Тема 3. РИНОК ПРАЦІ

Ключові поняття

Амортизація. Валовий випуск. Валовий внутрішній продукт. Валовий національний дохід. Валовий національний продукт. Валові приватні внутрішні інвестиції. Валовий прибуток корпорацій. Виробничий метод розрахунку ВВП. Державні закупівлі. Дефлювання. Дефлятор ВВП. Додана вартість. Інституціональна одиниця СНР. Інфлювання. Кінцева продукція. Метод видатків (кінцевого використання). Національний дохід. Непрямі (продуктові) податки. Номінальний ВВП. Особистий дохід. Особистий дохід після оподаткування. Реальний ВВП. Розподільчий метод (метод доходів). СБНГ. СНР. Споживчі видатки. Субсидії. Трансфертні платежі. Чистий ВВП. Чистий економічний добробут (ЧЕД). Чистий експорт. Чисті приватні внутрішні інвестиції.

Контрольні запитання та завдання для самопідготовки.

1. Які загальні й особливі риси СБНГ і СНР Ви знаєте?

2. Дайте порівняльний аналіз сукупного суспільного продукту (ССП) і валового внутрішнього продукту (ВВП).

3. Охарактеризуйте особливості трьох методів розрахунку ВВП.

4. Чому співвідношення валових приватних внутрішніх інвестицій та амортизації є індикатором стану національної економіки?

5. Проілюструйте співвідношення валової, проміжної, кінцевої продукції і доданої вартості.

6. Кого відносять до резидентів або нерезидентів країни?

7. Коли чистий експорт є від'ємною величиною?

8. Які недоліки має ВВП? У чому полягають категорії “інфлювання” і “дефлювання”?

9. Охарактеризуйте найбільш відомі індекси (рейтинги) країн за розрахунками впливових міжнародних організацій.

ПЛАН

1. Механізм ринку праці.

2. Зайнятість і безробіття.

3. Втрати від безробіття.

3.1. Ринок праці - це система економічних механізмів і суспільних інститутів, які здійснюють регулювання відповідних соціально-економічних відносин між продавцями й покупцями на ринку праці. Основними суб’єктами зазначеного ринку є наймані робітники й роботодавці.

Головними суб’єктами інфраструктури трудового ринку є правові засади функціонування, державні й недержавні служби, фонди, курси, об’єднання працівників і підприємців.

Специфікою ринку праці є існування таких рис:

- він є ринком недосконалої конкуренції, зокрема білатеральною монополією, тобто ареною відносин об’єднань роботодавців і робітників (профспілок);

- він є регульованим ринком з боку держави, яка встановлює деякі правові обмеження;

- він є ринком трудових контрактів (договорів, угод).

Функціями ринку праці є:

- забезпечення оптимального розвитку зайнятості та економіки в цілому;

- раціональне розміщення трудових ресурсів;

- узгодження інтересів усіх соціальних груп.

В умовах ринкової економіки наймана праця є товаром з відповідним формуванням ціни (зарплати) на підставі взаємодій факторів пропозиції та попиту.

Пропозиція праці характеризується чисельністю людей, які потребують працевлаштування за умов певної оплати.

Визначають три основні джерела трудової пропозиції:

- демографічне з урахуванням молоді, що працевлаштується вперше;

- соціальне з урахуванням колишніх незайнятих у працездатному віці;

- економічне з урахуванням тих, хто вивільнюється з інших галузей або країн.

Фактори пропозиції праці поділяються на цінові, тобто залежні від рівня зарплати, й нецінові (традиції, допомога по безробіттю, податки, тіньова зайнятість та ін.).

Попит на працю – це платоспроможна потреба роботодавців щодо отримання трудових послуг з боку найманих працівників. Як і у випадку з пропозицією, визначають цінові й нецінові фактори трудового попиту.

Збіг величин попиту і пропозиції дає ринкову рівновагу на ринку праці. Перевищення попиту обумовлює дефіцит робочої сили, домінування пропозиції існування безробіття.

Економісти по-різному пояснюють механізм функціо­нування ринку праці. Розглянемо відмінності поглядів представників двох ключових теорій: неокласичної і кейнсіанської.

Неокласична теорія спирається на тезу, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробіт­ною платою, а критерієм попиту підприємств на працю є максимізація прибутку. Тому згідно з неокласичною теорією попит на працю є спадною функцією від реальної зарплати:

, (3.1)

де L- попит на працю;

W - номінальна зарплата;

Р – дефлятор.

Реальна зарплата лежить в основі й некласичної функції пропозиції праці. Чим вища реальна зарплата, тим більшою с пропозиція робочої сили. Тому пропозиція праці є зростаючою функцією реальної зарплати:

, (3.2)

де L- пропозиція праці;

W - номінальна зарплата;

Р – дефлятор.

Залежність попиту і пропозиції на ринку праці від реальної зарплати в інтерпретації неокласичної теорії можна виразити за допомогою рис. 3.1.

Рис. 3.1 - Неокласична модель ринку праці

На рис. 3.1 при реальній зарплаті () ₀на ринку праці забезпечується рівновага:

Припустимо, що реальна зарплата зросла до ()₁. Згідно з неокласичною теорією пропозиція праці зросте до L а попит на працю впаде до L, що викличе циклічне безробіття, яке вимірюється відрізком L - L. За даною теорією його причиною є надмірна зарплата, яка пере­вищила рівноважний рівень. Але за неокласичною теорією ринок здатний швидко усува­ти нерівновагу на ринку праці. Надмірна зарплата не лише викликає безробіття, а й одночасно породжує конкуренцію між робітника­ми за дефіцитні робочі місця, яка примушує їх погодитися па зниження номінальної зарплати. Вона буде зменшуватися доти, доки реальна зарплата не досягне рівня ()₀. Це буде супроводжуватися поверненням попиту і пропозиції до рівноважних ве­личин, тобто до L. Якщо певна частка робітників не захоче на­йматися на роботу за низької (рівноважної) зарплати, то за нео­класичною теорією таке безробіття є добровільним і тому не є безробіттям.

Згідно з кейнсіанською теорією номінальна зарплата не змі­нюється під впливом попиту на ринку праці в бік зниження. На думку кейнсіанців, попит на працю залежить від сукупного попи­ту. Це означає, що сукупний попит обумовлює не тільки обсяг виробництва товарів і послуг, а й ту кількість праці, яка необхід­на для його забезпечення. Тому згідно з кейнсіанською теорією попит на працю є зростаючою функцією від сукупного попиту:

, (3.3)

де АD — сукупний попит.

При визначенні функції пропозиції праці прихильники кейнсіанської теорії спираються не на реальну, а на номінальну зарплату, яка, на їхню думку, може змінюватися лише в бік зростання Якщо номінальна зарплата зростає, то пропозиція праці збільшується. Отже, в кейнсіанському варіанті пропозиція праці є зростаючою функцією від номінальної зарплати:

(3.4)

Для ілюстрації кейнсіанської теорії ринку праці звернемося до рис. 3.2.

Рис. 3.2 - Кейнсіанська модель ринку праці

На рис. 3.2 кількість зайнятих, яка узгоджується з природним безробіттям, становить L, пропозиція праці в обсязі L перевищує попит на працю в обсязі L, а циклічне безробіття вимірюється відрізком L - L. При цьому номінальна зарплата вища рівноважного рівня, тобто W> W.

Якщо у неокласиків за такої ситуації (неповна зайнятість, циклічне безробіття, W>W) конкуренція між робітниками примушує їх погоджуватися на зниження номінальної зарплати, то d кейнсіанців вона не може змінюватися у бік зниження. Тому не може зменшитися і пропозиція праці. Попит на працю теж не здатний збільшитися, оскільки він є функцією лише сукупного попиту. У такому стані ринок праці може перебувати доти, доки не відбудеться зростання сукупного попиту, що відповідно збільшить попит на працю до її пропозиції. Щоб прискорити виведення економіки зі стану неповної зайнятості, кейнсіанці пропонують застосовувати державну політику стимулювання сукупного попиту.

3.2. Одним із головних чинників пропозиції на ринку праці є чисельність населення. Все населення країни можна поділити на дві групи: інституціональне та неінституціональне.

Інституціональне населення об’єднує осіб, які не досягли працездатного віку (в Україні – 16 років), та тих, що вийшли на пенсію за віком або на пільгових умовах, знаходяться в тривалій ізоляції, інваліди І та ІІ груп та інші групи населення, що різних причин не можуть працювати. Слід зазначити, що до інституціонального населення не відносяться ті особи, що могли б не працювати із зазначених вище причин, але мають роботу, що приносить їм дохід, тобто відносяться до категорії зайнятих.

Неінституціональне населення –це працездатні й дієздатні особи, тобто ті, які не ввійшли до складу інституціонального населення, і яких також можна розбити на дві групи: економічно активне та економічно неактивне. Економічно неактивне населення об’єднує осіб, які не відносяться до групи інституціонального і не працюють, не шукають роботу, не готові до неї приступити. Економічно активне населення включає осіб, які бажають працювати, як тих, хто має роботу (зайнятих), так і тих, що зараз роботи не мають, але шукають її та готові до неї приступити (безробітних).

За методологією Міжнародної організації праці, зайнятими й безробітними є особи у віці 15-70 років, тоді як законом Закону України «Про зайнятість» йдеться про осіб у працездатному віці (жінки у віці 16-55 років, чоловіки – 16-60 років).

Зайнятість – це форма реалізації здібностей сукупного працівника, тобто діяльність з метою задоволення потреб за певний дохід. До зайнятих відносяться особи, які працюють повний або неповний робочий день чи тиждень, а також самозайнятих (підприємців, людей вільних професій та членів виробничих кооперативів).

Визначимо основні форми зайнятості:

- повна, пов’язана з існуванням природного безробіття;

- раціональна при відповідності структурі національної економіки;

- ефективна, що забезпечує оптимальний соціально-економічний результат сукупної трудової діяльності;

- гнучка, що припускає певні форми комбінування організаційних форм;

- примусова або добровільна залежно від соціального статусу працівника.

Безробітними, з точки зору статистики, вважаються люди з наступними особливостями:

- працездатні у працездатному віці;

- зареєстровані в державній службі зайнятості;

- отримують грошову допомогу;

- активно шукають роботу і здатні приступити до неї.

Різні економічні напрямки по-різному обґрунтовували причини виникнення безробіття:

- Т.Р.Мальтус підкреслював існування закону народонаселення з проблемою у вигляді демографічного вибуху;

- К. Маркс пов’язував закон народонаселення зі зростанням органічної будови капіталу, тобто технічної будови, яка викликана науково-технічними змінами;

- класичний погляд визначає надмірно високу зарплату;

- кейнсіанський погляд підкреслює пріоритет недостатнього сукупного попиту, який робить недостатньою сукупну пропозицію;

- інституціональна точка зору віддає перевагу недостатності інституціональних складових, наприклад, нестачі інформації, недолікам роботи відповідних державних установ.

Визначають такі основні види безробіття:

- циклічне (кон'юнктурне), пов'язана з її динамікою на різних фазах економічного циклу;

- фрикційне, пов'язана з механічною міграцією населення;

- структурне, пов'язана з нерівномірністю розвитку галузей і територій, а також з необхідністю перекваліфікації працівників.

Єдність фрикційного і структурного безробіття називається природним безробіттям.

Крім того, визначають деякі інші форми:

- інституціональне безробіття, пов'язане з недосконалістю діяльності державних служб зайнятості або недоліком інформації в людей;

- приховане безробіття при формальній зайнятості на непрацюючих об'єктах;

- сезонне безробіття;

- застійне безробіття протягом тривалого і не зареєстрованого періоду часу.

Основні показники безробіття і зайнятості:

1. Рівень безробіття Р _б:

(3.5)

де К_б – кількість офіційно зареєстрованих безробітних;

К_фб – кількість фрикційно безробітних;

К_цб – кількість циклічно безробітних;

К_сб – кількість структурно безробітних;

К_з – кількість зайнятих;

К_н – кількість населення;

К_ін – кількість інституціонального населення;

К_ен – кількість економічно неактивного населення;

К_рс – кількість офіційно зареєстрованої робочої сили (економічного активного населення), тобто К_рс = К_б + К_з.

2. Рівень зайнятості Р _з:

Р_з=100 - Р_б= (3.6)

3. Природний рівень безробіття Р_пб:

, (3.7)

4. Рівень повної зайнятості Р _пз:

(3.8)

3.3. Безробіття має соціальні й економічні наслідки.

Визначимо соціальні негативні наслідки безробіття:

1. Зниження рівня життя населення;

2. Декваліфікація робочої сили;

3. Підрив стереотипів трудової поведінки, коли людина втрачає мотиви і прагнення повернутися на ринок праці.

4. Зростання показників "соціальної патології" (психічні захворювання, злочинність, самогубства і вбивства, хвороби і т.п.);

5. Негативні зміни демографічної ситуації (зниження народжуваності, підвищення смертності, зменшення кількості шлюбів та зростання кількості розлучень);

6. Підвищення соціальної та політичної нестабільності.

Економічні негативні наслідки безробіття:

1. Зменшення податкових надходжень до державного бюджету;

2. Збільшення державних витрат на утримання безробітних.

3. Зниження обсягів ВВП і відставання реального ВВП від потенційного.

Потенційний ВВП – це реальний обсяг виробництва при природному рівні безробіття. Відставання реального ВВП від потенційного описується законом Оукена: один відсоток перевищення фактичного рівня безробіття над природним приводить до відставання реального ВВП від потенційного на 2,5%.

На підставі відставання ВВП можна обчислити потенційний ВВП (Y) і втрати ВВП від циклічного безробіття ( Y):

(3.9)

Ключові поняття

Безробіття. Відставання ВВП. Закон Оукена. Повна зайнятість. Потенційний ВВП. Природний рівень безробіття. Рівень безробіття. Рівень зайнятості. Рівень повної зайнятості. Структурне безробіття. Фрикційне безробіття. Циклічне безробіття.

Контрольні запитання та завдання для самопідготовки

1. Охарактеризуйте сутність, головні риси й функції ринку праці.

2. Визначте основні риси неокласичного і кейнсіанського поглядів на функціонування ринку праці.

3. Охарактеризуйте головні види зайнятості.

4. Назвіть і охарактеризуйте основні види безробіття.

5. Що визначають терміни “повна зайнятість”, “неповна зайнятість”?

6. Що таке природне безробіття і природний рівень безробіття?

Дата добавления: 2014-01-07