Основні шляхи розв'язання глобальних проблем

Паливно-енергетична та сировинна проблеми

Нині промисловий робітник у процесі праці озброєний енергією приблизно у 1000 кінських сил. На кожного жителя планети припадає майже 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт енергії на людину.

Водночас енергетичні ресурси планети не безмежні. При запланованих темпах розвитку ядерної енергетики сумарні запаси урану будуть вичерпані у перші десятиріччя XXI ст. Але якщо витрачання енергії відбуватиметься на рівні енергетики теплового бар'єру, то усі запаси невідновлюваних джерел енергії згорять за 80 років. Най вірогіднішим, однак, є прогноз, що енерговиробництво зростатиме вподовж 75 років до досягнення бар'єру, а відтак перебуватиме на досягнутому рівні, тоді всі види використовуваного палива будуть вичерпані через 130 років.

Нераціональне використання енергоресурсів значною мірою спричинене неоколоніалістською політикою імперіалістичних держав.

З 200 млрд. дол., які споживачі розвинутих капіталістичних країн сплачують за сировинні товари, імпортовані з країн, що розвиваються, останні отримують лише приблизно 30 млрд. дол.

Величезні витрати енергетичних ресурсів мали місце у затратній економіці колишнього СРСР та країнах Східної Європи. У країнах СНД на виробництво одиниці національного доходу витрачається в середньому вдвічі більше сировини, ніж у розвинутих країнах Заходу.

І. Демілітаризація економіки

Пошуки шляхів демілітаризації економіки залежать насамперед від позиції США та Росії, на яких припадає левова частка ядерного потенціалу, або майже 90% ядерних боєголовок світу. Демілітаризація економіки передбачає, що у Росії та США залишиться тільки оптимальна кількість боєголовок (по 1-2 тис. одиниць), достатня для знищення ядерним ударом ключових цілей противника.

Важливою проміжною ланкою у відверненні загрози термоядерної війни є конверсія.

Конверсія - перехід від процесу мілітаризації економіки до економіки роззброєння, переведення військового виробництва на випуск мирної продукції.

Попередня умова конверсії військового виробництва - істотна зміна пропорцій розподілу фінансування, матеріальних і людських ресурсів між військовою та цивільною сферами.

Наприклад, у США у виробництві військової продукції беруть участь 20 тис. великих підприємств і компаній як підрядники і понад 150 тис. як субпідрядники. Переважну частину замовлень Пентагону виконують 100 наймогутніших корпорацій.

В Англії, Франції, ФРН від 40 до 70% вартості всіх державних замовлень отримують від 10 до 15 гігантських монополій. Лише щорічні прямі військові витрати у США в останні роки сягнули приблизно 280 млрд. дол.

Перерозподіл цих ресурсів на користь цивільних галузей - важлива передумова конверсії військового виробництва. У соціальному аспекті конверсія стосується осіб, зайнятих військовим виробництвом, та членів їх сімей, оскільки заробітна плата працівників військових галузей у США в середньому на 40% вища, ніж у цивільній сфері. Отже, конверсія військового виробництва означає, що для її здійснення потрібна допомога уряду.

II. Розв'язання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної проблем з погляду речового змісту суспільного способу виробництва перебачає:

- швидкий розвиток і використання основних видів відновлюваної енергії: сонячної, енергії вітру, океану та гідроенергії річок;

- структурні зміни у використанні існуючих не відновлюваних видів енергії, а саме: зростання частки вугілля в енергобалансі й зменшення - газу та нафти, оскільки запасів цих корисних копалин на планеті менше, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша;

- створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів. Все це вимагає більших видатків держав на природоохоронні цілі. За оцінками міжнародних експертів, на такі цілі необхідно щороку виділяти до 4% ВНП. Але якщо США та ФРН на ці заходи витрачали 3,2% національного доходу, Японія - 17 %, то в колишньому СРСР - 2%, в Україні - менше 1%. Значно скоротилися такі витрати в останні роки в Україні. Країни колишнього СРСР ще не мають екологічно чистої вугільної енергетики, а у США вона вже створена. Тому частка вугілля в енергобалансі США зростає, а нафти і газу - скорочується;

- розробка усіма країнами конкретних заходів дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

- вивчення запасів усіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Нині розвіданий відносно неглибокий шар земної кори - до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, а також на дні Світового океану;

- інтенсивний розвиток власних сировинних господарств, зокрема переробних галузей сировини у країнах, що розвиваються. Для розв'язання проблеми голоду у цих країнах слід розширювати посівні площі, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво, високоврожайні культури, використовувати ефективні добрива та засоби захисту рослин тощо;

- пошук ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення для його стабілізації на рівні 10 млрд. осіб на початку XXI ст.;

- припинення вирубування лісів, особливо тропічних, забезпечення раціонального лісокористування, за якого кількість посаджених дерев значно перевищувала б кількість вирубаних;

- формування у людей екологічного світогляду, що дало б змогу розглядати усі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання у межах окремих країн і на міжнаціональному рівні, насамперед з погляду розв'язання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріоритету екологічних проблем;

- комплексна розробка законодавства про охорону довкілля, зокрема законодавчі норми про відходи. Так, у Франції та інших країнах уряд зобов'язаний надавати технічну і фінансову допомогу підприємствам та організаціям для переробки відходів, вилучення з них цінних компонентів, проведення науково-дослідних робіт у цій сфері, поширювати передовий досвід тощо. З цією метою держава використовує податкові пільги, надає субсидії, знижує тарифи на перевезення вторинної сировини тощо. В Україні у 90-ті роки різко знизилося впровадження мало- і безвідходних технологій, зростає кількість техногенних катастроф, послаблюється екологічний контроль, прискорюється накопичення відходів, мають місце інші негативні явища;

- збільшення екологічних інвестицій. В Австрії, наприклад, вони становлять понад 15% усіх капіталовкладень. В Україні на охорону довкілля в 1995 р. було освоєно вдвічі менше капіталовкладень, ніж у 1990 р.

III. Основні шляхи розв'язання паливно-енергетичної та сировинної проблеми з погляду суспільної форми (відносин власності) передбачають:

- встановлення національної народної власності на всі природні ресурси. Це захистить їх від хижацького використання у країнах колишнього СРСР і певною мірою послабить процес пограбування розвинутими державами, насамперед ТНК, паливно-енергетичних та сировинних ресурсів країн, що розвиваються;

- істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси. Ціни на них у слаборозвинутих країнах, по суті, диктують гігантські ТНК, які зосередили у своїх руках контроль за природними багатствами. За даними експертів ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і розвитку), від трьох до шести компаній контролюють від 80 до 85% ринку міді, від 90 до 95% ринку залізної руди, 80% ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, какао, кави та грейпфрутів, від 70 до 75% ринку бананів, 60% ринку цукру. ТНК за допомогою політики „поділяй і володарюй" домагаються неузгодженості між країнами - експортерами природних ресурсів;

- протиставлення об'єднаній силі розвинутих країн стратегії об'єднання дій країн-експортерів паливно-енергетичних та сировинних ресурсів. Ця стратегія має стосуватися як обсягу видобування усіх видів ресурсів, так і квот їх продажу на зовнішніх ринках;

- списання боргів слаборозвинутих країн, сума яких перевищила 2,5 трлн. дол. Для сплати лише відсотків за ними не вистачає коштів, отриманих за експорт сировинних ресурсів. Загалом у 90-х роках XX ст., за даними ООН, слаборозвинуті країни втрачали понад 500 млрд. дол. щорічно (через дискримінації на різних видах ринків), що у 10 разів перевищувало обсяг отримуваної допомоги;

- радикальна реформа відносин з МВФ і ТНК. Особливо це стосується умов надання „допомоги" цим країнам, яка здійснюється в разі виконання ними практичних рекомендацій при проведенні внутрішньої соціально-економічної політики;

- ліквідація тягаря гонки озброєнь, що лягає на ці країни. У країнах „третього світу" проживає майже80% населення планети, а їхня частка у світовому виробництві - менша 20%. Водночас військові витрати цих країн досягають чверті витрат країн світу. На найбідніші країни (де ВНП на душу населення - менше 440 дол.), які виробляють лише 5% товарів та послуг у світі, припадає до 7% світових витрат на озброєння. Країни, що розвиваються, витрачають майже 6% на озброєння порівняно з 1% на охорону здоров'я;

- необхідність нарощування випуску готової продукції, оскільки розвинуті країни і ТНК намагаються здійснювати лише первинну обробку мінеральної сировини. Це дало б змогу навіть за нинішньої кон'юнктури цін на світовому ринку значно збільшити доходи від експорту;

- розвинуті капіталістичні країни, які десятиліттями грабували природні ресурси слаборозвинутих країн, внаслідок чого загострилися проблеми голоду, енергетичної, сировинної криз, повинні виділити значні фінансові, людські та технічні ресурси для розвідування, розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування, розподілу за справедливими (трансформованими) цінами з метою знач­ного збільшення валютних доходів, встановлення економічного суверенітету над своїми ресурсами. За рахунок цих коштів слід інтенсивно розвивати сільське господарство, долати нераціональну монокультуру;

- здійснення прогресивних аграрних перетворень на селі, ліквідація неоколоніальних аграрних відно­син (розвиток експортних галузей сировини за рахунок штучного обмеження сільськогосподарського виробництва; монополізація поставок сільськогосподарської техніки та реалізації продукції сільського господарства; використання поставок продовольства з метою економічного і політичного тиску тощо);

- усі держави, незалежно від їх соціальної системи, повинні взяти на себе головну відповідальність за збереження природи і за допомогою адміністративно-економічних важелів стимулювати виробництво автомобілів, техніки, електростанцій тощо, які б не забруднювали навколишнє середовище, забезпечували економію всіх паливно-енергетичних сировинних ресурсів, сприяти розширенню лісових насаджень, зменшенню відходів тощо;

- активізація діяльності різних громадських організацій, політичних партій, спрямованої на розв'язання глобальних проблем, створення нових організацій, головним завданням яких було б збереження життя на Землі, забезпечення адекватних з погляду сутності людини умов існування на планеті;

- використання комплексу економічних важелів управління якістю навколишнього середовища, у тому числі субсидій і дотацій за виготовлення екологічно чистої продукції, на виконання державних екологічних проектів; екологічних платежів за всі види забруднення довкілля; виплат за збереження і поліпшення екологічних результатів; пільгового кредитування, оподаткування й ціноутворення; екологічного страхування та ін. У країнах ОЕСР використовують, зокрема, понад 150 різних економічних важелів у цій сфері, у тому числі більш як 80 видів штрафів, понад 40 різних субсидій.

Дата добавления: 2014-01-07