Обмін речовин

Анатомо-фізіологічні особливості органів травлення.

Внутрішньоутробне кровотворення.

Кровотворення новонародженої дитини. Кількісні та якісні зміни крові в процесі росту й розвитку дітей. Умовний поділ дитячого віку за гематологічними даними: новонароджені, діти грудного й старшого віку. Особливості процесу згортання крові. Основні показники крові в дітей різних вікових груп.

Ротова порожнина. Особливості ротової порожнини в різні вікові періоди. Слина, її склад. Наявність вродженого безумовного рефлексу ссання. Акт ссання: фаза аспірації, здавлювання соска, проковтування молока. Утруднення при ссанні груді, відсутність рефлексів ссання та ковтання в недоношених.

Анатомо-фізіологічні особливості стравоходу залежно від віку дитини. Шлунок, його будова, форма, місткість, функція. Шлункове зондування. Шлунковий вміст, склад. Зміни кислотності та кількості шлункового вмісту залежно від віку. Фази секреторної діяльності шлунка: рефлекторна, нервово-хімічна, кишкова.

Кишки. Травна, рухова і всмоктувальна функції кишок. Ос. будови брижі.Мікрофлора кишок. Особливості флори залежно від вигодовування дітей першого року життя.

Медсестринське обстеження: опитування, огляд, пальпація, перкусія. Підготовка до інструментальних методів обстеження. Взяття калу на бактеріологічне, копрологію дослідження. Випорожнення новонародженого та його особливості.Підшлункова залоза, секреторна функція. Печінка, її розміри, функції. Медсестринське обстеження: пальпація та перкусія печінки. Жовчний міхур. Склад жовчі в дітей різного віку. Планування медсестринських втручань та їх реалізація: дуоденальне зондування.

Водний обмін. Потреба у воді залежно від віку. Всмоктування та виділення води. Електролітний обмін. Нерозривний зв’язок з водним обміном. Основні катіони й аніони: натрій, калій, хлор, фосфати, сульфати, білки тощо. Кислотно-основний стан крові, показники в здорових дітей. Основний обмін. Залежність його від стану ендокринної та автономної (вегетативної) нервової систем. Підвищення добового основного обміну.

Білковий обмін. Білки — пластичний матеріал для росту і розвитку. Позитивний азотний баланс у дітей. Потреба в білках залежно від віку. Співвідношення між білками, жирами, вуглеводами на першому році життя. Регуляція білкового обміну.

Вуглеводний обмін. Використання вуглеводів для продукування тепла й роботи. Потреба у вуглеводах відповідно до віку.

Жировий обмін. Жири як основне джерело енергії. Біологічна цінність жирів. Потреба в жирах залежно від віку.

Вітамінний обмін. Норми добової потреби у вітамінах відповідно до віку.

6. Імунна система як контроль генетичної стабільності внутрішнього середовища організму. Неспецифічні складові частини захисту. Система мононуклеарних фагоцитів. Комплемент. Інтерферон. Специфічні імунологічні реакції клітинного (Т-лімфоцити) і гуморального (В-лімфоцити) імунітету. Імуноглобуліни. Уявлення про імунодефіцит.

Лімфокапілярні та лімфатичні судини, функції. Лімфатичні вузли, функції. Локалізація периферійних лімфатичних вузлів. Лімфатичне глоткове кільце Пирогова — Вальдейєра. Особливості піднебінних мигдаликів. Огляд і пальпація периферійних лімфатичних вузлів. Трактування результатів обстеження.

7. Анатомо-фізіологічні особливості ендокринної системи:

гіпофіза, щитоподібної, прищитоподібних, загруднинної (тимуса), надниркових, підшлункової та статевих залоз. Участь гормонів у регуляції дихання, кровообігу, травлення, в підтриманні стабільності внутрішнього середовища організму тощо. Зв’язок гормонів з процесами росту й розвитку дитини. Медсестринське обстеження ендокринної системи: скарги, сімейний анамнез, анамнез захворювання, об’єктивне обстеження. Оцінювання результатів.

8. Анатомо-фізіологічні особливості сечової системи:

нирок, сечоводів, сечового міхура та сечівника. Утворення сечі — первинної та вторинної. Бідність на м’язові та еластичні волокна стінок сечових органів, знижений їх тонус. Розміщення сечового міхура, його місткість. Міхурно-сечовий рефлюкс. Довжина сечівника залежно від статі. Добова кількість сечі та сечовипускань відповідно до віку дитини. Визначення добового діурезу. Створення умовного рефлексу на виділення сечі. Медсестринське обстеження сечових органів: опитування, огляд, пальпація, перкусія. Підготовка до функціональних, інструментальних методів обстеження. Особливості збирання сечі в дітей раннього віку. Основні показники.

ІY. ЗМІСТ ТЕМИ

І. ОРГАНИ ДИХАННЯ

До верхніх відділів органів дихання належать ніс, порожнина носа з приносовими пазухами, носова частина горла, гортань, до нижніх — трахея, бронхи, легені.

Зовнішній ніс відносно невеликий, з вузькими носовими хо­дами. У новонароджених і дітей перших місяців життя нижнього носового ходу немає, він формується тільки до 4 років, а ходи досягають повного розвитку десь до 3 років. Слизова оболонка порожнини носа вкрита миготливим епітелієм, ніжна, багата на кровоносні судини. Навіть невелика гіперемія спричиняє у ма­ленької дитини звуження носових ходів, утруднюючи носове ди­хання і ссання грудей.

Приносові пазухи (решітчаста і верхньощелепна) у немовлят розвинені слабко, а лобової і клиновидної немає. З 2-го року жит­тя ці пазухи поступово збільшуються. Оскільки у ранньому віці вони недостатньо розвинені, запальний процес з носа і носо­вої частини горла рідко переходить у лобову, клиноподібну і верх­ньощелепну пазухи.

Горло у дитини раннього віку відносно вузьке і мале. Слухова труба, яка з'єднує носову частину з барабанною порожниною, корот­ка й широка, має більш горизонтальний напрямок, ніж у дорос­лого, що сприяє занесенню інфекції з носової частини горла до порожнини середнього вуха. Цим пояснюється частота його ура­ження під час захворювання верхніх дихальних шляхів у дітей.

У горлі є горлове лімфатичне кільце, яке у новонародженого виражене слабко: піднебінні мигдалики лежать глибоко між дуж­ками і помітні під час огляду зіва тільки наприкінці 1-го року життя, вони мають малу кількість судин. За будовою мигдалики подібні до лімфатичних вузлів, з віком вони збільшуються. Найбільшого розвитку лімфоїдна тканина досягає у 4—10 років, а до 14—15 років відбувається зворотний розвиток мигдаликів, що виконують захисну функцію. У разі попадання мікроорганізмів лімфоїдна тканина розростається. Частина мікроорганізмів гине, а частина залишається, знаходячи поживне середовище у глибо­ких затоках (лакунах), і зумовлює у деяких дітей хронічне запа­лення мигдаликів (хронічний тонзиліт). Із збільшенням піднебін­них мигдаликів спостерігаються часті ангіни, катари носової час­тини горла. У ранньому віці розростання горлового (аденоїдного) мигдалика може призвести до закриття задніх носових отворів (хоан) і утруднення носового дихання.

Гортань у дітей раннього віку має лійкоподібну форму і відносно довша, ніж у дітей старшого віку. Просвіт її вузький, хрящі піддатливі, слизова оболонка ніжна, багата на кровоносні судини. Голосова щілина вузька і коротка, через що звуження її (стеноз) спостерігається навіть у разі незначного запалення сли­зової оболонки гортані.

Трахея протягом перших місяців життя має лійкоподібну форму, вузький просвіт. Хрящі її м'які й піддатливі. Трахея фіксована слабко, слизова оболонка ніжна, багата на кровоносні судини. Вона має невелику кількість слизових залоз, що пояснює її сухість. Це сприяє розвитку в ній запальних процесів і виник­ненню стенозу.

Бронхи вузькі, хрящі їх м'які. М'язові та еластичні волокна розвинуті слабко, слизова оболонка багата на судини, суха. Пра­вий бронх займає майже вертикальне положення і є ніби продов­женням трахеї, лівий відходить під кутом.

Легені. Закладання легень починається з 4-го тижня ембріонального розвитку у вигляді стінки з поступовим поділом її на дві частини і появою зачатків бронхів. Три частки правої легені і дві легені і дві лівої з'являються на 2-му місяці внутрішньоутробного розвитку. З термінальних бронхіол утворюються дихальні брон­хіоли І порядку, а ці, в свою чергу, поділяються на дихальні бронхіоли II і III порядку. Основною структурною одиницею у дитини є ацинус, який складається з групи альвеол (20—25), ди­хальних бронхіол І, II і III порядку.

Кровоносні і лімфатичні судини, капіляри, нервові сплетення знаходяться у проміжній тканині, що щільно прилягає безпосеред­ньо до альвеол. В утробному і ранньому дитячому віці в ній перева­жає пухка сполучна тканина, еластичний каркас розвинений слабко. Цим можна пояснити схильність дітей раннього віку до ателектазів (спадання альвеол), особливо в задньонижніх відділах легень, які погано вентилюються. Після народження відбувається дозрівання і формування дихальних альвеол і еластичної тканини. Легені мають часткову та сегментарну будову. У правій легені є 10 бронхолегене-вих сегментів, у лівій — 9. Між частками легені є щілини. У правій легені велика, або головна, коса щілина відділяє верхню і середню частки від нижньої, а мала горизонтальна — верхню частку від сере­дньої. У лівій легені є тільки одна щілина.

Корінь легені — це великі бронхи і судини, багато лімфатичних вузлів, що зв'язані з іншими лімфатичними вузлами легені і легко збільшуються під час запальних процесів.

Плевра. Один з листків замкненого серозного мішка вкриває безпосередньо легені (його називають легеневою плеврою), дру­гий вистилає стінки грудної порожнини (це пристінкова плевра). У плевральній порожнині є невелика кількість серозної рідини. Плевра у новонароджених і дітей грудного віку дуже тонка і тому зміщується під час глибоких дихальних рухів і в разі накопичен­ня рідини. Плевральний мішок більший, ніж легеня, і має запасні простори — закутки (синуси). Накопичення рідини у плеврі у дитини раннього віку спричинює зміщення органів середостіння, насамперед серця.

Середостіння включає судини, нервові стовбури, лімфатичні вузли, з'єднані між собою пухкою клітковиною. Спереду сере­достіння обмежене грудиною, ззаду — тілами хребців (І—XI гру­дних), знизу — діафрагмою. Середостіння умовно поділяють на переднє (верхнє і нижнє) і заднє. У верхньому середостінні зна­ходяться загрудинна залоза, висхідна дуга аорти і нерви, у ниж­ньому — серце, осердя (перикард), судини, нерви. У задньому середостінні — нерви і частина стравоходу.

Грудна клітка у новонародженої дитини і до 2 років має діжкоподібну форму (поперечний розмір майже дорівнює передньо-задньому). Ребра відходять від хребта під прямим кутом, як під час вдиху, і дихання здійснюється внаслідок опускання діафрагми вниз. Діафрагма у немовляти знаходиться відносно

вище, ніж у дорослого, скорочення її слабкі, тому у новонаро­дженої дитини дихання поверхневе. Метеоризм, заковтування повітря, збільшення печінки погіршують вентиляцію легень.

ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИХАННЯ У ДІТЕЙ

Анатомічні особливості органів дихання і грудної клітки зу­мовлюють у немовлят поверхневий характер дихання, його більшу частоту, аритмію, неправильне чергування пауз між вди­хом і видихом.

Глибина дихання (абсолютна ємність), тобто кількість повітря, що вдихається, у новонародженого значно менша, ніж у наступні періоди дитячого віку та у дорослих. З віком ємність дихального акту збільшується. Частота дихань у дитини тим вища, чим дитина менша. У дітей раннього віку потреба в кисні велика (підвищений обмін), тому поверхневий характер дихання компен­сується його частотою. Новонароджена дитина перебуває ніби в стані постійної задишки (фізіологічна задишка новонароджених).

Кількість дихань за 1хв у різні вікові періоди така:

Вік	Кількість дихань
Новонароджений	40—60 152202
1—2 роки	30—35
5—6 років
10 років	20—18
Дорослий	15—16

Прискорення дихання у дитини нерідко виникає, коли вона кричить, плаче, під час фізичного напруження, нежиті, бронхіту, запалення легень. Хвилинна ємність дихання — це ємність ди­хального акту, помножена на частоту дихання. Вона свідчить про ступінь насичення киснем легень. Абсолютна величина її у дити­ни менша, ніж у дорослого.

Життєва ємність легень (ЖЄЛ) — це кількість повітря, що максимально видихається після максимального вдиху. У хлопчиків ЖЄЛ більша, ніж у дівчаток, особливо в препубертатному віці.

Наводимо життєву ємність легень у дітей в різні вікові періоди:

Дата добавления: 2014-01-07