Складники педагогічної творчості учителя-словесника

У вчителя важлива місія на землі. Цінні думки про високе покликання вчителя літератури знаходимо у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського. ”Школа – це насамперед учитель. Особистість учителя – наріжний камінь виховання”, - стверджує він. У справжньому вчителю В.О.Сухомлинський вбачав непересічну, духовно багату, творчу особистість, яка може “виражати себе як особистість, розкривати свій внутрішній світ перед людьми”. Він навчає, надихає, запалює, наповнює сенсом життя підростаючого покоління. Важливу роль відіграє учитель-словесник, бо любов до художнього слова починається із любові до вчителя. Як стати гарним учителем, професіоналом, наставником? Чи існують ступені сходження до професійної вершини?

Л.Мірошниченко визначає такі:

- звернення до історії виникнення учительської професії: біографія, діяльність, ідеали;

- визначення й дослідження традицій і новаторства в навчально-педагогічній діяльності учителя-словесника;

- засвоєння вимог до особистості вчителя (моральна чистота, духовне багатство, прагнення до фізичної досконалості) і професійної підготовки (досконало знати навчальну дисципліну, ефективно здійснювати навчання, виховання і творчий розвиток учнів, любити свій предмет і тих, кому викладаєш);

- глибоке розуміння понять “творчий учитель” і “учитель-новатор”.

В.О.Сухомлинський писав: ”Справжній вихователь той, хто йде до вихованців із своїми яскравими думками, ідеями, переконаннями. Йдеться про духовні потреби вчителя виражати себе як особистість, розкривати свій внутрішній світ перед людьми… Педагог створює те багатогранне життя колективу, в якому діти, підлітки, юнаки і дівчата стають ідейними однодумцями. Люди, які сидять перед нами за партою, стають вихованцями лише тоді, коли вони відчують, що вчитель, допомагаючи їм пізнавати світ, не тільки викладає знання, але й натхненно обстоює ті ідеї, які він висловлює. Бути вихователем – це означає до чогось закликати”.

У серце учня може увійти лише те, що йде безпосередньо від серця улюбленого вчителя. Характерно, що в середніх класах любов до вчителя переростає в любов до предмета і навпаки. Отже, вчитель повинен любити свій предмет і дітей, яких навчає своєму предмету.

Необхідним компонентом діяльності вчителя є професійна компетентність (наявність певних знань, умінь і навичок) і вільне оперування навчальним матеріалом, докладне знання текстів, розуміння вчителем психолого-педагогічних основ навчання і виховання учнів, специфіки мистецтва і особливостей сприймання його дітьми різного віку, досконале володіння сучасними ТЗН. Визначити найхарактерніші риси, властиві словеснику, - це значить накреслити ту модель учителя, що повинна бути еталоном, взірцем.

Проблема пед. майстерності вчителя – словесника завжди цікавила науковців. В.Острогорський у кн. ”Бесіди про викладання словесності” зробив спробу окреслити ряд вимог до професійного рівня вчителів. Важливого значення він надавав спеціальній теоретичній підготовці, яка включає знання не тільки художньої літератури, а й логіки, психології, естетики, історії, філософії, граматики …

Т.Ф.Бугайко та Ф.Ф.Бугайко, коментуючи критерії, названі В.Острогорським, конкретизують ряд положень. У кн. “Майстерність вчителя-словесника” вони зазначають, що сучасний учитель повинен досконало володіти навчальним предметом не тільки в межах шкільної програми, “а в усіх розгалуженнях, у зв’язках з спорідненими галузями знань”. Для вчителя української літератури це означає:

- ґрунтовну підготовку із теорії літератури, уміння користуватися цими знаннями;

- досконале знання історії літератури й народної поезії, взаємозв’язку літератур;

- знайомство з найважливішими творами світової літератури в її історичному розвитку;

- лінгвістичну озброєність;

- знання історії, зокрема історії України;

- естетичну підготовку, знайомство з найголовнішими явищами вітчизняного і світового мистецтва, - живопису, музики, театру…;

- обізнаність з сучасними досягненнями науки і техніки.

Сучасний методист Є.Пасічник висловлює свої доповнення до цих вимог. Він вважає, що вчитель літератури повинен мати ще й артистичні здібності, адже література як шкільний предмет вивчається у двох вимірах – як наука про літературу і як вид мистецтва, а це означає, що вчитель-словесник повинен уміти впливати на школярів. Звідси - необхідно володіти словом, дикцією, виразністю мовлення, його змістовністю, яскравістю, образністю, переконливістю. Добре, коли вчитель уміє співати, грати на якомусь інструменті.

Чи кожен може стати учителем – словесником? Актуальну і в наш час відповідь на це запитання дав Г.Гуковський. “Той, хто не переживає літературу, як мистецтво, хто відчуває від її сприйняття сильних, живих, людських вражень і переживань – не повинен викладати науку про літературу, не повинен ступати на шлях словесника. І нічого немає в такому твердженні ані нігілістичного, ні жорстокого. Адже ж не пускають вчитися в консерваторію людей без музичного слуху. Адже не дають право вчитися малювати людині, що не бачить чітко кольорів і ліній. Адже не дають керувати літаком людині без пілотних даних. Чому ж кожен, хто тільки побажає, може стати вчителем літератури, навіть якщо у нього ні слуху, ні зору на літературу, навіть якщо він не сприймає літературу, якщо у нього атрофований орган її сприйняття. Адже така людина приносить шкоду, якщо вона працює як педагог у школі, і шкоду велику, незліченну”.(“Изучение литературного произведения в школе. – М. – Л.: Просвещение, 1966. – с.83.”)

І далі:”Кожному вчителю скажу, якщо ти більше не читаєш романів і повістей “для задоволення”, тобто для життя, а лише для того, щоб пояснити й оцінити їх у школі, якщо твою думку більше не хвилюють звуки поезії, якщо тебе “не цікавить” сучасна найживотрепетніша для нас література, якщо ти не почуваєш себе учасником літературно-ідейного життя твоєї країни і твоєї епохи, - покинь займатися викладанням літератури: нічого путнього ти не скажеш своїм вихованцям”.(Там само)

Учитель літератури повинен жити багатим, ідейним життям. Справжній учитель постійно духовно збагачується, “щодня відкривається перед допитливим юним розумом і полум’яним серцем якоюсь новою гранню”.

В.Сухомлинський закликав учителів дбати про те, щоб їх вихованцям було що в них відкривати. “Якщо ж, - застерігав він, - ви кілька років однаковий, якщо минулий день нічого не додав до вашого багатства, ви можете стати обридлим і навіть ненависним. Як вогню бійтесь інтелектуального закостеніння”.

Учитель – словесник повинен добре знати літературну мову. Народ каже, що передати можна лише те, що маєш, навчати можна тільки того, що сам знаєш, умієш. Не можна заперечити правдивість такої думки, що “для вчителя чи іншого освітнього працівника, як і для артиста, диктора радіо чи телебачення, рівень культури мови не може бути його приватною справою”.

Проблема педагогічних здібностей до цих пір не вирішена. Н.Кузьміна виділяє такі:

- перцептивно – рефлексивні здібності – це специфічна чутливість, здатність проникати у внутрішній світ людей, розуміти мотиви їхніх дій, поведінки.

- гностичні здібності – це здатність педагога формувати у кожної дитини такі риси особистості, що забезпечують їй саморозвиток навіть за умови, якщо вона потрапляє у несприятливе середовище.

- конструкторські здібності – вони виражаються в моделювання педагогічного процесу як творчості. Урок, - стверджує сучасна дидактика, - це педагогічний твір, неповторний у своїй основі. Відомий педагог Ю.Львова порівнює працю вчителя із працею письменника: ”Учитель, - твердить вона, - є і режисером, бо кожен урок – це якоюсь мірою прем’єра, він актор, виконавець головної ролі”. Учитель повинен бути новатором – впроваджувати у педпроцес нові ідеї, вибирати оптимальні варіанти уроків, позакласних заходів, щоб забезпечити високу ефективність роботи із учнями, підтримувати інтерес до предмету, до художнього слова, формувати уміння і навички учнів.

- комунікативні здібності – праця вчителя базується на постійному спілкуванні з учнями. Необхідно вміти зацікавити їх, розбудити творчу активність, виховати бажання вивчати мову і літературу, формувати уміння самостійно набувати знання.

- організаторські здібності. Можна прекрасно спланувати урок, позакласний захід, але не вміти реалізувати намічене.

Н.Й.Волошина виділяє такі здібності: дослідницькі, конструкторські, комунікативні.

Ми повинні пам’ятати, що майстерність здобувається наполегливою працею, а не залежить лише від задатків педагога. Б.Теплов зазначав: ”Ми не можемо розуміти здібності як уроджені можливості індивіда… Вродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні особливості, тобто задатки, які лежать в основі розвитку здібностей, самі здібності є результатом розвитку”.

У цілому можна визначити такі основні напрями підготовки учителя-словесника: філологічний, педагогічний, психологічний, методичний.

Учитель – творець духовного світу юної особистості. Суспільство довірило йому найцінніше, найдорожче – дітей, свою надію, своє майбутнє. Професія вчителя вимагає від нього постійної творчості, невтомної роботи думки, душевної щедрості і доброти.

Дата добавления: 2014-01-07