План лекції

ТЕМА № 2. САМОВИХОВАННЯ, САМОПІЗНАННЯ І САМОДІАГНОСТИКА - ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ВЧИТЕЛЯ

1. Методи самодіагностики і самопізнання.

2. Об’єкти самодіагностики.

2.1. Структура особистості.

2.2. Тип мислення.

2.3. Темперамент.

2.4. Характер.

2.5. Спілкування.

2.6. Соціально-психологічна зрілість особистості.

Головне завдання вчителя – підготувати підростаючу особистість до життя і діяльності в сучасному суспільстві. Але ж світ і суспільство постійно змінюються, сьогодні – більш швидкими темпами, ніж будь-коли раніше. Отже, щоб встигати за цими змінами, щоб успішно готувати дитину до соціалізації (входження в суспільне життя), педагог має бути сам обізнаним зі змінами, що відбуваються в світі. Він має постійно вчитися, вдосконалюючи свої знання і вміння, розвиваючи здібності, формуючи позитивні людські якості. Вчитель припиняє бути вчителем, якщо він зупиняється у своєму розвитку, навчанні і вихованні.

Як же визначити, в якому саме напрямку працювати над собою, що розвивати, що виховувати? Стратегічні, тобто довготривалі, цілі ми з вами визначили минулою лекцією. Але ж кожен з вас має певні індивідуальні особливості мислення, здібностей, темпераменту, характеру. То ж першочергове завдання полягає у визначенні наявного рівня знань, умінь, навичок, які необхідні для вчителя-професіонала, а також тих індивідуальних якостей і здібностей, наявність яких допоможе стати професіоналом, виступаючи своєрідним фундаментом для самовиховання. „Пізнай себе – і ти пізнаєш весь світ,” – стверджували стародавні мислителі.

Самовиховання – систематична й свідома діяльність людини, спрямована на вироблення в собі бажаних фізичних, розумових, моральних, естетичних якостей, позитивних рис волі й характеру, усунення негативних звичок.

Результат самовиховання перевіряється практикою життя. Воно тісно пов’язане з самоосвітою. Потреба в самовдосконаленні виникає в громадській, трудовій і навчальній діяльності, коли досягнуто певного рівня свідомості й самопізнання, вироблено здатність до самоаналізу й самооцінки, коли усвідомлюється необхідність відповідності особистих якостей поведінки вимогам суспільства.

Методами самовиховання виступають: самокритика, самопереконання, самонавіювання, самопримус, самобов’язок, самоперемикання, емоційно-мисленнєве перенесення у становище іншої людини тощо.

Самовиховання розпочинається самопізнанням.

Самопізнання – це дослідження, пізнання самого себе. Здатність до самопізнання притаманна лише людині і здійснюється за допомогою розуму. Самопізнання нарощується з розумовим розвитком особистості. Самопізнання починається з самодіагностики.

Самодіагностика – це постійне оцінювання власних можливостей, вирішення конкретних виховних завдань, самоаналіз особистісних якостей та професійних умінь. В процесі самодіагностики вивчаються:

· Виховна діяльність педагога;

· Індивідуальний стиль педагогічного спілкування і керівництва;

· Поведінка в складних або конфліктних ситуаціях;

· Культура розумової праці і самовдосконалення;

· Авторитет у колег, учнів, батьків;

· Рівень володіння педагогічними вміннями;

· Знання педагогічної техніки, технології та методики індивідуальної педагогічної взаємодії;

· Характер і причини труднощів у виховній роботі;

· Спостережливість, емпатія, вимогливість, принциповість та інші професійно значимі якості.

В результаті самопізнання особистість усвідомлює:

· Глибинні причини власної поведінки;

· Виокремлює свої якості;

· Аналізує свої помилки, слабкі місця;

· Аналізує свої позитивні риси й якості;

· Усвідомлює своє місце в системі суспільних відносин.

Мислення стає більш абстрактним. У самопізнання включаються емоції, інтереси, ціннісні орієнтації.

Знання власних можливостей та особливостей відкриває людині шлях до контролю поведінки і керівництва вчинками, тобто до саморегуляції. Щоб дійсно пізнати, треба вивчати себе та інших у різноманітних взаєминах з навколишнім світом.

2. Методи самодіагностики і самопізнання.

1. самосприйняття якостей та особливостей, визначення власних сильних і слабких сторін;

2. самоспостереження за своїми діями, думками, почуттями; метод вивчення психічних процесів, властивостей і станів за допомогою суб’єктивного спостереження за явищами своєї свідомості;

3. самоаналіз – це розкриття причинно-наслідкових зв’язків отриманої про себе інформації;

4. самооцінка – судження людини про міру наявності в неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком. Самооцінка – вияв оцінного ставлення людини до себе. Самооцінка є результатом передусім розумових операцій – аналізу, порівняння, синтезу. Самооцінка – це вміння оцінити свої сили і можливості, поставитись до себе критично. Це основа формування стійких критеріїв оцінки поведінки та ставлень.

У самопізнанні вам допоможуть спеціальні психодіагностичні методики, які дають можливість з’ясувати власні індивідуальні особливості. Далі, спираючись на них, розвинути потрібні якості, які допоможуть набути необхідні знання, вміння та навички. А вже завдяки їм можна реалізувати власні потреби та інтереси. Тобто від самопізнання – до самовиховання.

Психодіагностика – один з найновіших напрямків психології. Вона допомагає людині відповісти на питання: Хто я?, Чого я хочу?, Що я можу? Ось основні принципи цієї галузі знань:

· Загальна талановитість. Безталанних людей немає, є ті, хто займається не своєю справою.

· Взаємне випередження. Якщо у вас щось виходить гірше, ніж у інших, - це означає, що щось має виходити краще. Шукайте.

· Обов’язковість змін. Жодне судження про людину не може бути останнім. Хоча б тому, що якщо сьогодні у вас є можливість пізнати щось нове, то завтра ви вже будете трошки іншим.

Методи діагностики дозволяють робити висновки за допомогою тестів. Можна знаходити відповіді і в так званих слабких сигналах, які ми демонструємо оточуючим – вибором одягу, почерком, ходою, манерою тиснути руку і навіть вибором певного кольору. Тести (випробування, перевірка) застосовують дуже давно для визначення здібностей людини та прогнозування її поведінки.

Один з психологічних тестів описується в Біблії. Війська полководця Гедеона, які втомилися після складного переходу, чекав важкий бій з мадіанитянами. Щоб відібрати найстійкіших воїнів, Гедеон звелів їм напитися з джерела. Частина тих, хто втомився, жадібно пила воду, ставши навколішки. Інші, не втрачаючи гідності, пили воду з долоней. Вони і склали потім відбірний загін.

3. Об’єкти самодіагностики.

3.1. Структура особистості. Розмаїття характеристик людини вчені поділяють на декілька груп, з яких і складається уявлення про структуру особистості. Ось, наприклад, структура, запропонована психологом К.К. Платоновим:

· Індивідуально-типологічні особливості, які виявляються у темпераменті, характері, здібностях. Тут головують біологічні риси, отримані від народження. Полохливість, педантизм, уповільненість – це визначення якостей, з якими людина народилася.

· Психологічні процеси – пам’ять, воля, почуття, емоції. Ці якості можна розвинути за допомогою вправ – наприклад, наполегливість, доброзичливість, стриманість.

· Досвід. Він містить у собі звички, уміння, навички, знання. Соціальне тут домінує над біологічним і розвивається завдяки освіті. Для характеристики цих якостей підходять такі визначення, як діловитість, пунктуальність, спостережливість, незамінність тощо.

· Спрямованість особистості. Вона виявляється в потребах, інтересах, переконаннях, мотивах поведінки, світогляді. Біологічного тут майже немає. Колективізм, відданість, відкритість до спілкування – все це характеризує соціальні риси, також як лицемірство, егоїзм тощо.

3.2. Тип мислення. Російський фізіолог І.П. Павлов поділяв людей за типом мислення на художників та мислителей.

Для людей художнього типу, у яких домінує права півкуля мозку, характерні яскраві образи, які виникають в результаті живого сприйняття, емоцій. У представників мисленнєвого типу – лівопівкульного – домінують абстракції, теоретизування, логічні розмірковування. Не можна сказати, що ті чи інші розумніші. Йдеться про дві специфічні особливості людського сприйняття світу. Мислитель зі слабкими художніми задатками навряд чи досягне успіхів у науці. Доки будуть потрібні прискіпливе збирання, реєстрація й аналіз фактів, він впорається зі справою, а коли виникне потреба піднятися над фактами, уявити загальну картину явищ, без художнього мислення не обійтися. А якщо художній тип помітно домінує над мисленнєвим, то перш, ніж присвятити себе точним наукам слід добре все обміркувати. Не слід робити висновок про те, що людині на роду написано бути художником, якщо у неї домінує цей тип мислення.

Дата добавления: 2014-01-07