Цінні папери виконують низку функцій у системі суспільного відтворення

По-перше, вони є його регулятором. Відбиваючи чинність закону вартості і динаміки норми прибутку в різних галузях виробництва, цінні папери забезпечують приплив капіталу в одні галузі і відплив капіталу з інших. Цінні папери надійних, перспективних, дохідних галузей, як правило, мають попит, чого не можна сказати про цінні папери нерентабельних галузей.

По-друге, цінні папери є знаряддям мобілізації коштів інвесторів. У розвинених промислових країнах в умовах рівноважної економіки значна частина вільного капіта­лу вкладається безпосередньо в купівлю цінних паперів.

По-третє, цінні папери виконують також яскраво виражену інформаційну функцію: свідчать про стан економіки. На ринку цінних паперів, перш за все на фондових біржах, формуються курси цінних паперів. Ці курси - барометр будь-яких змін в економічному та політичному житті країни. Стабільне зниження біржових курсів тих або інших цінних паперів, а також просто масове падіння курсів є ознакою погіршення економічної кон'юнктури. І навпаки, стабільні курси або їхнє підвищення, як правило, свідчать про нормальний еко­номічний стан країни.

По-четверте, через цінні папери реалізується також можливість контролю над економікою й економічними процесами як у межах макро-, так і мікроекономіки.

По-п’яте, цінні папери є сполучною ланкою між суспільними, політичними, державними інститутами (надбудовою), з одного боку, і сукупністю економічних відносин і зв'язків у суспільстві (базисом), з другого.

По-шосте, цінні папери є гнучким інструментом інвестування вільних коштів юридичних та фізичних осіб. Розміщення цінних паперів - ефективний спосіб мобілізації ресурсів для розвитку виробництва і задоволення інших суспільних потреб. Цінні папери активно беруть участь в обслуговуванні товарного та гро­шового обігу.

За допомогою цінних паперів здійснюється переміщення капіталу інвесторів до виробників, визначення ефективності використання фінансових активів в окремих секторах економіки, переміщення капіталу з однієї галузі в іншу.

Конкретна ефективність і роль цінних паперів в економіці України залежить від забезпечення досягнення таких цілей:

1. Акумуляції заощаджень і тимчасово вільного капіталу населення та підприємств.

2. Концентрації коштів і створення умов для формування капіталу для вирішення складних економічних завдань.

3. Оздоровлення фінансової системи держави через збільшення частки капітальних вкладень у валовому національному продукті і національному доході та створення на цій основі необхідних резервів капіталу.

4. Залучення вітчизняного та іноземного капіталу в економіку в результаті створення механізму інвестування.

5. Оптимізації галузевої, виробничої, регіональної структури за допомогою міграції капіталу; переливу капіталу у високорентабельні регіони та галузі; вирівнювання норми прибутку на вкладений капітал.

6. Балансу попиту і пропозиції капіталу.

7. Сприяння приватизації, формуванню інституту власників і менеджерів, здатних найефективніше розпоряджатися власністю акціонерних товариств.

8. Узгодження майнових державних, інституційних та індивідуальних інтересів у процесі обігу цінних паперів.

9. Сприяння виникненню господарських інститутів, які відповідають новим економічним відносинам.

10. Стабілізація курсу національної валюти через стримування інфляції, захист інтересів громадян і підприємств.

11. Створення конкуренції банківському кредиту.

12. Поліпшення системи взаєморозрахунків підприємств, зниження їх заборгованості, розвитку товарообігу.

13. Сприяння реалізації науково-технічних досягнень через створення венчурних фірм.

14. Сприяння підвищенню ефективності управління підприємством.

15. Сприяння розвитку самоуправління за допомогою випуску муніципальних облігацій.

16. Створення умов для інтеграції у світову економічну систему, участь у процесі інтернаціоналізації світового фондового ринку.

Наказом Міністра фінансів України як реєструючого органу 20.07.1995р. №123, зареєстрованим Міністерством юстиції 24.07.1995р. №233,769, було затверджено порядок видачі дозволу щодо діяльності з випуску та обігу цінних паперів як виключної діяльності. Цей документ встановлює не лише перелік і правила подачі документів та отримання дозволу на роботу з цінними паперами, але і державний контроль за проведенням операцій з ними.

Необхідно відмітити також факт створення Державної комісії з цінних паперів із статусом Міністерства. Вона вирішує завдання щодо поширення впливу держави на фондовий ринок, перерозподілу функцій контролюючих його державних структур та створення на базі цієї комісії Методологічної координаційної ради.

Створення системи звітності компаній - учасників фондового ринку, систематизації українських фондових стандартів, контролю ціноутворення на ринку цінних паперів, створення депозитарної та клірингової мереж та участі у виборі та відпрацюванні моделі фондового ринку України.

4. Ринок цінних паперів і особливості його регулювання в Україні

В Українській економічній літературі постійно вживаються такі терміни як «фінансовий ринок», «ринок капіталів», «ринок цінних паперів», «фондовий ринок». В той самий час, офіційного визначення цих термінів в Україні на даний момент не існує.

Єдиним більш-менш розробленим терміном, якому було дано офіційне визначення є «ринок цінних паперів» (Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України Постанова Кабміну України №277 від 29 квітня 1994 р.).

«Ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, що сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню добробуту громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення доринкових відносин»

Але в даному визначенні не вказано, хто діє на ринку цінних паперів (суб’єкти), який характер відносин, в які вступають його учасники, і з якої нагоди утворюються ці відносини.

На наш погляд, ринок цінних паперів уявляє з себе особливий сегмент фінансового ринку, на якому складаються відносини з приводу купівлі-продажу спеціальних документів (цінних паперів), що мають власну вартість, вільно обертаються та свідчать про відносини співволодіння, позики та похідних від них між тими, хто залучає ресурси, випускаючи цінні папери (емітенти), і тими, хто їх купує (інвестори), опосередкований, як правило, участю особливих суб’єктів підприємницької діяльності - фінансових посередників.

Якщо висловитись менш просторо, ринок цінних паперів - це частина ринку позикових капіталів, де здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів - документів, що підтверджують майнове право та право власності на підставі їх надання.

Ринок цінних паперів є більш широкою категорією, ніж фондовий ринок. Хоча чіткого визначення останньому і немає, але виходячи з назви і найбільш частого контексту вживання цього терміну, можна зрозуміти, що мова йде про ті цінні папери, за допомогою яких формуються фонди. Отже, можна сказати, що до складу інструментів фондового ринку увійдуть: акції (за їх допомогою формується статутний фонд підприємства); облігації підприємств (кошти від їх розміщення, можуть спрямовуватися, як на формування основних, так і оборотних активів підприємства); облігації державної позики та казначейські зобов’язання (через їх реалізацію відбувається „доформування” державного та місцевих бюджетів). Що стосується інших цінних паперів (векселі, ощадні та депозитні сертифікати, похідні цінні папери), особливо це стосується боргових зобов’язань, то вони обертаються на ринку цінних паперів. Таким чином, фондовий ринок є сегментом ринку цінних паперів, хоча і доволі вагомим.

Але в той самий час ринок цінних паперів не є окремим самостійним інститутом ринкової економіки, а є частиною фінансового ринку країни.

Законодавче регулювання роботи ринку цінних паперів в різних країнах відбувається по-різному, але його метою завжди було створення найбільш сприятливих умов для інвесторів та емітентів. Загальні правила поведінки на ринку цінних паперів емітентів, інвесторів та фінансових посередників сформульовані у міжнародних стандартах за торгівельними системами, клірингу та розрахункам за цінними паперами.

Розроблені принципи функціонування цивілізованого ринку цінних паперів:

- прозорість;

- відкритість та доступність;

- упорядкованість;

- конкурентність.

У відповідності з цими принципами Український ринок цінних паперів поділено на:

1) біржовий;

2) позабіржовий.

Цей розподіл зафіксовано у Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України.

Біржовий сегмент - ринок біржових фірм та банків, переважно брокерський. (обертається 1% цінних паперів).

Позабіржовий - ринок фінансових посередників, переважно ділерський, який згідно Концепції поряд з філіями Української фондової біржі посідає місце регіональних фондових бірж.

Формами обігу цінних паперів є готівкова та безготівкова. (Безготівкові цінні папери обов’язково розміщуються у депозитаріях, що покликані зберігати цінні папери, вести облік та здійснювати контроль операцій з ними, а також здійснювати інші функції згідно до депозитного договору).

Основне завдання депозитарію - бути номінальним держателем цінних паперів. Саме у такий спосіб він реєструється у реєстрі акціонерів. Основні труднощі - первинне нагромадження достатньої кількості депонованих цінних паперів клієнтів для того, щоб запобігти частим зверненням до реєстру під час реалізації цінних паперів.

Для швидкого проведення великої кількості розрахунків з цінними паперами є необхідним ще один інститут ринку - клірингова палата або депозитарно-клірингова організація. Труднощі - початкова правова база з клірингу і розрахунків була створена для банківських структур, які мають відповідні ліцензії. Поява самостійних клірингових організацій в такій ситуації обов’язково регламентується Нацбанком. Але ринок цінних паперів є досить специфічним і дуже відрізняється від грошового ринку.

Головним завданням фондового ринку України є створення умов для нормального розміщення інвестицій. Ринок цінних паперів відображає економічні співвідношення, що виникають під впливом попиту і пропозиції на позичковий капітал, який рухається у формі цінних паперів.

В Україні на даний час існує мінімум три ринка цінних паперів:

* акції акціонерних товариств, що утворилися як класичні акціонерні товариства;

* акції приватизованих підприємств;

* державні цінні папери.

Але й досі не виявлено процентне співвідношення між цими ринками.

Розвиток і функціонування національного ринку цінних паперів в Україні стримується об’єктивними та суб’єктивними факторами:

1) відставанням діючої законодавчої та нормативної бази функціонування ринку цінних паперів від розвитку реальних процесів;

2) недостатнім державним регулюванням національного ринку цінних паперів;

3) відсутністю необхідного захисту інтересів дрібних інвесторів з боку держави.

Регулювання ринку цінних паперів умовно можна поділити на:

* саморегулювання;

* державно-правове регулювання.

Саморегулювання може бути індивідуальним і колективним. Індивідуальне саморегулювання передбачає дотримання встановлених правил поведінки кожним з учасників операцій на ринку цінних паперів. Колективне саморегулювання пов’язано з відпрацюванням правил і положень, які мають дотримуватись групами учасників ринку. До колективного саморегулювання можна віднести створення фондової біржі як окремого інституту, що об’єднує осіб, які займаються торгівлею цінними паперами, а також представників різних організацій, створених як на біржовому, так і на позабіржовому ринках.

Умови, що склалися в Україні, вимагають більш інтенсивного розвитку державно-правового регулювання ринку цінних паперів, яке полягає у прийнятті законів, постанов та інших нормативних актів, що регламентують ті чи інші сторони відносин, пов’язаних з обігом цінних паперів, а також встановленням контролю за дотриманням законодавства через державні органи.

Основними формами державного регулювання ринку цінних паперів є:

- прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;

- регулювання випуску та обігу фінансових активів;

- реєстрація випусків (емісій) фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;

- регулювання прав і обов’язків учасників ринку;

- видавання спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

- створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

- контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами, особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку, контролюючим органам;

- контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо.

За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку у відповідному напрямі.

Розглянемо правову базу становлення та розвитку ринку цінних паперів в Україні. Це Закон України «Про господарські товариства», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про власність», «Про зовнішньоеконмічну діяльність», «Про банки і банківську діяльність», «Про депозитарій», а також законів щодо приватизації.

Діяльність на українському ринку цінних паперів регулюють такі законодавчі акти: Закон України «Про цінні папери та фондову біржу», «Про депозитарій»; Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії».

5. Фондова біржа як вторинний ринок обігу цінних паперів і проблеми її функціонування в Україні

Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними.

Вона виконує три основні функції:

1) посередницьку,

2) індикативну;

3) регулятивну.

Суть посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й всебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. Торгові угоди на біржі вкладають брокери. Вони діють від імені своїх клієнтів-інвесторів, емітентів чи фінансових посередників, купуючи чи продаючи цінні папери. При цьому права власності на куплені цінні папери чи отримані від їх реалізації гроші належать клієнтам. Дохід брокера формується за рахунок комісійних від укладених угод. Крім того, в торгівлі на біржі беруть участь дилери. Вони купують через брокерів цінні папери з метою їх наступного перепродажу, їх дохід формується за рахунок різниці в цінах купівлі й продажу цінних паперів.

Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінці вартості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводиться котирування цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про вартісну і якісну оцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку. Це створює передумови для надійного і достовірного механізму торгівлі, хоча і не виключає можливостей цілеспрямованих махінацій з метою спекуляції цінними паперами. Водночас це є важливим чинником стимулювання ефективної діяльності емітентів. Будь-які промахи відразу ведуть до зниження вартості емітованих ними цінних паперів, а відтак і попиту на них, що веде до зменшення притоку фінансових ресурсів. Тому для емітента так важливо забезпечувати стабільний фінансовий стан та високі фінансові результати.

Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. Вона встановлює вимоги до емітентів які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладення і виконання угод, механізм контролю за діяльністю суб'єктів біржової торгівлі. Біржі здійснюють контроль за фінансовим станом емітентів. Вони мають право на отримання та перевірку інформації про їх діяльність. Відповідно біржі можуть знімати з котирування окремих емітентів, які або не виконують вимог біржової торгівлі, або мають незадовільні фінансові показники. Мета контрольної діяльності біржі - забезпечення достовірності котирування цінних паперів та надійності біржової торгівлі.

Фондові біржі відіграють надзвичайно важливу роль як в економічній та фінансовій системі окремих країн, так і на рівні міжнародної економіки та міжнародних фінансів. Через них проходять колосальні фінансові ресурси, доступ до яких досить не простий. Тільки найбільш потужні, надійні й стабільні емітенти, які мають високі фінансові результати, можуть їх отримати. Стабільність у світі багато в чому залежить від урівноваженості попиту і пропозиції на фондових біржах, що є основою регулювання біржової діяльності. На відміну від банків, які самостійно визначають напрями вкладення своїх ресурсів, фондова біржа не може адміністративне регулювати грошові потоки. Однак, хоча інвестори самостійно визначають, куди вкладати гроші, керуються вони при цьому, насамперед, біржовим котируванням цінних паперів.

Сприяючи раціональному руху, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів між окремими емітентами різних галузей, регіонів та країн, фондові біржі, як і комерційні банки, є рушійною силою економічного розвитку. Разом з тим, якщо банки розглядаються як мозковий центр і кровоносна система економіки, то фондові біржі виконують насамперед роль нервової системи. Вони дають змогу вчасно відслідковувати процеси, які характеризують стан економіки та фінансової системи, і приймати відповідні рішення. Тому провідні фондові біржі (Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Париж, Франкфурт, Копенгаген) стали світовими фінансовими центрами, ситуація на яких значною мірою визначає фінансову політику всіх країн світу.

Ринок цінних паперів структурується за двома ознаками: стадіями та місцем торгівлі.

За стадіями торгівлі виділяється первинний та вторинний ринок. Первинний ринок являє собою випуск цінних паперів в обіг, який здійснюється на основі оголошення про емісію. Торгівля ведеться між емітентами з одного боку та інвесторами і фінансовими посередниками - з іншого. Вторинний ринок характеризується операціями перепродажу цінних паперів, які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовими посередниками та між фінансовими посередниками.

За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на біржовий та позабіржовий. Біржовий включає угоди, що вкладаються на фондовій біржі, й охоплює насамперед вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу. Позабіржові відображає угоди, які укладаються і здійснюються поза біржею. Він стосується насамперед первинного ринку, однак позабіржові операції можуть здійснюватись і на вторинному ринку.

Широкий вибір інструментів ринку цінних паперів, умов їх випуску, погашення та виплати доходу, різні схеми торгівлі та взаємозв'язків між суб'єктами ринку цінних паперів забезпечують максимальну мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і швидкий перерозподіл та ефективне використання. Це визначає значну роль і провідне місце цієї ланки фінансового ринку у фінансовій системі та її вплив на соціально-економічний розвиток.

Дата добавления: 2014-01-07