку раднаргоспів. До підприємства, до робочого місця реформа не дійшла та і не могла дійти, бо не була навіть зорієнтована на це.

Реформи управління призвели до збоїв у виконанні шостої п'ятирічки. Однак визнавати це і вносити необхідні корективи не стали. Було знайдено інше рішення: замінити п'ятирічний план 1956-1960 pp. на семирічний 1959-1965 pp. Тоді ''нестача'' перших років п'ятирічки покривалась би новими планами.

Семирічний план передбачав рішучий ривок у забезпеченні населення житлом, товарами споживання, але як і раніше наголос робився на випереджаючому розвитку групи ''А''.

Семирічний план був прийнятий на XXI з'їзді КПРС. На з'їзді також урочисто було проголошено, що СРСР вступив у ''період розгорнутого будівництва соціалізму''. Ставилось завдання - в найкоротший строк догнати і перегнати найбільш розвинуті капіталістичні країни по виробництву продукції на душу населення. Це передбачалось досягти на початку 70-х років.

У своїй доповіді Хрущов зробив висновок про повну і остаточну перемогу соціалізму в СРСР і тим самим, на його думку, підтвердилась можливість побудувати соціалізм в одній країні.

Подальша реформаторська діяльність Хрущова була знову пов'язана з сільським господарством, яке продовжувало залишатись слабким місцем радянської економіки, хоча там і відбулись деякі позитивні зрушення (у 1956 р. дало позитивні результати освоєння цілини).

Наприкінці 50-х років це найяскравіше виявилось у так званій ''рязанській афері'', коли керівництво області з метою виконати своє зобов'язання збільшити заготівлю м'яса у 3 рази, пустило під ніж майже все поголів'я худоби області.

На початку 60-х років сільське господарство знову опинилось на межі кризи. Керівництво почало шукати вихід у нових кадрових перестановках. Так у 1961 р. Міністерство сільського господарства було перетворено в консультативний орган. Хрущов сам об'їжджав десятки областей, даючи особисті вказівки, як вести сільське господарство. Але бажаного ривка так і не відбулось.

Програма побудови комунізму. XXII з'їзд КПРС, який відбувся у жовтні 1961 p., був одночасно і тріумфом, і початком занепаду політики, пов'язаною з іменем Хрущова. В ході роботи і рішеннях з'їзду відбилась вся суперечливість епохи: реальні досягнення процесу десталінізації, певні успіхи в економічному розвитку і фантастичні, утопічні плани, кроки до демократизації внутрішньопартійного життя і різке посилення культу особи самого Хрущова.

З'їзд обговорив питання ''Про Програму Комуністичної партії Радянського Союзу''. Хрущов заявив, що програма будівництва матеріальної бази комунізму розрахована на 20 років. Наприкінці цього періоду ''нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі''.

Але трапилось не так, як сподівався Хрущов. 1962-1964 pp. стали роками внутрішнього безладдя і зростання напруженості. Погіршилось продовольче постачання міського населення.

Восени вибухнула нова криза. У вересні 1963 р. виповнювалось 10 років з того часу, як на вересневому (1953 р.) Пленумі ЦК КПРС М.С.Хрущова було обрано Першим секретарем. Почалось ретельно сплановане святкування ''Великого десятиріччя'', яке мало прославити Хрущова і його правління.

І раптом зник хліб у булочних і магазинах. Виникла паніка: у всіх містах, крім Москви, люди стояли в тисячних чергах, але хліба не було кілька днів.

Причиною цього було те, що у 1963 р. цілина не дала врожаю (чорні бурі змели верхній родючий шар землі), до того ж партійні працівники всіх рівнів боялись доповісти, що нема хліба, щоб не зіпсувати святкування ''великого десятиріччя''.

Щоб справитись з дефіцитом хліба, довелось пустити в хід стратегічні запаси і терміново закупити зерно за кордоном. РСР вперше закупив хліб за кордоном. Але хлібну торгівлю в країні лихоманило майже рік.

Підвищення цін, поява нових дефіцитів були відображенням наростання кризових явищ в економіці країни загалом. Після 3-4 років сприятливої кон'юнктури у промисловості темпи її зростання почали сповільнюватись. Наростали явища неузгодженості, порушувались господарські зв'язки. Сповільнився технічний прогрес.

Головна причина невдач реформ Хрущова полягала в тому, що соціалізм радянського зразку принципово не підлягав реформуванню. Будь-які зміни мали привести або до введення ринкових елементів і, відповідно, - до капіталізму, або до посилення контролю держави і відповідно - до сталінізму. Хрущов, відмовившись від сталінізму, не зумів, у силу своїх переконань, зробити рішучі кроки до введення ринкових механізмів. І вся його реформаторська діяльність була приречена на поразку.

5. 1. Усунення від влади М. Хрущова.

Ставши одноосібним лідером, Хрущов не зумів утримати під контролем усю систему влади.

Партійний апарат не міг пробачити йому критики, у результаті якої знижувався авторитет партії. Чиновники в центрі згадали йому обмеження влади, коли створювалися раднаргоспи. Каральні органи не забули викриття вчинених ними злочинів. Селяни, які щиро вірили новому лідеру, пам'ятаючи про те, що він повернув їм паспорти, висловлювали крайнє невдоволення заходами по обмеженню і забороні присадибних ділянок. Робітники обурювалися з приводу підвищення цін на продукти харчування в 1962 р., продовольчої кризи 1963 р. (багато в чому штучно інспірованої супротивниками Хрущова).

Підготовка змови. Усе це добре розуміли у верхах. У вищому політичному керівництві визрівала ідея усунення Хрущова з посад лідера партії та глави уряду. У підготовку втягнулися практично всі члени президії ЦК КПРС, керівництво КДБ, військові кола.

Найбільш активну роль у підготовці усунення відіграли Л.Брежнєв, якого сам Хрущов вважав найбільш ймовірним своїм спадкоємцем, М.Суслов, Г.Шелепін, О.Косигін, В.Семичастний та ін..

Відставка. У жовтні 1964 р. Хрущова, який перебував на короткочасному відпочинку в Піцунді, настійно попросили прибути в Москву нібито для вирішення невідкладних питань по сільському господарству. А на 14 жовтня в Кремлі вже збиралися члени ЦК КПРС на терміново скликаний пленум.

На засіданні президії ЦК КПРС¹ Хрущову довелося вислухати пред'явлені йому обвинувачення. У провину йому ставили розвал сільського господарства, політичну неграмотність, ослаблення оборонної сили країни, часту змінюваність кадрів, роздування культу своєї особи тощо. На цьому засіданні слово взяв Хрущов. Ві н сказав: «Мені вже 70 років, я старий і втомився... Головне я зробив... Зник страх і розмова йде на рівних. У цьому моя заслуга. Я піду, і боротися не буду... Прошу написати заяву про мою відставку, я підпишу...».

Першим секретарем ЦК КПРС на пленумі був обраний Л.Брежнєв. Трохи пізніше головою Ради Міністрів СРСР затвердили О.Косигіна.

Дата добавления: 2014-01-07