Методологія і методика аналізу фондового ринку

План

1. Функції та структура фондового ринку

2. Основні види цінних паперів

3. Індекси фондового ринку

4. Методика дослідження фондового ринку

1. Функції та структура фондового ринку

Фондовий ринок охоплює частину кредитного ринку, зокрема ринок облігацій, і повністю ринок акцій. Інакше кажучи, це ринок цінних паперів, на якому здійснюються їх випуск, розміщення та продаж. Товар фондового ринку специфічний — різні види цінних паперів.

Основна мета аналізу ринку цінних паперів полягає у забезпеченні нормального функціонування всіх галузей економіки шляхом інвестування великих капіталів у їх діяльність. Існують різні класифікації фондового ринку.

Найбільш поширена класифікація учасників фондового ринку поділяє їх на чотири групи:

1) емітенти — юридичні (в окремих випадках фізичні, якщо це передбачено законодавством) особи, які випускають цінні папери і виконують у зв’язку з цим певні обов’язки. Часто ототожнюють емітента і продавця цінних паперів. Але слід зауважити, що поняття «емітент» і «продавець» збігаються на первинному ринку цінних паперів і не збігаються на вторинному, де відбувається їх перепродаж;

2) інвестори — фізичні та юридичні особи, у тому числі інституціональні інвестори (інвестиційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фонди, страхові компанії тощо), які мають вільні кошти і можуть вкласти їх у цінні папери з метою одержання доходу (відсотків) або збільшення ринкової вартості цінних паперів;

3) посередники — юридичні особи, які надають ті чи інші послуги щодо здійснення фондових операцій емітентам або інвесторам;

4) держава приймає законодавчі акти, створює відповідні державні органи і таким чином визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримки його ефективного функціонування і захисту його учасників.

Посередниками на фондовому ринку можуть бути:

· підприємства, які спеціалізуються на роботі з цінними паперами і здійснюють посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів;

· банківські установи, які поряд з іншими фінансовими функціями можуть здійснювати посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів, а також надавати позики, пов’язані з цінними паперами.

· інвестиційні компанії, що поєднують функції фінансового посередника та інституціонального інвестора.

Для своєї діяльності посередники можуть створювати добровільні об’єднання, у тому числі фондові біржі. Фондова біржа — це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому відбувається торгівля цінними паперами. Забезпечення зберігання цінних паперів та оформлення передачі прав власності здійснюють депозитарій, розрахунково-клірингові установи та реєстратори.

Продавцями фондового капіталу виступають: фінансові інститути і комерційні та інвестиційні банки, страхові компанії, ощадні банки, пенсійні фонди тощо. Покупцями капіталу є: держава, торгово-промислові компанії, приватні особи.

Основна макроекономічна функція фондового ринку полягає в тому, щоб трансформувати тимчасово вільні грошові кошти у виробничі капіталовкладення, тобто передати грошові ресурси від позикодавців до позичальників.

Фондовий ринок виконує функції: економічну, політичну, соціальну. У межах економічної функції фондовий ринок:

— забезпечує контакт продавця і покупця;

— акумулює грошові кошти населення (заощадження) та підприємств (тимчасово вільний капітал);

— балансує попит і пропозицію цінних паперів на фондовому ринку;

— сприяє стабілізації цін;

— оптимізує галузеву та регіональну структуру, забезпечуючи перелив капіталу з малорентабельних галузей і регіонів у високорентабельні, технічно прогресивні галузі та перспективні регіони; вирівнює норму прибутку на вкладений капітал;

— сприяє реалізації науково-технічних досягнень шляхом створення акціонерних венчурних фірм і здійснення інших заходів заохочення освоєння нової технології;

— узгоджує майнові державні, інституціональні, індивідуальні інтереси в процесі обігу цінних паперів;

— пом’ягшує дефіцит державного бюджету;

— стан ринку цінних паперів свідчить про стан економічної кон’юнктури.

Сутність політичної функції фондового ринку полягає у сприянні становленню економічної незалежності держави, залученню іноземних інвестицій через продаж акцій, створенню справді рин­кової системи.

Соціальна функція фондового ринку виявляється в можливості для населення отримання додаткового прибутку та формування прошарку власників цінних паперів. Крім того, перелив капіталу сприяє створенню додаткових робочих місць.

З огляду на етапи функціонування вирізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів.

На первинному ринку початково розміщуються цінні папери серед інвесторів. Основне завдання первинного ринку — мінімізувати ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі нормативні акти, які регулюють діяльність ринку. Первинний ринок цінних паперів аналізується за:

Ø основними емітентами;

Ø основними інвесторами;

Ø основними об’єктами угод;

Ø основними формами угод.

Основними емітентами є держава, приватні компанії, міждержавні органи. Основними інвесторами виступають населення, держава, комерційні органи. Об’єктами угод є державні, приватні та міжнародні цінні папери. Існує дві форми угод — розміщення цінних паперів шляхом аукціону або відкритого продажу.

Первинне розміщення цінних паперів здійснюється поетапно. Спочатку емітентом приймається рішення про випуск цінних паперів, потім відбувається їх відкрите або закрите розміщення. Відкрите розміщення передбачає реєстрацію інформації про випуск цінних паперів та організацію передплати на них, закрите розміщення цінних паперів відбувається серед конкретних осіб. На заключному етапі цінні папери видаються власникам або влас­ник реєструється у системі реєстру власників.

Вторинний ринок забезпечує обіг цінних паперів. Його основними функціями є створення умов для широкої торгівлі цінними паперами, забезпечення їх ліквідності, визначення ринкової ціни цінних паперів та надання інформації щодо її зміни.

За організаційними формами розрізняють фондову біржу та позабіржовий ринок цінних паперів.

Біржовий ринок, як правило, є вторинним, представлений фон­довою біржею. Тобто це ринок з високим рівнем організації, на якому за спеціальними правилами здійснюється угода купівлі-продажу цінних паперів. Основними суб’єктами біржового ринку виступають продавці, покупці та посередники — брокери, ди-
лери.

Позабіржовий ринок є також вторинним і обслуговує середній та малий за обсягом акціонерний капітал тих емітентів, які з об’єктивних причин не виставляють свої активи на біржу. Основою позабіржового ринку є комп’ютерний зв’язок, каналами якого передається інформація стосовно акцій, що котируються.

Обсяги торгівлі цінними паперами через фондову біржу і позабіржовий ринок у розвинутих країнах майже однаковий. Як правило, провідною є одна фондова біржа, спостерігається концентрація центрів біржової торгівлі цінними паперами.

Ринок цінних паперів також характеризується за такими ознаками:

· за строками випуску: з установленим строком обігу та без-
строкові цінні папери;

· за територією розповсюдження: міжнародний, національний, регіональний ринки;

· за видами цінних паперів: ринок акцій, облігацій тощо.

Ефективність функціонування ринку цінних паперів визначається пропозицією останніх, а також значною мірою споживчим потенціалом суспільства в цілому. Платоспроможний попит на фондовому ринку суттєво залежить від можливості домашніх господарств заощаджувати, від їх грошових доходів. Так, у країнах з високим рівнем життя населення частка домашніх господарств, що володіють акціями, досить висока — майже 49—51 %.

2. Основні види цінних паперів

Предметом торгівлі на фондовому ринку є цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або
відносини позики, визначають взаємовідносини між продавцем (емітен­том) та їх власником, передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків. Економічна природа цінних паперів пов’язана з грішми. Цінні папери акумулюють грошові нагромадження суб’єктів ринку, які спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів. Але не кожний грошовий документ є цінним папером, а тільки той, що засвідчує майнове право у формі титулу власності (акції, векселі) або як відносини позички (облігації, сертифікати), тобто є об’єктом угоди та джерелом одержання доходу. Саме тому до цінних паперів не належать боргові розписки, заповіти, лотерейні білети, страхові поліси.

Цінні папери прийнято називати фіктивним капіталом, тому що вони практично не мають внутрішньої вартості, а їхня цінність полягає лише у здатності приносити дохід і засвідчувати право власності.

Цінні папери розподіляються на три великих групи:

1) пайові — засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції);

2) боргові — опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі).

Пайові та боргові цінні папери об’єднуються в групу фіктивного капіталу першого порядку, тому що емітент відповідає перед інвестором безпосередньо «реальним» майном — грошовими засобами, основним капіталом, нерухомістю;

3) похідні — це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди (опціони, ф’ючерси, варанти тощо). Вони належать до фіктивного капіталу другого і третього порядків, не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів. Головним завданням операцій з ними є одержання прибутку від більш точного прогнозування зміни цін на фондовому ринку.

За ознакою дроблення цінні папери поділяються на:

· роздріблювані, номінальну вартість яких може бути змінено (деноміновано);

· нероздріблювані, номінальна вартість яких залишається незмінною протягом усього строку чинності папера.

За ознакою порядку передачі майнових прав (форми виплати дивідендів чи відсотків) вирізняють цінні папери:

Ø іменні, які засвідчують право власності конкретної особи, а перехід цих прав потребує обов’язкової ідентифікації (підтвердження особи) власника;

Ø на пред’явника, які є безособовими, і перехід прав власності не потребує ідентифікації його попереднього власника;

Ø переказні, які містять зобов’язання власника сплатити певну суму грошей у зазначений термін в обумовленому місці певній особі.

Незалежно від інших ознак всі цінні папери класифікуються як:

· ринкові, які можна перепродати;

· неринкові, які можна продати тільки один раз.

За способами виплати доходу цінні папери класифікують-
ся так:

ü цінні папери з фіксованим платежем (облігації, привілейовані акції);

ü цінні папери зі змінною ставкою, що залежить головним чином від облікової банківської ставки (облігації зі змінним відсотком);

ü цінні папери, дохід від яких безпосередньо залежить від розміру чистого прибутку підприємства (прості акції, інвестиційні сертифікати).

Цінні папери мають також різний рівень надійності і залежно від цього поділяють на:

· високонадійні, з високою ймовірністю повернення вкладеного капіталу та отримання доходу;

· ординарні, більш ризиковані.

За ознакою території обігу цінні папери поділяються на:

ü регіональні;

ü національні — внутрішнього фондового ринку;

ü міжнародні — можуть обертатися на території інших країн.

Існують також інші класифікаційні ознаки групування цінних паперів.

Розглянемо найважливіші види цінних паперів. Спочатку зупинимося на пайових і боргових цінних паперах, що формують групу фіктивного капіталу першого порядку. До них належать:

· акції;

· облігації;

· державні казначейські зобов’язання;

· векселі.

Акція — це цінний папір, що засвідчує пайову участь власника в капіталі ділової одиниці бізнесу. Акції випускаються акціонерними товариствами з метою збільшення власного капіталу. Вони дають право на участь в управлінні акціонерним товариством та на отримання частини прибутку у формі дивідендів. Акції можуть бути:

ü іменними;

ü на пред’явника;

ü привілейованими;

ü простими.

Іменні акції реєструються в спеціальній книзі, записуються прізвище власника, кількість акцій у нього, час придбання акцій.

Акції на пред ’ явника також реєструються, але в книзі вказується лише їх загальна кількість.

Привілейовані акції не дають права власнику брати участь в управління акціонерним товариством. Власник таких акцій одержує дивіденди і має пріоритет у відшкодуванні своєї частки капіталу в разі ліквідації товариства. Щорічний прибуток за такими акціями нараховується за твердим відсотком, зафіксованим на бланку акції.

Прості акції — це акції, прибуток від яких повністю залежить від чистого доходу підприємства та його дивідендної політики.

Грошова форма вартості акції називається ціною акції. За ціновою ознакою акцій вирізняють:

· номінальну ціну, яка вказується на цінному папері;

· емісійну ціну, за якою акція продається на первинному ринку (емітується);

· курсову (ринкову) ціну, за якою акція котирується (оцінюється) на вторинному ринку цінних паперів;

· балансову ціну, яка являє собою різницю між вартістю
майна, що належить акціонерному товариству, і величиною його
боргів.

Курсова ціна акції може бути вищою або нижчою за її номіналь­ну ціну. Перевищення курсової ціни називається лажем або ажіо, а перевищення номінальної ціни над курсовою називається дизажіо. Курсова ціна акцій прямо залежить від дивідендів по ній і обернено залежить від відсоткової ставки.

Дохід акціонера складається з дивідендів на акцію і зміни курсової вартості акцій. Це визначає сукупну дохідність акції.

Усі інвестори, що грають на курсовій різниці акцій, поділяються на два типи: «ведмеді» — ті, хто очікують зниження курсу, і «бики» — ті, хто очікують підвищення курсу.

Слід зазначити, що інфляція не відбивається суттєво на акціонерному капіталі. Акціям притаманна антиінфляційна стійкість.

Облігація — це письмове боргове зобов’язання, в якому емітент зобов’язується виконати певну умову — зворотну виплату отриманої грошової суми і встановленого відсоткового винагородження. На відміну від акції — права на власність, облігації є правом на позики. У розвинутих країнах ринок облігацій домінує над ринком акцій. Власник облігації не бере участь в управлінні підприємством, але йому гарантується стабільний дохід у вигляді твердої відсоткової винагороди.

Облігації можуть бути державними або компаній. Емітентами державних облігацій є уряд, урядові організації, місцеві органи влади. Промислові фірми, комерційні та інвестиційні банки, інвес­тиційні фонди виступають як емітенти облігацій компаній.

Ринкова ціна (курс) облігацій дуже рухлива і залежить від коливань економічної активності та відсоткових ставок. Так, під час економічного пожвавлення зростає попит на гроші, отже, і відсот­кові ставки. Збільшується попит на нові, більш високодохідні облігації, тому пропозиція випущених раніше низькодохідних цінних паперів зростає. У результаті курс облігацій падає. Тобто в разі зростання відсоткових ставок курс облігацій зміниться рівно на стільки, щоб компенсувати втрати доходу внаслідок зміни ставок.

Під час аналізу ринку облігацій і визначення їх ринкової вартості враховується фактор часу методом дисконтування. Дисконтування (знижка) — теперішня вартість майбутнього доходу від облігації. Майбутні доходи від володіння облігаціями складаються з двох частин:

— купонного доходу (щорічний дохід на облігацію);

— виплат під час погашення облігації.

Таким чином, розрахункова ринкова ціна облігації визначається як сума зазначених двох складових у поточній (теперішній) вартості:

	(7.1)
	(7.2)

де K _обл — ринкова ціна облігації; Т — строк, на який випускається облігація; Д _t — купонний дохід у році t; k — купонний відсоток; К _обл.н — номінальна ціна облігації; Ir — дисконтна (відсоткова) ставка.

1. Облігація номінальною вартістю 100 грн випущена на 3 роки. Купонний дохід дорівнює 15 %. Відсоткова ставка — 10 %. Визначити ринковий курс облігації.

Розв’язання:

2. Номінальна вартість акції 100 грн. У поточному році буде виплачений дивіденд 20 %. Відсоткова ставка дорівнює 15 %. Визначити розрахунковий ринковий курс акції.

Розв’язання:

.

Державні казначейські зобов’язання розповсюджуються серед населення і дають право на одержання фіксованого доходу. Вони свідчать про внесення їхніми власниками коштів до бюджету.

Вексель — це специфічний цінний папір-свідоцтво, в якому втілено право на визначений грошовий дохід. Це складене за встановленою законом формою письмове боргове зобов’язання виплатити певну суму грошей через установлений термін пред’яв­нику векселя або особі, вказаній у ньому.

Акції, облігації та векселі є цінними паперами першого порядку.

До похідних цінних паперів другого і третього порядку належать:

· ф’ючерси;

· опціони;

· варанти.

Ф’ючерс — цінний папір на право постачання певної кількості цінностей протягом певного періоду за ціною, встановленою на момент укладання угоди.

Опціон — цінний папір, який передбачає право, але не обов’язок покупця купити (або продати) певну кількість цінностей, що лежать в основі опціона, за раніше домовленою ціною протягом певного часу.

Варант — це сертифікат, який дає право його власнику зробити підписку на певну кількість цінних паперів за заздалегідь визначеною ціною і за певний період.

3. Індекси фондового ринку

Традиційно під фондовим індексом розуміють співвідношення усередненого за групою підприємств — емітентів цінних паперів значення вартості акцій, проданих за поточний період, до усередненого значення вартості акцій, проданих за попередній період. Отже, індекси фондового ринку характеризують коливання ціни акцій за певний період і дають можливість оцінити загальну ситуацію на фондовому ринку.

Важливим є кількісний та якісний відбір емітентів у базі індексу. Серед підприємств, акції яких ураховуються під час визначення фондових індексів, повинні бути такі, що значною мірою впливають на розвиток галузі, економіки в цілому.

Найбільш популярним показником фондового ринку є індекс Доу-Джонса. Це показник стану ринку акцій, запропонований американськими фінансовими журналістами Ч. Доу і Е. Джон­сом. Індекс Доу-Джонса застосовується з 1884 р. і розраховується на Нью-Йоркській фондовій біржі через кожні півгодини.

Існує чотири індекси Доу-Джонса.

1. Промисловий індекс — простий середній показник руху курсів акцій 30 найбільших промислових компаній (А_і). Перелік компаній може змінюватися залежно від їх позицій в економіці. Цей індекс розраховується за формулою

(7.3)

де k — корегуючий коефіцієнт (дільник), який змінюється залежно від подрібнення акцій (зменшення номіналу в результаті збіль­шення акцій в обігу); А_і — курс акцій і -ї компанії.

Промисловий індекс Доу-Джонса є найстарішим і найбільш поширеним серед усіх індексів фондового ринку. На його складові припадає від 15 до 20 % ринкової вартості акцій, що котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі.

2. Транспортний індекс — середній показник, що характеризує рух цін на акції 20 транспортних компаній.

3. Комунальний індекс — середній показник, що характеризує рух цін на акції 15 компаній, які займаються газо- й електропостачанням.

4. Середній індекс складається на основі трьох попередніх індексів.

Індекси не повинні реагувати на події, які безпосередньо з бір­жовою кон’юнктурою не пов’язані. Суть індексу Доу-Джонса така: якщо криві середнього курсу акцій компаній ідуть угору і не опускаються нижче позначок, які були найгіршими в недавньому минулому, має місце пожвавлення в економіці, і акції варто купувати. І навпаки.

Поширеними також є індекси:

· «Standart and Poore’s» («S&P»);

· «Financial Times» («FT»);

· DAX тощо.

Індекс «S&P» розраховується на Нью-Йоркській біржі у двох варіантах: за акціями 500 корпорацій, у тому числі: для 400 промислових, 20 транспортних, 40 комунальних та 40 фінансових; за акціями 100 корпорацій. Індекс визначається за формулою

(7.4)

де n — кількість корпорацій; Q_i — кількість акцій і -ї корпорації; P_i — ціна акції і -ї корпорації.

Індекс «S&P»-500 представляє близько 80 % ринкової вартості всіх випусків, що котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі, та є складнішим і точнішим за індекс Доу-Джонса. Це пояснюється тим, що в індексі «S&P» представлені акції більшої кількості корпорацій, та акції кожної корпорації зважуються на вартість усіх акцій, що знаходяться в акціонерів. Ф’ючерси та опціони по цьому індексу продаються на Чиказькій товарній
біржі.

Індекс «S&P»-100 складається з акцій в основному промис-
лових корпорацій, по яких існують зареєстровані опціони на Чиказькій біржі опціонів.

Британський індекс «FT» розраховується для 750 компаній один раз на день і поділяється на 8 галузевих. На відміну від середньоарифметичного індексу Доу-Джонса, індекс «FT» є середньогеометричним. Це означає, що всі акції є рівнозначними незалежно від ринкової капіталізації кожної компанії. Формула індексу «FT» така:

(7.5)

де n — кількість компаній; P_it — ціна акції і -ї компанії в період t; P_io — ціна акції і -ї компанії в базовому періоді.

Світовий індекс «FT» охоплює приблизно 2200 акцій 24 країн світу.

Індекс Франкфуртської біржі DAX охоплює акції 30 компаній, що забезпечують 80 % обігу на біржі, і визначається як співвідношення акціонерного капіталу на кінець і початок періоду, скореговане на спеціальні корегуючи множники, які характеризують надання переважного права на покупку нових акцій.

Прикладами українських фондових індексів є L -індекс, WOOD-15, КАС-20.

Для розрахунку L -індексу ліквідності і схожого з ним S — індексу продажів запропоновані формули:

	(7.6)
	(7.7)

де L — індекс ліквідності; S — індекс продажів; t, t – 1 — поточний і попередній періоди; а — середня зміна курсу покупки (для L) або продажу (для S) акцій за тиждень.

Індекс WOOD-15 схожий за методикою розрахунку з індексом DAX, публікується з 1997 р. Індекс охоплює 15 компаній, база оновлюється щомісячно. Методика розрахунку індексу:

(7.8)

Найбільш поширеним в Україні є індекс КАС-20, який офіційно визначається з 1.01.97 р. Розраховується простий базисний індекс КАС-20 (S) та зважений індекс КАС-20 (W):

	(7.9)
	(7.10)

де — котирування на покупку акцій і -го підприємства відповідно в поточному і базовому роках; — котирування на продаж акцій і -го підприємства відповідно в поточному і базовому роках; — ринкова капіталізація і -го підприємства відповідно в поточному і базовому періодах.

Ринкова капіталізація підприємства розраховується як добуток загальної кількості акцій цього підприємства-емітента на курс однієї акції. Висока капіталізація визначає вищу заставну ціну підприємства, його значну конкурентоспроможність, отже, і біль­ші можливості до залучення дешевих кредитів. І навпаки, низька капіталізація погіршує конкурентоспроможність підприємства, знижує приплив інвестицій у виробничу сферу.

Ринкова капіталізація окремих підприємств визначає капіталізацію економіки в цілому і характеризує ступінь довіри до неї, існування певного рівня захисту прав власності, привабливість для іноземних кредиторів. Капіталізація економіки складається з капіталізації внутрішнього фондового ринку (для більшості розвинутих фондових ринків характерна капіталізація на рівні
40—60 % ВВП, у США — 101,2 % ВВП), сукупного капіталу національної банківської системи та сукупних активів небанківських фінансових установ[1].

Крім зазначених індексів під час аналізу фондового ринку для характеристики акцій використовують такі показники [33, с. 38—39; 41—42].

1. Прибутковість акцій (k _пр) (або коефіцієнт дивідендної віддачі):

(7.11)

Враховуючи, що ринковий курс акцій з часом змінюється, більш повно рентабельність акцій за певний період виражається формулою[2]:

, (7.12)

де R_t — рентабельність акції за період t; D_t — виплачені за період t дивіденди; P_t — ціна акції в кінці розрахункового періоду; P_{t – 1} — ціна акції на початку розрахункового періоду.

Якщо дивіденди за період t не виплачувались, формула (7.12) набуває такого вигляду:

(7.13)

Різниця в курсовій ціні акції на кінець і початок періоду (Р_t – Р_{t – 1}) може дорівнювати нулю, бути додатною чи від’ємною.

2. Відносний коефіцієнт «ціна — прибуток» (k _ц.-п):

(7.14)

Чим меншій цей коефіцієнт, тим вища оцінка акції.

3. Коефіцієнт платіжності (k _пл):

(7.15)

4. Коефіцієнт покриття дивідендів (k _п.д):

(7.16)

5. Капіталізована вартість акцій (К_в.):

(7.17)

6. Рентабельність акціонерного капіталу:

а) по прибутку (R _Е):

(7.18)

б) по обсягу реалізації (R _об):

(7.19)

З наведених формул видно, що чим менша рентабельність, тим нижча віддача акціонерного капіталу.

7. Коефіцієнт відносної стійкості ціни акції (k _в.ст):

(7.20)

Ринок облігацій характеризується в основному такими показниками:

1) дохідність облігації як відношення доходу від облігації до її річної ринкової ціни;

2) ціна конверсії облігації (Ц_к.обл), що обмінюється на акції:

(7.21)

4. Методика дослідження фондового ринку

Специфікою аналізу фондового ринку в умовах його становлення є неможливість досліджувати динаміку процесів. Тому аналіз в основному зводиться до визначення початкового рейтингу емітента та його акцій.

Існують такі види аналізу фондового ринку:

· ретроспективний — дослідження функціонування фондового ринку в минулому, порівняння ефективності цінних паперів;

· оперативний — поточна оцінка стану фондового ринку;

· перспективний — прогнозування розвитку фондового ринку;

· тематичний — аналіз одного напряму розвитку фондового ринку;

· системний — визначення впливу економічних і соціальних чинників на розвиток фондового ринку;

· обов’язковий — результати такого аналізу повинні обов’яз­ково враховуватися в прийнятті рішень щодо розвитку фондового ринку;

· рекомендований — результати аналізу не є обов’язковими, а можуть бути враховані під час прийняття рішень.

Існують два підходи дослідження стану фондового ринку: від глобального до локального і навпаки. Підхід «від глобального до локального» — це традиційний підхід до аналізу економічних процесів, який починається з дослідження зовнішніх чинників стану фінансового ринку, потім охоплює окремі, специфічні сектори економіки і закінчується аналізом конкретного емітента.

Послідовність підходу така:

— огляд економічних умов у країні й у світі;

— визначення рівня інфляції і безробіття — важливих індикаторів стану економіки;

— аналіз попиту і пропозиції на товарному ринку, умови рівноваги, фази економічного циклу;

— аналіз грошово-кредитного ринку, який охоплює визначення відсоткових ставок, коротко-, середньо- та довгострокового кредиту;

— аналіз ринку акцій;

— економічний огляд окремих секторів економіки:

· виробництво засобів виробництва;

· виробництво споживчих товарів;

· видобуток корисних копалин;

· стан торгівлі;

· стан галузей обслуговування;

· розвиток науково-технічного прогресу;

· розвиток транспорту і зв’язку;

· розвиток комунальних послуг;

— економічний огляд певних галузей промисловості;

— аналіз конкретних підприємств;

— вибір акцій або облігацій.

Цей підхід починається з аналізу макроекономічних умов і закінчується вузьким аналізом випуску акцій та облігацій. Таким підходом досягаються дві мети. Перша — формується точка зору на основні економічні чинники, які впливають на цінні папери. Друга — порівнюються окремі сектори, галузі, підприємства щодо перспектив вигідності та ризику випущених цінних паперів. Наприклад, порівняльний аналіз показує, як краще розподілити кошти між коротко-, сердньо- та довгостроковими облігаціями або акціями.

Але недоліком підходу від глобального до локального є те, що певні вигідні акції або облігації можуть бути пропущені. Тому цей підхід доповнюється іншим — аналізом від локального до глобального.

Цей підхід полягає у визначені певних статистичних критеріїв для вибору цінних паперів. Такими критеріями виступають:

— відношення ціни акції до прибутку на одну акцію в порівнянні із середнім значенням цього відношення за останні 5 років (відносний коефіцієнт k _ц.-п);

— річний прибуток на акцію порівняно із середнім прибутком на акцію за останні 5 років;

— загальна ринкова вартість акції;

— відношення курсу акцій за поточний рік до їх курсу за попередній рік (відносна стійкість ціни акції);

— стандартне відхилення місячної норми прибутку на акцію за останні 5 років.

За зазначеними критеріями відбираються більш прибуткові цінні папери, що забезпечать порівняно низький відносний коефіцієнт, зростаючий коефіцієнт прибутку, стійкість ціни акцій.

[1] Барановський О. Недокапіталізована економіка // Дзеркало тижня. — 2003. — № 42. — Листоп. — С. 12.

[2] Кравченко Ю. Я. Розрахунок ризику інвестицій у цінні папери // Фінанси України. — 1996. — № 10. — С. 73.

Дата добавления: 2014-01-07