Політична культура та політична система

Навчально-методичне забезпечення

Заключення

Вступ

Навчальні питання

Тема 6. Політична культура

ЛЕКЦІЯ №6

Тема: “Політична культура”

З дисципліни Політологія

Галузь знань 0304 - Право

Напрям підготовки 6.030402 - Правознавство

Освітньо-кваліфікаційний рівень Бакалавр

Форма навчання Денна, заочна

Харків 2007

Рекомендовано до використання у навчальному процесі Методичною радою Харківського національного університету внутрішніх справ „___”_________ 2007___ року Протокол №____

Лекція № 6 з дисципліни „Політологія”. Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 2007.

Розробник:

кандидат політичних наук, доцент кафедри Шаповаленко М.В.

Рецензенти:

· кандидат історичних наук, доцент кафедри філософії і політології ХНУВС Цимбал П.В.

Ухвалено на засіданні Вченої ради ХНУВС   „____”_____________ 200__ року Протокол №______

Ухвалено на засіданні кафедри філософії і політології ХНУВС   „ ”______________ 2007 року Протокол №

© Шаповаленко М.В. 2007

© Харківський національний університет внутрішніх справ, 2007

Навчальні та виховні цілі з’ясування курсантами взаємодії політики і суспільства, особливості політики, формування критичного ставлення до публічної політикою.

1. Політична культура та політична система.

2. Поняття політичної культури.

3. Політична культура громадянськості.

4. Культура політичної комунікації

5. Проблеми формування демократичної політичної культури.

Ключові слова: політична культура, культура громадськості, демократична політична культура.

1. Алмонд.Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня. Мировой обзор. – М., 2001.

2. Анохин М.Г. Политические системы: адаптация, динамика, устойчивость. – М., 1996.

3. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. Навчальний посібник. – К.,1997.

4. Контроль над правоохоронними органами цивільний, але – недемократичний // Дзеркало тижня. – 2004. – №23.

5. Конституція України. – К.: Преса України, 1997

Важливою складовою будь-якої політичної системи є політична культура людей. Адже політична культура означає знання, визнання і здійснення норм, цінностей і настанов, домінантних у даній політичній системі. Таким чином, політична культура забезпечує саме існування політичної системи й її стабільність. Політичну систему при цьому розуміємо як характеристику суспільства в площинах а) соціальної структури, б) множини інституцій врядування, в) принципів та способів організації влади, г) норм, що регулюють функціонування влади й поведінку громадян та д) поширеної в ньому політичної культури. Іншими словами, політична культура – це політична система, інтерпретована в знаннях, почуттях і оцінках населення (Е. Баталов), внутрішнє вираження політичної системи в пізнанні, почуттях та оцінках населення (П. Сас), специфічний прояв функціонування політичної системи, засіб її легітимації (Т. Аллерт).

Втім таке буває можливим, коли політичну культуру розуміють не лише у термінах підтримки народом правлячого режиму, прихильності громадян до якоїсь ідеології чи партійно-політичної сили, що є властивим тоталітарному ставленню до неї, а як політичну обізнаність людей, їхні ціннісні орієнтації, спосіб політичного мислення (менталітет), настрої та звичаї громадян, їхню вмотивованість і вміння діяти для захисту власних прав та інтересів.

Чому зараз є актуальним звертатися до питань політичної культури? Бо чимдалі стає усе більш очевидним, що демократію не можна встановити за допомогою декрету чи шляхом внесення змін до конституції; для цього недостатньо замінити одну ідеологічну доктрину на іншу; не досить самих лише інституційних реформувань адміністративного апарату держави та оновлення законодавства; не вирішують проблем демократизації і зміни у виробничій сфері – такі як приватизація підприємств та впровадження ринкових засад в економічні відносини; до того ж, сама політична культура стає предметом запеклої політичної боротьби – політики намагаються довільно впливати на її формування, щоб потім використати в своїх інтересах.

На думку Френсіса Фукуями, зміцнення демократії в будь-якому суспільстві проходить такі головні етапи:

Етап зміни ідеології. Це період, під час якого відбувається перегляд переконань людей – поширюється усвідомлення правильності й привабливості ідеалів демократії, образу нового порядку та його підґрунтя – вільного підприємництва та конкуренції у виробництві. Такі зміни в суспільній свідомості можуть відбуватися досить швидко й динамічно. Втім вони є необхідною, однак недостатньою умовою демократії, бо полягають лише у перестановці світоглядних акцентів. Вони мають бути доповнені формуванням практичної спроможності людей створювати інституції суспільного врядування, надавати демократичного змісту функціонуванню старих та впливати на зміст і характер їхньої діяльності.

Заснування інституцій демократії. До числа таких інституцій науковець відносить конституції, судові системи, урядові установи, партії, ринкові структури, законодавчі кодекси. Змін у самій лише цій сфері знову ж таки буває недостатньо для остаточної демократичної трансформації суспільства.

Етап громадянського суспільства. Громадянське суспільство – це основа демократичних порядків. Але воно формується й розвивається спонтанно й не може бути предметом будь-чийого доцільного впливу чи ж маніпулювання.

Рівень культури. Полягає у формуванні політичної культури людей, яка відповідає характеристикам демократичного суспільства. Цей етап вважається неодмінними продовженням попередніх, їх логічним завершенням. Лише повноцінна реалізація закладених в ньому завдань може означати успішне здійснення демократичного проекту в суспільстві. Однак політична культура – це такий параметр суспільства, що найважче піддається змінам. Її оновлення потребує чимало часу, тривалих, кваліфікованих і відповідальних зусиль.

До того ж складності завданню формування політичної культури демократичного типу додає те, що в пострадянських суспільствах (і в українському в тому числі) і досі зберігається й залишається впливовим тоталітарне розуміння політичної культури. Для нього характерне:

- ототожнення політичної культури з класовою свідомістю і класовою ідеологією;

- вичленення типів політичної культури за формаційною ознакою;

- визначення у якості складових політичної культури політичних традицій, норм політичної практики, ідей, концепцій і переконань, що характеризують взаємовідносини різних суспільно-політичних сил між собою;

- розуміння політичної культури як ціннісно-нормативної системи (базові переконання, настанови, орієнтації, символи, які спрямовані на політичну систему).

Вираженням політичної культури і досі заведено вважати активність широких мас, організацій і рухів, їхній інтерес до політики, відповідальність окремих людей, громадських організацій і рухів за політичну ситуацію і зміни у світі.

Звідси важливим завданням у справі демократизації вітчизняної політичної системи є поширення демократичного розуміння політичної культури й її формування. Потрібна демократична трансформація політичної культури від тотальної відданості панівній доктрині чи, навпаки, цілковитого заперечення існуючого порядку до ідеалів свободи, права й відповідальності, конституційної освіченості, вміння дотримуватися чинного порядку, визнавати множинність світу, критично й вимогливо ставилися до влади, бути відповідальним за використання власних прав, захищати власні інтереси, брати участь у розв’язанні проблем суспільного життя.

Економічно розвинені й політично стабільні держави вимушені розв’язувати проблеми змін у відносинах між громадянами та урядом, етнічної й політичної ідентифікації та пов’язаних з цим конфліктів. Питання політичної культури пов’язані з поширенням всіляких суспільних рухів (антивоєнних, екологічних, жіночих тощо) та їхнім впливом на ухвалення суспільних рішень. Поширюються нові форми політичної участі громадян. Постають проблеми електоральної поведінки. Усе це знову й знову ставить питання про природу й стан політичної культури та й самої демократії.

Поширеним є те, що вивчення політичної культури зводиться до визначення за допомоги соціологічних опитувань намірів громадян щодо участі у виборах, рейтингів органів влади, політиків, партій та політичних блоків, перспектив розподілу голосів і симпатій виборців, поінформованості населення щодо партійних програм тощо.

Дата добавления: 2014-01-07