Коротко проаналізуємо методи СПТ

Загальні методичні прийоми тренінгу

На сьогодні практика ведення СПТ накопичила багато різних конкретних вправ, прийомів, процедур, технік, рольових ігор тощо, які успішно використовуються у груповій роботі.

Багато фахівців мають спільні погляди на форми групової роботи, незважаючи на їх різноманітність. Не посилаючись на джерела інформації, Л.А. Петровська, Г.А. Ковальов, Т.С. Яценко, С.В. Петрушин та І.В. Вачков серед усіх

методичних прийомів СПТ виділяють такі базові методи, як групова дискусія і ситуативно-рольові ігри. До допоміжних відносять психогімнастику та проективний малюнок [63]. Дещо іншу класифікацію тренінгових методів подають Н.В. Клюєва і С.С. Харін (про що йтиметься далі). Розбіжність у класифікації методів, які використовуються в різноманітних тренінгах, не є серйозною перешкодою для їх використання в психологічній практиці, тому що вони дають позитивний результат. Ми переконані в тому, що для практичного психолога важливим є не стільки сама класифікація методів роботи, скільки обрана теоретична концепція, напрям, запропонований психологічною наукою.

Не полемізуючи, що є широким (вузьким) поняттям "тренінг" чи "соціально-психологічний тренінг", ми схиляємося до думки Л.А. Петровської про позначення практики психологічного впливу, яка базується на активних методах групової роботи, єдиним терміном - соціально-психологічний тренінг. Вона далі зазначає, що соціально-психологічний тренінг нині містить широкий спектр методичних форм: відеотренінг, рольове навчання, груповий аналіз оцінок і самооцінок, "невербальні методики " [62].

Груповою дискусією (від лат. сіізсизаіоп - дослідження, розгляд, аналіз) називається така публічна суперечка, метою якої є з'ясування й зіставлення різних точок зору, визначення істинної думки, знаходження правильного вирішення проблеми. Дискусія вважається ефективним засобом переконання, оскільки її учасники самі приходять до того чи іншого висновку.

"Групова дискусія в психологічному тренінзі - це спільне обговорення будь-якого суперечливого питання, яке дозволяє змінити думку, позиції й установки учасників групи в процесі безпосереднього спілкування" [15,40].

Подібну думку висловлюють Н.В. Клюєва та С.С. Харін: групова дискусія - це спосіб організації спілкування учасників групи. За процедурою групова дискусія є колективним обговоренням певної проблеми, кінцевою метою якого є досягнення єдиної думки.

Така форма спілкування дозволяє зіставити протилежні позиції, побачити проблему з різних боків, уточнити взаємні позиції, що зменшує опір сприйманню нової

інформації, а також використанню групової рефлексії через аналіз індивідуальних переживань, які підсилюють згуртованість групи й одночасно полегшують саморозкрит­тя учасників.

Форми групової дискусії класифікують за різними критеріями.

В.П. Захаров і Н.Ю. Хрящова поділяють групові дискусії на конструктивні й неконструктивні. Крім цього, виділяють структуровані дискусії, в яких задається тема для обговорення, а іноді й чітко регламентується порядок проведення дискусії, та неструктуровані дискусії, у яких ведучий - пасивний, теми обирають самимі учасники, а час дискусії формально не обмежується.

Н.В. Клюєва [ЗО] пропонує розглядати три типи групових дискусій.

1. Біографічні, де група аналізує труднощі особистого або
професійного життя окремого учасника, на якого спрямовані
інтеракції. Решта учасників висловлює свою думку про його
проблеми та свої почуття, реагує на його поведінку, пропонує
зворотний зв'язок.

2. Тематичні дискусії, спрямовані на обговорення питань і
проблем, які є значущими для всіх учасників групи. Тематика
може не плануватися заздалегідь, група сама шукає проблеми
й обговорює їх. Тема може бути заздалегідь обрана
керівником або групою, і всі учасники готуються взяти участь
в обговорені цієї проблеми... У професійній групі педагогів
можна запропонувати такі теми: "Конфлікт зі студентами",
"Конфлікт із колегою", "Угруповання в педагогічному
колективі", "Угруповання на кафедрі", "Як керувати собою в
складних ситуаціях?" та інші.

3. Дискусії, орієнтовані на інтеракцію. Вони спрямовані на групову
динаміку, на те, що відбувається між членами групи, які між ними
стосунки, взаємні реакції. На цих дискусіях значною мірою
реалізується принцип "тут і зараз"...

Групова дискусія використовується для вироблення навичок проведення ділової наради, при навчанні красномовності та законів риторики, а також для виявлення лідера групи.

Для активізації учасників у груповій дискусії можна використовувати процедури такого типу, як висловлювання по колу або метод естафети, коли кожний передає слово тому, кому вважає за потрібне, а для висловлювання дається певний проміжок часу (наприклад, 10-15 сек.) і т.ін.

Групова дискусія є основним методом роботи в групі зустрічей К. Роджерса

]кро*і іютоди включають ситуаційно-рольові, дидактичні, •гвомі організаційно-діяльнісні, імітаційні та ділові ігри [15].

Ігрові методи є найбільш поширеними в груповій роботі. Вони себе добре зарекомендували як у різних формах групової роботи, так і на етапах групової динаміки. Так, починаючи з першої стадії групової роботи, гри корисні як спосіб подолання закріпаченості, напруження, для розігрівання учасників СПТ. Гра дозволяє учасникам тренінгу подолати бар'єри, відчуженість, "зняти маски", відкритися, імпровізувати, творчо виражати своє "Я" тощо. Згідно з концепцією Е. Берна, учасники переходять на позицію дитини, яка дозволяє кожному виявити себе в різних ролях, ситуаціях тощо. Часто ігри стають інструментом діагностики й самодіагностики, оскільки в невимушеній формі дозволяють м'яко, легко виявити труднощі спілкування та серйозні психологічні проблеми.

Наукою доведено, що в процесі ігрової діяльності людина набагато швидше засвоює й опановує різні види поведінки, вчинки, уміння й навички вербальної та невербальної поведінки. Гра є універсальним методом для дітей і дорослих, вона виступає сильним психокорекційним, психотерапев­тичним інструментом, за допомогою якого розв'язуються різноманітні людські проблеми. Сьогодні ігри починають набувати статусу засобів формування культури взаємовід­носин і рефлексії.

Важлива перевага [26] ігор у тому, що вони є самостійним явищем культури і не потребують вироблення штучної мотивації, вимагаючи взаємної активності від ведучого та учасників, дозволяють розв'язати давню етичну проблему класичного експерименту: "А що ми даємо піддослідному?" Другою перевагою ігор є те, що вони мають давню традицію регламентації і творчого перетворення соціальних взаємовідносин у ціннісно-етичному і функціонально-рольовому планах.

Ділова гра - це, в певному розумінні, імітація професійної діяльності, один із методів організації активної роботи учас­ників тренінгу, спрямований на розробку певних способів ефек­тивної професійної діяльності учасників. Завдяки цьому методу учасники, спираючись на власний досвід, можуть створити новий продукт, який стане розв'язком актуальних проблем.

Рольова гра - метод, суть якого полягає у "програванні ролей", які дозволяють побачити члена групи не просто в процесі міжособистісної взаємодії в групі, а в процесі виконання певної соціальної ролі. Рольова гра також використовується для формування певних навичок у сфері комунікації.

Поведінковий матеріал у рольовій ситуації е основним для перевірки гіпотез стосовно особистісної проблеми суб'єкта.

Ю.М. Ємельянов вважає, що театр є першою лабораторією експериментальної соціальної психології, звідки бере свій початок рольова теорія, концепція символічного впливу, модель особистості людини і підходи до вивчення її самосвідомості, а також методи психотерапевтичної драматизації й інсценізації, імагопсихотерапії, варіанти активних групових методів [23, 26].

Найяскравіше зв'язок театру і психології виражено в методиці Я. Морено "психодрама".

Психодрама - метод групової роботи, в якій учасники виконують ролі, які моделюють життєві ситуації, що мають особистісний сенс для учасників. Мета психодрами - усунення неадекватних емоційних реакцій, відпрацювання умінь соціальної перцепції, поглиблене самопізнання. Техніки психодрами: "діалог", "монолог", "виконання ролі", "дублювання",'"репліка в бік", "обмін ролями", "порожнього стільця", "дзеркала" та. інші.⁵

Я. Морено називає такі різновиди рольових ігор:

- Імпровізаційна гра (вводиться за бажанням членів групи і

• ' розгортається сама по собі, відповідно до дійсних або
_/';фантастичних уявлень гравців);

- 'рольова гра як виконання соціально-педагогічних функцій
"'(навчання адекватної рольової поведінки, попередження рольової

ригідності й інтеграції ролей);

- ситуаційна гра (оволодіння уміннями долати ускладнені соціальні
ситуації).

Психогімнастика - метод роботи в групі, під час якого учасники виявляють себе і спілкуються без слів [28; 34; 77]. Психогімнастика містить підготовчу, пантомімічну та підсумкову частини.

У підготовчій частині виділяють три функції: гімнастична (вправи для всіх частин тіла), релаксаційну (зменшення страху і психологічної дистанції), виразну (готує виразні елементи, наприклад, розуміння емоцій без слів). У цій частині поєднуються рух, спілкування й уява.

С.В. Петрушин [63] поділяє психогімнастичні вправи за складністю їх виконання учасниками на три групи:

а) розважальні вправи, які застосовуються без попередньої роз­
минки; вони не мають особливого смислового навантаження й
використовуються для емоційної розрядки й зняття зайвого
напруження;

б) вправи для розминки, які використовуються з метою створення
ігрової атмосфери, налаштовують учасників на експерименту­
вання з власною поведінкою, знімають шаблони повсякденного
спілкування і зміни рухово-просторових стереотипів;

в) вправи для розвитку невербального мовлення (тактильного, ві­
зуального, мімічного та пантомімічного), які сприяють розвитку
культури спілкування і підсилюють комунікативну виразність
учасників [63, 56-58].

Пантомімічна частина є найважливішою. Тут учасники своїми рухами повинні виразити тему, запропоновану веду­чим. Тема може задаватися як одній людині, так і парам, частини групи або всій групи [15]. А. Юрганова пропонує розділити теми для психогімнастики на шість сфер [93]:

• щоденні життєві ситуації ("Вихід з дому", "Прихід на роботу", "Чуйне
ставлення до когось" тощо);

• проблематика окремих членів групи ("Який я є?", "Яким мене
бачать оточуючі?", "Яким би я хотів бути?", "Що для мене
найголовніше в моїй професії?);

• типові людські конфлікти; тема формулюється як досить
загальна, щоб кожен міг виразити в ній свої проблеми
("Подолання перешкоди", "Заборонений плід", "Зустріч на
вузькій стежці", "Втіха ображеної дитини");

• ставлення в групі ("Показати своє ставлення до інших", "Вибір
членів групи", "Перебування на безлюдному острові" та інші);

• фантазії й казки ("Ким із героїв казки ти би міг бути?", "Бал-
маскарад", "Що б я зробив, якби був добрим чарівником?" та
інші);

• ставлення до групи, до самого процесу навчання ("Почуття, з
яким я прийшов у групу", "Ставлення до навчання в групі", "Що
робила б група, якби не було ведучого?" тощо) [93, 129].

Підсумкова частина має викликати почуття розслабленості й оптимізму, усвідомлення власних сил і близькість з рештою учасників групи.

Підсумком до психогімнастики в тренінзі може бути думка О.Д. Бреус, яка зазначає: "Використані у тренінзі психогімнастичні вправи виконують декілька функцій. Вони вико­нують функцію діагностики емоційного стану учасників групи, дозволяють орієнтуватися у розвитку процесів групової динаміки і стимулювати їх. Крім того, вони можуть застосо­вуватися для розширення уявлень про себе й інших під час осмислення, зворотного зв'язку, виконання вправи, для зняття накопиченого напруження, тобто як прийоми психологічного розвантаження. З їхньою допомогою можна моделювати і демонструвати дію різних психологічних законів і закономірностей спілкування, тобто використовувати як наочний матеріал для пояснення і закріплення теоретичного матеріалу" [37, 252].

Проективний малюнок. теми малюнків добираються так, щоб надати можливість членам групи виразити в малюнку свої почуття, передати психологічні якості й особливості, міжособистісні відносини, власні зміни, роль керівника в групі, групову динаміку та інше. Уже сам процес зображення, передача особистісно значущого матеріалу мовою фарб може відігравати позитивну роль, сприяти усвідомленню внутрішнього світу, конфліктів, проблем, виділенню в них суттєвого

Позитивною характеристикою проективного малюнку є

те, ЩО він містить більше суттєвої інформації, ніж автор свідомо вкладає в нього. Крім цього, його можна виконувати вдома, впродовж занять і після їх закінчення. Наприклад, малюнок на тему "Наша група сьогодні" тощо.

Орієнтовна тематика проективних малюнків, запропонова­них Т.С. Яценко [101], налічує 37 тем, задовольняючи тим самим будь-які вимоги. Прийоми, які використовуються в проективному малюванні:

• вільне малювання - кожен малює те, що хоче;

• тематичне малювання - усі малюють на тему, яка обрана групою
або запропонована ведучим;

• додаткове малювання - малюнок виконують по колу: один
починає малювати -інші продовжують;

• розмовне малювання - члени групи працюють із вибраним
партнером у парі; у кожної пари один листок паперу, вони
спілкуються на ньому за допомогою образів, ліній і фарб;

• спільне малювання - декілька чоловік або вся група малюють
щось на одному аркуші [ЗО].

Аналіз конкретних ситуацій. Цей метод виконує багато різних Функцій, служить інструментом дослідження і вивчення певної проблеми, оцінки та вибору рішень. Значущість його полягає, насамперед, у поєднанні простоти в організації заняття з ефективністю результатів. Він стимулює звернення до досвіду ишшх, прагнення до набуття теоретичних знань для одержання відповіді на питання, які обговорюються [23; ЗО; 62].

Використовують ситуації двох видів:

~ "тут і зараз" - що і чому відбулося в групі з окремими учасниками;

~ "там і тоді" - випадок із професійної практики або особистого життя, що має значення для учасника або групи.

Способи аналізу конкретних ситуацій можуть бути такими:

а) групу розподіляють на 2-3 підгрупи і кожна з них розв'язує
завдання самостійно, після цього відбувається зіставлення
позицій підгруп;

б) задану ситуацію кожен розв'язує самостійно (можна описувати
її вдома), що дозволяє чіткіше сформулювати труднощі,
позначити своє місце в ситуації (наприклад, домашнім
завданням може бути: описати 2-3 ситуації, в яких ви не досягли
успіху).

Прикладом груп, які працюють за цим методом, є Балінтовські групи. В них збираються фахівці для обговорення своїх професійних проблем. Один з учасників розповідає про свої труднощі, решта - спочатку ставлять йому питання для уточнення ситуації, а потім кожний висловлює свою думку з приводу того, що було сказано. Далі підбиваються підсумки, визначається, що нового для себе взяв учасник, який прийшов зі своєю проблемою, та решта членів групи, які брали участь в обговоренні.

Близьким до методу аналізу конкретних ситуацій є кейс-метод. Завдяки йому можна розвивати в педагогів здатність до самоаналізу та самостійного вирішення проблеми, формувати навички компетентного спілкування, стимулю­вати творче мислення, а також уміння готувати письмові звіти, за результатами роботи з кейсами. Перед тим, як застосовувати кейс-метод, керівникові потрібно ознайомити учасників групи з методикою роботи з ним.

У науково-методичних колах прийнята певна послідовність роботи з кейсами.

1. Ознайомлення з інформацією, яка подається в описі кейса.

2. Читання літератури для поповнення знань, у яких є потреба.

3. Обговорення в малій групі з метою першої перевірки
виробленого учасниками групи алгоритму розв'язання кейса.
На рівні роботи в малих групах перевіряється здатність роботи
в команді, ставлення із повагою до чужої думки.

4. Обговорення кейса у великій групі, воно повинно підвести до
повного розуміння певного кейса.

5. Рефлексія і критична самооцінка виконаної роботи.
Фахівці виділяють 10 ознак якісних кейсів:

- уміле подання інформації (структура, інтрига);

- привабливість проблем у професійному сенсі;

- націленість на прийняття конструктивних рішень у критичній
ситуації;

- включення конкретних порівнянь, паралелей, які підтверджують
ефективність рішення;

можливість перейти до узагальнючих висновків;

- увага до актуальних подій, з погляду суспільних інтересів;
врахування людського чинника, персоніфікованості;
ІЮяУІмвість оцінити ефективність прийнятих рішень;

- оптимальний обсяг (8-Ю сторінок);

включення конкретизуючих ситуацій, графіків, статистичних даних, відеоматеріалів тощо. Результати і ефекти, які отримують при використанні

метода кейсів:

- йсі учасники охоплені груповим процесом;

- тренеру легко працювати з групою, він економить свої сили;

- групова гра за кейс-методом постійно дає високі результати
роботи: емоційний підйом, інтерес, активність, навчання дією;

- аналіз результатів нескладний, оскільки всі параметри, які
аналізуються, чітко визначені. Висновки, конкретні та наочні,
зрозумілі учасникам, примушують їх задуматися і надовго
запам'ятати цей досвід.⁶

Крім тренінгових методів, зазначених вище, І.В. Вачков [15] описує ще й такі.

Методи, спрямовані на розвиток соціальної перцепції. За допомогою спеціально розроблених вправ учасники одержують вербальну й невербальну інформацію про те, як їх сприймають інші люди, наскільки є точним їхнє власне самосприйняття. Вони оволодівають навичками глибокої рефлексії та інтерпретації об'єкта сприймання.

Метод тілесно-орієнтованої психотерапії [42;77;94]. Основними методами цієї групи виступають такі: метод Фельденкрайса, метод Александера, структурна інтерп­ретація (рольфінг), первинна терапія, які історично пов'язані з терапевтичними методами Вільгельма Райха (1949), а також східними методами (хатха-йога, тайчі, айкідо).

Медитативні техніки, на думку І.В. Вачкова, також варто віднести до тренінгових методів, оскільки досвід показує доцільність і ефективність їхнього використання в процесі групової роботи. Найчастіше ці техніки використовуються для того, щоб навчити учасників груп фізичному й чуттєвому розслабленню (релаксації), умінню позбавлятися зайвого психічного напруження, стресових станів, унаслідок чого розвиваються навички автосугестії та закріплюються способи саморегуляції.

Музична терапія. Цей метод може зняти втому, напруження в учасників тренінгу.

В.Ю. Большаков [11; 211] пропонує цілий список ігрових ситуацій, де використання музики є доцільним.

У своїй практичній роботі ми часто використовуємо музику впродовж виконання певних завдань, під час перерви (для відпочинку) та створення психомалюнків.

Танцювальні вправи. Вони можуть бути використані для того, щоб зняти фізичну втому та згуртувати групу. Ці вправи дають змогу швидше встановлювати творчий зв'язок з іншими членами групи, долати бар'єри. К. Рудестам вважає, що метою танцювальної терапії є спільна робота, гра й досліди в ритмічних діях, експериментування з жестами, позами й рухами, невербальне спілкування з партнером, що служить створенню глибокого групового досвіду [77].

Крім описаних вище основних форм спілкування в СПТ, С.В. Петрупіин [65] називає ще пісенні вправи, елементи автотренінгу, слайд-фільми, які обслуговують різні види релаксації, творчу візуалізацію, елементи сучасної психотерапевтичної практики, ігрову діагностику, антологію людського спілкування, вправи на міжгрупову взаємодію.

У кожного керівника тренінгових груп є можливість вибрати той чи інший метод роботи, за допомогою якого дося­гається поставлена мета. При цьому кожен ведучий повинен дотримуватися заповіді — "Не зашкодь!". Шкоди учасникам групи може завдати будь-який психологічний вплив, який здійснює некваліфікований фахівець або людина, яка переслідує егоїстичні цілі. Основні вимоги до керівника - диплом спеціаліста-психолога, участь у різноманітних тренінгах як учасника, а також спеціальна методична підготовка в галузі теорії й практики ведення тренінгів (яка обов'язково включає роботу під керівництвом супервізора).

Дата добавления: 2014-01-07