Чим викликаний цей парадокс?

План

ТЕМА 9. МАРЖИНАЛІЗМ. СТАНОВЛЕННЯ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ

1. Передумови виникнення маржиналізу. Погляди Й.Тюнена, А.Курно, Ж.Дюпюї, Г.Госсена.

2. Перший етап “маржинальної революції”. Австрійська та лондонська школи граничної корисності.

3. Другий етап “маржинальної революції”. Становлення неокласичної традиції в економічній теорії. Кембріджська школа.

4. Американська школа, математична школа, шведська (стокгольмська) школи граничної корисності.

1. Глибокі якісні зміни у суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу останньої третини ХІХ ст. зумовлюють нагальну потребу узгодження абстракцій політичної економії з проблемами економічної практики. Починається перегляд самого предмету економічної теорії. У центрі досліджень постає проблема дослідження поведінки та принципів оптимізації рішень основних господарюючих суб’єктів – споживачів і фірм, ефективного використання обмежених ресурсів. Ставляться задачі, що допускають математичне формулювання і мають математичне рішення. Принципово змінюється методологія досліджень.

Маржиналізм (marginal - граничний) – напрям економічної думки 70-90-х років XIX ст., представлений концепціями австрійської, кембриджської, американської, математичної та шведської шкіл. Ґрунтується на дослідженні граничних (маржинальних) величин на різних рівнях економічної системи – фірми, галузі, національної економіки.

Принципова зміна парадигми економічної теорії, яка дала підставу для тверджень про “маржинальну революцію”, полягала у докорінних змінах методологічних підходів і самого змісту науки. Провідною проблемою досліджень стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів. Вивчаються принципи поведінки і прийняття рішень, спрямованих на максимізацію цільових функцій раціональних споживачів і виробників, що зумовлює поширення математичних методів аналізу. Оптимізація стану економічної системи розглядається як результат оптимізації рішень індивідуальних суб’єктів. Об’єктивний, якісний і причинно-наслідковий аналіз класичної школи поступається місцем суб’єктивному, кількісному та функціональному аналізу. Принцип ідеологічної нейтральності аналізу спричиняє зміну назви науки: “політична економія” замінюється більш нейтральною – “економікс”.

Маржиналістська революція була підготовлена дослідженнями попередників –німецьких і французьких учених 40-50-х рр. ХІХ ст. – Г.Госсена, Й.Тюнена, Ж.Дюпюї, А.Курно, які започаткували граничний аналіз.

Тюнен Йоган (1783–1850) – німецький економіст. Основна праця – “ Ізольована держава” (1826). Тюнен фактично увів поняття виробничої функції, яка при застосуванні часткової похідної дозволяла визначити граничну продуктивність праці і капіталу. Він довів, що прибуток максимізується, коли гранична доходність кожного з факторів виробництва стає рівною граничним видаткам на нього. Висновки Тюнена були належно оцінені лише півстоліття по тому, на них ґрунтувався американський економіст Дж. Б. Кларк у розробці своєї теорії граничної продуктивності праці і капіталу.

Курно Антуан (1801–1877) – французький економіст і математик. Основна праця – “Математичні основи теорії багатства” (1838). Курно досліджував модель ринкової поведінки фірм, які пристосовують своє пропозції до попиту та цін, визначених покупцями. Він побудував спадну функцію попиту та увів поняття “еластичності попиту”, згодом “перевідкрите” А.Маршаллом, сформулював поняття економічної рівноваги. Він першим встановив умову максимізації прибутку (для ситуації єдиного продавця): прибуток максимізується за такого обсягу випуску, для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам. Якщо число продавців є нескінченним, то прибуток максимізується за обсягу, для якого граничні витрати дорівнюють середньому виторгу, випуск є максимальним, а ціни мінімальні. Для випадку дуополії ціни нижчі за монопольні, але вищі за конкурентні.

Дюпюї Жюль (1804–1866) – французький економіст. Основна праця – “Про виміри корисності громадських робіт” (1844). Сформулював ідею граничного аналізу, увівши поняття “цінового надлишку” – грошового виміру максимальної економії доходу, яка виникає внаслідок різниці між готовністю споживача платити та можливістю купувати кожну одиницю товару за незмінної ціни.

Госсен Герман (1810–1858) – німецький математик та економіст.Основна праця – “Еволюція законів суспільного життя та правил людської діяльності” (1854). Сформулював принципи поведінки учасників обміну, які згодом були названі його ім’ям. Перший закон Госсена полягав у тому, що величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до нульового значення у точці повного насичення потреби. Другий закон Госсена визначав умову рівноваги споживача: для максимального задоволення потреб в умовах обмеженості благ необхідно припинити споживання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання кожного блага стає однаковою. Оптимальна структура споживання досягається за умови рівності граничних корисностей всіх благ, які споживаються. Звідси випливав закон єдиної ринкової ціни: оскільки оптимальне співвідношення між граничними корисностями різних благ є однаковим для всіх споживачів, то однаковою для всіх є ціна будь-якого блага на конкурентному ринку. Ідеї Госсена будуть “перевідкриті” та використані представниками австрійської школи.

2. Перший етап “маржинальної революції” представлений дослідженнями теоретиків австрійської школи граничної корисності.

Австрійська школа (70-80 рр. ХІХ ст.) протиставляє теорії трудової вартості класиків власну суб’єктивно-психологічну теорію цінності, яка пояснювала цінність благ їх корисністю. Теоретичні конструкції австрійської школи не бездоганні, але її теоретики помітили принаймні дві реальні обставини: в ринковій економіці ціни товарів і попит них залежать від споживчої оцінки корисності благ та їх запасу.

Менгер Карл (1840–1921) – австрійський економіст, професор Віденського університету, засновник австрійської школи. Основні праці – “Основи політичної економії” (1871), “Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема” (1883).

Парадокс А. Сміта і шкала К. Менгера. Один раз під час лекції в університеті Глазго А. Сміт сформулював парадокс про воду й алмаз. Суть парадокса полягає в наступному: чому, незважаючи на те, що вода для людини набагато корисніша, ніж алмаз, він у порівнянні з водою набагато дорожчий?

Згадаємо, що блага, які задовольняють другорядні потреби (алмази, золото, діаманти), порівняно рідко зустрічаються в природі. У порівнянні з благами, що задовольняють насущні потреби (водою, хлібом, одягом), предмети розкоші менш важливі для споживача їхня корисність нижча. Проте ціна алмаза або золота в порівнянні з ціною благ другої групи набагато вища.

Чим це пояснюється? Тим, що конкретна корисність благ обумовлюється співвідношенням між їхньою реальною кількістю і потребою в цих благах. Алмазів у порівнянні з наявністю джерел води дуже мало і цінність їх звичайно висока. Це не корисність взагалі, а конкретна корисність конкретного блага.

Дата добавления: 2014-01-07