Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Лекція № 1. Основні джерела небезпеки в роботі журналіста

Оперативний та фінансовий лізинг

Лізингові послуги як різновид довгострокового кредитування

 

 

Література:

1. Мороз А.М. «Банківські операції» стор. 368-375

 

1. Журналістика – одна з найнебезпечніших професій.

2. Медіабезпека: мета і завдання курсу.

3. Фактори ризику та безпека діяльності журналіста:

- Людський фактор у проблемі безпеки журналіста.

- Журналістські розслідування та особиста безпека журналіста.

- Журналіст і влада: небезпека цензури.

- Небезпека корупції у ЗМІ.

- «Гарячі» точки як середовище небезпеки для ЗМІ.

- Екстремальні умови мирного часу та безпека журналістів.

 

Проблема забезпечення медіа-безпеки вже давно привертає увагу як самих журналістів, так і аудиторії ЗМІ, моніториться суспільними журналістськими та правозахисними організаціями, а також певною мірою (хоч б на рівні заявленості в законах) торкається й державних структур, які мали б забезпечити виконання законодавчо гарантованих журналістам прав. Водночас маємо й немало рекомендацій досвідчених журналістів щодо медіа-безпеки, перевірених на власному досвіді. Однак це не означає, що проблема вирішена, що остаточно вироблені придатні для всіх випадків життя правила медіа-безпеки. Аналіз ситуацій, в які потрапляють журналісти, постійно спонукатиме до регуляції вже існуючих правил поведінки, до їх вдосконалення. Водночас не треба забувати, що в будь-якому випадку вирішення проблеми може бути тільки відносним. Забезпечити свою безпеку повною мірою журналісти навряд чи зможуть. Однак знизити рівень небезпеки цілком можливо.

На жаль, журналістика традиційно залишається однією із найнебезпечніших професій. Це викликано тим, що ЗМІ неодноразово своїми виступами зачіпали інтереси корумпованих чиновників, нечесних політиків, криміналу тощо. Фактором ризику є й робота журналіста у «гарячих» точках планети, в епіцентрі війн, локальних чи міждержавних конфліктів. У таких обставинах журналісти нерідко опиняються під кулями, стають заручниками, потрапляють в ув’язнення. Екстремальна журналістика ставить під загрозу безпеку тих, хто висвітлює стихійні лиха, аварії і катастрофи. ЗМІ у психологічно складних обставинах виконують свою роботу, стаючи свідками вбивств, жахливих людських трагедій, ведуть небезпечні журналістські розслідування, вступають в конфлікти з органами влади. В.Шабліовський підкреслює, що аби поінформувати широку громадськість про все це, часто доводиться ризикувати навіть власним здоров’ям та навіть життям: «Репортажі з “гарячих точок”, повідомлення у прямому ефірі про теракти, висвітлення катастроф, інформація із зон повеней – за них журналістам часто доводиться розплачуватися життям» [ ]. Він, зокрема, наводить таку невтішну статистику: «2001 р., названого Комітетом захисту журналістів роком аномалій, під час виконання своїх професійних загинуло 37 працівників ЗМІ. Більш ніж удвічі розширилася географія насильства впродовж трьох років: якщо 1999-го працівники ЗМІ гинули в десяти державах, то 2001 кількість країн зросла до шістнадцяти, а нині – до двадцяти двох» [ ]. У Росії лише в Чечні загинуло 23 журналісти, які хотіли розповісти правду про події, які там відбуваються. Випадки з часом мають здатність перетворюватися на тенденцію. Надзвичайну ситуацію передбачити дуже складно, вважає дослідник, проте працівник ЗМІ зобов’язаний уміти виконувати свою роботу в будь-яких умовах. Необхідно знати певні правила та принципи, які є найбільш актуальними в таких ситуаціях, аби змогти професійно працювати в них.



Безумовно, військова, екстремальна журналістика за рівнем небезпеки досить висока. Проте журналістика щоденна не менш складна. Міжнародний інститут безпеки новин (INSI), вивчаючи обставини смертей журналістів за 1996-2006 рр., зробив висновок: вбито більше тисячі журналістів, але лише один з чотирьох загинув, працюючи у зонах військових конфліктів, решту – у мирний час. В середньому двоє журналістів гине щотижня. Кримінальні справи не порушуються проти 9 з 10 вбивць. Це спонукало МФЖ та INSI підготувати Резолюцію-1738, прийняту Радою Безпеки ООН (2006), яка засуджує напади та закликає уряди країн гарантувати безпеку ЗМІ та нести відповідальність за життя працівників медіа. МФЖ проводить моніторинг цієї проблеми, розслідує вбивства, підтримує INSI в сфері заохочення медіа-компаній до застосування заходів для покращення умов безпеки їх працівників і проводячи тренування у сфері безпеки для журналістів, які виїжджають у зони конфлікту. Нею засновано Фонд безпеки, з якого надається допомога родинам журналістів – жертв насилля.

Українська ситуація щодо медіабезпеки теж, на жаль, залишається проблемною. Так, наприкінці 2011 р. Незалежна медіа-профспілка України повідомила, що випадки перешкоджання професійній діяльності ЗМІ стали традиційними – їх зафіксовано 250, особливо після останніх президентських виборів почастішали інциденти, пов’язані із застосуванням фізичної сили проти журналістів, зокрема з боку правоохоронців. Більшість з них залишаються безкарними. «В Україні від початку року зафіксували 38 випадків застосування сили проти журналістів та ще десятки випадків тиску, залякування, цензури й інших способів перешкоджання виконанню їхніх професійних обов’язків», –заявила юрист Незалежної медіа-профспілки Юка Гаврилова. За її словами, більшу частину подібних правопорушень скоюють ті, хто мав би захищати закон. «Журналісти потерпають, до них застосовується фізична сила працівниками міліції. Журналісти показують посвідчення і кажуть: «Не бийте нас – ми журналісти». На це не зважають. Це не випадковості. Тиск на журналістів, використання міліції для того, щоб порушувати права журналістів на доступ до публічної інформації – це поширена практика», – наголосила вона. Водночас медіа-профспілці не відомий жоден випадок, коли міліціонер був би покараний, хоча б дисциплінарно, за застосування сили щодо журналіста [Баркар]. У МВС, навпаки, вважають, що такі випадки рідкісні. За словами керівника прес-служби відомства Володимира Поліщука, вони трапляються лише через те, що міліція не встигає вчасно ідентифікувати журналіста. «Із 2000 року проти представників засобів масової інформації було скоєно близько 1200 злочинів. Більша половина з цих злочинів розкрита. За нашою статистикою, лише 2 відсотки злочинів пов’язані саме з журналістською діяльністю. Інші – це ті випадки, коли журналісти потрапляють у такі самі ситуації, як і інші громадяни», – сказав речник МВС [Баркар]. Отже, навіть за міліцейською статистикою упродовж останніх 10 років було скоєно мінімум 24 злочини проти журналістів, пов’язаних із їхньою професійною діяльністю. Лише цих цифр достатньо для того, щоб МВС провело масштабні перевірки і показово покарало винних, вважає керівник проектів МФЖ Олівер Маш-Керль. «Я гадаю, якщо журналісти були атаковані й побиті міліцією, це, однозначно, має потягти за собою покарання, – каже він. – Важливо, що суспільство може поважати міліцію лише тоді, коли міліція сама поважає закон і показує, що вона не є над законом, а відповідно, є сама караною за порушення закону» [Баркар].

В контексті окресленої ситуації наприкінці 2011 р. представники одинадцяти журналістських організацій («Стоп цензурі!», НСЖУ, МФЖ, «Репортери без кордонів» та ін.) передали Президенту України петицію з вимогою розслідувати злочини проти їхніх колег. У спільній підсумковій заяві «Свобода слова в Україні-2011» вони ствердили: «Протягом 2011 року в Україні спостерігалось погіршення свободи слова» [http://stopcensorship.wordpress.com]. Автори підкреслюють: «Погіршення свободи слова проявилось у збільшенні спроб прямо перешкоджати роботі ЗМІ, включаючи фізичні напади на журналістів. За даними ІМІ і Репортерів без кордонів, у 2011 році було зафіксовано 24 випадки агресивного поводження або нападів на журналістів під час виконання ними професійних обов’язків, внаслідок чого постраждало щонайменше 35 журналістів (порівняно з 21 випадком, зафіксованим у 2010 році, внаслідок чого постраждало приблизно 26 журналістів). Крім того, у липні 2011 відбулося масове побиття журналістів у Печерському суді міста Києва, під час якого постраждало близько 30 журналістів. Протягом жовтня-грудня 2011 року більше 10 журналістів постраждали під час висвітлення акцій протесту у Києві. Крім того, було зафіксовано більше 30 різних випадків перешкоджань законній професійній діяльності журналістів та обмежень у доступі до інформації (порівняно з приблизно такою ж самою цифрою у 2010). Як і в попередньому році, у 2011 було вбито журналіста – фотографа Віталія Розвадовського. Слідство не виключає, що злочин міг бути пов’язаний з його професійною діяльністю» [http://stopcensorship.wordpress.com]. У «Петиції журналістських організацій до української влади» [] названо поіменно прізвища 45 журналістів, що загинули за загадкових обставин в Україні. Щорічно 23 листопада у Всесвітній день проти безкарності українські ЗМІ нагадують владі про злочини проти представників їх професії, про випадки, які лишаються не розслідуваними і де злочинців не було покарано. Тим організатори солідаризуються з журналістами в інших країнах світу. У Сімферополі до Міжнародного дня захисту журналістів презентують щорічну «Білу книгу кримської журналістики», у якій описуються випадків тиску, погроз, нападів, цензури, судового переслідування журналістів і мас-медіа з боку влади, політиків і криміналітету [ ].

Тож курс «Медіабезпека» на тлі окресленої ситуації в інформаційному просторі України покликаний дати уявлення майбутнім журналістам про способи захисту при виконанні ними професійних обов’язків. Медіабезпека звертає увагу на можливі загрози у професійній діяльності ЗМІ. У її опції – процеси виникнення загрозливих ситуацій; їх розвиток та вплив на життя і здоров’я журналіста під час виконання ним професійних обов’язків; створення безпечних умов діяльності в надзвичайних ситуаціях, вивчення досвіду роботи ЗМІ в умовах бойових дій та в ситуаціях ліквідації наслідків різного роду катастроф. Медіабезпека покликана висвітлити специфіку збору й аналізу інформації в екстремальних умовах. Водночас вона спрямована на розуміння основ професійної етики працівника ЗМІ, який нерідко вирішує дилему між правом суспільства знати і правилами загальнолюдської моралі.

Важливе для медійників добре знання законодавчої бази, тому поняття «особиста безпека журналіста» (хто і що може йому загрожувати), «інформаційна безпека журналіста» (її види, втрата одержаної інформації, свідоме та несвідоме використання дезінформації, недостовірної інформації тощо), «майнова безпека журналіста» (засоби її забезпечення працівниками ЗМІ), «юридична безпека журналіста» (знання та своєчасне застосування законів як основа юридичної безпеки)» визначаються дослідниками (В.Шабліовський) як необхідні складові розуміння безпеки ЗМІ. Ці знання допомагають розробити схему поведінки за незвичних і небезпечних ситуацій та виконати редакційне завдання.

Медіабезпека вивчає правила формування безпечної діяльності журналіста; зовнішні та внутрішні негативні фактори; вплив психологічних особливостей людини на формування її безпеки; основні принципи колективної безпеки; медіа-законодавчі документи з питань безпеки діяльності ЗМІ. Засвоївши ці базові знання, кожен журналіст зможе аналізувати та оцінювати небезпечні ситуації, ідентифікувати загрозу, реально оцінювати середовище перебування стосовно особистої безпеки, безпеки колег чи населення, самостійно приймати термінові рішення в разі виникнення непередбачуваних обставин, вміти зберегти отриману інформацію. У цьому йому допоможуть законодавчі акти: Міжнародне гуманітарне право (МГП); закони, що регулюють відносини з державними та комерційними охоронними структурами; етичні принципи професійної роботи в умовах надзвичайних ситуацій.

Факторами ризику у роботі ЗМІ можуть стати людські фактори, екстремальні ситуації (висвітлення природних катаклізмів і стихійних лих: виверження вулканів, землетруси, сходження снігових лавин, повені, цунамі і т.д., а також надзвичайні події: пожежі, транспортні катастрофи, кримінальні події, техногенні аварії на підприємствах та ін.), взаємини з представниками влади, журналістські розслідування, «гарячі точки», корупція серед самих журналістів. О.Романюк найуразливішими в Україні вважає журналістів, які проводять розслідування, носіїв інформації, регіональних журналістів та працівників комунальних мас-медіа, а також корумпованих журналістів.

- Людський фактор у проблемі безпеки журналіста.

«Журналістика – це виснажлива і нервова робота, довгі години, невелика заробітна плата і коротка тривалість життя (…) найбільшою загрозою життю і здоров’ю журналістів є сама робота. Більше журналістів гине через нещасні випадки, через виснаження і стрес, ніж через напади зовнішніх груп» [, 9], – вважають автори посібника «Заручники інформації». Особистий фактор важливий і тим, що журналісти – теж люди, тому з не меншим трагізмом переживають катастрофи, нещасні випадки та екстремальні ситуації, першими відчувають весь масштаб людських трагедій. Вони не менш підвладні емоціям, але попри те не мають на них права. Є екстремальні ситуації, які вимагають максимальної психологічної концентрації, готовності попри емоційні переживання вести репортаж у прямому ефірі, готувати матеріали у чергові або навіть позачергові номери. Тут неможливо наперед прописати режим роботи – іноді вибір тієї чи іншої позиції формулюється на рівні підсвідомості. Тож працівники ЗМІ мали б «вимагати кращих умов праці, коротших годин праці, гідних пенсій та страхування життя для того, щоб гарантувати свою безпеку та добробут» [, 9].

- Журналістські розслідування та особиста безпека.

Одним з факторів небезпеки у професійній діяльності журналіста є робота над журналістським розслідуванням. За І.Михайлином: «Журналістське розслідування метод збирання інформації, яку особа чи установа прагнуть приховати від оприлюднення та жанр, у якому зібрана інформація висвітлюється» [Словник, 209]. Робота у цьому жанрі зачіпає політику, економіку, кримінал тощо. ЗМІ публікують інформацію, в оприлюдненні якої владно-кримінальні олігархічні кола явно не зацікавлені. Вони пишуть про корупційні діяння високопосадовців, про економічні злочини, розкривають тіньові схеми відмивання капіталу тощо. В.Іванов вважає, що «герої» критичних публікацій та журналістських розслідувань все частіше обирають фізичне насильство як спосіб розібратися з неугодними журналістами» [Заручники, 10]. Діяльність, пов’язана з високим ризиком, включає кримінальні розслідування, пов’язані з таємним стеженням чи записуванням та/або зустрічами зі значними злочинними, політичними угрупованнями. Журналіст у таких умовах потрапляє у небезпеку. Андрій Цаплієнко підкреслює: «Робота будь-якого журналіста (…) стає небезпечною з того моменту, коли він докопується до причини конфлікту між людьми, які мають владу і гроші» [http://h.ua/story/19432/]. Журналісти, які займаються інвестигативом, найбільш вразливі. Серед них під граничною небезпекою знаходяться ті, які працюють поодинці, не інформуючи про свої розслідування колег. І, безумовно, краще захищені працівники журналістських агентств та пулів. Небезпека полягає і в тому, що обвинувачені можуть спробувати застосувати законодавство, аби завадити публікації, тому працівники ЗМІ повинні добре знати закони та уникати їх порушення, не отримувати інформацію незаконним шляхом, діяти в рамках етичних стандартів. Найціннішу інформацію рекомендується публікувати, бо це теж один зі способів захистити журналіста: як тільки інформація стає відомою, репресії проти журналіста чи видання одразу ж видадуть не зацікавлених в її оприлюдненні. Бажано таку інформацію поширити й серед колег, коли сам матеріал ще не готовий – це теж захистить журналіста. Тож, на нашу думку, в Україні настав час законодавчо виписати захист журналістів, що працюють у цьому жанрі.

- Журналіст і влада: небезпека цензури.

Що стосується влади, то вона теж може стати фактором небезпеки. Справа в тому, що саме владні структури нерідко вимагають від ЗМІ висвітлення подій не так, як їх реально бачить журналіст, а в тому ракурсі, у якому вигідно подати подію саме їм. Звідси і таке сумнозвісне явище, як вертикальна цензура. В Україні вона характеризувала діяльність Адміністрації Президента Л.Кучми і запам’яталася так званими «темниками». Це явище, на жаль, досі залишається реальністю. Рух «Стоп цензурі!» наголосив, що цього року херсонські ЗМІ заявили про дзвінки з ОДА з вказівками, у Харкові зникли з ефіру опозиційні новини АТН, джерела з газети «Сегодня» заявили про дзвінки з вказівками щодо публікацій з Адміністрації Президента. Крім того, вважають його учасники, одні й ті ж важливі теми замовчуються центральними каналами: перипетії суду над Тимошенко, падіння рейтингів провладної партії, скорочення прав та свобод громадян, загрози свободі слова, заяви високопоставлених чиновників західних країн, ЄС, Європарламенту щодо стану демократії в Україні… Не озвучуються велика кількість соціальних та економічних проблем: зниження стандартів життя, підвищення тарифів, акції протесту… Згідно моніторингу національних телеканалів, проведеного «Телекритикою», якщо у липні 2010-го канали замовчували приблизно 56 важливих тем на місяць, то у вересні 2011 таких тем вже було 456. Найбільше тем замовчує Перший національний. У таких умовах виникає тиск на журналістів, перешкоджання їх професійній діяльності.

Окрім загрози фізичного усунення, працівника ЗМІ можуть звинуватити у порушенні статті якогось закону – наприклад, розголошення конфіденційної інформації чи державної таємниці; можуть конфіскувати обладнання чи знищити відзнятий матеріал; можуть через судові інстанції накласти на видання непосильні штрафи. Останній момент особливо ускладнює роботу ЗМІ, адже Верховна Рада наприкінці 2011 р. своїм рішенням зняла обмеження на обсяг матеріальних позовів проти мас-медіа.

Тож необхідно добре знати можливі небезпеки, схеми взаємодії з силовими органами та органами влади, щоб протидіяти порушенням щодо журналіста при виконанні ним професійних обов’язків. Регіональні журналісти та працівники комунальних видань, засновниками яких є органи влади, особливо вразливі – їх легко усунути, поміняти «непокірних» редакторів, вони залежні від цензури, відчувають економічний тиск з боку співзасновників.

- Небезпека корупції у ЗМІ.

«Широко розповсюджена корупція в мас-медіа шкодить репутації професії, послаблює суспільну підтримку і зменшує симпатію до журналістів – жертв насилля» [Заручники…, 8]. Це піддає все журналістське середовище небезпеці і загалом позначається на довірі до ЗМІ. Досить лише раз поступитися честю професії, як тиску надалі не уникнути – і він буде все більше зростати. Як вважають дослідники: «Не досить просто заклеймити корупцію, журналісти повинні самі прагнути до журналістики вищого ґатунку, яка слугує інтересам суспільства, а не живить скандали і сенсації. Журналісти повинні завжди намагатись бути об’єктивними, безсторонніми і вільними у своїй роботі і сприймати ці цінності як один з необхідних елементів професії. Журналіст повинен слідувати своєму професійному коду поведінки і, перш за все, намагатись передавати правду, бути незалежним і мінімізувати шкоду іншим (…) Журналісти повинні очистити свою професію, щоб отримати публічну підтримку і покращити захист своїх прав та безпеку» [заручники, 9]. На практиці, найбільше купують провідних журналістів, щоб інші зламалися та щоб одразу кинути тінь загалом на представників професії. Проте корумповані журналісти отримують відповідні оцінки з боку колег по перу і можуть уже не повернутися у журналістику – читач та глядач просто втратить до них будь-яку довіру.

Українським журналістам при невисоких зарплатах, які платять роботодавці, та при нерозвиненості профспілкового руху, який би захистив їхні права, вкрай важко встояти перед спокусливими пропозиціями – тож прикладів корупції у самому журналістському середовищі, на жаль, достатньо: самі ж мас-медіа кардинально міняють позиції, виправдовують ще вчора засуджувані речі, толерують те, що перед тим ганьбили, заплющують очі не невигідні теми… Мабуть, сама журналістська спільнота повинна пройти якийсь шлях, отримати досвід, щоб врешті етичні стандарти її діяльності стали професійними поведінковими домінантами, а це здобувається з часом.

- «Гарячі» точки як середовище небезпеки для ЗМІ.

Війська журналістика характеризується окремим рівнем медіа-безпеки. У «гарячих» точках планети щоденно свою місію інформувати виконують сотні журналістів, іноді наражаючи на небезпеку своє здоров’я та життя, збираючи матеріал у загрозливих обставинах, взаємодіючи з військовими різних армій та конфліктуючих таборів. ЗМІ повинні знати правові аспекти своєї діяльності, загальні правила безпеки, вміти знаходити оптимальні рішення в екстремально короткі строки. Військові кореспонденти мають бути захищені чинним законодавством, проте на практиці ситуація не відповідає дійсності – їх статус доволі небезпечний, про що не раз заявляли ті, хто працював у зонах конфліктів. Безпека журналістів залежить від того, чи дотримуватимуться вони правил поведінки у «гарячих» точках: це і невтручання у ситуацію, неупередженість у висвітленні конфліктів, розуміння причин протистояння, виважене оперування історичними фактами та відповідною лексикою тощо. Важливо вміти зберегти відзняті кадри, написані рядки. Крім того, журналісти особливо повинні зважати на загальні правила безпеки і пам’ятати правило: ніякий матеріал не вартий життя.

- Екстремальні умови мирного часу та безпека журналістів.

Під екстремальними ситуаціями розуміються випадки природнього і техногенного характеру – журналісти доносять суспільству інформацію про обсяги надзвичайної події, дошукуються її причин, прогнозують наслідки. Українські ЗМІ мають такий досвід. Одними з перших вони були на місці Скнилівської авіакатастрофи, вибуху газу у житловому будинку в Дніпропетровську, висвітлювали аварії на українських шахтах, повені на Західній Україні тощо. За подібних обставин медіа мають пам’ятати правила загальної безпеки, вміти орієнтуватися в ситуації, оперативно оцінювати інформацію та бути готовими працювати у психологічно напружених умовах.

 

Література

1. Баркар Д. Українських журналістів тепер б’ють частіше / Д.Баркар [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/24400141.html

2. Біла книга кримської журналістики. Щорічник. – Сімферополь, 2010.

3. Петиція журналістських організацій до української влади [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://stopcensorship.wordpress.com

4. Преса і влада : біла книга про утиски засобів масової інформації та окремих журналістів в Україні / Професійна спілка "Журналіст України" ; ред.-упоряд. О. Михайлюта. – К. : Журналіст України, 2003. – 176 с.

5. Романюк О.М. Заручники інформації: Посібник з безпеки українських журналістів / О.М.Романюк. – К. : «Такі справи», 2007. – 167 с.

6. Свобода слова в Україні-2011: спільна підсумкова заява [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://stopcensorship.wordpress.com

7. Скалюк Н. Екстремальна журналістика: кодекс честі. Частина І / Н.Скалюк [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://h.ua/story/19432/

8. Шабліовський В. Є. Екстремальна журналістика / В. Є. Шабліовський [Електронний ресурс] // Режим доступу: journlib.univ.kiev.ua/Extrem_journ_s-k_3_shabl.doc

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Лекція № 1. Основні джерела небезпеки в роботі журналіста

Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 529; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.162.136.26
Генерация страницы за: 0.191 сек.