Індивідуальний стиль управління

Стиль керівництва – це мистецтво поведінки керівника з підлеглими. З психологічної точки зору – це манера чи звичка поведінки. Для керівника стиль управління – це його типова і звична манера приймати рішення і віддавати розпорядження.

Керівник із заниженою самооцінкою просто не може керувати, хоча сам для себе цього не визнає. Чим точніша самооцінка, тим вищий рівень власної гідності, тим більша впевненість в собі. На основі самооцінки формується певний стиль поведінки та діяльності.

Вміння керувати – це вміння своєчасно і обґрунтовано змінювати стиль управління. Виділяють такі стилі управління: авторитарний, ліберальний та демократичний.

Авторитарний (вольовий або директивний) стиль базується на жорстких вимогах керівника, які пред’являються підлеглим у формі наказів, вимог, розпоряджень та вказівок. Керівник прагне до єдиновладдя, до одноосібного прийняття рішень.

Переваги керівника, який здатний застосовувати авторитарний стиль управління, визначаються в тому, що він вимагає від всіх членів колективу єдиної дисципліни та виконання, без винятків на індивідуальність. Але за певних обставин подібний стиль породжує звичку до авторитарного керівництва, що перероджується в бездушність та несправедливість.

Однак, особа може бути схильна до застосування авторитарного стилю в силу характерних та індивідуальних особливостей своєї особистості. На роботі вона сконцентровує владу в своїх руках, намагається одноосібно приймати рішення (не радячись ні з ким), як виробничого характеру, так і морально-етичного. Наприклад, заохочення чи покарання працівників. Оточуючи себе бажаними йому людьми, він користується ними для збереження своєї влади, підпорядковуючись лише вказівкам “зверху”.

Авторитарний стиль слід застосовувати при необхідності швидкого досягнення повної централізації управління, для встановлення особистого контролю керівника за виконанням тієї чи іншої роботи, для наведення дисциплінованого порядку і т.п. але не слід застосовувати такий стиль в тих випадках, коли в ньому немає необхідності.

Щоб бути хорошим організатором та вихователем, необхідно володіти різними стилями управління, застосовувати їх в залежності від об’єктивних обставин.

Ліберальний стиль (м’який, потураючий) застосовується в тих випадках, коли робота підлеглих носить індивідуалізований та творчий характер. На керівника покладаються такі функції: консультанта, координатора, постачальника, контролера та представника робітників перед адміністрацією. Він застосовується лише у вигляді індивідуального підходу до працівника за певних умов.

Керівник-ліберал часто пливе за течією, бо не він керує, а ним керують. Таким чином, ліберальний стиль не є оптимальним. Цей стиль буде виправданий лише в тих випадках, коли його застосування може позитивно відбитися на житті колективу, але не тоді, коли воно викликано особистими особливостями та схильностями керівника.

При авторитарному стилі управління більше уваги приділяється дисципліні, а менше - самим людям. При ліберальному стилі увага спрямована на покращення взаємостосунків керівника з працівниками.

Найбільш успішному рішенню завдань сприяє демократичний стиль (колегіальний). При демократичному стилі керівник перекладає частину своїх посадових обов’язків на підлеглих. Виникає колегіальне управління, яке як правова система здійснює сильний психологічний вплив на розвиток всіх ділових взаємовідносин та особистої ініціативи в колективі. Демократичне управління будується за принципами демократичного централізму, дозволяє в залежності від конкретної ситуації або концентрувати вплив в руках керівника, або ж роз приділити його між членами колективу. Такий стиль управління вимагає від керівника гнучкої поведінки, високої психорегуляції, більших знань і такту, що передбачає активну участь підлеглих у прийнятті рішень. Керівник, який застосовує демократичний стиль управління, вміє суворо вимагати, радитися і терпляче вислуховувати працівників.

Стилі управління (за А.В. Морозовим) (див В.А. Морозов Деловая психология.)

Ефективність керівництва оцінюється за такими показниками:

— продуктивність праці керованого колективу;

— успішність вирішення професійних задач;

— психологічний клімат в колективі;

— здоров'я співробітників, наявність травматизму;

— текучість кадрів.

Більшість авторів відзначають, що у виробничих і учбових колективах найефективнішим виявляється демократичний (колегіальний) стиль керівництва, оскільки при цьому створюється найсприятливіший психологічний клімат.

У практиці управлінської діяльності зустрічаються і інші стилі керівництва, що виділяються за рядом чинників, крім вказаних вище. Так, за чинником методів керівництва, виділяють такі стилі, як контактний, дистанційний, делегуючий, проблемний, цілепокладаючий.

Керівник контактного стилю, на відміну від дистанційного, віддає перевагу безпосередньому спілкуванню з виконавцями.

Делегуючий стиль припускає передачу підлеглим частини повноважень начальника.

Проблемний стиль заохочує ініціативу, самостійність мислення підлеглих, ставлячи перед ними проблему загалом і націлюючи на самостійний пошук її рішення. До цього стилю близький цілепокладаючий, коли керівник визначає мету, надаючи підлеглим повну свободу у виборі шляхів і методів її досягнення. Ці стилі також можуть поєднуватися як елементи стилю діяльності, — окремих керівників (наприклад, керівник може одночасно використовувати елементи дистанційного, делегуючого і проблемного стилів).

Виділяють також стилі негативного характеру, пов'язані з певними звичками діяльності: консервативний, бюрократичний, волюнтаристський, анархічний, догматичний і т.п. Керівник-бюрократ може зовні здаватися людиною ділового стилю, але насправді він повна його протилежність. Замість оптимальності, стислості, оперативності, своєчасності ухвалення рішень такий керівник насаджує формалізм, заорганізованість, величезний потік паперів (звітів, резолюцій),, псевдоділову суєту. Керівники з такими негативними установками управління непродуктивні, неоперативні, швидко втрачають свій престиж і вимушені рано чи пізно поступитися своїм місцем.

Дата добавления: 2014-01-07