Розуміюча соціологія М.Вебера. Теорія соціальної дії. Протестантська етика і дух капіталізму. Політична соціологія М.Вебера

Німецький вчений Макс Вебер (1864 – 1920) залишив після себе наукову спадщину не тільки з соціології і соціології релігії, а й з економіки, права, філософії та порівняльної історії.

Досліджуючи розвиток сучасного йому капіталізму, намагався зрозуміти причини соціальних змін. Будучи під впливом ідей К.Маркса, М.Вебер все ж заперечував матеріалістичне розуміння історії, не надаючи класовому конфліктові такої вагомості. За М.Вебером, економічні фактори не слід недооцінювати, але й духовні та інші цінності мають не менший вплив на суспільні зміни.

М.Вебер вважається засновником розуміючої соціології і теорії соціальної дії. Він вважав, що існує якісна відмінність соціогуманітарних наук від природознавства. Ця відмінність полягає: 1) у предметі дослідження (природознавство досліджує природу, соціогуманітарні науки – людину і створене нею суспільство); 2) у методі дослідження (якщо у природознавстві використовуються методи опису і пояснення, то у соціогуманітарних науках – метод розуміння діючих у суспільстві людей).

Не можна вивчати людську діяльність як рух небесних тіл в астрономії. Людина – свідома істота, що керується у своїх діях мотивами і засобами досягнення певної мети. Соціолог має розуміти не те, що люди роблять, а чому вони щось роблять, тому головне завдання соціології вбачав в інтерпретації суб’єктивних мотивів індивідуальної дії.

Тому категорія соціальної дії тісно пов’язана з принципом розуміння. Суб’єкт соціальної дії – індивід, який перебуває в центрі суспільного життя (напротивагу до поглядів Е.Дюркгейма, який вважав суб’єктом соц. дії суспільство і різні форми колективності, а людину повністю залежною від суспільства).

Порівнюючи провідні релігійні системи Китаю та Індії з релігіями Заходу, М.Вебер дійшов висновку, що певні аспекти християнства сильно вплинули на розвиток капіталізму. Капіталістична перспектива виникла не тільки внаслідок економічних змін, як вважав К.Маркс. За М.Вебером, культурні ідеї та цінності допомагають формувати суспільство і значною мірою визначають наші індивідуальні вчинки. Протестантизм – це раціональна релігія капіталізму.

Капіталізм – особлива система організації економічного підприємництва – лише один із багатьох визначальних факторів, які формують суспільний розвиток. Набагато сильнішим у формуванні капіталізму є вплив науки та бюрократії. Наука створила сучасну технологію і робитиме це й далі в усіх майбутніх суспільствах. Бюрократія – це єдиний засіб ефективної організації багаточисельних груп людей, і тому вона неминуче розростається в процесі економічного і політичного розвитку. Процес розвитку науки, сучасної технології та бюрократії М.Вебер розглядав у сукупності як раціоналізацію – організацію суспільного та економічного життя згідно з принципами ефективності та на базі технічних знань.

Проте капіталістичне суспільство не є ідеалом з погляду раціональності. Як зразок і умоглядну конструкцію, якої не існує, але до якої потрібно наближатись, М.Вебер запропонував поняття ідеального типу («економічна людина», «церква», «християнство», «капіталізм», який насправді не існує реально, а в країнах є певні його різновиди, наближені чи віддалені від ідеалу).

Отже, у методології соціальних наук М.Вебер висунув теорію ідеальних типів як засіб пояснення та узагальненого вивчення індивідуальних явищ.

Протестантська етика і дух капіталізму. Аналізуючи економіку, політику і духовну культуру, М.Вебер стверджував, що провідними виступають тісно пов’язані ідеї економічної, політичної та духовної раціональності. Звідси висновок: існує зв'язок між релігійними переконаннями і економічною поведінкою, релігійними установками та характером суспільного ладу. Дух капіталізму і дух протестантської етики – тотожні: підґрунтям капіталізму є цінності протестантського віровчення. Такими цінностями є сумлінна щоденна праця в ім’я слави Божої, скерована на отримання прибутку; аскетичне, позбавлене розкошів життя тощо (твір «Протестантська етика і дух капіталізму).

Політична соціологія М.Вебера. Влада і панування засновані на взаємних очікуваннях тих індивідів, хто робить накази і тих, хто підкоряється. Відповідно до трьох мотивів підкорення розрізняє

три чистих типи панування:

1) легальне (існує в сучасних для М.Вебера буржуазних країнах: Англія, Франція, США,

базується на пануванні закону);

2) традиційне (існувало переважно у традиційних давніх суспільствах, засноване на

традиційнихдіях, порядках, звичаях; характерна відсутність формального права

і законів);

3) харизматичне (засноване на харизмі (певними надординарним властивостями вождів, великих

полководців, пророків і провидців, як-от Будда, Ісус, Магомет, А.Македонський,

Цезар, Наполеон).

Вважав можливим в межах існуючого капіталістичного ладу створити взірцево-раціональний тип влади, пов'язаний з утвердженням раціонально-бюрократичного типу правління, що є реалізацією на практиці ідеї політичної раціональності. Цього можна досягнути тільки у процесі еволюційних, а не революційних змін у політичному житті.

Таким чином, М.Вебер посідає центральне місце у класичній соціології, його ідеї залишаються актуальними в сучасних умовах початку ХХІ століття. Поставивши людину в центр наукового дослідження, можна чітко констатувати відхід Вебера від ідей позитивістського натуралізму, надаючи пріоритет проблематиці людини у соціологічному вченні. М.Вебер – один із засновників формальної соціології з виробленням оригінального аналітичного апарату. Ввів у науковий обіг поняття соціальної дії, соціальної поведінки, ідеального типу, легітимного порядку, розробив категорії влади, адміністрації тощо.

Ідеї М.Вебера, що є найважливішими для соціології:

· суспільство – автономна реальність, докорінно відмінна від природи;

· ця відмінність у тому, що в суспільстві діє наділена свідомістю людина, вчинки і поведінку котрої має досліджувати соціологія;

· специфіка дослідницького методу соціології – намагання зрозуміти сенс вчинків і саму діючу особу;

· із розвитком суспільства в діях людини зростає момент раціональності;

· зростання раціональності в ході історичного розвитку – одна з головних тенденцій поступу людства;

· соціологія як наука має бути вільною від суб’єктивних оціночних суджень;

· професійна етика соціолога вимагає незалежності від пануючих у суспільстві ідеологій та власних пристрастей і симпатій.

Дата добавления: 2014-01-07