Сучасний стан бурякоцукрового виробництва в Україні

Основною вітчизняною сировиною для виробництва цукру в Україні є цукрові буряки - ефективна сільськогосподарська культура, яка окрім основного продукту цукру дає такі цінні види кормів для тваринництва як жом та гичка, а також побічну продукцію цукрового виробництва - мелясу, яка повністю використовується в народному господарстві і є сировиною для виробництва органічних кислот, дріжджів, спирту, кормів, біоетанолу. Цукрові буряки, крім цього, є фактором підвищення культури землеробства і позитивного впливу на екологію навколишнього середовища - один гектар посівів цукрових буряків виділяє в 4 рази більше кисню і поглинає в 4 рази більше двооксиду вуглецю, ніж 1 га змішаного лісу.

За наявності сприятливих природнокліматичних умов для вирощування цукрових буряків в Україні були створені найпотужніша в світі сировинна база (площі посівів цукрових буряків перевищували 1.8 млн. га) та виробничо-технічна база цукрової промисловості. Станом на 1990 рік в Україні функціонувало 192 бурякоцукрових заводів сумарною добовою потужністю 510 тис. т переробки буряків, які забезпечували можливість за виробничий сезон оптимальної тривалості переробляти до 45 млн. т цукрових буряків та виробляти понад 5 млн. т цукру, з яких біля 60 % експортувалось для споживання в інші союзні республіки. За обсягом виробництва цукру з цукрових буряків Україна серед країн світу з розвинутим бурякоцукровим виробництвом впевнено займала перше місце. На її долю припадало 13-14%, а в окремі роки біля 20% світового виробництва бурякового цукру. Цукор являв собою стратегічний продукт. Значний обсяг його виробництва з вітчизняної сировини до 1990 року забезпечував можливість задоволення потреби в цьому продукті власного населення держави, незалежність її від імпорту цього продукту, сприяв забезпеченню роботою понад 1 млн. чоловік в сільському господарстві та цукровій промисловості, давав можливість вкладати значні кошти в розвиток власного бурякоцукрового виробництва.

В останньому десятиріччі минулого століття бурякоцукрове виробництво України зазнало значної руйнації.

Через загальну економічну кризу; безсистемний перехід до нерегульованого ринку; повну втрату державного впливу на економічні процеси у бурякоцукровому комплексі та контролю з її боку за випуском і реалізацією продукції; недосконалість законодавства щодо приватизаційних процесів, перепродажу підприємств та неефективного функціонування виробництва в ринкових умовах; значне подорожчання енергетичних і матеріальних ресурсів, а також техніки для вирощування, збирання, транспортування і переробки цукрових буряків, значно підвищилась собівартість вирощування буряків, а виробництво цукру на багатьох заводах стало збитковим. Неабиякої шкоди бурякоцукровому виробництву завдало безсистемне завезення в Україну тростинного цукру-сирцю, білого цукру та цукромістких продуктів.

Занепад бурякосійних господарств, відсутність у них достатніх коштів для закупівлі добрив, засобів захисту рослин від шкідників, паливно-мастильних матеріалів, технічних засобів для вирощування цукрових буряків при значно підвищених закупівельних цінах на ці ресурси призвели до значного скорочення площ посівів цукрових буряків - з 1,6 млн. га в 1990 році до 650-750 тис. га в останні роки. Крім того, внесення під посіви буряків недостатньої кількості добрив, погіршення агротехніки їх вирощування в цей кризовий період призвели до зниження родючості ґрунтів і, як наслідок, до зниження урожайності цукрових буряків - з 276 ц/га в 1990 році до 170 -180 ц/га в 2002-2003 pp. Заготівля цукросировини в останні роки становить 13-14 млн. т.

Внаслідок цього виробництво цукру скоротилося з 5,3 млн. т в 1990 р. до 3,5 млн. т в середньому за 1991-1995 pp. та 1,45 млн. т в 2003 p., і лише в 2004 р. виробництво цукру зросло до 1,8 млн. т.

Споживання цукру населенням України скоротилося з 50 кг на душу населення в рік в 90-ті роки минулого століття до ЗО кг в останні роки.

Значне зменшення обсягів виробництва цукрових буряків в Україні привело до значного скорочення завантаження потужностей цукрових заводів сировиною. Створився дисбаланс між сировинними ресурсами і виробничими потужностями, що призвело до скорочення виробничого сезону в цукровій промисловості зі 101 доби в 1990 р. до 45-50 діб. в останні роки і в цілому негативно вплинуло на ефективність роботи галузі. Через відсутність сировини, починаючи з 1997 року в галузі вводиться практика по виведенню частини цукрових заводів з процесу переробки цукрових буряків. Число заводів, що зовсім не переробляли цукрові буряки на протязі виробничого сезону, в останні роки досягало 50-60.

Матеріально-технічна база цукрової промисловості України фізично та морально зношена, вона помітно відстає від рівня її розвитку в країнах з розвиненим бурякоцукровим виробництвом.

Переважна частина нині існуючих цукрових заводів України побудована ще в дореволюційний період. Таких заводів налічується 143, що становить 74,5 % загальної їх кількості. За радянського періоду споруджено цукрові заводи лише Волинської, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Миколаївської, Одеської та Тернопільської областей.

На протязі останніх майже 20-ти років в Україні не побудовано жодного нового цукрового заводу. Останні цукрові заводи, побудовані в минулому столітті (в середині 80-х років), - це заводи добовою потужністю 6 тис. т переробки буряків за добу — в Вінницькій області (Крижопільський), в Кіровоградській (Добровеличківський) і в Хмельницькій області (Деражнянський).

Для забезпечення ефективної переробки цукрових буряків навколо цукрових заводів були створені компактні сировинні зони. Значне скорочення посівів цукрових буряків, яке відбулося переважно в регіонах інтенсивного бурякосіяння (Черкаській, Кіровоградській, Сумській, Житомирській Львівській, Хмельницькій, Київській, Вінницькій та Івано-Франківській областях) деформувало концентрацію і розміщення бурякових плантацій, призвело до збільшення міжобласних перевезень цукросировини, які зараз охоплюють 50% її заготівлі.

Розпад великих колективних бурякосійних господарств та подрібнення земельних масивів привели до збільшення в сотні разів кількості здавачів буряків в зонах окремих цукрових заводів. В найбільшій мірі цей процес відбувся в сировинних зонах цукрових заводів західних областей України - Волинській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській та Тернопільській. Так кількість бурякосійних господарств в Івано-Франківській області зросла за 10 років у 66 разів, у Львівській - у 199 разів.

Якщо середня площа, що відводилася під посіви цукрових буряків в 1990 р. в одному господарстві, становила 295 га, то в 2000 р. під цукрові буряки в одному господарстві відводилося в середньому по Україні лише 3,7 га, а в колективних господарствах - до 50 га.

Такий процес подрібнення бурякосійних господарств негативно впливає на ефективність бурякоцукрового виробництва, призводить до погіршення стану взаємовідносин між партнерами, ускладнює процеси обробітку землі під посіви буряків, їх догляду і збирання врожаю, а також приймання сировини на заводах і розрахунків за неї.

Негативні процеси відбуваються і в насінництві цукрових буряків. Висока прибутковість насіннєвого бізнесу залучила до нього некваліфікованих підприємців, аматорів, які поставляють на ринок до 40% низькопробного насіння невідомого походження за демпінговими цінами, допускаються фальсифікації сортової документації. Паралельно посилилася експансія іноземних насіннєвих фірм, які поставляли в окремі роки до 34% насіння від його загальної потреби.

Не врегульованими є оптова торгівля цукром, митно-тарифні операції, кредитування виробництва, регулювання ринку цукру.

Сезонність виробництва та коротка його тривалість (біля 50 діб), низький рівень оплати праці, невпевненість в завтрашньому дні привели до проблеми в кадровому забезпеченні галузі. Промисловість все гостріше відчуває дефіцит як у висококваліфікованих робітниках та і в інженерно-технічних працівниках.

В останнє десятиріччя ускладнився і стан наукової бази. Доля фінансування науки за рахунок бюджетних коштів незначна. Галузевого позабюджетного фонду науково-дослідних і конструкторських робіт немає. Власники цукрових заводів ще не готові вкладати кошти в науку. Тому наукові дослідження по ряду проблем згорнуті. Галузь втрачає науковий потенціал, для відновлення якого потрібні і кошти, і час. Для призупинення цього негативного процесу необхідно посилити увагу до наукового забезпечення цукрової галузі.

Дата добавления: 2014-01-07