Адміністративне право України: поняття і предмет правового регулювання

Заліковий модуль 2

Змістовий модуль 4. Основи адміністративного права України.

План

1. Адміністративне право України: поняття і предмет правового регулювання

2. Адміністративні правопорушення: поняття та ознаки

3. Склад адміністративного правопорушення. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності.

4. Адміністративні стягнення: поняття і види. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності

Кожне суспільство потребує впорядкування суспільних відносин, тобто соціального регулювання. Таке регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм - правил поведінки загального характеру, що регулюють різноманітні сфери суспільного життя. Право виступає основним способом регулювання суспільних відносин. Наявні норми права в сукупності утворюють єдину систему загальнообов'язкових правил поведінки. Рівночасно єдність системи права не виключає його поділу на Окремі галузі та правові інститути.
Під окремою галуззю права слід розуміти відокремлену сукупність взаємопов'язаних норм, яку об'єднує загальний предмет регулювання. Отже, щоби вияснити специфіку галузі права, необхідно правильно встановити коло однорідних суспільних відносин, що їх регулює конкретна галузь права, і предмет такого регулювання. Адміністративне право являє собою окрему галузь правової системи України, котра покликана регулювати особливу групу суспільних відносин. Головною їх особливістю є те, що вони виникають, розвиваються і припиняють своє існування у сфері державного управління у зв'язку з організацією та функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях управління в державі. Для правильного розуміння предмета адміністративного права необхідно зважити на низку важливих обставин, сукупність яких дає можливість визначити його місце у правовій системі.
По-перше, свій регулятивний вплив на суспільні відносини адміністративне право здійснює через управління і цим упорядковує відповідні відносини в державі та суспільстві. По-друге, основна увага приділяється саме тим відносинам, які виникають із виконанням завдань і функцій державно-управлінської діяльності, тобто передбачається необхідність наявності відповідного суб'єкта виконавської влади. Крім того, потрібна практична реалізація юридично-владних повноважень, що належать зазначеним суб'єктам.
Отже, визначаючи предмет адміністративного права, слід брати до уваги: сферу державного управління, що охоплює будь-які аспекти державно-управлінської діяльності; наявність у ній суб'єкта виконавчої влади; необхідність практичної реалізації повноважень, наданих суб'єктам виконавчої влади для провадження ними державно-управлінської діяльності. Можна зазначити, що не всі суспільні відносини у сфері державного управління входять до кола відносин, які складають предмет адміністративного права. По суті, це лише ті умови, за яких управлінські відносини виникають як захід практичної реалізації завдань і функцій виконавчої влади.

Управлінські відносини, що регулюються адміністративним правом, багатогранні. На сучасному етапі залежно від особливостей їх учасників вирізняють такі види управлінських відносин, що виникають, розвиваються і припиняють існування: між суб'єктами центральних і місцевих органів виконавчої влади (наприклад, Кабінетом Міністрів України та обласними, районними державними адміністраціями); між суб'єктами виконавчої влади, які перебувають на однаковому організаційно-правовому рівні та безпосередньо не пов'язані між собою підпорядкуванням (скажімо, на центральному рівні між міністерствами, комітетами й відомствами, на місцевому рівні між державними адміністраціями різних областей); між суб'єктами виконавчої влади і підпорядкованими їм державними підприємствами, організаціями, установами (приміром. Міністерство освіти - ректорат вузу); між суб'єктами виконавчої влади та державними підприємствами, організаціями, установами, які не перебувають у їхньому організаційному підпорядкуванні (наприклад, у питаннях фінансового контролю, адміністративного нагляду тощо);
між суб'єктами виконавчої влади і виконавчими органами місцевого самоврядування; між суб'єктами виконавчої влади та недержавними господарськими й соціально-культурними об'єднаннями, підприємствами, установами (приміром, у комерційних, підприємницьких структурах);
між суб'єктами виконавчої влади і громадськими об'єднаннями (скажімо, між обласною державною адміністрацією та президією обласної ради профспілок);
між суб'єктами виконавчої влади і громадянами (наприклад, між відділом соціального забезпечення державної районної адміністрації та громадянином, який звернувся до відділу з заявою).

У названих видах управлінської діяльності безпосередньо бере участь той чи той орган виконавчої влади. Без їхньої участі управлінські відносини в адміністративно-правовому розумінні виникати не можуть. Тому вищезазначені відносини не можуть виникати між громадянами, між громадськими об'єднаннями, а також усередині їх.

Відносини управлінського характеру можуть виникати і в процесі внутрішньої організаційної діяльності інших державних органів, посадових осіб. Зокрема, до таких органів слід віднести прокуратуру й суд. Власне, прокурор області здійснює управлінську діяльність через підбір і розстановку кадрів, через керівництво діяльністю районних і міських прокурорів, які виконують свої повноваження. Однак, його діяльність є допоміжною відносно основної, спрямованої на забезпечення виконання прокуратурою покладених на неї Конституцією України функцій щодо підтримання державного звинувачення в суді, представлення інтересів громадянина або держави в суді, здійснення нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство тощо. Аналогічні відносини управлінського характеру виникають у голів судів, діяльність яких є допоміжною стосовно здійснення правосуддя, покладеного на суди.

Управлінські відносини можуть виникати, розвиватись і всередині системи громадських організацій різних рівнів. В основі таких відносин лежать норми відповідних уставів, положень.На підставі викладеного необхідно зазначити, що предмет регулювання адміністративного права охоплює коло однорідних суспільних відносин, до яких необхідно віднести:
- управлінські відносини, в межах яких безпосередньо реалізуються завдання, функції та повноваження виконавчої влади;- управлінські відносини внутрішнього організаційного характеру, що склались у процесі діяльності інших органів державної влади;- управлінські відносини, що виникають за участі суб'єктів місцевого самоврядування;- управлінські відносини організаційного характеру, що виникають усередині системи громадських організацій.

Отже, адміністративне право є окремою галуззю права, що складає систему правових норм, покликаних регулювати суспільні відносини управлінського характеру в сфері державно-управлінської діяльності органів виконавчої влади.

Джерела адміністративного права - це зовнішні форми відображення адміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчих актах, урядових постановах, рішеннях державних адміністрацій та інших нормативних актах державних органів. Різноманітність адміністративно-правових норм передбачає і різні джерела адміністративного права України. За певними критеріями їх можна поділити на нормативні акти органів законодавчої влади, органів виконавчої влади, а також затверджені зазначеними органами положення, устави, нормативно-правові документи, що регулюють управлінську діяльність. Необхідно зазначити, що джерела адміністративного права мають свої особливості, що обумовлюються спрямованістю норм, їхнім змістом, а також юридичною силою та сферою поширення. За вказаними ознаками джерела поділяються на загальнодержавні, галузеві та локальні. Загальнодержавні є обов'язковими для виконання всіма органами управління, незалежно від їх підпорядкування. Галузеві й локальні поширюються тільки на конкретно визначені підвідомчі органи.
Залежно від територіального устрою держави джерела поділяються на державні, обласні, міські, районні.

Джерела адміністративного права, що базуються на нормах Конституції України та законах, мають вищу юридичну силу щодо інших підзаконних актів, прийнятих нижчестоящими органами виконавчої влади.
З огляду на численність джерел адміністративного права, є доцільним розділити їх на такі види:1. Конституція України. Вона веде перед у системі джерел адміністративного права, є Основним Законом України. Закріплені в ній норми мають пряму адміністративно-правову спрямованість. Вони визначають основи формування та діяльності органів виконавчої влади, розмежовують повноваження між центральними й місцевими органами влади, закріплюють права і свободи громадян щодо здійснення ними державного управління, участь громадських організацій в управлінні державними та громадськими справами тощо.

2. Адміністративно-правові норми знаходять своє закріплення в законодавчих актах, що їх приймає Верховна Рада України. До найбільш актуальних законодавчих актів необхідно віднести Закони України "Про об'єднання громадян", "Про державну службу", "Про місцеве самоврядування" та ін.

3. Постанови Верховної Ради України, які охоплюють адміністративно-правові норми організаційного характеру.

4. Укази й розпорядження Президента України у сфері державного управління.

5. Нормативні постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, а також затверджені ним положення, устави, правила, інструкції та інші кодифіковані акти. Нормативні постанови прийняті Кабінетом Міністрів України спільно з профспілковими організаціями.

6. Джерелами адміністративного права в міжгалузевому й галузевому масштабах виступають нормативні акти, що їх приймають міністерства, державні комітети і служби України.

7. Нормативні накази керівників міністерств, державних комітетів і служб. До цієї групи слід віднести положення, правила та інші акти, затверджені керівниками вищезгаданих інституцій.
8. Нормативні накази керівників державних підприємств, об'єднань та організацій (або акти їхніх колективних органів). Дії норм зазначених актів обмежені межами конкретного формування.

9. Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти представницьких і виконавських органів місцевого самоврядування (наприклад, рішення районної ради народних депутатів, що передбачає адміністративну відповідальність за торгівлю в недозволеному місці).
10. Акти органів громадських організацій, якщо вони затверджені чи санкціоновані державними органами і містять правила, які регулюють будь-які аспекти адміністративного управління (скажімо, положення про ради громадськості мікрорайону).

Отож, джерелом адміністративного права виступає нормативний акт органу державної влади або управління, який криє в собі адміністративно-правові норми, що регулюють державно-управлінську діяльність.
Адміністративне право належить до найменш систематизованих галузей правової системи України. З одного боку, такий стан речей пояснюється багатоманітністю предмета регулювання суспільних відносин адміністративним правом, а з іншого - відсутністю належного впорядкування наявних адміністративно-правових норм. Тому зараз однією з актуальних є проблема прискорення роботи з систематизації та кодифікації наявних адміністративно-правових матеріалів.

Кодифікація є одним із важливих напрямків систематизації адміністративного права. Вона має на меті впорядкування і вдосконалення чинного нормативно-правового матеріалу через його обробку й викладення за певною системою у вигляді збірників актів чи у формі об'єднаних кодифікованих актів. Завдяки кодифікації з'являються нові комплексні акти - кодекси, устави, положення; водночас перестають існувати норми, що діяли до цього. Кодифікація має офіційний характер, і її здійснюють державні органи, наділені відповідною компетенцією.

В Україні було проведено копітку роботу з кодифікації адміністративно-правових актів; наслідком її стало прийняття 7 грудня 1984 р. Кодексу України про адміністративні правопорушення. Адміністративне право об'єктивно взаємопов'язане з таким соціальним явищем, як управління. Сам термін став універсальним засобом для характеристики певного виду діяльності, спрямованої на досягнення відповідної суспільно значимої мети.
У ширшому розумінні управління визначається як керівництво певними суспільними процесами. Отже, виникає потреба щодо розкриття змісту самого поняття "керівництво" та його функціонального призначення в суспільстві.
Ці процеси органічно поєднані з виникненням і становленням держави і права. Адже тільки з розвитком суспільства відбувається диференціація праці. В історії людства сталися три великі суспільні поділи праці, внаслідок яких від рільництва відокремилося скотарство, потім - промислові ремесла, а вони, своєю чергою, також зазнали розгалуження. Ці процеси супроводжуються зростанням населення і простою потребою координації їхніх дій, встановленням стабільних зв'язків між виробниками.
Отже, сама природа праці, багатогранність діяльності людей породжує потребу в управлінні. У загальному плані під ним, розуміють будь-яку цілеспрямовану, організаційну дію на різноманітні процеси в природі, техніці, суспільстві.

Об'єктами управління виступають:- суспільна праця (процес виробництва);- державні органи та об'єднання громадян;
- соціальні індивіди (громадяни, в тому числі й іноземні, службовці, в тому числі й недержавного сектора);- тварини і рослинні організми;- технічні засоби (машини, агрегати).Отож, управління умовно можна розділити на таке, що здійснюється в технічній, біологічній та соціальній сферах суспільства.
Технічне управління спрямовує свою дію на управління механізмами, обладнанням із метою підвищення продуктивності праці людини, забезпечення її потреб у виробництві. Біологічне управління спрямовує свою дію на тваринний, рослинний світ із метою підвищення їхньої продуктивності (прояв даного виду управління - біотехнологія, генна інженерія).
Соціальне управління є провідним видом управління. Його дія поширюється на соціальну сферу, де суб'єктом та об'єктом управління виступають як окрема людина, так і колективи людей. Від двох попередніх видів соціальне управління відрізняється вольовим впливом одних суб'єктів управлінських відносин на свідомість і волю інших. Для соціального управління характерна множинність об'єктів, звідси випливає й різноманітність видів управління. До них можна віднести й державне управління.

Державне управління - одна з головних форм діяльності держави, особливий вид соціального управління в суспільстві.
Державному управлінню притаманні всі основні риси, які характеризують суспільне управління. Це, насамперед, свідоме, цілеспрямоване здійснення впливу на всі сфери суспільства в інтересах людей.
У широкому значенні - це діяльність усіх видів державних органів: законодавчих, судових, контрольно-наглядових, виконавчо-розпорядчих з організації суспільного життя.

Структура державного управління відрізняється складністю. Її основними елементами виступають керівні й керовані системи, їхні суб'єкти та об'єкти. Це - виконавчі й розпорядчі органи, їхній апарат, сфери й галузі управління, підприємства, установи, організації тощо. Державне управління доцільно розглядати як виконавчо-розпорядчу діяльність окремої системи державних органів, спеціально заснованих для здійснення державного управління. Але це аж ніяк не означає, що державне управління є сферою діяльності виключно виконавчих органів. Питання управління вирішуються і законодавчими органами, які здійснюють законодавче регулювання всіх сфер суспільного життя. Але більшість функцій виконавчо-розпорядчої діяльності покладається на виконавчі органи.

Державному управлінню властиві такі риси:
- діяльність із реалізації завдань і функцій держави;
- воно здійснюється спеціально створеними для цього державними органами й посадовими особами;- вони діють за дорученням держави, від її імені та мають державно-владні повноваження;- форми й методи роботи управлінських органів регламентуються правом. Отже, державне управління - підзаконна виконавча й розпорядча діяльність органів державного управління, спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного та безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.

Дата добавления: 2014-01-07