Суспільна

Групова свідомість

Індивідуальна свідомість

Структура свідомості

Самосвідомість – увідомлення «Я», самоусвідомлення «Я»;

Емоції та почуття – інтелектуальні, моральні, естетичні, афекти;

Знання – емпиричні, теоретичні;

Воля – цілепокладання, вібір засобів діяльності;

Мислення – образне, операціональне, раціональне;

Пам’ять – моторна, сенсорна, довготривала, короткочасна, словесно-логічна, емоційна, образна.

Психологія;

Ідеологія.

Форми суспільної свідомості: правова;політична;моральна;релігійна; філософська;наукова;естетична;економічна;історична;соціальна та ін.

Вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Самосвідомість – це здатність людини робити об’єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвідомості людина (на основі ідеальних еталонів) здійснює самооцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, ідеалів, мотивів, вчинків та ін. Самосвідомість є обов’язковим елементоїм свідомості; без неї людина не змогла б зрозуміти себе, визначити своє місце у світі та вдосконалюватись. Іншими словами, самосвідомість - це діяльність душі людини, її спрямованість на свою внутрішню сутність, діалог "Я" з самим собою. В основі самосвідомості лежить рефлексія - специфічний спосіб мислення, що його можна назвати "подвійним баченням", тобто це розуміння самого розуміння, мислення самого мислення, сприйняття своїх внутрішніх станів, знань, уявлень, цінностей і, відповідно, умова конструктивної діяльності свідомості.

Виходячи з цього та вдаючись до значного спрощення, весь цілісний світ людського духу можна уявити у вигляді трьох великих сфер: мислення, емоцій та почуттів, волі. Ядро свідомості становить мислення - оперування предметним змістом, який свідомість має у вигляді знання. Предметний зміст свідомості означає, що ми завжди бачимо в речах значно більше, німе те, що дають нам відчуття. Наприклад, скульптор бачить у дереві майбутню скульптуру, різьбяр - майбутній виріб, хоча чуттєво ш надано лише дерево.

Усі складники людської свідомості предметна насичені. У зв’язку з цим, коли ми дивимося на картину, то відчуваємо емоції не з приводу барв або кольорових плям, а з приводу тих сюжетів із життя, що їх можена угледіти в зображеному. Формою представлення предметного змісту дійності в свідомості людини є знання, бо саме в знанні дійсність постає перед людиною як сукупність буттєвих одиниць. Внаслідок сказаного стає зрозуміло, що взаємодію свідомості людини з дійсністю можна виразити так: свідомість - знання – дійсність.

Без знання свідомості не існує, бо саме у знанні виявляється ідеальний статус її буття. У певному сенсі свідомість і знання є те ж саме, проте поняття свідомості дещо ширше, бо воно включає в себе не лише рефлексію на дійсність (знання, "відання"), а й рефлексію на результати першої рефлексії, тобто певні дії із знанням, певне їх використання. Специфіка мислення полягає в оперуванні предметним змістом свідомості, тобто мислення - це знання в дії; провідною формою мислення постають загальні поняття. Найпростіші поняття (наприклад "будинок") фіксують необхідні та суттєві властивості певного класу речей.

Сфера емоцій людини - це процес переживання життєвої значущості явищ і ситуацій, внутрішній стан, що виявляє ставлення особи до зовнішніх подій. Так, позитивні емоції (радість, задоволення), як результат корисних чи приємних вливів, спрямовані на їх досягнення чи збереження, а негативні (ненависть, мсах) - стимулюють активність на втечу від відповідних впливів або послаблення їх дії.

Вищим рівнем емоцій є духовні почуття (наприклад, почуття любові), які формуються внаслідок усвідомлення зв’язків особи з найсуттєвішими соціальнимита екзистенціальними цінностями. Почуття характеризуються предметним змістом, постійністю, значною незалежністю від наявної ситуації. Емоційна сфера здійснює значний вплив на всі прояви свідомості людини, виконує функцію засади діяльності.

Ще однією важливою складовою частиною духовного свіпту людини є воля. Вона виявляється у здатності людини мобілізувати і сконцентрувати всі духовні та фізичні сили на виконанні мети, яка не має безпосереднього біологічного значення (бо в останньому випадку можуть спрацьовувати інстинкти). Ознакою вольовитості виступає уміння приглушити в собі безпосередні життєві імпульси, хоча вольові акти можуть стимулюватись не лише є розумом, знанням, а й емоціями, ціннісними установками. У будь-якому разі людська воля пов’язана з людською предметністю, зміст якої до­ступний лише свідомості.

інформативна: забезпечення людини інформацією про стан та процеси дійсності;

. пізнавальна: отримання знань у вигляді предметних характеристик дійсності;

творча: перетворення знань та інформації за допомогою мислення, інтуїції, уяви, фантазії;

Основні функції свідомості

оціночна: визначення на основі ідеальних еталонів, норм, правил, ступеня значущості тих чи інших явищ;

цілепокладання: формування образу-результату діяльності

сенсотворча: формування життєвих сенсів через зіставлення реальності з ідеалами, цілями, еталонами;

організаційно-вольова: зосередження духовних та фізичних силу напрямі досягнення мети;

контрольно-регулятивна: свідоме спостереження за діями людини та їх коригування;

самовиховна: свідоме прагнення організувати життя людини згідно з вищими духовними цінностями.

Дійові можливості свідомості виявляються в її функціях, єдність яких у решті-решт і забезпечує людині особливий спосіб буття. У скороченому, проте сфокусованому варіанті виділяють три основні функції свідомості: пізнавальну, самосвідомості та творчу. І дійсно, в них знаходять своє виявлення всі основні можливості свідомості. Докладніше вони розкриваються так: інформативна,пізнавальна, творча, оціночна, цілепокладання, прогнозування, організаційно-вольова, контрольно-регулятивна, соціально-адаптивна. Їх зміст фактично вже висвітлений у попередньому розгляді проблем свідомості і проблем людського буття. До вищих функцій свідомості відносять функції сенсотворча, вироблення ідеалів та переконань, самовиховна; їх зміст ми також вже розглядали.

Висновки

З усього вищезазначеного можна зробити наступні висновки.

1. Філософське вчення про буття називається онтологією. Термін виник у XVII столітті. Опанування відповідної проблематики започатковане античною філософією. Під буттям в загальному сенсі розуміється все суще. Вирізняють наступні рівні буття: 1) буття людини; 2) буття світу з людиною в ньому; 3) буття Всесвіту. Основні сфери буття: 1) природа; 2) суспільство; 3) свідомість.

2. Ключовими категоріями онтології є матерія та свідомість. Історично у філософії склалося два конкуруючі підходи до витлумачення субстанціональності буття: матеріалізм, який наголошує первинність матерії, та ідеалізм, який обстоює переважність свідомісті. Дуалізм акцентує рівний онтологічний статус обох субстанцій. Некласичній філософії властивий несубстанціональний підхід до проблем буття.

3. Основними ознаками свідомості є наступні: особливий, небіологічний тип поведінки; використання предметів культури за їх призначенням; оперування не наданим наявна (предметним) змістом реальності; продукування того, що не існує (творчість); мова (мовлення); цілеспрямування дій та думок людини. Свідомість характеризується неоднозначною складною структурою та розмаїттям історико-філософських підходів до її витлумачення.

Укладачі:

доцент кафедри гуманітарних дисциплін,

кандидат філософських наук В. М. Корабльова

доцент кафедри гуманітарних дисциплін,

кандидат філософських наук, доцент П. С. Прибутько

Дата добавления: 2014-01-07