Педагогічні здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, які відповідають вимогам педагогічної діяльності і є умовою успішного оволодіння нею

Педагогічні здібності, їх структура, передумови розвитку.

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості, які формуються в діяльності і допомагають її успішному виконанню.

Всі автори, аналізуючи поняття педагогічні здібності, відштовхуються від особливостей педагогічної діяльності, тих її вимог, які вона пред’являє до особистості.

А. І. Щербаков визначає пед. здібності не тільки як умову успішної діяльності вчителя, але й як її результат; до включення в педагогічну діяльність не можна з впевненістю прогнозувати чи є ці здібності.

У психологічній літературі розроблені різноманітні схеми структур пед. здібностей. При цьому основні структурні компоненти, як правило, виділяються всіма дослідниками, хоча іноді термінологічно визначаються по-різному.

Н. В. Кузьміна виділяє наступну класифікацію:

1. Педагогічна спостережливість

2. Педагогічна уява

3. Вимогливість як риса характеру

4. Педагогічний такт

5. Розподіл уваги

6. Організаторські здібності

У більш пізній роботі зміст педагогічних здібностей розглядається Н. В. Кузьміною, як відображення структури педагогічної діяльності. Автор дає класифікацію педагогічних здібностей:

Ø Конструктивні здібності – здібності проектувати учня, відбирати і композиційно будувати навчально-виховний матеріал, відповідно до вікових та індивідуальних особливостей учнів;

Ø Організаторські – здібності включення учнів у різноманітні види діяльності і робити колектив інструментом впливу на кожну окрему особистість;

Ø Комунікативні – здібності встановлювати правильні взаємовідносини з дітьми і перебудовувати їх у відповідності з їх розвитком.

Пізніше Н. В. Кузьміна включає ще гностичний компонент = здібності досліджувати процес і результати власної діяльності і перебудовувати її на основі цього знання.

А. К. Маркова поділяє педагогічні здібності на дві великі групи:

Ø Перцептивні - вміння зрозуміти іншу людину, стати на її точку зору, проникнути в її мотиви, цілі, співпереживати їй;

Ø Управлінські – вміння вибрати адекватні засоби а проектуванні нових рівнів діяльності і особистості учня.

Ф. Н. Гоноболін виділяє:

- академічні

- дидактичні

- перцептивні

- мовні

- організаторські

- авторитарні

- комунікативні, а також педагогічну уяву, здатність до розподілу уваги, цілеспрямованість, наполегливість, скромність, витримку.

В. А. Крутецький, узагальнюючи дослідження педагогічних здібностей, умовно виділяє наступні компоненти:

1. особистісні (схильність до роботи з дітьми, витримка і самовладання, здатність володіти своїм психічним станом, настроєм)

2. дидактичні (пов’язані з передачею інформації)

3. організаційно-комунікативні (організаторські здібності, комунікативні здібності, педагогічна спостережливість, сугестивна здібність, педагогічний такт, педагогічна уява, розподіл уваги)

Є. А. Климов запропонував таку структуру пед. здібностей:

1. Високий рівень розумових здібностей

2. Високий ідейний і моральний склад

3. Організаторські здібності

4. Здатність швидко і правильно зрозуміти внутрішній душевний стан кожної людини

5. Вольові якості

6. Здатність використовувати мову як засіб впливу на людей

7. Здатність одночасно бути уважним до багатьох об’єктів

8. Здатність передбачати подальшу поведінку та розвиток учня

Недоліком усіх виділених структур є рядоположність їх властивостей (неможливість визначити загальні механізми здібностей). Неможливо визначити стратегію і загальні напрямки формування і розвитку здібностей до пед. діяльності.

Одним з найважливіших компонентів педагогічної діяльності є спілкування. Тому ефективність здійснення навчально-виховного процесу неможливе при відсутності у вчителя здатності розуміти, відчувати дитину, стати на її точку зору, розділити її інтереси.

Саме тому Крутецький виділяє перцептивні здібності як компонент, який найчастіше зустрічається у структурі пед. здібностей різних авторів. Перцептивні здібності - здатність проникати у внутрішній світ учня, прояв емоційної чутливості, співпереживання, психологічне спостережливість, пов’язану з тонким розумінням особистості учня і його тимчасових психологічних станів.

В. О. Сухомлинський підкреслює особливу роль перцептивних здібностей і його компонентів:

- емоційна чутливість;

- вміння співпереживати;

- здатність прилучати до емоційного життя інших людей.

Ядром перцептивних здібностей є емпатія – властивість особистості, яка проявляється у ситуації спілкування і взаємодії, де актуалізується гуманістична спрямованість.

Емпатію можна розглядати як

- здатність адекватно розуміти внутрішній світ людини (когнітивний компонент)

- здатність проникати в її почуття, співпереживати їй (емоційний компонент);

- надавати їй активну підтримку (поведінковий компонент).

Емоційний компонент у структурі емпатії займає центральне місце і проявляється у 2 формах:

- співпереживання (переживання суб’єктом тих самих почуттів, які переживають інші, але фактично це переживання сили власного неблагополуччя)

- співчуття – (переживання суб’єктом з приводом почуттів іншого, почуттів горя, страху)

На відміну від співпереживання у співчутті відображено, перш за все, неблагополуччя іншого, яке переживається суб’єктом безкорисливо, безвідносно бо благополуччя.

Емпатія як стійка властивість співчувати пов’язана з домінуванням в особистості гуманістичних орієнтацій і альтруїстичною поведінкою людини. Отже, виходячи з особливостей формування емпатії, можна погодитися з твердженням В. І. Додонова, що „альтруїстична, комунікативна і праксична спрямованість емоцій – одна з умов ефективного здійснення пед. діяльності”. Це експериментально підтвердив П. А. Шавір, який вважав, що „константний емоційний склад, який відповідав специфіці пед. діяльності, в основному закладається на шкільному етапі професійного самовизначення і розширюється у студентські роки”

Багато авторів в структурі пед. здібностей виділяють спостережливість – стійкий розподіл уваги.

І. В. Страхов експериментально доказав, що на пед. спілкування негативно впливають недостатня стійкість уваги, її розподіл. Із усіх пізнавальних функцій вчителя увазі традиційно надається найбільше значення. Згідно з концепцією Н. Ф. Добриніна увага є загальним результатом діяльності на всіх рівнях і умовою здійснення цієї діяльності. Особливо це стосується пед. діяльності, яка характеризується високою напругою, швидкою зміною умов, різноманітної сумісності у часі дій, що виконуються.

Розподіл уваги – це здатність одночасно здійснювати контроль за декількома видами діяльності або декількома об’єктами (С. Рубінштейн)

У студентів вміння розподіляти увагу перебуває на низькому рівні. Подібну ситуацію можна спостерігати і серед деяких вчителів, незалежно від стажу.

Тому під час навчання у вузі необхідно створити сприятливі умови для розвитку стійкого розподілу уваги.

Комунікативні здібності (Кан-Калик, Бодальов, Я. А. Коломинський)

Спілкування виступає організаційною стороною пед. діяльності, адже суть процесу навчання і виховання у взаємодії дитини і дорослого. Перцептивні і комунікативні здібності – це дві сторони одного і того ж комплексу педагогічних вмінь.

Н. В. Кузьміна вважає, що комунікативні здібності – це здатність встановлювати правильні взаємовідносини з дітьми і перебудувати їх у відповідності з розвитком учнів.

Н. І. Кисельова доводить, що в структурі комунікативних здібностей варто виділяти:

- власне комунікативні якості (дружелюбність, екстравертованість, вміння знаходити підхід до людей);

- якості, які сприяють комунікації (тактовність, доброзичливість, спостережливість, врівноваженість)

А. А. Леонтьєв визначає такі комунікативні вміння:

- вольові якості (вміння керувати своєю поведінкою);

- якості уваги (спостережливість, розподіл уваги);

- соціальна перцепція або читання по обличчю;

- вміння розуміти, а не тільки бачити;

- вміння подавати себе у спілкуванні з учнями;

- вміння мовного спілкування;

- вміння мовленнєвого і не мовленнєвого контакту;

- вміння само подачі.

Дослідження показують, що є вчителі, які точно фіксують зовнішні ознаки поведінки учнів, але не в змозі правильно їх інтерпретувати. Це залежить від комунікативності педагога.

А. І. Щебетенко розглядає психодинамічна комунікативність як передумову формування пед. здібностей. Психодинамічна комунікативність – це відносно незалежна від змісту і ситуації спілкування психічна властивість, яка регулює динаміку комунікативної активності індивіда, а саме: ініціативність, легкість, інтенсивність, стійкість, що безпосередньо обумовлюється властивостями загального типу нервової системи і типом темпераменту.

Організаторські здібності (вплив учителя на учня)

Організаторська діяльність – це діяльність однієї людини, яка здійснює мобілізацію, координацію, взаємодію та взаємозв’язок спільно діючої групи людей (Уманський Л. І.)

Н. В. Кузьміна визначає організаторські здібності як здатність включати учнів у різноманітні види діяльності і робити колектив інструментом впливу на кожну окрему особистість.

Деякі дослідники поряд з організаторськими здібностями виділяють і тісно пов’язують з ними авторитарні здібності (Ф. Н, Гоноболін, В. А Крутенький)

В. А Крутенький визначає авторитарні здібності як „здатність безпосереднього емоційно-вольового впливу вчителя на учнів і вміння на цій основі добиватися в них авторитету”.

Ще одна здібність, яка включає організаторські та авторитарні здібності є динамізм особистості - „здатність до вольового впливу і до логічного переконання, це вимогливість і почуття гумору, це ініціативність і самостійність у прийняття рішень” (В. Н. Козієв)

Найбільш повно сутність і структуру організаторських здібностей розкриває Л. І. Уманський і визначає їх структурними компонентами:

1. Загальні якості (комунікативність, загальний рівень розвитку, спостережливість, самостійність, наполегливість, активність)

2. Специфічні властивості:

а) організаторське чуття – це

- психологічна винахідливість – здатність найбільш точно і повно відображати психологію інших людей;

- практично-психологічний розум – властивість особистості, яка визначається здатністю застосовувати до практичних вимог діяльності психологічні особливості інших людей

- психологічний такт – здатність знаходити міру підходу до людини при встановленні з нею взаємовідносин.

б) емоційно-вольова впливовість:

– здатність заражати енергією інших людей;

- вимогливість як властивість особистості;

- критичність як здатність аналізувати відхилення від деяких норм діяльності і поведінки інших людей.

в) нахил до організаторської діяльності – це високий, дієвий, стійкий інтерес до діяльності, потреба і готовність до неї, сценічність (позитивність) почуттів при її виконанні.

„При слабкому розвитку нахилу до організаторської діяльності або наявності виражених інших компонентів організаторських здібностей, - вказує Л. І. Гоноболін, - людина здатна виконувати діяльність організатора лише епізодично, фрагментарно з великою напругою і внутрішньою боротьбою, яка нерідко призводить до зриву депресивного чи афективного характеру”.

Які ж показники нахилу до організаторської діяльності?

Л. І. Гоноболін виділяє наступні:

1. Спонтанність, самостійність включення в організаторську діяльність.

2. Сміливість у взятті на себе ролі організатора і відповідальності за роботу інших людей у важких і несприятливих умовах.

3. Потреба у здійсненні організаторської діяльності, стійке безкорисливе прагнення до неї, постійна готовність до її здійснення.

4. Природність включення в діяльність.

5. Невтомність в організаторській роботі.

6. Почуття нудьги без неї.

7. Здатність бачити потребу у організаторській діяльності.

Здатність організувати себе не входить у структуру організаторських здібностей.

Емоційна стійкість – це якість особистості, або психічний стан, який забезпечує доцільну поведінку в екстремальній ситуації. Отже, емоційна стійкість пов’язана зі здатністю людини здійснювати свою діяльність в стресових умовах, в умовах дезорганізації діяльності. Емоційна стійкість – це індивідуально-типологічна характеристика особистості і високий рівень її розвитку властивий не всім людям. З іншого боку в педагогічній діяльності емоційна стійкість є такою якістю, без якої неможливе успішне здійснення педагогом своїх функцій.

Дата добавления: 2014-01-07