До теми 5

«ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКІВ»

1. Класифікація кредитних операцій банків

Кредитні операції для комерційного банку – важливий вид діяльності, що приносить основну частину доходу. Вони відображають сутність банківської діяльності та є однією з визначальних функцій банківської установи. Водночас кредитування характеризується кредитним ризиком, що також є основною загрозою ліквідності та платоспроможності комерційного банку. З огляду на це, при організації кредитних операцій кожен комерційний банк повинен докладати зусилля, спрямовані на мінімізацію можливих втрат від невиконання кредитних зобов’язань клієнтами.

Кредит – це економічні відносини між юридичними фізичними особами та державою щодо перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотків.

Отже, це передусім суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах повернення, строковості, сплати, цільового використання та реального забезпечення.

Кредит здійснюється у конкретних формах, які є способами існування процесу кредитування, що постійно розвиваються. Проте змінюється й їхнє місце у структурі економічних відносин. Кредитування – процес складний і багатогранний, що в умовах становлення економіки країни набуває нових та ефективних шляхів застосування й розвитку. Основні економічні та правові основи кредитування знайшли своє закріплення у чинному законодавстві України.

Відповідно до міжнародних стандартів банківські кредити

класифікуються за рядом ознак:

1. За роллю банку в наданні кредиту виділяють:

• первинні кредити — це кредити, які банки надають клієнту у вигляді безпосереднього виділення коштів у тимчасове користування чи відкриття кредитної лінії (прямі кредити) або якщо банк початково надає у кредит не гроші чи товари, а власну кредитоспроможність (непрямі кредити) — надання гарантії;

• похідні кредити (посередництво у кредиті) — це кредити,

які банк надає як посередник між іншими банками чи фінансово-

кредитними інститутами, тобто виникає ситуація, коли банк, щоб відпові-

дати вимогам універсальності, для надання кредитів своїм клієнтам із

самого початку планує долучити до кредитування третю особу, а отже,

перекласти фінансування на іншого кредитора.

2. За формою банківського кредиту виділяють:

• прямі кредити — це кредити, які надаються шляхом:

— надання коштів чи товарів відповідно до принципів кредитування:

– дисконтний кредит;

– ломбардний кредит;

– іпотечний кредит;

— відкриття кредитної лінії:

– овердрафтний кредит;

– контокорентний кредит;

— кредитні сурогати:

– факторинг;

– лізинг;

• непрямі кредити – це використання кредитоспроможності

банку як гарантії виконання зобов’язань клієнтом банку:

– акцептний кредит;

– авальний кредит.

3. За економічними суб’єктами-позичальниками розрізняють:

• кредити органам державного управління;

• кредити суб’єктам господарювання;

• кредити фізичним особам.

4. За валютою кредиту виділяють:

• кредити в національній валюті;

• кредити в іноземній валюті;

• мультивалютні кредити.

5. За строками користування розрізняють:

• короткострокові — до 1 року;

• онкольні — кредити, погашення яких відбувається не у

чітко зазначений термін, а за вимогою банку;

• середньострокові — до 3 років;

• довгострокові — понад 3 роки.

6. За формою забезпечення кредити поділяються на:

• забезпечені заставою (майном, майновими правами,

цінними паперами);

• гарантовані (банками, іншими фінансовими посередниками);

• з іншим забезпеченням (порука);

• незабезпечені (бланкові);

• інші (неустойка, притримання).

7. За методами надання виділяють:

• разові кредити – це кредити, рішення про надання яких банк приймає окремо щодо кожного виду кредиту на підставі відповідних документів;

• кредитну лінію – надання банком кредитів у межах

попередньо визначеного ліміту кредитування. Ліміт встановлюється на

певний строк, наприклад на рік, протягом якого позичальник може у будь-

який час отримати позику в межах затвердженого ліміту без додаткових

переговорів з банком. Водночас кредитну лінію можна подати так:

• револьверні кредити – кредити, які надаються банком у

межах встановленого ліміту, використовуються повністю або частинами і

відновлюються відповідно до погашення раніше виданих кредитів;

• сезонні кредити;

• контокорентні кредити – кредити, надання яких відбувається через спеціальний контокорентний рахунок, при цьому банк здійснює всі операції позичальника за поточними вимогами та зобов’язаннями:

• овердрафтний кредит – кредит, надання якого здійснюється через основний поточний рахунок і в будь-який момент можна отримати кредит у межах певного ліміту;

• гарантійні кредити – це кредити, які є лише зобов’язаннями сплатити в разі потреби протягом певного періоду з обов’язковим стягненням комісії.

8. За порядком погашення:

• погашення кредитів водночас передбачає сплату суми кредиту та відсотків за ним у кінці терміну;

• погашення кредитів у розстрочку означає, що позичальник повертатиме кредит певними частинами протягом терміну кредитування.

9. За ступенем ризику кредиту розрізняють:

• стандартні кредити — це кредити, за якими кредитний

ризик є незначним і становить 1% чистого кредитного ризику;

• кредити під контролем — це кредити, за якими кредитний ризик є незначним, але він може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить 5% чистого кредитного ризику;

• субстандартні кредити — це кредити, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20% чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та у строки, передбачені кредитним договором;

• сумнівні кредити — це кредити, за якими виконання зобов’язань з боку позичальника банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника і рівня забезпечення) під загрозою, а також є низькою ймовірність повного погашення кредитної заборгованості, яка становить 50% чистого кредитного ризику;

• безнадійні кредити — це кредити, ймовірність виконання зобов’язань за якими з боку позичальника банку (з урахуванням фінансового стану позичальника й рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими кредитами становить 100%.

Визначення відповідного виду кредиту здійснюється з урахуванням фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. При цьому чистий кредитний ризик слід розуміти як ризик невиконання позичальником зобов’язань, скоригований на вартість наданого позичальником забезпечення.

10. За характером процентної ставки виділяють:

• кредити з фіксованою процентною ставкою — кредити, за якими процентна ставка встановлюється один раз на весь період кредитування;

• кредити з плаваючою процентною ставкою — це кредити, умовами договору яких передбачено перегляд процентної ставки протягом терміну кредитування з метою зменшення ризику недоодержання прибутку або усунення збитків, особливо в умовах нестабільної економіки.

11. За кількістю кредиторів розрізняють:

• кредити, які надаються одним банком;

• консорціумні кредити — кредити, що надаються об’єднанням банків, в якому один з банків є головним, тобто він відповідає за погодження умов кредиту з клієнтом, а після укладення договору здійснює безпосереднє надання кредиту за рахунок коштів, які виділили інші банки — члени консорціуму;

• двосторонні кредити — кредити, які передбачають участь у наданні кредиту не менше, ніж двох банків. На відміну від консорціумного кредиту, переговори з клієнтом здійснюються кожним банком окремо.

Здійснення кредитних операцій комерційних банків передбачає наявність певних умов, без яких неможливою є взаємодія кредитора і позичальника у процесі організації відповідних відносин.

До основних умов банківського кредитування належать такі:

1. Операції проводяться тільки в межах вільних кредитних ресурсів

у національній або іноземній валюті.

2. Банки враховують з необхідність забезпечення поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників та загальнодержавних інтересів.

3. Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів. При видачі кредитів у іноземній валюті в обов’язковому порядку повідомляється про це в НБУ.

4. Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається Правилами банку.

5. Кредити надаються тільки право- та кредитоспроможним позичальникам, які мають власні оборотні кошти та самостійний баланс.

6. Позики видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.

7. Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі.

Забороняється надання кредитів на такі цілі:

• покриття збитків від господарської діяльності позичальників;

• формування статутних фондів;

• погашення раніше отриманих позик;

• придбання цінних паперів інших підприємств і організацій;

• без відповідного забезпечення, крім випадків надання

бланкових кредитів.

2.Поняття кредитного механізму та основні етапи процессу банківського кредитування

Кредитний механізм – це сукупність взаємопов’язаних прийомів і

способів, що забезпечують реалізацію на практиці об’єктивних функцій

кредиту як економічної категорії та дотримання принципів кредитування.

Основними елементами кредитного механізму є:

1. Суб’єкти кредитування.

2. Об’єкти кредитування.

3. Форми кредитування.

4. Порядок надання і погашення позик.

5. Система формування кредитних ресурсів та їхнє резервування.

6. Система формування і використання резервів з відшкодування

можливих втрат від кредитної діяльності.

7. Економічний контроль та банківський нагляд за ходом і

результатами кредитної діяльності.

Суб’єкти – особи, які беруть участь у процесі кредитування.

Види та основні вимоги до них:

1) до банківських установ:

– наявність ліцензії НБУ;

– дотримання економічних нормативів;

– дотримання інших вимог НБУ;

2) до суб’єктів господарювання:

– забезпеченість власними коштами (не менше ніж 50% видатків);

– дотримання фінансової дисципліни;

– кваліфікація керівництва;

– оцінка продукції;

– конкурентоспроможність;

– економічна кон’юнктура та ін.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» ст. 17, 50 та нормативними актами Національного банку України, він видає комерційним банкам ліцензію на здійснення кредитування юридичних і фізичних осіб.

Банк може отримати ліцензію на надання кредитів позичальникам за умови виконання таких вимог, які затверджені Національним банком України.

Комерційний банк може отримати ліцензію на надання кредитів за таких умов:

1. Якщо у банку є стабільна діяльність протягом півріччя, що передує зверненню його до Національного банку України щодо надання ліцензії.

2. Стан кредитного портфеля банку не має загрожувати інтересам його вкладників і кредиторів (сума безнадійних до повернення кредитів не має перевищувати розширення фактично сформованих резервного і страхового фондів банку).

3. Здійснення операцій, які ліцензуються, не має негативно вплинути на діяльність банку.

4. Відсутність порушень банком вимог чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України внутрішніх документів протягом року, що передує зверненню банку до Національного банку України з клопотанням на отримання ліцензії.

З моменту реєстрації в Національному банку України комерційні банки (юридичні особи, які набувають статусу банку України) тільки після отримання ліцензії мають право здійснювати кредитування.

Саме ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських операцій вітчизняних комерційних банків, діяльність яких відповідно до встановлених Національним банком України обов’язкових вимог не загрожувала б інтересам їхніх клієнтів.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банку кредитування позичальників здійснюється згідно із чиним законодавством України з додержанням встановлених Національним банком України обов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків та вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних коштів.

Установи комерційного банку можуть надавати кредити всім суб’єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої належності, статусу, форми власності за умови наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення і сплати відсотків за користування ним.

Надання кредиту колективним підприємствам, створеним на підставі договору між його членами, здійснюється за умови передбачення в статуті їхньої солідарної відповідальності за зобов’язаннями підприємств усім своїм майном.

Про кожний випадок надання кредиту позичальнику в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу (великі кредити), банк повідомляє Національному банку України.

Загальний розмір кредитів, наданих банком стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100- відсоткових позабалансових зобов’язань банку не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Рішення про надання кредитів позичальникам приймається колегіально-кредитними комітетами (відділення, дирекції банку) більшістю голосів і оформляється протоколом.

Правління, кредитний комітет визначають основні напрями кредитної і відсоткової політики, а саме:

– поточні пріоритетні напрями у кредитуванні з урахуванням

кредитних ризиків у різних галузях народного господарства;

– обсяги кредитних ресурсів для видачі кредитів та структуру

кредитного портфеля;

– граничні розміри кредиту на одного позичальника, у межах яких

можуть надавати кредити установи банку;

– методику фінансового стану і кредитоспроможності позичальника.

Кредити надаються винятково на комерційних засадах з обов’язковим додержанням таких умов:

– кредити надаються позичальнику в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів з позичкового рахунка. Перевага надається такій формі розрахунку, яка передбачає оплату за розрахунковими документами за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) й акредитивні форми.

Попередня оплата за рахунок кредитних коштів не дозволяється, за винятком окремих випадків;

– кредити для розрахунків з громадянами за укладеними з ними договорами за здану сільськогосподарську продукцію надаються у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на особові рахунки громадян. В окремих випадках ці кошти можуть видаватися готівкою;

– в окремих випадках кошти в рахунок наданого кредиту можуть

бути перераховані на поточний рахунок позичальника для використання

їх на цілі, передбачені кредитним договором, зі збереженням права

контролю банку за цільовим використанням кредиту;

– сума кредиту, що надається позичальнику, перебуває в межах

ліміту, встановленого для відділення (дирекції).

Питання про надання кредиту в сумі, що перевищує граничний розмір, у межах якого має право приймати рішення кредитний комітет відділення банку, вирішується за підпорядкованістю кредитним комітетом дирекції банку, а при перевищенні граничного розміру_встановленого для дирекції кредитним комітетом банку, – на підставі обґрунтованого клопотання відділення банку або дирекції.

Здійснюється кредитування тільки тих видів діяльності, які передбачені Статутом (положенням) позичальника.

Для отримання кредиту клієнт подає до банку такі документи:

• заяву;

• фінансово-економічну інформацію;

• форми бухгалтерської звітності;

• показники дебіторської та кредиторської заборгованості;

• розрахунок економічної окупності об’єкта;

• відомості про спосіб забезпечення позики та ін.

Об’єкти кредитування – певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.

До основних об’єктів кредитування можна зарахувати такі:

1. Додаткові потреби в коштах для оплати товарно-матеріальних

цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи.

2. Сезонні та несезонні затрати виробництва й обігу.

3. Потреба в додаткових коштах з огляду на тимчасове їхнє

замороження.

4. Потреба для здійснення інвестицій в основні фонди.

Сучасна банківська практика використовує посуб`єктний метод кредитування, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника.

Банківська практика виробила систему організаційних та економічних

методів і способів проведення кредитної діяльності, яка називається

кредитним процесом.

Кожен комерційний банк має право організовувати кредитний процес з власними особливостями, але він обов’язково має будуватись на вимогах чинного банківського законодавства та враховувати об’єктивні властивості кредиту як економічної категорії. За таких умов на перше місце виходить якість організації кредитного процесу в комерційному банку, а саме ступінь дотримання принципів кредитування, ефективність та оптимальність організації процесу кредитування.

Організація кредитних взаємовідносин банку з клієнтами залежить від багатьох факторів, враховуючи як організаційні, так і економічні, а саме: розміру банку, величину кредитного портфелю, кваліфікації банківських працівників, технічних та телекомунікаційних можливостей банку, його кредитної політики, видів кредитів і т. ін.

Отже, організація кредитного процесу передбачає розробку певних правил, прийомів та методів побудови й управління банківським кредитним процесом.

З технологічної точки зору кредитний процес у комерційному банку

поділений на кілька основних етапів:

1) формування портфелю заяв клієнтів на одержання кредиту;

2) оцінювання кредитоспроможності потенційного позичальника;

3) вивчення достатності, прийнятності та ліквідності наданих

позичальником форм забезпечення виконання зобов’язань за кредитом;

4) прийняття рішення про економічну доцільність кредитування і

форму надання кредиту;

5) структурування кредиту, укладання кредитного договору та

інших супровідних договорів, оформлення кредитної справи;

6) контроль за виконанням умов кредитного договору і погашенням

кредиту;

7) аналіз якості кредитного портфелю;

8) робота з проблемними кредитами.

Водночас час технологія кредитного процесу потребує організаційної та управлінської діяльності, що забезпечує його здійснення.

З огляду на це, невід’ємною частиною організації кредитного процесу є управління ним, яке відображається через нормативні документи банку щодо процесу кредитування, організацію структури банку, що обслуговує кредитування, розподіл повноважень між цими структурними підрозділами, вироблення кредитної політики, економічне регулювання кредитних операцій банку і т. ін.

Отже, до структури кредитного процесу, крім технологічних етапів його здійснення, також слід зарахувати організаційні та управлінські форми, способи і методи, що забезпечують процес кредитування у комерційному банку.

Безпосередній вплив на структуру й ефективність кредитного процесу комерційного банку здійснює система управління кредитним процесом.

Управління кредитним процесом – це організація діяльності банкупри кредитуванні, спрямована на уникнення або мінімізацію кредитного ризику.

При управлінні кредитним процесом використовують різні форми, способи та методи організації кредитних взаємовідносин банку з

позичальниками, які за своєю суттю відображають правову й економічну

роботу у сфері кредитування, а також організацію управлінських рішень

щодо нормативних документів, структури банку і т. ін.

Основними завданнями управління кредитним процессом комерційного банку є:

1) отримання максимального прибутку від кредитних операцій шляхом збільшення дохідності кредитного портфелю з одночасною мінімізацією витрат на кредитування, особливо тих, які маютьнепроцентний характер;

2) збереження платоспроможності та ліквідності комерційного банку.

Система управління кредитним процесом багатогранна, але найважливішими її елементами є:

1) організація структури управління кредитним процесом;

2) розробка стратегії і тактики кредитної політики;

3) розробка внутрішніх нормативних документів, що регламентують

кредитний процес;

4 ) система аналізу кредитного портфелю з метою покращення його

кількісних та якісних характеристик.

За основу організації структури управління кредитним процесомвзято принцип розмежування компетенції, суть якого полягає у чіткому розмежуванні повноважень керівників банку різного рівня на різних етапах здійснення кредитного процесу.

Кредитний механізм – складова частина кредитної системи, яка є

сукупністю елементів, що характеризують кредитні відносини та їхнє

використання банками у процесі кредитування.

Елементи кредитного механізму відрізняються різним рівнем конкретності і мають стійкий взаємозв’язок та взаємозалежність.

Форми кредиту є найбільш загальним проявом перерозподільчої

функції кредиту, вони конкретизуються у принципах кредитування.

Принципи кредитування визначають структуру і зміст окремих елементів кредитного процесу.

Так, принцип цільового характеру кредитування встановлює, що до складу кредитного процесу мають входити елементи,які визначають межі власних і кредитних коштів, об’єкт кредитування, порядок планування руху позичкового капітулу, порядок визначення оптимальної величини кредиту та надання позик.

Терміновість кредиту потребує зарахування до складу кредитного процесу елементів, що регламентують способи погашення кредиту і встановлення термінів погашення.

З принципу забезпечення кредиту випливає, що елементи кредитного процесу мають визначати зв’язок руху кредиту із забезпеченням.

Також необхідною умовою у процесі кредитування є організація контролю за дотриманням принципів кредитування.

Вид кредитного рахунка, конкретний порядок надання та погашення кредиту, способи регулювання заборгованості й організація контролю за дотриманням принципів кредитування визначають характер узгодженого руху кредиту з процесом виробництва і обігу, тобто метод кредитування.

Отже, беручи до уваги зміст принципів кредитування, можна

сформувати таку структуру кредитного процесу комерційного банку:

принципи розмежування джерел коштів на власні та позичені, об’єкти

кредитування, кредитне планування, порядок акумуляції коштів на

рахунках у банку, критерії диференціації кредитних відносин банку з

позичальниками і метод кредитування.

Таким чином кредитний процес з огляду на взаємозв’язок та

взаємозалежність основних елементів кредитного механізму слід

розуміти як спосіб застосування перерозподільчої функції кредиту, який,

конкретизуючи форми кредиту і принципи кредитування, охоплює

сукупність прийомів, пов’язаних з акумуляцією ресурсів, встановлення

меж використання кредиту та механізм надання його клієнтам.

9.3. Особливості видачі позик та порядок їхнього оформлення

Надання комерційними банками позик здійснюється відповідно до

певного алгоритму за наявності дотримання позичальниками всіх вимог,

особливо що стосується реальних можливостей забезпечення своєчасності

повернення кредиту і сплати відсотків за користування ним (табл. 9.1).

Алгоритм механізму кредитування

1. Формування портфеля заявок на кредит – збір і аналітична обробка інформації про попит на

кредити та вибір оптимальних для банку пропозицій. Розгляд заявок на кредит потенційних боржників.

2. Вивчення кредитоспроможності й фінансового стану потенційного позичальника (фактично

оцінювання величини кредитного ризику).

3. Прийняття рішення про доцільність видачі позики і вибір конкретної форми її надання.

4. Оформлення кредитної угоди, де остаточно визначаються всі умови кредитування.

Дата добавления: 2014-01-07