Лекція 7. Обладнання блоку абонентських ліній

Громадянська війна і втручання іноземних держав. Військові прагнули реставрувати владу консервативних сил, відновити значення церкви, знищити завоювання демократії. Противники демократії, прихильники генерала Франко стояли на фашистських позиціях. Захисники уряду почали називати себе республіканцями або лоялістами. В країні розпочалася громадянська війна. Ліга Націй намагалася зупинити кровопролиття, але діяла повільно і дуже мляво. В перші місяці громадянської війни прихильники генерала Франко зазнали поразки. їм на допомогу прийшли війська Німеччини та Італії. Заколотники почали тіснити республіканців. Франкісти висунули гасло: «Єдина країна, єдина держава, єдиний вождь». Генерала Франко почали називати «каудильйо», тобто вождь. На територіях, завойованих військами Франко, встановлювався жорстокий диктаторський режим.

Революція 1931 року. Падіння диктатури активізувало дії демократичних та лівих партій країни. Зокрема, комуністи висували гасла збройної боротьби та встановлення диктатури пролетаріату. До рішучих дій закликали населення і республіканські партії, які в серпні 1930 р. підписали пакт про єдність дій у боротьбі за повалення монархії і проголошення Іспанії республікою. Вони створили революційний комітет, який мав організувати військовий переворот. Але віддані королю війська, скориставшись неузгодженістю дій між заколотниками, ліквідували змову й розстріляли її організаторів.

У квітні 1931 р. на виборах до муніципальних органів влади республіканці здобули перемогу в усіх промислових центрах і великих містах. Це відкрило шлях до демократії та прогресивних перетворень. Армія не виступила проти народу, а монархія не мала достатньої сили, щоб самостійно задушити революцію. Король Альфонс НІ виїхав за кордон. З представників різних партій було створено революційний комітет, який мав виконувати функції тимчасового уряду.

Перед молодою республікою та її урядом постали серйозні труднощі. Перш за все необхідно було провести аграрну реформу та усунути причини міжетнічних конфліктів. Гостро стояло питання церкви, яка до революції була ланкою державного апарату, володіла значною кількістю земель і мала величезний вплив у суспільстві. Національна економіка потребувала захисту від капіталу розвинутих країн Західної Європи та США. Іспанія мала велику армію, на яку витрачалась значна частина державного бюджету. Разом з тим, як засвідчили події в Марокко, її боєздатність була дуже слабкою.

Кортеси й уряд провели численні демократичні реформи. Насамперед була прийнята конституція республіки, у відповідності з якою прем'єр Алькала Самора був обраний президентом держави. Уряд очолили представники центристських сил, котрі намагалися не допустити в Іспанії загострення стосунків між різними політичними партіями. В умовах кризи зростала чисельність комуністичної партії; авторитетними серед робітників і службовців залишалися соціалісти.

Починаючи з 1933 р., в Іспанії різко активізувалися профашистські сили, пов'язані з італійськими фашистами та німецькими нацистами. У 1933 р. Хосе Антоніо, син генерала Прімо де Рівери, утворив фашистську організацію – Іспанську фалангу. У жовтні 1934 р. до складу уряду було введено трьох представників профашистських організацій. На знак протесту ліві партії організували по всій країні страйки і демонстрації робітників.

В Астурії відбулися збройні сутички з поліцією, а в Каталонії сепаратисти проголосили створення окремої республіки. За наказом уряду марокканські частини генерала Франсиско Франко жорстоко розправилися з демонстрантами й страйкарями. Повстання в Астурії й Каталонії були придушені. У відповідь на репресії ліві партії і республіканці у січні 1936 р. уклали пакт про створення Народного фронту, до якого увійшли різні політичні сили. Народний фронт виступив за відновлення демократичних свобод, підвищення заробітної плати, проведення амністії для політичних в'язнів тощо. У лютому 1936 р. блок партій Народного фронту здобув більше половини місць у кортесах. На зміну центристському уряду прийшов уряд республіканців, який очолив Мануель Асанья. Перемога Народного фронту в Іспанії мала важливе міжнародне значення. Це була перемога демократії, здобута конституційним шляхом.

Навесні 1936 р. Мануеля Асанью було обрано президентом, а посаду прем'єр-міністра посів лівий республіканець Касарес Кірога. Його уряд амністував політичних в'язнів, розпустив ряд реакційних організацій, застосував репресії до 6 тис. противників Народного фронту. Було відновлено автономію Каталонії, запроваджено соціальне законодавство. Майже 100 тис. селян отримали 750 тис. га землі. Проте реформи відбувалися повільно, найболючіші питання (аграрне, робітниче та національне) програми Народного фронту не були до кінця реалізовані.

Цим скористалися генерали профашистської орієнтації, котрі організували заколот. Очолив його Ф. Франко. 18 липня 1936 р. заколотники передали в ефір: «Над Всією Іспанією – безхмарне небо». Це був сигнал до дії. Першими виступили військові частини в іспанському Марокко, яких підтримали військові в багатьох регіонах Іспанії. Країна була втягнута у вир громадянської війни.

Франція й Англія оголосили про своє невтручання в іспанські справи. Невдовзі до них приєдналися ще 27 країн Європи, тоді як Німеччина та Італія й надалі постачали франкістів зброєю й військовою силою. Глава республіканського уряду соціаліст Ларго Кабальєро звернувся до Радянського Союзу за підтримкою. Керівництво СРСР направило республіканцям велику кількість зброї, військового спорядження і кілька сотень радників. На заклик комуністів і соціалістів до Іспанії поїхали тисячі волонтерів, котрі вливалися у лави республіканської армії. Франкісти розпочали рішучий наступ на Мадрид. У столиці, в тилу республіканців діяли збройні загони прихильників Франко, які влаштовували диверсії, провокації, вбивства допомагаючи франкістам взяти Мадрид. Ці загони називали «п'ятою колоною».

У 1937 р. франкісти зазнали поразки під Гвадалахарою. Проте незабаром Франко разом з військами Німеччини та Італії почав тіснити загони республіканців та інтернаціоналістів.

Республіка вела нерівну боротьбу. Військова перевага була на боці франкістів В результаті вдалих боїв вони завоювали Басконію, Астурію і, прорвавши арагонський фронт, вийшли до Середземного моря. Республіканську оборону було зламано. Ситуація стала критичною, хоча республіканці мужньо стримували натиск франкістських військ. Після важких, виснажливих боїв тисячі захисників республіки відступили до Франції.

На початку 1939 р. війська генерала Франко та його союзників оволоділи Каталонією, а 5 березня в Мадриді спалахнуло антиреспубліканське повстання. До кінця березня 1939 р. вся територія Іспанії опинилася в руках франкістів. Франко проголосив себе необмеженим диктатором.

У громадянській війні в Іспанії загинуло близько 1 млн. чоловік. Економіка країни на довгі роки була підірвана, життєвий рівень іспанського народу став найнижчим у Європі.

Зміст

Дата добавления: 2014-01-07