Національний банк здійснює рефінансування банків строком до 14 днів та до 365 днів шляхом проведення кількісного або процент­ного тендера

Кількісний тендер - тендер, на якому Національний банк наперед установлює ціну (процентну ставку), за якою банки можуть одержати кредити рефінансування. Сума коштів, що пропонується для рефінан­сування, може оголошуватися або не оголошуватися.

Процентний тендер — тендер, під час оголошення якого банки у своїх заявках до Національного банку, крім суми очікуваного креди­ту, пропонують ціну (процентну ставку), за якою вони погоджують­ся одержати кредит.

Оголошення про проведення кількісного або процентного тенде­ра надається банкам у п'ятницю кожного тижня до 17-ї години. Тендери проводяться щосереди з такою періодичністю: три середи підряд — рефінансування строком до 14 днів; одна середа - рефіна­нсування строком до 365 днів.

Один банк не може одержати більше ніж 50 процентів запропо­нованого на тендері обсягу кредитів. Розподіл кредитів під час про­ведення кількісного тендера здійснюється відповідно до поданих заявок до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. Якщо запропонованої на кількісний тендер суми недостатньо для задово­лення всіх заявок банків, то кредитні кошти за оголошеною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно до поданих заявок. За умови проведення Національним банком процентного тендера банки самостійно пропонують процентну ставку з точністю до одно­го десяткового знака, за якою вони погоджуються одержати кошти, але не нижчу, ніж облікова ставка Національного банку. На процент­ному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження за­пропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і надалі поступово до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків. Якщо два або кілька учасників процентного тендера пропонують однакову процентну ставку, а об­сяг кредитів, що залишився, недостатній для задоволення всіх за­явок банків з однаковою процентною ставкою, то кошти розподіля­ються пропорційно між цими банками.

Результати проведеного тендера повідомляються банкам, які бра­ли участь у тендері, та територіальним управлінням. Банки, заявки яких задоволені, мають укласти кредитний договір та договір застави з відповідним територіальним управлінням, яке має повідомити Де­партамент монетарної політики про укладення договорів.

Національний банк може проводити з банками операції прямого або зворотного РЕПО шляхом:

- безпосередньої домовленості з банком щодо купівлі (продажу) державних цінних паперів, іноземної валюти;

- проведення тендера заявок банків щодо участі в операціях РЕПО (лише з державними цінними паперами). Операції репо можуть здій­снюватися лише з тими державними цінними паперами, строк пога­шення яких не припадає на строк проведення операції РЕПО.

Національний банк може здійснювати такі види операцій РЕПО, але не більше ніж на 30 календарних днів:

- відкрите РЕПО (строк операції в договорі не визначається, кожна із сторін договору може вимагати виконання операції репо в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням за два робочих дні про дату завершення дії цього договору), Процентний дохід (витрати) не є фіксо­ваним і розраховується залежно від строку дії операції репо;

- строкове РЕПО (строк операції чітко визначений). Процент­ний дохід (витрати) обумовлений та є фіксованим на час проведення операції.

Операції репо можуть проводитися Національним банком через тен­дер (лише з державними цінними паперами) або шляхом безпосередньої домовленості з банком. Уразі проведення тендера щодо участі банків в операціях прямого або зворотного репо Національний банк відбирає для задоволення ті заявки банків, які є найприйнятнішими для Національ­ного банку за обсягами операцій або ціновими параметрами. Національ­ний банк за умови проведення операції прямого або зворотного репо шляхом безпосередньої домовленості з банком, орієнтуючись на обліко­ву ставку Національного банку, процентну ставку на міжбанківському кредитному ринку, на дохідність за державними цінними Іиперами, ви­бирає тих учасників ринку, які пропонують найвищий процентний до­хід, мають у своєму портфелі відповідні державні цінні папери і пого­джуються на участь в операції прямого репо на відповідний строк.

З метою фінансового оздоровлення комерційні банки можуть звернутися до НБУ з клопотанням про одержання стабілізаційного кредиту. Стабілізаційний кредит - кредит Національного банку, що може надаватися банку на підтримку здійснення заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначений На­ціональним банком строк.

Національний банк може надавати стабілізаційний кредит за пла­ту, що не нижча, ніж облікова ставка Національного банку, таким банкам:

— фінансове стабільному банку, який узяв на себе борг банку, що перебуває в стані фінансового оздоровлення, за умови цільового його використання та укладення з Національним банком договору застави державних цінних паперів або інших цінностей. Такий банк за згодою кредиторів банку-боржника має укласти договір (який додається до програми фінансового оздоровлення) про переведення боргу банку-боржника, що перебуває в стані фінансового оздоровлення;

— банку, який розробив програму фінансового оздоровлення і звернувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту під заставу державних цінних паперів або інших цінностей;

— банку, який перебуває в стані фінансового оздоровлення і звернувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту під гарантію чи поруку фінансове стабільного банку або іншої фінансо­вої установи, які згідно з їх фінансовим станом, достатністю капіта­лу можуть забезпечити виконання взятих на себе зобов'язань.

Стабілізаційний кредит надається банку строком до трьох років, а якщо програма фінансового оздоровлення забезпечує достатні грошові потоки, то банку може надаватися короткостроковий кредит строком до одного року. Рішення про надання банку стабілізаційно­го кредиту приймається Правлінням Національного банку на підста­ві аналізу й оцінки програми фінансового оздоровлення, що здій­снені відповідним територіальним управлінням, пропозицій Генераль­ного департаменту банківського нагляду та Юридичного департаме­нту Національного банку щодо юридичної надійності наданого за­безпечення. У цьому рішенні визначаються строк користування кре­дитом, порядок його погашення і сплати процентів за користування стабілізаційним кредитом.

Національний банк здійснює депозитні операції з банками шля­хом емісії власних боргових зобов'язань (далі - депозитні сертифі­кати) або шляхом укладення депозитних договорів. Такі операції проводяться щоденно в робочі дні залежно від стану грошово-кредит­ного ринку.

Національний банк проводить операції з депозитними сертифіка­тами строком від 31 до 365 днів. Випуск, розміщення та розрахунки за депозитними сертифікатами здійснюються лише в безготівковій фор­мі в грошовій одиниці України. Операції з розміщення депозитних сер­тифікатів здійснюються на договірній основі виключно з банками -юридичними особами. НБУ проводить аукціони з розміщення депо­зитних сертифікатів. Комерційні банки подають Національному бан­ку заявку на участь в аукціоні до зазначеного часу в день проведення аукціону. У разі проведення аукціону з оголошенням загального обся­гу коштів, що залучаються Національним банком, без визначення ціни залучення банки самостійно пропонують суму та процентну ставку, за якою вони погоджуються вкласти кошти в депозитний сертифікат. На підставі заявок, що надійшли від банків, а також ураховуючи опе­ративний моніторинг процентних ставок на міжбанківському ринку, Національний банк самостійно визначає прийнятну для залучення коштів процентну ставку і здійснює розміщення депозитних сертифі­катів у межах оголошеного обсягу на цей аукціон, починаючи з най­меншої процентної ставки. Якщо оголошений обсяг залучення коштів менший, ніж сума заявок банків з однаковою процентною ставкою, то розміщення депозитних сертифікатів здійснюється пропорційно між Цими банками.

Погашення депозитних сертифікатів здійснюється Національним банком у безготівковій формі шляхом перерахування на кореспондент­ський рахунок банку номінальної вартості депозитного сертифіката та процентного доходу за ним на дату погашення відповідно до строків та умов, передбачених випуском депозитних сертифікатів.

Необхідно відзначити, що умови випуску, максимальна або міні­мальна сума заявки від банку, номінальна вартість депозитного сер­тифіката, строк, на який розміщується депозитний сертифікат, ви­значаються залежно від ситуації, що склалася на грошово-кредитно­му ринку в період оголошення про проведення аукціону. Депозитні сертифікати мають право обігу на відкритому ринку лише серед бан­ків, а також можуть використовуватися як застава на міжбанківському кредитному ринку,

Операції з купівлі (продажу) державних цінних паперів можуть здійснюватися Національним банком шляхом участі в торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінними паперами, що офіцій­но зареєстровані відповідно до законодавства України, згідно з уста­новленими ними правилами на біржовому і позабіржовому ринках.

Головне питання, яке стоїть перед менеджментом банку,— це вибір такого джерела формування недепозитних ресурсів, який від­повідав вимогам щодо вартості, надійності, доступності та інше. Ко­мерційні банки не мають можливості використовувати всі перелічені джерела формування позичених ресурсів в повному обсязі завдяки окремим обмеженням. Так, комерційний банк може скористатися ресурсами, які пропонує НБУ, тільки якщо строк діяльності банку не менше одного року, банк має якісні активи та виконує обов'язко­ві нормативи НБУ. Також Національний банк може обмежувати опе­рації з банками, встановлюючи додаткові вимоги до банків залежно від інструментів та строків рефінансування, виду забезпечення кре­диту рефінансування.

Процес управління запозиченими коштами нерозривно пов’язано з управлінням ліквідністю та прибутковістю комерційного банку. В першу чергу співробітники банку повинні встановлювати на кож­ний момент роботи банку необхідний об'єм запозичених ресурсів, їх строки та ціну. В банку повинно бути рівно стільки ресурсів, скільки необхідно для проведення активних операцій, а їх ціна повинна за­безпечити запланований рівень маржі.

Запозичення ресурсів на ринку збільшує ризик зміни ринкової ставки, тому для його зменшення частіше всього банки використо­вують плаваючі відсоткові ставки або оформлюють позики на короткі періоди часу. Як було вже зазначено, найбільш поширеним джере­лом запозичення ресурсів являються міжбанківські кредити овернайт, процентна ставка за якими формується на міжбанківському ринку в залежності від попиту і пропозиції, а завдяки тому, що цей вид кредитів банки використовують для підтримки ліквідності, про­центні ставки збільшуються в ті дні, коли їм необхідно представити звіти про виконання нормативів НБУ. Нацбанк в останній час здій­снює заходи, які спрямовані на зменшення міжбанківського креди­тування для підтримки ліквідності, та рекомендує розширяти спектр операцій для формування ресурсної бази.

Залучені і запозичені ресурси — основне джерело фінансування активних операцій комерційного банку і тому від якості формування ресурсної бази залежить ефективність його діяльності.

Дата добавления: 2014-01-07