Індивідуальна специфіка функціонування захисних механізмів і стилів реагування у складних життєвих ситуаціях

Тема 5.

План.

1. Індивідуальні особливості функціонування захисних механізмів психіки.

2. Стратегії реагування у складних життєвих ситуаціях.

1. Психологічний захист – система регуляторних механізмів, що служать для усунення чи зведення до мінімуму негативних переживань, які травмують особистість, пов’язані з внутрішніми чи зовнішніми конфліктами, станами тривоги чи дискомфорту.

Індивідуальна специфіка захисних механізмів заклечається у переважанні певного виду захисту, що зумовлено:

· Динамічними особливостями психіки (наприклад, активністю чи пасивністю як властивостями темпераменту);

· Особливостями пережитих у ранньому дитинстві стресів, негативних впливів зі сторони батьків (відторгнення, авторитарність, гіперопіка);

· Захистами, які засвоєні за зразками значимих інших;

· Індивідуально виробленими захисними механізмами, які підтвердили свою активність.

Перелік захисних механізмів, описаних в дослідженнях психологів (З.Фрейд, А Фрейд, Г Тарт, Е.Фром, Ф.Перлз та ін) досить великий: від описів 23 захистів у довіднику з психіатрії, який опублікований Американською Психіатричною асоціацією в 1975 році, до 34 за класифікацією Л.І.Васермана. частково механізми психіки (проекція, витіснення, раціоналізація, регресія, заміщення, сублімація) розглядались в рамках загальної психології та історії психології. В рамках ДП попробуємо розширити перелік уже знайомих захисних механізмів.

1. Ідентифікація з агресором (А Фрейд). Переживаючи стан фрустрації перед лицем агресій, індивід захищає себе, свою самооцінку тим, що ототожнює себе з агресором чи окремими його рисами. Таким чином, в індивіда створюється ілюзія, що він такий же сильний, як і агресор, і можна його не боятися. Наприклад, дитина, яка боїться привидів, може зменшити свій страх, уявивши себе привидом перед тим, як зайти в темну кімнату. Донька сердито виказує ляльці за погану поведінку, використовуючи інтонації та репліки матері. Підлеглий, який відчуває агресивний тиск зі сторони керівника, ненавмисно переймає його стиль спілкування чи зовнішню організацію його діяльності.

2. Самообмеження (А.Фрейд). відмова від діяльності в ситуаціях, коли відбувається зниження самооцінки індивіда у результаті того, що його досягнення діяльності менш значимі у порівнянні з досягненнями інших людей, які працюють в даній галузі. А Фрейд назвала даний механізм „обмеження Я“ вона розповідає випадок з хлопчиком, якого лікувала. Вони разом почали малювати і хлопчик із задоволенням на багатьох листах малював кольорові фігури. Але тут він підняв голову, подивився як малює А.Фрейд. те, що він побачив, розчарувало його, оскільки малюнки А. Фрейд були красивіші та досконаліші від його власних. Він швидко поклав кінець конкуренції з неприємними для нього наслідками шляхом відмови від активності, відсунув від себе папір та олівці і сказав: „Ти малюй, а я краще подивлюся“. Тим самим хлопчик взяв на себе роль спостерігача, який нічого не робить і активність якого не буде порівнюватися з активністю іншого. Відбулося самообмеження, з допомогою якого хлопчик попередив повтор неприємних переживань. Можливе закріплення даного захисного механізму і розповсюдження його на нові й нові сфери життєдіяльності. Даний процес супроводжується виникненням відчуттям неповноцінності, апатією і приводить до утворенню пасивного і споглядального характеру.

3. Ізоляція. Існують різні підходи до опису цього механізму. Найбільш розповсюджений: ізоляція заключається у відділенні когнітивного компоненту від емоційного і витісненні емоційного аспекту. Найчастіше даний захисний механізм включається в ситуаціях, які пов’язані з сильним стресовим фактором: смерть близьких, катастрофи, стихійні лиха та ін.

4. Інтелектуалізація. Тенденція інтерпретувати події чи ситуації, які відбуваються з людиною, з використанням абстрактних наукових термінів. Інтелектуалізація призводить до відділення афекту від інтелекту при формальному збереженні почуттів. Часто деякі пацієнти трансформують власні суб’єктивні відчуття, викликані певним соматичним розладом, в медицинські терміни, і використовуючи ці терміни розмовляють про свою хворобу.

5. Конверсія. Перевід витісненого конфлікту у фізичні прояви. Дія даного механізму може приводити до певних психосоматичних захворювань. Наприклад, опис даного варіанту конверсії, описаний М.М.Зощенко у творі „Перед сходом сонця“. Федя – студент математик. Приємний хлопець. Дещо сором’язливий. Він тут на Кавказі – на практиці… йому не щастить. Ось вже усі студенти обзавелися „симпатіями“, а у нього нікого немає… це трапилося наприкінці літа. Федя закохався. Він давав їй уроки з фізики. І вона, напевне, захопилася ним. Ми стали зустрічати їх на лавочках парку. Зненацька прийшло лихо – Федя захворів. Він захворів на екзему. Для Феді це було нещастя у найвищому ступені. Він і без цього був сором’язливий, але тепер лишаї повністю знітили його. Він перестав зустрічатись зі своєю ученицею. Йому було совісно, що вона бачить його червоні плями… Лікарі почали лікувати Федю. Та хвороба посилювалась. Федя майже перестав виходити з дому. Він плакав, говорив, що тільки при його невезінні могло так статися. Адже це сталося на наступний день після того, як учениця призналася йому в своїх почуттях. В кінці серпня я повертався з Федею в Петербург. Уже на наступний день шляху Феді стало краще… до кінця подорожі лице у Феді стало майже чистим. Федя не розлучався із дзеркалом. Із захопленням він переконувався, що хвороба покидає його. Із сумною усмішкою казав, як йому не пощастило. Навіщо йому здоров’я, якщо тепер немає тої, котру він покохав“. По друге, дія конверсії може привести до викривлення уявлень про параметрів зовнішнього середовища: імпульс, що викликає емоційний конфлікт, „конверсується“ (перетворюється) у помилкове уявлення про оточуючі обставини, таке як боязнь бруду чи якоїсь хвороби. Так, одна із пацієнток З.Фрейда, заміжня жінка, страждала від нав’язливості, пов’язаної з потребою довго і часто мити руки, навіть коли у цьому не було гігієнічної необхідності. Її спотворене уявлення про недостатню чистоту своїх рук було пов’язане з „нечистими“ почуттями (а саме, бажанням близькості з іншим чоловіком), які вона відчувала і в яких не могла собі признатися.

6. Інтроекція – тенденція присвоювати установки, способи дій, почуття, оцінки інших людей без критичного осмислення. Такий індивід часто говорить не від себе, а від імені колективу, мікрогрупи. Коли такий індивід говорить „Я вважаю“, насправді він має на увазі „Вони вважають“. Типовим прикладом інтроекції є установки типу „Хлопчики не повинні плакати“, „Дівчинка повинна бути скромною“… Небезпека інтроекції двояка. 1 – гальмується розвиток особистості індивіда, схильного до інтроекції, оскільки локується процес усвідомлення, вираження почуттів та думок, які насправді є почуттями та думками власне індивіда. 2 – інколи інтроекти, які сприйняв індивід, можуть бути важко сумісні, що провокує внутрішньо особистісні конфлікти.

7. Поворот проти себе (зворотнє почуття) – пере направлення афекту, який відноситься до зовнішнього об’єкта, на себе. Індивід перестає спрямовувати енергію назовні, щоб здійснити в оточенні зміни, які б задовольнили його потреби; він спрямовує свою енергію всередину і робить об’єктом своїх впливів не середовище, а себе. Часто маркерами прояву даного захисного механізму є займенники „самому собі“, „самого себе“. Так, якщо людина розчарована чимось, але не може цього напряму виразити, то часто вона починає дорікати себе. Ставши жертвою маніпулятора чи шахрая, вона спрямовує обурення проти себе і говорить „Я так злюсь на себе“.

8. Анулювання (знищення зробленого) – намагання врівноважити певний афект з допомогою ставлення чи поведінки, яка знищує його магічно. Даний захисний механізм призначений для попередження чи ослаблення певної неприємної думки чи почуття, для магічного знищення неприйнятних для особистості наслідків. Наприклад, гравець, перш ніж кинути кості, може цілувати їх; постукати по дереву, поплювати, щоб не зволочити (не бути покараним).

Захисні механізми, описані в роботах Е Фрома.

1. Садомазохізм.

А) Мазохізм – підвищене почуття власної неповноцінності, безпорадності, нікчемності. Людина, яку спонукає даний захисний механізм, занадто критикує себе, займається самоїдством, відмовляється від власних можливостей, здійснює примусові ритуали, схильна до фізичних захворювань, нещасних випадків, знаходиться у надмірній залежності від зовнішніх факторів (роль „змученої жертви“). Мазохістські тенденції часто раціоналізуються, тоді мазохістська залежність виступає під маскою любові чи вірності, комплекс неповноцінності видається за усвідомлення істинних недоліків, а страждання оправдуються невблаганною неминучістю в незмінних обставинах.

Б) Садизм – прагнення принизити інших, поставити у залежність від себе, прагнення експлуатувати їх, причинити іншим людям страждання та спостерігати за наслідками своїх дій. Часто садистські тенденції приховані нашаруваннями зверх доброти та зверх турботи про інших. Приклади найбільш вживаних раціоналізацій даних тенденцій:

• Я управляю вами тому, що я краще вас знаю, що для вас краще; у ваших інтересах підкорятися мені беззаперечно;
• Я наскільки незвичайна та унікальна особистість, що вправі розраховувати на підпорядкування інших;
• Я зробив для вас так багато, що тепер вправі брати від вас все, що захочу;
• Завдаючи удару першим, я захищаю від удару себе та своїх близьких.

І садистські й мазохістські тенденції є неадекватними способами уникнення індивідом нестерпного почуття одинокості та безсилля.

2. Руйнування (всього світу). Метою руйнування є не активний чи пасивний симбіоз (як при садомазохізмі), а уникнення від почуття власної самотності та безсилля у порівнянні з оточенням шляхом руйнування цього оточення.

3. Конформізм – стирання відмінностей між людиною та зовнішнім середовищем (соціумом). Індивід перестає бути собою, він повністю засвоює тип особистості, який передбачає загальноприйнятий шаблон, і стає як всі, яким його хочуть бачити.

Російські психологи К.С.Романова та Л.Р.Гребенніков приводять наступний порядок утворення механізмів захисту в онтогенезі. Від 0 до 1,5-2 років виникають механізми заперечення та проекції, 2-11 років – регресія, заміщення, придушення та інтелектуалізація, 11-13 років – компенсація. Такі захисні механізми як регресія, заміщення та реактивна формація не мають чіткої вікової зумовленості. Після 5 років з’являється сублімація. У залежності від динамічних особливостей психіки індивіда та характеру впливу середовища (перш за все стилю взаємовідносин у системі дитина-батьки) утворення деяких захисних механізмів може або не відбутися зовсім, або бути слабо вираженим, у той час як інші будуть використовуватися досить інтенсивно та впливати на індивідуальний стиль діяльності.

Дата добавления: 2014-01-07