Комунікація відбувається, як правило, для того, щоб передати чи засвоїти інформацію, знання або набутий досвід. Йдеться про третю, не менш важливу функцію мови – пізнавальну

Для спілкування важливим є попереднє формування і висловлю­вання думки. У цьому випадку мова виконує мислетворчу функцію.

Проста комунікація для висловлення думки і передачі інформації у межах усної форми мовлення розширила пізнавальні потреби людства. Ра­зом із розвитком мови поступово формувалися її спеціальні функції, які максимально підсилювали можливості логічного (професійна й номінатив­на функції) та емоційного мислення (експресивна, волюнтативна й естети­чно-культурологічна функції).

Таблиця 2

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ МОВИ
СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ МОВИ	КОМУНІКАТИВНА	Найважливіший засіб спілкування	Головна функція	ЗАГАЛЬНІ ФУНКЦІЇ – обслуговують первинно розмовний стиль
МИСЛЕТВОРЧА	Засіб формування і висловлення думки
ПІЗНАВАЛЬНА	Засіб збереження і передачі інформації, знань і досвіду
ПРОФЕСІЙНА	Засіб і критерій оволодіння фахом		СПЕЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ НА ЛОГІЧНІЙ ОСНОВІ – обслуговують переважно науковий і діловий стилі
НОМІНАТИВНА	Засіб найменування нових предметів, процесів, явищ
ВОЛЮНТАТИВНА	Засіб впливу на волю співрозмовника	Найвища функція	СПЕЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ НА ЕМОЦІЙНІЙ ОСНОВІ – обслуговують переважно публіцистичний і художній стилі
ЕКСПРЕСИВНА	Засіб вираження емоцій і почуттів
ЕСТЕТИЧНО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНА	Засіб формування і вираження естетичних і культурних смаків нації

4. Так, зростання пізнавальної ролі мови в епоху науково-технічної революції привело до появи професійної функції, яка стала критерієм спеціальної підготовки і засобом оволодіння фахом.

Без грамотного користування мовою професії неможливо сьогодні говорити про високий службовий чи громадський рівень спеціаліста. Справа у тому, що в наш час революційним стає процес появи нових професій і відповідно їх мов. Якщо зважити на те, що за рік у світі з’являється понад 120 тисяч нових термінів, то цілком зрозумілою стає вимога про постійне вивчення мови, без якої не можна вважати себе спеціалістом у будь-якій сфері діяльності. Старий поділ на «інтелігентні» чи «неінтелігентні» профе­сії зникає на наших очах. Мова починає обслуговувати не лише сферу ду­ховної культури – вона все більше пов’язується з виробництвом, стає засо­бом формування нових виробничих відносин і основним компонентом професійної підготовки. Ось чому правильному професійному спілкуван­ню слід навчатися все життя, бо це підвищує продуктивність та ефектив­ність праці, наповнює результатом і змістом життя й діяльність конкретної особи.

5. Поява великої кількості нових явищ і реалій при зростанні ролі професійної функції об’єктивно активізує дію номінативної функції, яка притаманна тільки мові, особливо у науковому стилі, де без точної і правильної назви або визначення наукового поняття не можна говорити й про існування самого предмета дослідження. З дією цієї функції ми зустрічає­мося при вивченні морфології й лексикології. Справа у тому, що звуки як фізичне явище значення не мають, а ось морфеми (корені, префікси, суфік­си, закінчення) надають слову основне або додаткове лексичне чи грама­тичне значення. Повністю ж номінативна функція реалізується у повнозна­чних словах, які називають предмети, явища, процеси, ознаки тощо.

Наступні три функції мови пов’язані не з логічним, а з емоційним процесом пізнання світу і місцем особистості в ньому. Досить часто у практиці конкретного спілкування інформативність майже відсутня, але комунікація відбувається і досягає результатів за рахунок підвищеної пси­хологічної або/і емоційної напруженості. Йдеться про експресивну, волюнтативну й естетично-культурологічну функції.

6. Експресивна функція реалізується у мовних формах вираження емоцій і почуттів людини.

7. Коли експресія досягає свого апогею, вона починає впливати на во­лю співрозмовника. У цьому разі можна говорити про реалізацію волюнтативної функції мови. Її дію можна відчути у формах вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання або запрошення, а також у наказових конструкціях, якими досить часто користуються керівники чи політики, що сповідують жорстку схему управління колективом.

8. Проте найвищою функцією мови є естетично-культурологічна. Ця функція виражається в естетичних, культурних і національних уподо­баннях того, що нація поступово переходить у безнаціональну чи в ін­шу національну парадигму (згадайте «інтернаціональну» практику вихо­вання радянської людини або прищеплювання «чужих» естетичних ідеалів у межах української незалежності). Йдеться про усвідомлення суті найва­жливішого для політичного і громадського життя поняття «національна мова».

Дата добавления: 2014-01-07