Відродження жіночого руху в незалежній Україні та його вплив на формування ґендерної політики

Відродження і пожвавлення жіночого руху відбулося одразу після проголошення незалежності України: жінки усвідомили, що час тоталітарної влади, точніше, безвладдя, жіночих рад минув і слід самоорганізовуватись. Саме тому й виникали жіночі організації, у яких жінки об’єднуються за власним бажанням, для вирішення власних проблем. З кожним роком зростає кількість та чисельний склад сучасних жіночих організацій. У відповідності до мети, форм діяльності та впливу на розвиток жіночого руху і українське суспільство вважаємо доцільним виділити чотири групи жіночих організацій:

А) традиційні жіночі організації,

Б) соціально-орієнтовані жіночі організації,

В) організації ділових жінок,

Г) організації феміністичної орієнтації.

До першої групи належать жіночі організації, які називають традиційними або історичними. Вони відродилися на ґрунті тих жіночих організацій, що діяли в різні історичні періоди і в різних регіонах України. Це такі організації: «Союз Українок», «Жіноча Громада», «Всеукраїнське жіноче товариство ім. О. Теліги», сформоване у 1993 р. як жіноче товариство при фундації ім. О. Ольжича. Організації стоять на різних ідейних позиціях, а часом навіть і на діаметрально протилежних, що є свідченням драматизму історії української державності.

Так, на чітко визначених національно-культурних позиціях будує свою діяльність «Союз Українок», що відновив роботу з кінця 80-х років у західних областях, а згодом і на всій території України. Проблеми поліпшення становища жінок «Союз Українок» пов’язує з національним відродженням, з творенням національної самостійної держави та громадянського суспільства. «Союз Українок» проводить широку культурно-просвітницьку роботу, відзначає національні свята та пам’ятні дні.

«Жіноча Громада», вважаючи себе спадкоємницею благодійних традицій українського жіночого руху початку ХХ ст., поставила завдання відродження української нації, сприяння розбудові громадянського суспільства, утвердження абсолютної цінності життя і самобутності людини, підвищення соціального статусу жінки у країні, подолання дискримінації жінок, виховання жінок – державних та громадських лідерів, сприяння духовному розвитку жіночого соціуму. За словами Голови організації М. Драч, «Жіноча Громада» була третьою організацією після Руху та Просвіти, яка в кінці 80-х років виступила за необхідність проголошення незалежності України. Установчий з’їзд організації відбувся у грудні 1992 р., на нього були делеговані 128 жінок. «Жіноча Громада» має статус міжнародної організації, її осередки діють у Чехії, Росії та Франції.

У руслі традиційного напрямку українського жіночого руху були створені та активно працюють національні жіночі організації. Серед них – «Румунські пані» (Чернівці, 1991), Єврейське жіноче товариство «Милосердя» (Київ, 1992), «Ліга кримсько-татарських жінок» (Сімферополь, 1994). Вони відображали загальну тенденцію у діяльності традиційних жіночих організацій – відродження національних культур, розвиток жіночої ініціативи із захисту прав жінок, інтересів сім’ї, материнства й дитинства, здійснюють інформаційну та психологічну підтримку жінок. Національні жіночі клуби створюються також при товариствах та асоціаціях різних культурних товариств. Прикладом таких жіночих клубів є «Жіночий клуб «Ізелік» при асоціації тюркомовних народів України та Жіночий клуб «Суомі» при Київському товаристві культури фіно-тюрських народів.

До традиційної групи жіночих організацій відноситься «Спілка жінок України». Вона створена на основі жіночих рад – єдиної жіночої організації, яка існувала за радянської політичної системи. Тоталітарному режиму властивий контроль над усіма сферами життя суспільства. За таких умов система жіночих рад як громадських організацій формально існувала та фактично не мала самостійності. Жіночі ради перебували під впливом комуністичної партії, що визначило їхні функції. Жіночі ради не відігравали роль виразника інтересів жінок. Навпаки, через жіночі ради партія, держава впливала на сферу приватного життя, керувала жінками незалежно від їхньої партійної приналежності. Жіночі ради у своїй діяльності набули суто партійного характеру. Маючи значний досвід організаційної роботи, усвідомлюючи неможливість існування старої структури організації за нових соціально-політичних умов, що склалися в кінці 80-х – на початку 90-х рр., керівництво жіночих рад у вересні 1990 р. виступило з ініціативою їхньої реорганізації. 1990–1992 рр. стали періодом структурного переоформлення системи жіночих рад. За цей час були проведені регіональні конференції в усіх областях України і період структурного оформлення організації завершився реєстрацією Мін’юстом України у 1993 р. Очолила СЖУ Марія Орлик.

Головні завдання організації: а) досягнення рівності жінок та чоловіків; б) захист жінок в умовах ринку; в) сприяння створенню та розвитку жіночого малого бізнесу та ін.

Організаційна структура СЖУ не передбачає індивідуального членства і складається з обласних, міських, районних та первинних жіночих рад.

До другої групи жіночих організацій належать організації соціально орієнтовані. Їх створення було відгуком на соціальні проблеми, викликані змінами, що зачепили важливі підвалини людського буття після розвалу Радянського Союзу. Це «Організація солдатських матерів України» (ОСМУ), Ліга «Матері і сестри – воїнам України», Сімферопольський жіночий клуб «Дочки-матері», Одеська жіноча організація «Мати і дитя», Спілка жінок-трудівниць «За майбутнє дітей України» (СЖТУ), «Спілка багатодітних матерів».

Захист соціальних, економічних та політичних прав жінок та їх сімей, допомога жінкам, які потрапили в скрутне становище, – ці проблеми визначили діяльність ряду жіночих благодійних фондів, до яких належать: Міжнародний жіночий благодійний фонд «За виживання», Міжнародний благодійний фонд Святої Марії, Всеукраїнський благодійний фонд «Жіноча доля», Київський жіночий фонд «Панночка», Харківський міський жіночий фонд, Херсонський жіночий фонд, Тернопільська благодійна організація «Українська родина» та інші. Ці організації не виявляють активності у відстоюванні жіночих прав, а орієнтуються на вирішення нагальних соціальних проблем. Орієнтація на соціальний захист маргінальних категорій населення, соціальну роботу об’єднала навколо цих організацій різні категорії жінок, створила ґрунт для співпраці.

Третю групу жіночих організацій складають організації ділових жінок. Першим таким об’єднанням ділових жінок була Київська федерація ділових жінок «Либідь», створена наприкінці 1990 р. при Київському фонді милосердя і здоров’я. Основними напрямками роботи федерації стала доброчинна діяльність, проведення благодійних фестивалів, допомога маргінальним категоріям населення, сприяння жінкам у вдосконаленні та розвитку їх можливостей входження у ринкову економіку та ін. знаходять розвиток у діяльності жінок.

Ділові жінки Харкова створили у 1994 р. кредитний союз «Жіноча взаємодопомога». Проблеми малого жіночого бізнесу та розвиток іміджу ділової жінки визначилися головними в діяльності Кримського бізнес-клубу «Феміна» та Клубу ділових жінок Ялти. Жінки-підприємниці сільськогосподарського виробництва у 1994 р. створили «Асоціацію жінок в агробізнесі» (АЖА), жінки Донеччини заснували у 1995 р. «Донецьку лігу ділових жінок».

Організації третьої групи, як і двох попередніх, дотримуючись принципів ґендерної рівності та паритетної політики, спрямовують свої зусилля на зміну становища жінки через досягнення політичних, юридичних, економічних прав, рівних з чоловіками. По суті, ідеологічні підходи таких організацій базуються на визнанні рівності статей та досягненні тих можливостей, якими володіє чоловік, принцип жіночої відмінності практично не реалізується цими організаціями.

Створення організацій феміністичної орієнтації пов’язана з розвитком жіночого руху в Україні, з трансформаційними процесами в усіх сферах життя й утвердженням прав людини-жінки. Організації феміністичної орієнтації стали виникати в середині 90-х років. Вони й складають четверту групу жіночих організацій. До цієї групи організацій належать об’єднання жінок, створені за професійним принципом. Їх започаткували насамперед жінки творчих професій. Українська асоціація жінок-кінематографісток (УАЖК), Регіональний клуб жінок-художниць у Миколаєві, «Клуб одеських дам» (КОД), регіональне товариство феміністок «Прогресивні жінки» (Вінниця) та інші. Ці організації характеризуються строкатістю, багатоплановістю, малочисельні за складом. Вони не претендують на провідну роль у жіночому русі, не прагнуть представляти та захищати інтереси всіх жінок України, а створюються та діють на основі групових спільних інтересів, взаємодовіри та порозуміння у межах даного об’єднання. Такі групи мають форму громадянських ініціатив – неформальних груп жінок, які прагнуть вирішити локальні конкретні проблеми.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства важливою умовою подальшого розвитку жіночого руху є розширення його соціальної бази, створення та розгортання організаційних структур у вигляді децентралізованого горизонтального зв’язку. Останнім часом дослідники соціальних процесів в Україні відзначають значне пожвавлення жіночого руху, що сьогодні виявляє дедалі більшу політичну активність.

Виникли і відразу заявили про себе добрими справами жіночі партії «Жінки України», «Партія жіночих ініціатив», «Жінки за майбутнє» та інші. Але чоловіки не дуже хочуть поступитися своїм панівним становищем в українському суспільстві. І хоч жінки в Україні складають більше половини виборців, їх партії раз у раз терплять поразку на виборах до Верховної Ради. Так було на всіх виборах, включаючи і останні. Передвиборча ситуація у сучасних умовах свідчить про те, що поліпшення ситуації не передбачається.

Серед жінок спостерігається посилене прагнення об’єднання зусиль для вирішення найболючіших проблем: соціального захисту населення, особливо дітей, питань охорони здоров’я, освіти, культури, моралі, що в першу чергу залежить від ролі і місця жінки у політичному житті суспільства. Тому жіночі організації всіх рівнів і спрямувань покликані докласти всіх зусиль, щоб сприяти практичному здійсненню загальнодержавних, місцевих, міжнародних програм, що спрямовані на підвищення соціального статусу, громадської та політичної активності жінок і в першу чергу заради розбудови держави в Україні.

Питання для самоконтролю

1. Дайте характеристику витоків фемінізму, основних етапів та напрямків його розвитку.

2. Які особливості становлення та розвитку жіночого руху в Україні?

3. Визначте основні фактори відродження жіночого руху у незалежній Україні?

4. Які ви знаєте сучасні жіночі організації?

5. Розкрийте вплив жіночого руху на формування ґендерної політики в сучасних умовах.

Дата добавления: 2014-01-07