А.І.Клименко. В обороні механізованим і танковим бригадам першого ешелону оперативної побудови корпусу для розгортання тилу та виконання ним завдань

В обороні механізованим і танковим бригадам першого ешелону оперативної побудови корпусу для розгортання тилу та виконання ним завдань, а також для встановлення відповідальності за розміщення частин і підрозділів тилу, частин і підрозділів технічного та медичного забезпечення, за використання шляхів підвезення і евакуації, об`єктів місцевої військово-економічної бази та за підтримання порядку у прифронтових районах наказом по тилу корпусу призначаються тилові смуги.

Ліворуч і праворуч вони обмежуються розмежувальними лініями з сусідами, з тилу - тиловими межами. Глибина тилових смуг бригад встановлюється відповідно до їх завдань, бойових порядків та побудови оборони, характеру місцевості, наявності та стану доріг, інших умов конкретної обстановки. Глибина тилової смуги бригади може досягати 35 - 40 км від переднього краю оборони, а при веденні маневреної оборони – до 50 - 60 км.

У обороні частини і підрозділи тилу розміщуються в стороні від передбачуваного напрямку головного удару противника під прикриттям бойових підрозділів, з урахуванням можливого маневру і проведення контратак своїх військ. Розміщення у цих умовах повинно бути таким, щоб не довелось проводити переміщення при можливому вклиненні противника у нашу оборону. Таким чином частини і підрозділи тилу у обороні розміщуються за другим ешелоном (резервом) бойового порядку з’єднання (частини) на відстані від переднього краю: батальйони матеріального забезпечення механізованих (танкових) бригад – 10 - 15 км.

У наступі відстань частин і підрозділів тилу від переднього краю може складати: батальйонів матеріального забезпечення механізованих (танкових) бригад - 10 - 15 км.

За будь-яких умов частини (підрозділи) тилу розміщуються в призначених районах розосереджено. З метою виключення одночасного ураження одним ракетним ударом двох підрозділів (груп підрозділів) окремого батальйону матеріального забезпечення по складу приблизно рівних автомобільній роті, їх необхідно розміщувати на відстані до 3 км один від одного. Відстань між взводами (підрозділами) цих рот повинна складати не менше 200 м, щоб вони не могли бути уражені однією авіаційною бомбою. У роті матеріального забезпечення взаємне віддалення між підрозділами (групами підрозділів), за складом приблизно рівними одному автомобільному взводу, може складати 1,5 - 2 км, а між автомобільними відділеннями (підрозділами) взводів - до 200 м. Два поряд розміщені автомобілі повинні знаходитись один від одного на відстані 25 - 50 м, щоб вони не були знищені вибухом одного артилерійського снаряду (міни).

У всіх випадках транспортні засоби з боєприпасами і пальним повинні розміщуватись на безпечній відстані один від одного. При розміщенні транспортних засобів з пальним їх необхідно розташовувати так, щоб у випадку пошкодження цистерни з пальним, пальне не просочилось у район розміщення транспорту з пальним, боєприпасами чи іншими матеріальними засобами. Боєприпаси, пальне і інші матеріальні засоби однієї номенклатури (сорту) можуть розміщуватись у кількох місцях.

При розміщенні у одному районі частин бригадного тилу, технічного і медичного забезпечення відстань між ними повинна складати - 1,5 - 2 км. Такі відстані задовольняють вимогам розосередження транспортних засобів також і для захисту від впливу вражаючих елементів різних видів високоточної зброї противника.

Для розміщення частин і підрозділів тилового, технічного і медичного забезпечення з урахуванням викладених нормативів по їх розосередженню необхідні райони площею: для бригадних частин - до 40 км ²; для полкових підрозділів - до 8 км ². Для розміщення батальйону матеріального забезпечення і ТПУ бригади, роти матеріального забезпечення і ТПУ полку необхідні райони в середньому площею до 40 і до 4 - 6 км ² відповідно. Відстань районів розміщення бригадного тилу від бойових частин повинна бути 3 - 5 км, полкового тилу від бойових підрозділів – 2 - 3 км.

Важливою вимогою до розміщення і розгортання тилу є його ешелонування в глибину. Це означає, що з урахуванням комплексу завдань, які вирішують органи тилу у бою, ближче до переднього краю (за першим ешелоном бойового порядку) повинні розміщуватись, при необхідності, частина автомобільних підрозділів з запасами боєприпасів та пального.

Основні частини і підрозділи тилу розміщуються, як правило, за другим ешелоном бойового порядку з’єднання (частини) чи загальновійськовим резервом. Наближення частини транспортних засобів з боєприпасами і пальним до частин (підрозділів) першого ешелону забезпечує швидке поповнення в них витрати і втрат матеріальних засобів, створює сприятливі умови для виконання тилом інших завдань, не мішає маневру бойових частин (підрозділів), а також забезпечує розосередження запасів по глибині в інтересах підвищення живучості системи матеріального забезпечення.

Тил з’єднань (частин), які знаходяться в резерві і у районі зосередження (вихідному районі) розміщується у межах районів розміщення своїх з’єднань (частин) з урахуванням послідовності висування з цих районів.

У вихідному районі для наступу і в обороні, крім основних районів, для частин і підрозділів тилу призначаються і по можливості обладнуються запасні райони розміщення. При наявності часу, сил та засобів обладнуються також і фальшиві райони (об’єкти) розміщення тилу.

За необхідності для наближення сил та засобів тилу до частин і підрозділів, які забезпечуються, виведення їх з-під ударів противника та в інших випадках здійснюється переміщення частин, підрозділів тилу та запасів матеріальних засобів. Переміщення повинно організовуватись відповідно до обстановки, яка складається, та можливих її змін, щоб забезпечувалась безперервність підвезення матеріальних засобів та успішне виконання інших завдань тилу. У всіх випадках переміщення однорідних і взаємопов’язаних у виконанні завдань частин (підрозділів) суміжних ланок військового і оперативного тилу повинне здійснюватись узгоджено за метою, часом і місцем.

Періодичність переміщення тилу визначається відповідно до завдань, які виконуються з’єднаннями (частинами), характеру місцевості, спроможності сил та засобів тилу до виконання завдань, які стоять перед ними, у визначені строки. У цілому можна сказати, що чим більш динамічними будуть бойові дії, тим частіше повинен переміщуватися тил з’єднань (частин). Переміщення частин (підрозділів) тилу у ході бою необхідно уміло поєднувати з роботою на місці та на зупинках, щоб не порушувалось безперебійне тилове забезпечення військ.

Порядок та строки переміщення частин (підрозділів) бригадного, бригадного (полкового) тилу визначаються заступником командира з`єднання (частини) з тилу згідно з вказівками командира. Про переміщення тилу у новий район заступник командира з тилу доповідає командиру або начальнику штабу з`єднання (частини), вищому заступнику командуючого (командира) з тилу, а також інформує заступника командира бригади, бригади (полку) з озброєння, начальників родів військ і служб з`єднання (частини) підлеглих заступників командирів з тилу, командирів частин і підрозділів.

Тил приданих бригади (бригаді, полку) частин і підрозділів розміщується і переміщується в смузі (районі) її дій відповідно до завдань частин (підрозділів) підсилення та з урахуванням розміщення бригадного (бригадного, полкового) тилу. Райони розміщення, маршрути і порядок переміщення тилу приданих частин (підрозділів) визначаються командирами цих частин (підрозділів) за узгодженням з заступником командира бригади (полку) з тилу.

Шляхи підвезення та евакуації - це дороги, які призначаються, готуються і утримуються в смузі (районі, ділянці) дій з’єднання (частини) з метою забезпечення підвезення матеріальних засобів, евакуації поранених та хворих, зайвого, несправного і непотрібного для бою озброєння, техніки, майна, а також для переміщення частин і підрозділів тилу. Вони, як правило, включають основні і запасні шляхи, рокадні дороги, під’їзди до автомобільних підрозділів та складів, медичних пунктів і частин (підрозділів) технічного забезпечення, обходи (об’їзди) важко прохідних, зруйнованих або заражених ділянок доріг чи штучних споруд на них.

Для використання в якості шляхів підвезення та евакуації вибираються наявні в смугах (районах) дій з`єднань (частин) найбільш короткі та приховані від спостереження противника дороги з урахуванням можливості підтримання їх у проїжджому стані. В першу чергу як шляхи підвезення та евакуації використовуються кращі дороги, які є у смузі (районі, ділянці) дій з’єднань (частин). Це значно скорочує потребу у силах та засобах для підготовки і утримання шляхів підвезення та евакуації.

Дороги, які використовуються як шляхи підвезення та евакуації повинні мати, по можливості, тверде покриття або міцний грунт, достатню ширину проїжджої частини, справні мости і інші дорожні споруди, які дозволяють здійснювати рух не тільки колісної, а й гусеничної техніки. При виборі шляхів підвезення та евакуації необхідно призначати їх в обхід великих населених пунктів, залізничних вузлів та інших об’єктів, по яких противник може нанести удари, а також на безпечній відстані один від одного.

У військовій ланці шляхи підвезення та евакуації поділяються на бригадні, полкові.

Бригадні шляхи підвезення та евакуації призначаються, готуються і утримуються від районів розміщення батальйонів матеріального забезпечення бригад до взводів матеріального забезпечення батальйонів, вогневих (стартових) позицій бригадної артилерії (ракетних частин) та медичних пунктів.

В батальйонах (дивізіонах) для підвезення та евакуації використовуються наявні дороги і колонні шляхи.

У зв’язку з тим, що на бригадних шляхах підвезення та евакуації можливі великі зустрічні потоки транспортних засобів, які забезпечують підвезення та евакуацію, необхідно обладнувати їх для двохстороннього руху з шириною проїжджої частини не менше 6 м і мостами під навантаження не менше 60 т.

Для підвезення оперативно-тактичних ракет можуть призначатись окремі маршрути. При цьому вони повинні забезпечувати рух спеціального транспорту при довжині автопоїзду до 15 м і радіусі повороту (розвороту) не менше 11 м.

Кількість шляхів підвезення та евакуації, їх напрямок і довжина залежать від обстановки, наявності і стану доріг в смузі (районі, ділянці) дій з’єднання (частини), прийнятого порядку розміщення і переміщення тилу, а також від наявності сил, засобів і часу для їх підготовки, утримання у проїжджому стані та обслуговування. У міру просування військ в ході наступу довжина шляхів підвезення та евакуації збільшується.

Шляхи підвезення та евакуації, як правило, призначаються у загальновійськових з’єднаннях (частинах) першого ешелону, а також в ракетних з’єднаннях (частинах) у межах їх позиційних районів. Так, у бригади першого ешелону в обороні і у наступі призначаються два основних і один запасний шляхи підвезення та евакуації і рокади, а в полку - один основний і один запасний шляхи та рокада.

З’єднання (частини) другого ешелону (резерву), як правило, використовують шляхи підвезення та евакуації з’єднань (частин) першого ешелону і військово-автомобільні дороги оперативних об’єднань.

Частини (підрозділи) підсилення, як правило, використовують шляхи підвезення та евакуації з`єднань (частин), яким вони придані або які підтримують.

При веденні бойових дій на місцевості з слабо розвинутими комунікаціями для кількох з’єднань (частин) може бути призначений один шлях підвезення та евакуації. Порядок його використання визначає заступник командуючого об’єднанням (командира з’єднання) з тилу.

У сучасних умовах важливе значення має підготовка і утримання шляхів підвезення та евакуації, від чого у значній мірі залежить успіх тилового і по службах тилу технічного забезпечення частин і підрозділів. Підготовка і утримання шляхів підвезення та евакуації включає: розвідку, ремонт доріг, мостів та інших дорожніх споруд; обладнання доріг дорожніми знаками, покажчиками і підтримання їх у проїжджому стані у будь-яку пору року. Заходи щодо підготовки шляхів підвезення та евакуації, підтримання їх у проїжджому стані розробляються заступником командира з’єднання (частини) з тилу спільно з начальником інженерної служби. Необхідні сили та засоби для проведення цих заходів виділяються розпорядженням командира з’єднання (частини).

Регулювання руху, контроль за підтриманням установленого порядку пересування і дотриманням заходів маскування на шляхах підвезення та евакуації, своєчасна доповідь заступнику командира з тилу та попередження частин (підрозділів) тилу про їх стан, а також радіаційну, хімічну і бактеріологічну (біологічну) обстановку на шляхах підвезення та евакуації забезпечуються комендантською службою, яка організовується штабом з’єднання (частини).

Порядок руху транспортних засобів на шляхах підвезення та евакуації установлюється заступником командира з’єднання (частини) з тилу.

2. Використання місцевої промислово-економічної бази (ресурсів) та вирішення інших завдань

Місцева промислово-економічна база включає: будинки і споруди, які можуть бути використані для розквартирування військових частин, установ, промислові підприємства, майстерні, сільськогосподарські угіддя з незібраним урожаєм, худоба, фураж та інші споруди і об’єкти, які можуть бути використані військами для забезпечення їх потреб.

Місцева промислово-економічна база використовується згідно рішення Кабінету Міністрів України, у мирний час цей порядок використання визначається рішенням звуженого засідання районної (міської) адміністрації, а у воєнний час - рішенням військової ради оперативного командування.

Заготівля матеріальними засобами з місцевих ресурсів - робота не проста, вона вимагає самовідданої роботи, великої організованості і винахідливості. Ось лише один приклад з досвіду Великої Вітчизняної війни, який описаний генералом М. А. Антипенко.

В листопаді 1943 р. війська Центрального фронту, які завершили битву за Дніпро, залишились без запасів хліба на зиму. Державним Комітетом Оборони для заготівлі хлібу були виділені фронту Сумська, Чернігівська і Гомельська області, де хліб не був зібраний і знаходився під снігом. Для заготівлі зерна фронтом було виділено 27 тис. солдатів, 2500 офіцерів і 2000 автомобілів. Інвентарем для збирання хлібу були - граблі, серпи і лопати, які були зібрані у населення. Технологія збирання була проста - один солдат граблями чи лопатою зчищав сніг, а другий зрізав серпом колоски і складав їх, потім хліб сушили, молотили і т. д. До січня 1944 року таким чином було заготовлено 13 млн. 607 тис. пудів зерна. Півтора мільйонний фронт був забезпечений хлібом на 160 діб, до нового урожаю. Весь особовий склад і техніка виділялись за рахунок з’єднань і частин фронту, для яких призначались території для проведення заготівель. У ході Великої Вітчизняної війни широко використовувались майстерні, обладнання заводів, хлібопекарень, лазень і інших об’єктів.

До інших завдань тилу належать: поховання полеглих у бою та померлих воїнів, проведення тилової розвідки, забезпечення військовополонених.

Поховання полеглих у бою та померлих воїнів. Своєчасне винесення з поля бою і поховання воїнів, які полягли у бою - важливий обов’язок усіх командирів частин і підрозділів. Поховання воїнів, які загинули у бою та померли здійснюється з дотриманням визначених правил і військового вшанування. Несвоєчасне та недбале поховання воїнів негативно впливає на моральний стан військ.

Похованню підлягають воїни, які полягли у бою та померли, незалежно від належності їх до частин, що діють у даному районі. Поховання воїнів, які полягли у бою та померли обов’язкове за будь яких умов обстановки. Його безпосередньо організовує заступник командира з’єднання (частини) з тилу.

Організація поховання, порядок надання військових почестей, а також і оформлення могил визначаються: для солдат, сержантів і прапорщиків, а також для офіцерів, до підполковника включно - наказом командира частини; для командирів військових частин і полковників - наказом командира з’єднання; для командирів з’єднань і генералів - наказом командуючого об’єднанням.

Збір на полі бою воїнів, які загинули, доставка їх до місць поховання, оформлення могил і кладовищ виконуються спеціально призначеними підрозділами (командами) під керівництвом офіцерів. Ці підрозділи (команди) призначаються наказами командирів з’єднань (частин). У розпорядження командирів таких підрозділів (команд) виділяються необхідні транспортні засоби, інструменти, матеріали, обмундирування підмінного фонду і дезінфікуючі засоби, які необхідні для здійснення поховання та оформлення могил і кладовищ. Поховання воїнів, які полягли у бою, здійснюється, як правило, не пізніше ніж через добу після їх загибелі. Перед похованням проводиться розпізнавання воїнів, які полягли у бою, по наявних у них документах (особистих знаках).

Поховання воїнів, які полягли у бою та померли, здійснюється на військових кладовищах чи на військових ділянках громадських кладовищ: генералів та офіцерів у індивідуальних могилах; прапорщиків, сержантів і солдатів у індивідуальних чи братських могилах. Поховання може здійснюватися також у індивідуальних чи братських могилах поза кладовищем.

Поховання на полі бою здійснюється: генералів, офіцерів і прапорщиків у кітелі, брюках, натільній білизні та взутті; сержантів і солдатів у кітелі, брюках і натільній білизні.

Для військових кладовищ та окремих могил вибираються кращі сухі і відкриті місця (площадки, сквери, узлісся, гаї, перехрестя доріг). Місця поховання відмічаються добре помітними знаками, які зберігаються довгий час.

Не відводяться місця для військових кладовищ та могил поблизу житлових будівель, джерел водопостачання, на території підприємств, у приватних садах, городах і дворах. Забороняється здійснювати поховання в окопах, траншеях та у віддалених населених пунктах, глухих місцях. При похованні полеглих військовослужбовців біля перехрестя доріг місце для могил повинно вибиратися не ближче як 5 м від дороги. Індивідуальні та братські могили воїнів, які полягли у бою та померли, повинні мати глибину не менше 1,5 м. На могилі робиться насип чи пагорбок із землі висотою від 0,5 до 2 м. Відкоси насипу і пагорба, по можливості, покриваються дерном.

Особовий склад, який прибирає поле бою та займається похованням воїнів, які загинули, забезпечується обмундируванням підмінного фонду. Після закінчення робіт проводиться лазнево-пральне обслуговування цього особового складу та здійснюється дезинфекція обмундирування та взуття.

Облік воїнів, які загинули в бою чи померли, ведеться у штабах частин і з’єднань, а облік померлих у медичних частинах (підрозділах), також і командирами (штабами) цих частин (підрозділів). Про місце поховання воїнів інших частин сповіщається в їх штаби. Командир підрозділу (команди), який здійснює поховання, на підставі посвідчень, військових білетів, особистих знаків та інших документів, які знаходились при воїнах, що полягли в бою чи померли, складає іменний список і подає його у штаб частини негайно по закінченню поховання. Вилучені цінності, гроші і документи також здаються у штаб частини. До іменного списку додається схема розміщення і побудови військового кладовища, військової ділянки чи окремої могили та короткий їх опис.

Збір, облік і відправлення за призначенням особистих речей і документів воїнів, які полягли у бою та померли, є обов’язковим за будь яких умов обстановки. Особисті речі тих, що полягли на полі бою та померли у медичних частинах (підрозділах), а також тих, які пропали без вісті, висилаються їх родичам, які мають право спадщини за законом. Речі відправляються посилками за рахунок коштів частини, а у випадку. коли адреса родичів не відома чи коли місцевість, де вони проживають, тимчасово окупована противником, - на спеціальний склад Міністерства оборони.

Предмети військового обмундирування (за виключенням інвентарних речей), які належали генералам, офіцерам і прапорщикам, висилаються родичам разом з особистими речами, а ті, які належали сержантам і солдатам – здаються на склади частин.

Тилова розвідка. Військовий тил у сучасному бою виконує свої завдання в умовах частих і різких змін обстановки. З метою своєчасного забезпечення заступника командира з тилу і начальників служб достовірною інформацією, яка необхідна для правильної організації тилового забезпечення частин (підрозділів), проводиться тилова розвідка. Її основні завдання: вибір районів розміщення частин і підрозділів тилу, шляхів підвезення та евакуації; розвідка джерел води та визначення потреби у силах і засобах для їх підготовки; встановлення наявності місцевих ресурсів і можливості їх використання для тилового забезпечення частин (підрозділів); визначення санітарно-епідемічного стану смуги (ділянки, району) дій з’єднання (частини).

Основними об`єктами тилової розвідки є: місцевість з її рельєфом, гідрографією, рослинністю; місцева військово-економічна база (ресурси); населенні пункти, їх економічна база, ветеринарно-санітарний і епізоотичний стан; дороги і дорожні споруди; джерела води.

Тилова розвідка організовується заступником командира з’єднання (частини) з тилу. Вона ведеться спеціально призначеними розвідувальними групами із складу частин і підрозділів тилу. Тилова розвідка повинна вестись безперервно, бути цілеспрямованою і носити конкретний характер. Безперервність розвідки полягає у тому, що вона ведеться постійно і у всіх видах бойових дій.

Завдання на організацію і проведення тилової розвідки заступник командира з’єднання (частини) з тилу доводить до виконавців усними розпорядженнями. В розпорядженні на тилову розвідку заступник командира з тилу указує: об’єкти розвідки і завдання, що вирішуються на кожному об’єкті; склад розвідувальних груп, їх старші і засоби пересування; час початку і закінчення розвідки; час і місце доповіді результатів розвідки.

Для проведення тилової розвідки створюються одна - дві розвідувальні групи. Основною метою однієї із розвідувальних груп може бути вибір районів для розміщення тилу і шляхів підвезення та евакуації, а другої - визначення санітарно-епідемічного і ветеринарно-епізоотичного стану смуги (ділянки, району) дій з’єднання (частини).

В бригади у склад розвідувальної групи для вибору районів розміщення тилу і шляхів підвезення та евакуації можуть включатись начальник об’єднаного складу, помічник начальника штабу окремого батальйону матеріального забезпечення, офіцери від автомобільних рот і хлібозаводу, радист, хімік-дозиметрист і регулювальники. В другу розвідувальну групу можуть входити начальники СЕЛ, ветеринарний лікар, лаборанти.

В бригаді (полку) рішенням заступника командира з тилу у склад розвідувальної групи можуть включатись начальники служб тилу, офіцери від підрозділів тилу, радист, хімік-дозиметрист і регулювальники.

Старші розвідувальних груп призначаються заступником командира з’єднання (частини) з тилу із числа начальників служб тилу або командирів підрозділів тилу.

Згідно з наявністю часу, розвідувальна група проводить вивчення об’єктів у заданому районі методом послідовного їх огляду під час руху в складі всієї групи, або шляхом висилання від себе розвідувальних підгруп (посадових осіб) для огляду окремих об’єктів. Про результати розвідки старший розвідувальної групи особисто, у визначений час, доповідає заступнику командира з тилу.

Всі дані тилової розвідки узагальнюються і наносяться на робочу карту заступника командира з’єднання (частини) з тилу. До таких даних відносяться: райони, що намічені для розміщення частин (підрозділів) тилу і райони, які не можна займати; заміновані ділянки місцевості; ділянки, заражені радіоактивними, хімічними речовинами і бактеріальними (біологічними) засобами, їх межі та обходи; райони, де можливі заготовки із місцевих ресурсів; населені пункти, на які накладено карантин. Крім того, на карті “підіймаються” основні дороги, споруди на них та інші необхідні місцеві предмети.

При обмежених строках підготовки до бойових дій, а також під час наступу з високими темпами може проводитись тільки розвідка місцевості (рекогносцировка) з метою вибору районів для розміщення частин (підрозділів) тилу і визначення найбільш зручних доріг для використання їх як шляхів підвезення і евакуації.

Забезпечення військовополонених. Забезпечення військово-полонених здійснюється у суворій відповідності з положенням Міжнародної Конвенції про поводження з військовополоненими.

Військовополонені негайно виводяться з районів бойових дій і згідно з розпорядженнями командирів частин конвоюються на бригадний пункт військовополонених, який організовується за бойовим порядком бригади. У подальшому евакуація їх здійснюється на корпусний пункт військовополонених за вказівкою штабу армійського корпусу.

Конвоювання військовополонених з бригадного пункту військовополонених на корпусний проводиться, як правило, пішим порядком. У окремих випадках евакуація військовополонених може здійснюватись транспортними засобами. З цією метою можуть використовуватись зворотні рейси автомобілів, які здійснювали підвезення матеріальних засобів.

При конвоюванні військовополонених пішим порядком величина добового переходу повинна складати 20 - 25 км, а швидкість руху - 3 - 4 км на годину. У ході конвоювання призначаються привали. При конвоюванні пішки військовополонені шикуються у колони по 2 - 4 особи. Загальна чисельність колони не повинна перевищувати 300 - 400 осіб.

Для охорони і конвоювання військовополонених під час пересування командири частин на кожну колону виділяють варту конвою, а при необхідності - і перекладача. Чисельність конвою визначається відповідно до кількості військовополонених, але не менше 10 військовослужбовців на 100 військовополонених.

Матеріальне забезпечення і медичне обслуговування військовополонених здійснюється відповідно до міжнародних правил і норм, які установлені відповідними конвенціями.

Харчування військовополонених при знаходженні їх на бригадному пункті військовополонених здійснюється за рахунок запасів продовольства бригади за установленими нормами. При конвоюванні на відстань до 50 км військовополоненим можуть видаватись продукти у сухому вигляді. Харчування військовополонених при пересуванні залізницею проводиться установленим порядком. Для забезпечення військовополонених обмундируванням і взуттям за сезоном використовується трофейне, а при необхідності і вітчизняне майно, яке було у користуванні.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

Виконання частинами (підрозділами) тилу завдань по безперебійному тиловому забезпеченню бойових дій частин (підрозділів) знаходиться у прямій залежності від їх своєчасної і правильної підготовки, доцільного розміщення і переміщення їх у ході бою, організації тилової розвідки, вибору, підготовки і підтримання у проїжджому стані шляхів підвозу та евакуації.

Досвід організації тилового забезпечення військ у роки Великої Вітчизняної війни, а також інших локальних конфліктів показує, що здійснення розглянутих заходів по організації тилового забезпечення визначає успіх виконання завдань щодо забезпечення бойових дій частин (підрозділів). Тому їх своєчасне повне і якісне проведення у будь-яких умовах обстановки повинне бути одним з головних обов’язків заступників командирів по тилу і начальників служб тилу з’єднань (частин).

ЗАВДАННЯ СЛУХАЧАМ НА САМОСТІЙНУ ПІДГОТОВКУ:

1. Вивчити рекомендовану літературу і доповнити конспект лекції.

2. Накреслити у робочих зошитах схеми: ”Розміщення та переміщення частин і підрозділів військового тилу.”, “Шляхи підвезення та евакуації.”

3. Отримати план семінару та підготовити у робочому зошиті конспективні відповіді на питання семінару.

Доцент кафедри підготовки офіцерів запасу

Дата добавления: 2014-01-07