Загальні засади демократичного конституційного ладу України

Правова держава.

Серед сучасних політичних і юридичних ідей однією з найпопулярніших є ідея розбудови України як правової держави. Ця ідея отримала офіційне закріплення у ст.1 Конституції України. Виходячи із сучасних поглядів, правова держава характеризується такими суттєвими рисами:
1. Джерелом державної влади має бути народ. Через представницьку чи пряму демократію він формує органи влади.
2. Панування права в управлінні державними справами.
3. Верховенство законів у регулюванні суспільних відносин.
4. Пріоритет права і свободи особи. Кожна людина має невід’ємні, дані їй від народження, права і свободи: право на життя, на особисту недоторканість тощо. Ці права і свободи не даються жодною державою, жодним законом, і отже, не можуть бути взяті ними.

5. Наявність ефективної правоохоронної системи.
6. Висока правова культура суспільства та особи. Висока правова культура суспільства – це розвиненість усіх його правових інститутів: законодавства, правотворчої та правореалізуючої діяльності правового захисту особи. Правова культура особи містить знання права, повагу до нього, уміння правильно реалізовувати правові знання на практиці, безумовне виконання громадянами правових заборон та обов’язків.
7. Відповідальність держави перед суспільством. Це означає, що держава в особі винних осіб мусить нести моральну та юридичну відповідальність за рішення і дії, які призвели до шкоди суспільству.
8. Наявність поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову.
Отже, правова держава – це держава, яка складається з громадян, котрі мають високу правову культуру і формують державну владу, що є демократично організованим і залежним від суспільства апаратом управління, який за допомогою ефективних законів забезпечує реалізацію суверенних прав і свобод громадян.

Змістовий модуль 3. Конституційне право - головна галузь національного права України.

План

1.Загальні засади демократичного конституційного ладу України

2. Конституційні права, свободи та обов'язки громадян України, гарантії їх дотримання

3. Народовладдя в Україні та форми його здійснення. Види референдумів. Виборче право та виборча система в Україні

Конституційне право України - провідна галузь права України. Вона являє собою систему правових норм, що регулюють відносини народовладдя. Через них забезпечується організаційна й функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.
Отож, предметом галузі конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні - державної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме; стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета галузі конституційного права України складають: відносини політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою); найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності і механізмів її захисту); відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави); відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України; відносини щодо організації та діяльності державного апарату України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.

Отже, конституційно-правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками, згідно з котрими вони повинні функціонувати.

Виходячи з цього, а також із викладеного вище, можна стверджувати, що вони: мають специфічний, тільки їм притаманний, зміст; характеризуються особливими суб'єктами, тобто певні їх учасники не можуть вступати в деякі інші види правовідносин. Так, приміром. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Такі відносини порівняно з іншими галузевими правовідносинами мають найбільш загальний характер.

Під принципами конституційно-правового регулювання розуміють найзагальніші нормативно-регулятивні правила поведінки, у яких відображаються сутність і соціальне призначення конституційного регулювання суспільних відносин. До них відносять принципи: верховенства права; верховенства і прямої дії Конституції та законів у системі нормативно-правових актів; загальної демократії; політичного, економічного та ідеологічного плюралізму; поділу влади; гуманізму; пріоритетності норм і принципів міжнародного права порівняно з вітчизняним законодавством; державного та іншого гарантування прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, народовладдя, захисту суверенітету й територіальної цілісності України і т. д.

Конституційно-правова норма - загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Їхніми специфічними ознаками є те, що вони:
- регулюють особливе, з огляду на його важливість, коло суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснення народовладдя; - встановлюють порядок створення інших правових норм, який є обов'язковим для інших галузей права; - мають вищу юридичну силу щодо інших правових норм;
- відрізняються особливою структурою в тому розумінні, що для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція).
Деякі конституційно-правові норми (норми-принципи, норми-декларації) взагалі мають лише диспозицію. Метод конституційно-правового регулювання - сукупність способів і засобів, із допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права. Він характеризується: найбільшою загальністю; максимально високим юридичним рівнем; імперативністю; універсальністю; доцільністю; поєднанням прямого та опосередкованого регулювання.

Відповідно до конституційно-правового регулювання існує наука конституційного права. Її можна визначити як галузеву юридичну науку, що являє систему знань про конституційно-правові норми, відносини та інститути, конституційно-правове регулювання загалом. Предметом цієї науки є: власне галузь конституційного права; суспільні відносини, що підлягають конституційно-правовому регулюванню; історія, зарубіжна й вітчизняна, становлення галузі конституційного права. А джерелами науки конституційного права слід визнати: праці вітчизняних і зарубіжних учених, які безпосередньо чи опосередковано стосуються її проблем; правові акти (чинні й такі, що вже втратили чинність), які містять конституційно-правові норми. Наука конституційного права має і свої методи, головними з яких необхідно визнати: історичний, порівняльний, системний, статистичний, структурно-функціональний і конкретно-соціологічний

Перший розділ Конституції України має назву "Загальні засади" і складається з 20 статей. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу вашої держави, які є базою для конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин. Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Такі підвалини забезпечують у державі повноту законодавчої, виконавчої та судової влади, а також непідпорядкування і непідзвітність цієї держави іноземним державам у міжнародних відносинах.
Демократизм в Україні передбачає створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі своїх громадян в управлінні справами держави й суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.

Говорячи про Україну як соціальну державу, слід узяти до уваги з її орієнтацію на здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, що діставала б вияв у реальному забезпеченні прав людини і громадянина, створенні доступних систем освіти, охорони здоров'я і соціального захисту, належній підтримці малозабезпечених верств населення тощо.

Правова держава - це держава, в якій панує право, де діяльність держави, ЇЇ органів та посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, але й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.
Стаття 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою, тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України. В Україні встановлено республіканську форму правління (ст. 5 Конституції). Тому носієм суверенітету і єдиним джерелом влади визнається лише народ. Державні символи - це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках сповнені й певного історичного або ідеологічного змісту. Конституція України встановлює такі символи нашої держави: Державний Прапор, Державний Герб, який встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького, і Державний Гімн. Наведено їх загальні описи.
Столицею України, тобто адміністративно-політичним центром і місцеперебуванням загальнодержавних законодавчих, виконавчих і судових органів, є місто Київ. Відповідно до ст. 6 Конституції "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову". Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як засвідчує історичний досвід, призводить до свавілля у керівництві державою і суспільством.
Говорячи про конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7), треба усвідомлювати, що мається на увазі право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно і незалежно від органів держави, але в порядку і в межах, передбачених чинним законодавством, вирішувати питання місцевого значення. У статтях 8, 9 і 19 Конституції України закріплено такі основні принципи побудови та функціонування національної правової системи: 1) верховенство права. Воно передбачає неухильне дотримання правових принципів незалежно від міркувань щодо їхньої політичної доцільності; 2) найвища юридична сила Конституції. Згідно з цим принципом закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції та відповідати їй. В іншому разі прийняті акти мають визнаватися недійсними і не підлягають виконанню; 3) визнання положень Конституції нормами прямої дії. Цим зумовлено, що конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо.

Норми, визначені статтями 10-12 Конституції України, покликані врегулювати основи національного розвитку та міжнаціональних відносин, вони випливають із положень відповідних міжнародно-правових актів і деталізуються в актах національного законодавства, наприклад, у Законі України "Про мови в Україні" від 28 жовтня 1989 р.
Основні засади економічних відносин в Україні закріплено у статтях 13,14,16 Конституції. Саме ними визначено об'єкти, які є "власністю Українського народу", від імені якого права власника щодо цих об'єктів "здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування". До таких об'єктів належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та Інші природні ресурси.
Стаття 15 Конституції України гарантує побудову суспільного життя "на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності".
У розділі І Конституції України закріплено засади національної безпеки та зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Під національною безпекою мається на увазі стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від існуючих та можливих внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх сферах суспільних відносин. З метою забезпечення належного рівня захищеності цих інтересів у ст. 17 Конституції визначено вихідні положення захисту суверенітету і територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України.

Стаття 18 Конституції закріплює спрямування зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення її національних інтересів та безпеки через "підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права". Ці норми і принципи закладено у деяких міжнародно-правових актах, зокрема у Статуті 00Н та Декларації про принципи міжнародного права.

Дата добавления: 2014-01-07