Методика роботи з українською казкою

Золота скарбниця усної народної творчості надзвичайно багата й різноманітна. Серед дітей найпопулярнішим жанром є народна казка. Казка - це усний народний твір, який виник у безпосередньому спілкуванні оповідача зі слухачами. Назву свою казка одержала від слова казати, бо казку казали, розповідали, не читали. Народні казки - це перші підручники життя у кожній сім'ї. І.Франко, високо оцінюючи казки, зазначав, що вони «вкорінюють» у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти й чарівної милозвучності.

Казкам притаманна насамперед народність. Реальне й вигадане напрочуд гармонійно поєднуються в казці, зачаровуючи малюка красою українського народного слова, сповненого мудрості, добра й оптимізму. У казках споконвіку народ передавав нащадкам дивовижні мрії про непереможність добра, правди, щасливого життя. У них, як у дзеркалі, відбито психологію та світогляд народу, морально-етичні й естетичні принципи.

Важливою рисою казкового епосу є яскраво виражена дидактична спрямованість казок. Це своєрідна історія життя, яка в доступній формі несе дітям історичну правду, інформацію про історію життя українського народу. Це оспівані в казках українські богатирі Котигорошко, Іван-мужичий син, Ілля Муромець та Соловей-розбійнин, Іван Побивай, Козак Мамарига, Кирило Кожум'яка. Існує багато різних варіантів казок про одну й ту саму історичну подію, проте суть їх залишається незмінною. Наприклад, казковий герой Кирило Кожум'яка. Оповідь про цього силача-трударя відома ще з давньоруського. Протягом тисячоліття народ видозмінював, опоетизовував історію, але ім'я та славу героя залишив незмінною.

У казках акумулюється, збирається все варте уваги нащадків, це своєрідний сплав життєвого досвіду і мрій, реальності й вимислу, який вчить дітей і є скарбом народної дидактики.

У казках завжди наявні елементи фантастики, вигадки. Це могутні змії, відьми. Баба-яга, Ой, різні диво-предмети.

Казки сприяють розвитку в дітей творчої уяви, логічного мислення. Слухаючи казки, які розповідають дітям дорослі, діти й самі прагнуть складати казки.

Казки впливають на естетичне виховання дітей, особливо якщо вони розповідаються в незвичній, казковій обстановці, в чарівній кімнаті казок.

За морфологічними особливостями казки поділяють на три групи: про тварин, чарівні (героїко-фантастичні) та соціально-побутові.

Казки про тварин належать до «звіриного епосу», вони є історично найдавнішими. Ці казки в алегоричній формі розкривають суспільні явища, побут людей. Вони пронизані сатирою, гумором. На основі опису дій та вчинків тварин проводяться аналогії з життям людей: персонажі казок обирають собі старосту, війта, царя, а також господарюють, змагаються, сперечаються, дають і беруть хабарі, принижують слабших. У цих казках діють домашні, свійські (кіт, собака, коза, вівця, баран) та дикі тварини (вовк, лисиця. ведмідь, кабан, їжак), птахи (півень, качка, орел, сова, ворона, горобець), комахи, земноводні (жаба, черепаха) і т. ін. При цьому перевага часто надається свійським тваринам над дикими.

Тварини в казках «уособлюють певну домінуючу рису характеру чи вдачу людини: вовк - голодний хижак, невдаха; лисиця - хитра, підступна, улеслива; ведмідь - вайлуватий, незграбний, тугодумний; заєць - боягуз; орел - сильний, зухвалий, пихатий; черепаха і рак неповороткі, повільні».

У казках про тварин відсутні фантастичні істоти, вони реалістичні. В них переважають дія, рух, примовки, приспівки.

До золотого фонду українських народних казок про тварин увійшли «Коза-дереза», «Цап та баран», «Пан Коцький», «Солом'яний бичок», «Колосок», «Телятко, кабан, півник, качур та вовки» і т. ін.

Чарівні (героїко-фантастичні) казки виникли ще в докласовому суспільстві, коли людина залежала від сил природи і мріяла подолати численні життєві незгоди. Тому в чарівних казках поєднуються два начала - фантастичне і героїко-історичне.

Характери героїв виявляються у двобої з темними силами. Герої-добротворці в чарівних казках наділені надприродною силою, кмітливим розумом, чуйною вдачею. Поряд з ними діють чарівні предмети: люстерко, клубочок, чоботи-скороходи, коцюба, калиновий міст, кінь-віщун. Позитивних героїв чарівних казок показано сильними, мужніми, самобутніми.

Найчастіше героями чарівних казок є чоловічі образи: «Кирило Кожум’яка», «Іван Побиван», «Іван - мужичий син». Є і жіночі образи: «Кривенька качечка», «Царівна-жаба».

Соціально-побутові казки відображають дійсні, реалістичні події. У них відсутні чарівні, фантастичні предмети. Головним героям допомагають розум, мудрість, моральна стійкість, добропорядність. Героями соціально-побутових казок є Правда і Кривда, Щастя, Доля, Злидні, Біда, Горе. сироти, наймити, козаки, солдати, дурень, розумний. Це казки «Дівчинка-семилітка», «Мудра дівчинка», «Язиката Хвеська», «Попівський наймит», «Правда й кривда» і т. ін.

У соціально-побутових казках переважає тема праці.

Соціально-побутові казки спрямовано на викриття і заперечення несправедливого суспільного ладу, експлуатації людини людиною. Вони допомагають дітям глибше пізнати минуле українського народу, виховують патріотичні почуття, прищеплюють підростаючому поколінню оптимістичні погляди на життя.

Народні казки легко сприймаються дітьми завдяки своєрідним художнім засобам. Це алегоричність, гіперболізація, ретардація, магічність, зачини, кінцівки, повтори.

Алегоричність (перенесення) виступає в олюдненні птахів, звірів, явищ природи. Вітер, сонце, мороз розмовляють по-людськи.

Гіперболізація (перебільшення): Кирило Кожум'яка розриває одночасно дванадцять шкур, а в дідову рукавичку вміщується семеро тварин, від палиці Івана-мужичого сина нагнулись усі дерева та затремтів царський палац.

Ретардація (уповільнення): лисиця тричі вмовляє півня відчинити віконце («Котик і півник»), баран тричі дістає одну й ту саму вовчу голову («Цап та баран»), коза-дереза тричі обманює діда. Це допомагає дітям краще запам'ятати казку.

У казках діють магічні числа 3, 7, 9, 12 (вовк та семеро козенят, дівчинка-семилітка, дванадцять голів).

Народні казки мають доречні зачини: жили-були, де-не-де: колись-то давно; не за нашої пам'яті, мабуть ще й батьків і дідів наших не було на світі; це було давно-предавно; був-не був, та кажуть люди, що був. Вони одразу налаштовують дитину на казковий лад, зосереджують її увагу.

Завершуються казки своєрідними кінцівками. Ось деякі з них: хто не вірить, хай перевірить; от вам казочка, а мені бубликів в'язочка; на вербі дзвінчик, нашій казці кінчик, і я там був, мед-вино пив, хоч у роті не було, а по бороді текло - тим вона в мене й побіліла.

Сприймання та розуміння дітьми українських народних казок залежить від уміння розповідати казку дорослим, від особистості та стилю оповідача. Однією з вимог до розповідача казки є емоційність. А.І.Нікіфоров виділяє три основні види емоційного розповідання казки: театралізація - розігрування та показ казки вихователем (тіньовий, іграшковий, ляльковий театри); декламування - своєрідна гра інтонацій, слів-повторів, пісень, віршиків; ритмізування - ритміко-речитативна розповідь, на одній ритмічній кривій, з однією інтонацією.

Казки дітям читають, розповідають у супроводі наочності на заняттях з художньої літератури та впродовж дня у вільний від занять час. У ранньому та молодшому віці на початкових етапах навчання дітей української мови вступна бесіда проводиться рідною мовою дітей, а казка розповідається українською в супроводі наочності. Після розповідання казки педагог стимулює дітей повторити окремі образні вирази, слова, повтори українською мовою: вовчику-братику, вовк-панібрат, пан Коцький, коза-дереза. Діти повторюють українською мовою зачини, кінцівки, заучують пісню Колобка, Телесика, Кози-Дерези. При цьому вихователь стежить за правильною вимовою слів українською мовою. Наприклад, розповідання української народної казки «Дід та баба» дітям третього року життя.

Вихователь розповідає казку українською мовою в супроводі наочності після того, як діти слухали цю казку російською мовою (варіант російської народної казки). На початку заняття вихователь показує персонажі (дід, баба, курка, яйце) до знайомої казки, діти їх упізнають, називають (російською мовою). Після розповіді вихователь стимулює дітей повторити окремі фрази українською мовою: «дід бив, бив - не розбив, не плач, діду, не плач, бабо» і т. ін.

У старшому дошкільному віці все заняття можна проводити українською мовою. Після розповідання казки проводиться бесіда за її змістом у супроводі ілюстрацій, дітей залучають до драматизації знайомих казок. Коли діти знатимуть п'ять-десять українських казок, вихователь може провести тематичні заняття «Подорож у країну казок», «Свято казки», «У нас у гостях казка», «На гостинах у казки».

Дата добавления: 2014-01-07