У Декларації дискримінація за ознакою статі кваліфікується як «злочин проти людської гідності»

У ній розглядаються:

1) політичні права жінок (ст. 4): права жінок щодо громадянства (ст. 5);

2) цивільні права (ст. 6);

3) положення кримінального законодавства, які мають дискримінаційне спрямування щодо жінок (ст. 7);

4) торгівля жінками (ст. 8);

5) права у галузі освіти (ст. 9);

6) економічні права (ст. 10) тощо.

Підкреслюється необхідність забезпечення жінкам на рівних із чоловіками умовах і без будь-якої дискримінації: права голосу на всіх виборах і права займати державні посади та виконувати всі громадянські функції, права участі у всіх референдумах.

Проголошується принцип згідно з яким жінки повинні мати рівні з чоловіками права щодо набуття, зміни та збереження свого громадянства.

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок, прийнята ООН у 1979 р. (Додаток А). Радянський Союз був однією з перших держав, що ратифікували Конвенцію (1980).

Конвенція ставить за обов'язок всім державам, які в ній беруть участь:

—включити принцип рівноправності чоловіків і жінок у Конституції й в інші законодавчі акти;

—якщо буде потреба використовувати тимчасові спеціальні заходи, спрямовані на прискорення встановлення фактичної рівності між чоловіками й жінками («позитивну дискримінацію»);

—змінити чинні закони й практику, які являются дискримінаційними відносно жінок;

—забезпечити рівну для чоловіків і жінок можливість користуватися всіма економічними, соціальними, культурними, цивільними й політичними правами;

—забезпечити рівну винагороду й рівні умови відносно праці рівної цінності, право на охорону здоров'я, включаючи функції продовження роду;

—забезпечити додаткові соціальні послуги, для того, щоб дозволити батькам сполучати виконання сімейних обов'язків із трудовою діяльністю;

—ліквідувати дискримінацію жінок у всіх питаннях, що стосуються шлюбу й сімейних відносин.

У Конвенції дається повне визначення поняття «дискримінація» відносно жінок (ч. 1., ст. 1):

«Дискримінація відносно жінок означає будь-яке розходження, виключення або обмеження за ознакою статі, що спрямовано на ослаблення або зводить нанівець визнання прав людини й основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній або будь-який іншій області».

Цей документ одержав назву «жіночої конвенції». До кінця XX ст. її ратифікували більше ста країн світу.

У наступне десятиліття було прийнято низку найважливіших документів, що обґрунтовують принципи ґендерної рівноправності стосовно до окремих областей. Велике значення мало прийняття в 1981 р. Конвенції № 156 МОП «Про рівне відношення і рівні можливості для працюючих жінок і чоловіків із сімейними обов'язками». Її метою є вживання заходів, що повинні забезпечити, щоб сімейні обов'язки чоловіків і жінок не були перешкодою для вільного вибору ними професії й повноправної участі у найманій праці.

Конвенція № 156 МОП ратифікована в Україні 22 жовтня 1999 р. Національні законодавчі акти, у тому числі Трудовий кодекс, приведені у відповідність із її положеннями. Однак деякі принципово важливі документи МОП залишаються не визнаними. Серед них Конвенція МОП № 175 щодо неповної зайнятості – неповного робочого часу. Багато українок, як і наймані трудівниці на Заході, зайняті неповний робочий день, але проблеми, пов'язані з пенсійним забезпеченням, оплатою відпустки по догляду за дітьми й т.д., залишаються законодавчо не врегульованими.

У середині 1970-х років ООН активізувала свою діяльність щодо захисту прав жінок. 1975 рік був оголошений ООН «Роком жінки», а десятиліття 1976-1985 рр. – «Десятиліттям жінок».

На трьох міжнародних конференціях зі становища жінок (Мехіко, 1975; Копенгаген, 1980; Найробі, 1985), проведених під егідою ООН, прийняті важливі документи, спрямовані на захист прав жінок.

Саме конференція у Мехіко підтримала рішення про необхідність розробки й прийняття Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок. Підсумки «Десятиліття жінок» ООН підвела Конференція в Найробі. Центральна тема прийнятого нею документа «Перспективні Найробійскі стратегії» — рівність чоловіків і жінок. У ньому уточнюється саме поняття рівності, зокрема, сказано: «Для жінок рівність означає здійснення прав, яких вони позбавлені внаслідок дискримінації в області культури, в організаційній структурі, у нормах поведінки, а також у відносинах чоловіків і жінок». У п. 2 Найробійських стратегій підкреслено, що «рівність є й метою, й засобом, за допомогою якого окремим особам забезпечується рівний правовий режим і рівні можливості».

Декларація про рівноправність жінок і чоловіків (1988 р.) прийнята Кабінетом Міністрів Ради Європи, яка визначає:

рівноправність жінок і чоловіків належить до основних прав людини, а

необхідність врахування прагнень, інтересів й талантів представників кожної статі;

принцип рівноправності жінок і чоловіків як основну умову демократії та соціальної справедливості;

необхідність надання чоловікам і жінкам рівної правоздатності та однакових можливостей її реалізації, розвитку індивідуальних здібностей і таланту.

У Декларації визначено основні напрямки діяльності для утвердження рівного статусу чоловіків і жінок:

захист особистих прав;

участь у політичному, економічному, соціальному та культурному житті;

доступ до державних посад усіх рівнів;

доступ до освіти і свобода у виборі початкової та подальшої загальноосвітньої й професійної підготовки;

права у подружньому житті;

викорінення насильства у сім'ї та суспільстві;

права та обов’язки дітей; доступ до всіх професій, зайнятість роботою та заробітна плата;

сприяння економічній незалежності;

доступ до інформації.

У Віденській Декларації й Програмі дій, прийнятих 1993 р. на Всесвітній конференції з прав людини, затверджується, що «права жінок є невід'ємною складовою частиною прав людини» і особливо підкреслюється важливість проведення діючих заходів з припинення насильства відносно жінок у суспільному й приватному житті.

Декларація про заборону насильства над жінками (1993 р.) прийнята Генеральною Асамблею ООН для захисту прав жінок від насильства та зобов'язання урядів здійснювати заходи задля заборони насильства над жінками.

Декларація ООН про соціальний прогрес (1995 р.)

Зобов’язала уряди активізувати соціальний розвиток у всьому світі для того, щоб «чоловіки й жінки могли здійснювати свої права, використовуючи ресурси й брати участь у виконанні зобов'язань, які дали б їм змогу жити повноцінним життям» (п. 9);

акцентувала увагу на сприянні повному розвиткові людських ресурсів і соціальної сфери, на загальному й справедливому доступі до якісної освіти, на досягненні найвищого рівня фізичного й психологічного здоров'я та доступі усіх людей до первинних медико-санітарних послуг без розрізнення за статтю та іншими ознаками.

У 1995 р. на хвилі активізації міжнародного жіночого руху у Пекіні відбулася Четверта Всесвітня конференція зі становища жінок. У ній взяли участь 600 членів офіційних делегацій і 31000 активісток неурядових організацій. Були присутні п'ять глав держав і урядів — жінок, дві королеви й принцеси й 130 міністрів-жінок. Усього було представлено 197 країн. Прийняті Пекінською конференцією документи — Пекінська декларація й Платформа дій — ознаменували новий етап в осмисленні проблеми рівноправності статей (Додаток Б). Відбувається поступовий перехід від акцентування необхідності поліпшувати становище жінок і боротьби з дискримінацію до ідеї ґендерної рівності.

Проголосивши, що «права жінок є правами людини» (ст. 14), і запропонувавши забезпечувати жінкам можливість повністю користуватися всіма правами людини й вживати діючих заходів проти їхнього порушення (ст. 23), Декларація знову підтвердила орієнтацію світового співтовариства на досягнення ґендерної рівноправності. У ній затверджується, що «рівні права й можливості та доступ до ресурсів, рівний розподіл сімейних обов'язків між чоловіками й жінками й гармонічне партнерство між ними мають ключове значення для їхнього добробуту й добробуту їхніх родин» (ст. 15). У ст. 26, особливо в ст. 35, підкреслюється необхідність забезпечувати жінкам рівний доступ до економічних ресурсів, включаючи землю, кредити, науку й техніку, професійну підготовку, інформацію, кошти комунікації й ринки.

Дата добавления: 2014-01-07