Види груп

Залежно від чисельності групи поділяються на:

Великі – включають значну кількість людей, які між собою не взаємодіють (колектив підприємства).

Малі – відносно невелика кількістю людей, які безпосередньо пов’язані особистим контактом, об’єднані спільними інтересами, цілями (студентська група), як правило, в малій групі є лідер.

В залежності від способу утворення соціальної групи поділяються на: формальні – організовані для реалізації певної задачі, цілі чи на основі спеціалізованої діяльності (студентська група); неформальні - добровільні об’єднання людей на основі інтересів, симпатій(компанія друзів).

В залежності від соціального статусу – статусні групи (викладачі, лікарі, адвокати тощо).

Від характеру зв’язків в середині групи, поділяються на первинні і вторинні.

Первинна соціальна група – це невелика група людей, між якими існують прямі контакти, що відображають різні аспекти їх особистостей. До первинних соціальних груп можна віднести сім’ю, групи друзів, невеликі виробничі колективи.

Вторинна соціальна група, між якими майже відсутні емоційні зв’язки і її взаємодія зумовлена прагненням досягнути певної мети.

Виділяють також такий від груп, як референтна група – це соціальна група, що реферує цінності суспільства і за нормами якої живе і діє індивід, який входить до складу цієї групи.

Соціальний інститут – це стійка, організована форма діяльності груп, спільностей людей, соціальних верств, форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує функціонування суспільних відносин. Соціальні інститути виникають в процесі суспільного розподілу праці і суспільних відносин в межах соціальної організації суспільства. Їх діяльність може бути охарактеризована з зовнішнього та внутрішнього боку. Зовнішні соціальні інститути — це сукупність осіб, установ, які володіють певними матеріальними засобами і здійснюють конкретну соціальну функцію. Змістовна, внутрішня, сторона діяльності соціальних інститу­тів - певний набір стандартів поведінки конкретних осіб в конкретній ситуації. Кожний соціальний інститут характеризується наявністю мети діяльності конкретними функціями, що забезпечують її досягнення, набором соціальних позицій та ролей, типових для певного соціального інституту, а також системою санкцій.

Інституціоналізовані соціальні зв'язки бувають формальні і неформальні.

Формальні соціальні інститути мають загальну ознаку — взаємодія між суб'єктами здійснюється на основі формально обумовлених правил, законів, регламентів, положень і т. п.

Неформальні соціальні інститути хоча і регламентуються в соціаль­них діях, зв'язках, але не оформлені законом. Неформальні соціальні інститути ґрунтуються на особистих зв'язках, взаємних симпатіях, без­посередньому спілкуванні. Прикладом неформального соціального інституту може бути дружба.

Кожний соціальний інститут має свою структуру, яка включає:

1. Соціальні норми, правила, які уособлюються у вимогах, статутах, інструкціях, законах.

Соціальні норми — це система вимог і правил, які встановлені суспільством або групою щодо своїх членів з метою здійснення ними діяльності за певним зразком. Соціальні норми деперсоналізовані, вони стосуються кожного члена суспільства.

2. Наявність спеціалізованих установ, закладів (наприклад, тюрма, церква як будівля).

3. Спеціалізований професійний суб'єкт соціального інституту (наприклад, в політичних інститутах — чиновники).

4. Здійснення соціального контролю, яке відбувається через санкції. Прикладом формального соціального інституту може бути суд.

Соціальні норми уособлюються в даному випадку в юридичних законах. Спеціалізованим закладом є суд як установа. Спеціалізовані суб'єкти соціального інституту — судді, прокурори, адвокати.

Здійснення соціального контролю відбувається через санкції (покарання за скоєний злочин).

За типом вирішуваних завдань соціальні інститути можна розділити на п'ять груп:

1. економічні, що займаються виробництвом і розподілом мате­ріальних благ, організацією праці і т. ін. (власність);

2. політичні, пов'язані із здійсненням функцій влади (влада, уряд, держава);

3. інститути стратифікації, які визначають розподіл позицій і людсь­ких ресурсів;

4. родинні інститути (сім'я, шлюб);

5. культурні інститути, що пов'язані з релігійними звичаями, з науковою і художньою творчістю; організують відношення людей до релігії, культури та ін. (церква, мистецтво).

Основними функціями соціальних інститутів є: організаційна, регулятивна – управлінська, культурна – виховна, контрольна.

Суспільство, як соціальна реальність упорядковано не тільки інституціонально, а й організовано. Організація, як процес налагодження та узгодження поведінки індивідів притаманна всім суспільним утворенням – об’єднанням людей, закладам, установам тощо.

Соціальні організації – це відносно автономна група людей, що разом прагне досягти визначної мети. Основні ознаки соціальної організації – це наявність мети, сукупність статусів і ролей, наявність правил у середині організації, ієрархічна структура, підпорядкованість вищестоящим організаціям. Наприклад школа, університет, банк, підприємство, фірма тощо.

Суспільство розглядає соціальну організацію, як інструмент для досягнення певних цілей – економічних, соціальних, політичних, ідеологічних. Особливості соціальної організації полягають насамперед в ієрархічності її елементів, тобто це не що інакше, як пірамідально побудована система. Їхніми елементами, як і елементами всіх соціальних систем є люди, які взаємопов’язані між собою на основі ієрархії соціальних статусів та соціальних ролей. Що до типології організацій, найбільше виділяють два основних типа: формальні і неформальні організації.

Формальні організації будують соціальні відносини на підставі регламентації зв’язків, статусів, норм. Ними є, наприклад, фірма, мерія, університет.

Неформальні організації ґрунтуються на товаристських взаєминах та особистому виборі зв’язків учасників і характеризується соціальною самостійністю. Ними є любительські групи, відносини лідерства тощо.

Дата добавления: 2014-01-07