Правопорушення: поняття та ознаки

Правопорушення (лат. transgressio, injuria, delictum; англ. offense, violation of law) — суспільно шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, що спричи­няє юридичну відповідальність.

Ознаки правопорушення:

1) суспільно шкідлива (напр., прогул) або суспільно небезпечна (зазіхан­ня на життя людини) поведінка. Суспільна шкідливість (вина) і суспіль­на небезпека (злочин) — об'єктивна основна ознака, що відрізняє пра­вомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних прав і юридичних обов'язків або в протидії їх виконанню. Матеріальний аспект шкідливості полягає в заподіянні учаснику правовідносин матеріального або морального збитку;

2) протиправна, неправомірна поведінка — суперечить нормам права, здійснюється всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою пору­шення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконан­ня обов'язків, що виходять із нормативно-правовогоакта, акта засто­сування норм права або договору, укладеного на основі закону:

3) свідомовольова поведінки — визначається психікою людини, яка в момент вчинення правопорушення перебуває під контролем волі і свідомості, здійснюється усвідомлено і добровільно.Відсутність вільного волевиявлення є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі на­слідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи ( малолітніі душевнохворі деліктоздатними не вважа­ються);

4) дія (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльність (недба­лість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, що зовні не виявилися, не визнаються чинним законодав­ством об'єктом переслідування доти, поки вони не переросли у про­типравні вчинки. Практика переслідування за інакомислення (опо­зиції ) є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

5) винне діяння — дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, наносить своєю дією (або безді­яльністю) збитки суспільству і державі, містить доведену вину. Вина (лат. culpa; англ. guit, fault) — це психічне ставлення особи до свого

діяння (бездіяльності) і його наслідкам, виражене у формі наміру і не­обережності;

6) кримінальне діяння — дія, що вимагає застосування до правопору­шника заходів державного впливу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального ха­рактеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Так, заподіяння шкоди при відсутності вини(випадкове чи «форс мажор») не роз­глядається як правопорушення.

3. Види правопорушень. Склад правопорушення, зміст його елементів.

Фактичною підставою притягнення до юридичної відповідальності є склад правопорушення.

Правопорушення не веде автоматично до настання відповідальності, а служить лише підставою для притягнення до неї.

Зауважимо, що тільки винне діяння(дія або бездіяльність) – правопорушення – є активним(чи пасивним), усвідомленим, вольовим, винним(у формі наміру і необережності) заподіянням шкоди, що спричиняє юридичну відповідальність.

Невинне заподіяння шкоди характеризується відсутністю вини у формах наміру і необережності і не передбачає настання юридичної відповідальності (тобто не роз­глядається як правопорушення).

Склад правопорушення — система ознак протиправної соціально шкідливої поведінки, необхідних і достатніх для встановлення вини і залучення до юридичної відповідальності.

Наприклад, тілесне ушкодження може бути тяжким, середньої тяж­кості, легким — відповідно до Кримінального кодексу кожне з них утворює самостійний склад злочину.

Склад правопорушення:

*суб'єкт

*суб'єктивна сторона

*об'єкт

* об'єктивна сторона

Суб'єкт правопорушення — фізична або юридична особа, що вчи­нила правопорушення і є деліктоздатною, тобто має здатність нести юридичну відповідальність. Деліктоздатність фізичної особи визнача­ється законом з урахуванням віку і психічних можливостей контролю­вати свою поведінку волею і розумом (свідомістю). Деліктоздатність юридичної особи настає з моменту її офіційної реєстрації.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального право­порушення виступають лише фізичні особи, цивільного — фізичні і юридичні особи, адміністративного — переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених законодавством, і юридичні осо­би (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та Ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним звичайно є посадова особа підприємства, організації, установи або особа, що виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа в юридичній літературі іменується спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою ніщо інше як винну дію конкретних фізичних осіб, що призвела до заподіяння певної шкоди. Хоч суб'єктом відповідальності в таких ви­падках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшко­дування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою. Напри­клад, у ст. 1191 ЦК України закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки, завдані з вини іншої, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодуван­ня, якщо інший розмір не встановлений законом.

Суб'єктивна сторона правопорушення — сукупність ознак, що харак­теризують психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме — вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою ознакою туї є вина, що виражається у формах умислу (прямого і непрямого) чи необережності ( злочинноїсамовпевненості і злочинної недбалості).

Умисел	Необережність
прямий — усвідомлення осо­бою протиправності своєї по­ведінки і бажання настання шкідливих чи небезпечних на­слідків; непрямий - усвідомлення протиправності своєї поведін­ки, але байдуже ставлення до настання можливих негатив­них наслідків.	протиправна самовпевненість — усві­домлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість запобігання негативних наслідків; протиправна недбалість — усвідом­лення протиправності своєї поведінки і небажання настання негативних наслід­ків, що у силу професіоналізму і посадо­вого положення можна і треба було пе­редбачити.

Мотив ( наприклад, убивство з корисливих і хуліганських моти­вів) і мета (наприклад, убивство з метою приховання іншого злочи­ну) враховуються при кваліфікації правопорушення, при визначенні міри покарання.

Об'єкт правопорушення — суспільні відносини, права і законні інте­реси суб'єктів права. Їх можна розділити на дві категорії: а) загальний об'єкт— суспільні відносини, що грунтуються на загальнолюдських цінностях і охоронювані правом (громадський порядок); б) конкретний об'єкт — відносини, що виникають з приводу безпосереднього мате­ріального або нематеріального блага (власність, життя, здоров'я, честь, гідність).

Об'єктивна сторона правопорушення — сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння (дія чи бездіяльність) суб'єкта права; його шкідливі наслідки (спричинений шкідливий результат або погроза його настання); причинно-наслідковий

зв 'язок між діянням і шкідливим результатом.

Крім зазначених основних елементів об'єктивної сторони, існують факультативні: спосіб вчинення правопорушення, місце і час, ото­чення тощо.

Дата добавления: 2014-01-07