Тема 5. Облік необоротних активів

1. Поняття необоротних активів

2. Оцінка необоротних активів

3. Методи нарахування амортизації основних коштів

4. Облік вибуття основних коштів

5. Особливості обліку нематеріальних активів

1. Довгострокові активи (long — term assets) відрізняють­ся від оборотних тим, що вони підтримують операційний цикл, а не є його частиною; також від них очікується отримання вигод упродовж більш тривалого часу, ніж від оборотних.

Довгострокові активи — це активи, що використовуються у діяльності підприємства і не призначені для перепродажу; мають термін корисного використання більше одного року. Отже, акти­ви відносять до довгострокових за умови їх відповідності двом ознакам:

1) мета утримання — для використання в діяльності підпри­ємства, а не для перепродажу.

Цінності, призначені для перепродажу, визнаються товарно-матеріальними запасами, а ті, що не використовуються у підпри­ємницькій діяльності, — довгостроковими інвестиціями.

Згідно з МСБО 16 метою утримання довгострокових активів має бути використання у виробництві або постачанні товарів і наданні послуг, надання в оренду іншим особам або використан­ня для адміністративних цілей;

2) термін корисного використання — більше одного року з
розподілом вартості активів упродовж цього періоду.

Матеріальні активи мають фізичну, матеріальну форму. Зе­мля є матеріальним активом і, оскільки термін її використання не обмежений, — це єдиний матеріальний актив, що не підлягає амортизації.

Будівлі, споруди, устаткування, офісне обладнання підлягають амортизації. У західній обліковій практиці їх ще називають поза­оборотними або постійними активами, що приблиз­но відповідає терміну «основні засоби». На відміну від вітчизня­ної практики, у Балансах західних компаній не виділяється стаття «Основні засоби». У фінансовій звітності довгострокові матеріа­льні активи відображаються як матеріальні основні фонди або основні виробничі фонди. Стандарти GAAP рекомендують відображати такі активи під ру­брикою «Власність, будівлі і обладнання.

2. Основні засоби можуть надходити на підприємства в результаті:

1) купівлі;

2)будівництва;

3)обміну;

4)дарування.

Купівля основних засобів може здійснюватися за грошові ко­шти або в кредит. У діловій практиці широко розповсюджені си­туації, коли одночасно придбавається декілька видів основних засобів, причому оплата проводиться не за окремі об'єкти, а їх комплекс. Якщо у документах не виділена вартість кожного окремого об'єкта, виникає необхідність розподілу загальної суми між об'єктами.

Оцінка основних засобів, придбаних в результаті обміну або часткового обміну на інші активи, залежить від того, здійснював­ся обмін подібними чи неподібними активами. Подібними вва­жаються об'єкти основних засобів, які:

1) виконують подібну функцію в такому самому виді діяльності;

2)мають подібну справедливу вартість.

При обміні основних засобів на подібний актив вважається, що операція не має комерційного характеру і процес отримання прибутку не завершено. У такому випадку собівартістю отрима­ного об'єкта стає балансова вартість відданого активу. Для такої операції не визнається ні прибуток, ні збиток.

Якщо об'єкт основних засобів придбаний в результаті обміну на неподібний актив— така господарська операція має комер­ційний характер і впливає на зміну грошових потоків, що гене­руються активом. У такому випадку отриманий в результаті об­міну актив оцінюється за його справедливою вартістю, яка дорів­нює справедливій вартості відданого активу, скоригованій на су­му переданих грошей або їх еквівалентів. Різниця між балансо­вою вартістю відданого об'єкта і справедливою вартістю отрима­ного визнається як доходи або витрати того періоду, в якому було здійснено обмін.

Основні засоби можуть надходити в дарування як:

• безумовна передача, якщо їх отримання не обмежується і не обумовлюється дарувальником;

• умовна передача, якщо дарування здійснюється за умови ви­конання певних вимог, висунутих дарувальником (наприклад, мі­сцеві органи влади можуть передати компанії у дарування ділян­ку землі під будівництво підприємства за умови забезпечення певної кількості робочих місць для місцевого населення).

Актив, отриманий в результаті дарування, має бути оцінений за справедливою вартістю, визначеною експертним шляхом або на підставі документів на передачу.

3. Головною проблемою обліку довгострокових активів є проблема розподілу вартості цих активів упродовж терміну їх корисного використання.

Одиницю основних виробничих засобів можна уявити собі як потік послуг, що будуть отримані власником за певний період. Так, придбана вантажівка відображається на рахунку основних засобів, але є, по суті, завчасною сплатою транспортних послуг за багато років. Аналогічно будівлю можна розглядати як передо­плату за багаторічні житлові послуги. З плином часу ці послуги поглинаються підприємством і вартість основних виробничих за­собів поступово переходить у витрати на амортизацію. Це відпо­відає принципу узгодженості — витрати по використанню довго­строкових активів визначають та відображають в обліку так, щоб максимально узгодити їх з доходами, які компанія отримала за відповідний період внаслідок експлуатації цих активів. Саме як розподіл вартості довгострокових активів у часі з метою зістав­лення понесених витрат з отриманими доходами, а не як перене­сення вартості на готовий продукт, трактується західною практи­кою нарахування зносу.

Нарахування амортизації відрізняється від більшості інших витрат тим, що не впливає на активи і зобов'язання у момент, ко­ли їх записують. Вона не потребує відтоку готівки і називається статтею витрат, яка не пов'язана з рухом готівки. Відтік готівки виник раніше, у момент придбання довгострокового активу. Ви­користання цього активу у підприємницькій діяльності постійно перетворює певну частину його вартості в елемент витрат.

Всі матеріальні активи, крім землі, в процесі експлуатації і під впливом природних факторів зношуються, тому мають об­межений термін корисної експлуатації. Крім того, внаслідок стрімких змін технології, пропозиції і попиту на ринку, основ­ні засоби старіють морально ще до настання фізичного зносу. Отже, як фізичний, так і моральний знос обмежують термін корисного використання активу, але не знаходять прямого ві-' дображення в амортизації. Амортизація не пов'язується з оцін­кою об'єктів, вона є процесом розподілу вартості основних за­собів упродовж терміну їх корисного експлуатації. При цьому розподілу підлягає не вся первісна вартість (собівартість) ос­новних засобів, а сума, що залишається після вирахування лік­відаційної вартості.

Отже, для нарахування амортизації основних засобів необхід­но знати: первісну вартість, оціночну ліквідаційну вартість та оціночний термін корисної експлуатації об'єкта.

4. Основні засоби вибувають із експлуатації в результаті їх реалізації або внаслідок відсутності будь-якої економічної ви­годи від їх подальшого використання.

При вибутті основних засобів з експлуатації припиняється на­рахування їх амортизації. Основні засоби списуються за їх перві­сною вартістю, яка розкладається на суму накопиченої амортиза­ції та залишкову вартість.

Фінансовий результат від списання основних засобів розрахо­вують як різницю між балансовою вартістю об'єкта та очікува­ною чистою сумою надходження від його ліквідації або продажу. Витрати на демонтаж основних засобів розглядаються як змен­шення надходжень і призводять до збільшення збитку.

Прибуток або збиток від вибуття основних засобів відобра­жають у Звіті про прибутки та збитки у складі відповідно інших доходів або витрат звичайної діяльності. У випадку, коли причи­ною списання основних засобів була надзвичайна подія (пожежа, аварія), суму прибутку або збитку відображають як фінансовий результат від надзвичайних подій.

У разі, якщо об'єкт основних засобів вибуває з експлуатації та зберігається для продажу, його відображають за балансовою вар­тістю на дату вибуття з використання. При цьому, не рідше ніж на кінець кожного звітного року слід перевіряти такий об'єкт щодо можливого зменшення його корисності.

5. Відповідно до МСБО 38, нематеріальний актив — це немонетарний актив, який можна ідентифікувати без фізичної субстанції, що утримується для використання у виробництві чи постачанні товарів або послуг, а також для передачі в оренду ін­шим сторонам чи для адміністративних цілей.

Цінність нематеріальних активів обумовлена довгостроковими правами або перевагами, що надаються даними активами власни­ку. Прикладами нематеріальних активів є патенти, авторські пра­ва, торгові знаки і торгові марки, франшизи, ліцензії, гудвіл. Ко­жний вид нематеріальних активів повинен відображатися на окремому рахунку.

У МСБО 38 також попереджається, що внутрішньогенеро-ваний гудвіл, торгові марки, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні за суттю об'єкти не слід визнавати як активи.

Нематеріальні активи обліковуються за вартістю придбання (собівартістю). Деякі нематеріальні активи, такі як гудвіл або то­ргові знаки, можуть придбаватися за незначну суму або безопла­тно. Хоча вони можуть мати велику цінність і бути необхідними для прибуткової діяльності, вони не повинні відображатися у Ба­лансі, якщо тільки не були придбані в іншої сторони за ціною, встановленою на ринку.

Нематеріальні активи мають, як правило, обмежений строк корисної експлуатації, однак досить рідко — ліквідаційну вар­тість. Наявність ліквідаційної вартості нематеріального активу означає, що підприємство має обґрунтований намір реалізувати цей актив наприкінці терміну його корисного використання. Об­меженість строку корисного використання нематеріальних акти­вів обумовлюється тим, що права і привілеї, які підвищують до­хід їхнього власника, закінчуються або втрачаються. Тому, згідно з принципом відповідності, вартість нематеріального активу не­обхідно розподіляти між обліковими періодами впродовж усього строку корисної експлуатації, тобто амортизувати його. МСБО 38 містить загальне припущення, що строк корисного використання нематеріальних активів, як правило, не перевищує 20 років.

Рекомендована література:

1) Малькова Т.М. Теорія та практика міжнародного бухгалтерського обліку. - «Бізнес-Преса», 2001. - 336 с.

2) Бутынец Ф.Ф. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: учбовий посібник. - Житомир: Рута, 2002. - 660 с.

3) Реформування бухгалтерського обліку України йз застосуванням міжнародних стандартів: Методичні рекомендації / Укладачі О.І. Олійник, С.І. Юр'єва, Л.І. Рибальченко. - Х.: Основа, 2000. - 680 с.

4) Єфименко В.І., Лук'яненко Л.І. Облік у зарубіжних країнах: Навч.- метод. Посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2005. - 211 с.

5) Лучко М.Р., Бенько Й.Д. Облік у зарубіжних країнах: Навч. посібник. - К.: „Знання”, 2006. - 311 с.

Дата добавления: 2014-01-07