Погляди Сократа

Основні тези:

§ Сократ не залишив після себе жодної праці, його погляди відображені у працях його учнів – Платона, Ксенофонта та Аристофана;

§ був майстром усної традиції й вважав, що може пробудити у інших прагнення до істини шляхом особливої техніки діалогу;

§ завдяки Сократу відбулось зміщення акцентів у античній філософії – він здійснив перехід від аналізу сутності природи та всесвіту до розгляду людини як носія душі, визначення її сутності;

§ вважається, що саме Сократ вперше розглядав душу як джерело розуму й моральності (напр. Геракліт та Демокріт вважали душу джерелом активності). Це започаткувало напрям ідеалізму в філософії, розвинутий потім Платоном;

§ пов’язував моральність із поведінкою людини, вважаючи це благом, що реалізується у вчинках. А це благо - це знання поганого та хорошого. Отже, поведінка – це реалізація цього знання (Продукти розуму оцінюються Сократом як могутній двигун поведінки. Він вважає|лічить|, що знання перетворює людину, є джерелом його розвитку. Сократ стверджує, що людина не досягає щастя лише тому, що не знає, в чому воно полягає. Із-за незнання вона приймає за добро те, що таким не є);

§ |доброчесність|розуміючи різницю між добром та злом, людина починає розуміти себе. «Пізнай самого себе» - відома максима філософа, що вказує на процес суб’єктивного пізнання себе. |світобудова|

§ вважав, що істина (абсолютне знання) існує у людині ще з народження, хоча розум цього й не усвідомлює. Єдиний метод розвивати цю істину - це бесіда (діалог) вчителя й учня, де вчитель спрямовує думки учня, допомагаючи йому усвідомити необхідні для розв’язання конкретної проблеми знання. Цей метод має назву сократичної бесіди й заснований на «навідних роздумах». Цей метод був праобразом психотерапевтичної бесіди. Сам Сократ говорив про себе, що він є «акушером думки», оскільки допомагає «народити» людині правильну ідею, відшукати її в своїй душі.

§ дотримувався думки, що душа і тіло – розрізненні: душа – це розум, вона божественна й безсмертна, а тіло – інструмент на службі своєї душі.

2. Теорія об’єктного ідеалізму Платона

Основні тези:

§ Засновник Академії, яка проіснувала 915 років (386г. до н.е. – 529 р. н.е.);

§ Праці Платона: 34 діалоги, «Апологія Сократа», 13 листів і 7 «несправжніх діалогів». Психологічні переконання більшою мірою відбиті в трактаті «Держава», діалогах «Федон», «Закони». «Тімей», «Федр», «Бенкет», «Софіст», «Парменід», «Менон». «Філеб»;

§ Світ ідей. Вважав, що істинне буття – це не матеріальний світ, а світ ідей – ідеальне, вічне, істинне буття. Платон доводить існування світу ідей таким чином: людський світ має свої образи речей у вигляді дійсно існуючих предметів матеріального світу. Проте, у розумі є такі поняття, які не мають опори, джерел із зовнішнього світу (наприклад, абстрактні поняття справедливості, чесноти, прекрасного і т.д.). Вважає, що в основі поведінки людини лежить не наочна|предметна| детермінація (дія речей матеріального світу), а етична, цільова, коли людина керується в своїй поведінці нормою, метою|ціллю|, ідеєю. Цей вид|вид| дії на людину називається телеологією.

Основні характеристики ідей:

· ідеї безвідносні до людини, його мислення;

· ідеї вічні, незмінні;

· ідеї |безтілесні|єство|, не виражаються|виказує| в категоріях числа, простору|простір-час| і часу; протиставлені матеріальному світу;

· будучи безтілесними, ідеї чуттєво|чуттєвий| не сприймаються, але|та| можуть бути осягнуті розумом|з'являються|;

· ідеї утворюють цілісну, ієрархічно побудовану|спорудити| систему, де нижчі ідеї підпорядковуються більш високим - «ідеї благо», «єдиній ідеї».

§ Тіло і душа. Платон протиставляє створені богом смертні тіла і безсмертні душі. Причина полягає в тому, що тіло живої істоти створене з часток вогню, землі, води і повітря, запозичених в космосу, які необхідно йому повернути. Тому тіло має призначення бути тимчасовим вмістищем і притулком душі, її рабом (ідея тілесної локалізації душі). Душа – це посередник між світом ідей і матеріальним світом. Душа зберігає досвід тілесних перетворень і може страждати, покинувши тіло, тому людина має відхилятися від неморальних вчинків. Анамнезис – пригадування душою попереднього досвіду тілесних перетворень;

§ Структура душі. Для кожної частини|частки| душі існує певне вмістище у тілі: розумна, раціональна частина - розум|частка| – в голові (круглою, за формою подібної до космосу), ірраціональна частина складається з двох складових: лютого, безжалісного|ярого| духу, що знаходиться в грудях - це середня частина (серце)|частка| та жадаючої частини, що знаходиться нижче, в черевній порожнині (печінка). Процеси у ірраціональній частині хаотичні, а функція раціональної складової полягає в організації та управлінні цими процесами. Метафори для позначення структури душі: пастух, пес та отара овець, крилата упряжка з візницею, запряжена двома кіньми. Душа з конфліктуючими складовими – це потім розвив психоаналітичний напрям;

§ Типологія особистості. Розробив типологію особистості, зважаючи на наявну (переважаючу) чесноту душі: розум – мудрість - мудрець, серце – буремний дух –– воїн, поет, ремісник, печінка – стриманість – раб.

§ Теорія пізнання. Вперше заговорив про пам'ять як про самостійний процес пізнання –«відбиток персня на воску» і вважав її одним із важливіших етапів пізнання навколишнього (душа пригадує те, що з нею було у космічному житті і що вона забула. У діалозі «Менон» хлопчик-раб за допомогою Сократа не шляхом логічних операцій, а нібито пригадуванням вирішує геометричну задачу);

§ мислення Платон вважав активним процесом і вважав, що воно є діалогом душі з собою (ототожнював мислення з внутрішньою мовою).

Дата добавления: 2014-01-07