Аптека

7. Господарче відділення з харчоблоком.

Крім того розгортаються:

- 2 ізолятори на 2 групи інфекцій (повітряно-крапельну і шлунково-кишкову);

- психоізолятор;

- морг.

На догоспітальному етапі медичної ева куації можуть оформлятися і використовуватися:

- первинна медична картка;

- сортувальні марки;

- евакуаційний паспорт;

- історія хвороби;

- талон на госпіталізацію та інші документи.

При виборі місця розгортання госпітального етапу медичної евакуації необхідно максимально використовувати наявні медичні заклади, громадські будівлі (школи, клуби, гуртожитки тощо).

Зміст лікувально-евакуаційних заходів при наданні медичної допомоги визначають два поняття - вид та обсяг медичної допомоги.

Вид медичної допомоги - це перелік лікувально-профілактичних заходів, що надається при ураженнях і захворюваннях людей шляхом само- та взаємодопомоги або медичними працівниками в осередку ураження і на етапах медичної евакуації. Вид медичної допомоги визначається місцем надання, підготовкою осіб, що її надають, наявністю відповідного оснащення.

У системі лікувального забезпечення за умов НС визначено 5 видів медичної допомоги: перша медична допомога, долікарська медична допомога, перша лікарська допомога, кваліфікована медична допомога та спеціалізована медична допомога.

Перша медична допомога надається у вигляді само-та взаємодопомоги чи особовим складом аварійно - рятувальних формувань та медичним персоналом формувань Державної служби медицини катастроф у осередку НС або поблизу нього.

Долікарська медична допомога – надається середнім медичним персоналом лікувально – профілактичних закладів, що розташовані в осредку НС чи поблизу нього на місці отримання уражень.

Перша лікарська допомога надається лікарями загальної практики, лікарями лікувально-профілактичних закладів, що розташовані у зоні НС, лікарями бригад швидкої медичної допомоги та медичних бригад постійної готовності першої черги, безпосередньо у осередку катастрофи або поблизу нього

Кваліфікована медична допомога надається лікарями хірургічного і терапевтичного профілю загальної кваліфікації у мобільних і стаціонарних медичних закладах за межами району НС.

Спеціалізована медична допомога надається лікарями-спеціалістами вузького профілю у спеціалізованих медичних закладах, спеціалізованих відділеннях багатопрофільних лікарень, перепрофільованих відділеннях і лікарнях. Перепрофілізація і посилення лікувальних закладів, в першу чергу тих, що включені до складу Державної служби медицини катастроф, проводяться за рахунок спеціалізованих бригад постійної готовності другої черги та спеціалізованих бригад посилення, що створюють з фахівців навчальних закладів і НДІ клінічного профілю.

Кожний вид медичної допомоги характеризується обсягом медичної допомоги.

Обсяг медичної допомоги - це сукупність лікувально-профілактичних заходів, що надають постраждалим та хворим на даному етапі медичної евакуації. Обсяг медичної допомоги в залежності від обстановки, яка виникає на етапах, може бути повним або скороченим.

Повний обсяг медичної допомоги містить невідкладні заходи, та заходи, проведення яких може бути вимушено відкладено.

Скороченй обсяг медичної допомоги передбачає проведення тільки невідкладних заходів, тобто за життєвими показаннями.

Характер надання того чи іншого виду медичної допомоги залежить від медико-санітарної обстановки в осередку надзвичайної ситуації та від фази її ліквідації.

При ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій умовно виділяють три фази:

- фаза ізоляції – триває з моменту виникнення надзвичайної ситуації до початку аварійно-рятувальних робіт;

- фаза рятування - триває з моменту початку і до завершення аварійно-рятувальних робіт;

- фаза лікування та реабілітації -триває з моменту завершення аварійно-рятувальних робіт до надання постраждалим медичної допомоги визначеного виду і обсягу, включаючи заходи з відновлення їх здоров’я та працездатності.

2. Медичне сортування, його види і основні завдання

Медичне сортування – це розподіл постраждалих на групи за ознаками потреби в однорідних лікувально-профілактичних та евакуаційних заходах у відповідності з медичними показаннями, обсягом наданої медичної допомоги на даному етапі медичної евакуації та прийнятим порядком евакуації.

Мета медичного сортування - забезпечити постраждалих своєчасним проведенням лікувально-профілактичних та евакуаційних заходів.

Задання медичного сортування – визначити характер ураження, встановити черговість, місце надання постраждалим медичної допомоги та лікування, визначити порядок їх евакуації та медичний заклад куди треба евакуювати, а також черговість, вид транспорту для евакуації, положення постраждалого при евакуації (сидячи, лежачи).

В основі сортування на першому етапі медичної евакуації лежать три головні сортувальні ознаки:

- лікувальна;

- небезпечність для оточуючих;

- евакуаційна.

За лікувальною ознакою визначають ступінь потреби в медичній допомозі, черговість та місце її надання. За цією ознакою постраждалі поділяються на три групи:

- постраждалі, що потребують невідкладної медичної допомоги на даному етапі медичної евакуації;

- постраждалі, що не потребують невідкладної медичної допомоги на даному етапі медичної евакуації (допомога може бути відкладена);

- постраждалі з термінальними станами та з травмами, несумісними з життям (агонуючі).

За ознакою небезпечності для оточуючих постраждалі поділяються на три групи:

- ті, що потребують тимчасової ізоляції;

- ті, що потребують спеціальної (санітарної) обробки;

- ті, що потребують ізоляції та спеціальної (санітарної) обробки;

Евакуаційна ознака – це необхідність та черговість евакуації, вид транспорту, спосіб евакуації (лежачи, сидячи). За цією ознакою постраждалі також поділяються на три групи:

- ті, що потребують подальшої евакуації з урахуванням евакуаційного призначення, черговості, способу евакуації, виду транспорту;

- ті, що потребують залишення на даному етапі медичної евакуації;

- ті, що потребують повернення до місця розселення (проживання).

Для проведення медичного сортування найбільш доцільним є створення сортувальних бригад. Їх кількість та склад визначаються в залежності від величини та структури санітарних втрат та складу медичних сил та засобів.

До складу сортувальної бригади повинні входити: лікар, 2 фельдшери (медичні сестри), два реєстратори, ланка санітарів-н осіїв. Спочатку шляхом зовнішнього огляду лікарем проводиться вибіркове сортування для виявлення постраждалих, які є небезпечними для оточуючих, та тих, які потребують медичної допомоги в першу чергу. При цьому на первинний огляд лікар повинен витрачати до 40 сек. на кожного постраждалого.

Після вибіркового сортування лікар переходить до послідовного (конвеєрного) огляду постраждалого за діагностичними алгоритмами:

- локалізація ураження (голова, груди, живіт, таз, кінцівки, хребет);

- характер ураження: механічна травма-локальна, численні травми, сполучена, наявність кровотечі, переломів кісток, довготривалого стиснення тканин, опікова травма, отруєння СДОР, радіаційне ураження тощо;

- основне ураження, що найбільш загрожує в даний час життю постраждалого;

- ступінь тяжкості стану: наявність (відсутність) свідомості, реакція зіниць на світло, пульс, дихання, кровотеча, артеріальний тиск, колір шкіри;

- можливість самостійного пересування.

Медичне сортування поділяється на два види: внутрішньопунктове та евакуаційно-транспортне.

Внутрішньопунктове медичне сортування - це розподіл постраждалих на групи для направлення у відповідні підрозділи даного етапу медичної евакуації, де їм буде надана відповідна медична допомога, та встановлено черговість їх направлення у ці підрозділи в залежності від ступеню небезпечності для оточуючих та характеру і тяжкості ураження.

Евакуаційно-транспортне сортування - це розподіл постраждалих на однорідні групи у відповідності з направленням, черговістю, способами та засобами їх подальшої евакуації, а також визначення кінцевого пункту їх евакуації.

Внутрішньопунктове та евакуаційно-транспортне сортування, як правило, виконуються одночасно, тобто паралельно з виділенням потоку постраждалих, що потребують відповідної медичної допомоги на даному етапі, визначаються евакуаційне призначення, черговість, спосіб та засоби евакуації постраждалих, які не потребують медичної допомоги на даному етапі.

При внутрішньопунктовому сортуванні визначається:

- характер ураження та необхідний обсяг медичної допомоги;

- потреба і місце надання медичної допомоги на даному етапі;

- черговість (перша чи друга черга);

При проведенні евакуаційно-транспортного сортування визначається:

- евакуаційне призначення (куди направити);

- вид транспорту;

- спосіб евакуації (лежачи, сидячи);

- місце на евакуаційному транспорті (на першому чи другому ярусі);

- черговість евакуації.

Результати сортування фіксуються сортувальними марками, на основі яких санітари-носії реалізують сортувальне рішення лікаря, та відмітками в медичних документах (первинна медична картка, евакуаційний паспорт).

Медична картка первинного обліку постраждалих має відривні сигнальні смуги. Наявність відривних сигнальних смуг на медичній картці не лише сприяє успішній реалізації результатів сортування на даному етапі, але й забезпечує інформування наступного етапу медичної евакуації, оскільки визначає постраждалих, на яких слід звернути увагу. Цим досягається спадкоємність в сортуванні між етапами.

Сортувальні марки прикріпляють до одягу або до нош постраждалого. Марки вказують куди і в яку чергу повинні бути направлені постраждалі. Цифри на марці (1,2) свідчать про чергу надання медичної допомоги або евакуації, а літери О (операційна) чи Е (евакуаційна) вказують, в який функціональний підрозділ даного етапу медичної евакуації санітари-носії повинні доставити постраждалого.Марки виготовляють з цупкого картону або пластмаси.

Евакуаційний паспорт відбиває відомості про профіль уражень у постраждалих, що знаходяться в транспорті, їх кількість, а також засіб транспортування та час відправлення і прибуття транспорту.

Медичне сортування проводиться як на догоспітальному, так і на госпітальному етапі.

В лікувальних закладах догоспітального етапу медичної евакуації проводиться внутрішньопунктове та евакуаційно-транспортне сортування. Сортування на госпітальному етапі переважно внутрішньопунктове.

Медичне сортування в лікувальних закладах на госпітальному етапі носить діагностичний та прогностичний характер. Для проведення сортування залучаються найбільш кваліфіковані лікарі. Так само, як і на догоспітальному етапі, створюються сортувальні бригади в складі лікаря, двох медичних сестер, двох реєстраторів, санітарів-носіїв. Результати сортування відзначають в медичних документах (історії хвороби).. Сортування проводиться на сортувальному майданчику та в приміщені приймально-сортувального відділення (в холодну пору року). На цьому етапі насамперед виділяють постраждалих, небезпечних для оточуючих:

- з зараженням тіла чи одягу СДОР, токсичними та радіоактивними речовинами. Їх направляють для проведення повної санітарної обробки до відділення спеціальної обробки;

- з психічними розладами та інфекційних хворих. Їх направляють відповідно до психоневрологічного та інфекційного ізолятору.

Всі інші постраждалі розподіляються на 4 групи відповідно до діагнозу, стану, можливості подальших ускладнень та інших показників.

До першої групи належать постраждалі з ураженнями, несумісними з життям (агонуючі).

До другої групи належать постраждалі з тяжкими ураженнями із значними функціональними розладами.

Третя група –складається з постраждалих з тяжкими та середньої тяжкості ураженнями з незначними функціональними розладами або без них.

Четверта група включає постраждалих з легкими ураженнями.

Завершенням евакуаційного сортування є реалізація заходів щодо медичної евакуації.

Медична евакуація - це вивезення постраждалих з осередку ураження до лікувальних закладів, де їм надається необхідна медична допомога та лікування до кінцевого результату.

Шлях, яким здійснюється медична евакуація, має назву шляху медичної евакуації.

Етапи медичної евакуації поєднані шляхами евакуації отримали назву лікувально-евакуаційного напрямку.

Евакуація постраждалих може здійснюватися як санітарним транспортом, так і транспортними засобами Це може бути автомобільний, залізничний, водний та повітряний транспорт.Медична евакуація здійснюється в основному за принципом “на себе”, але не виключається можливість евакуації і за принципом “від себе”.

3. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення при стихійних лихах і техногенних катастрофах

Існують загальні правила евакуації постраждалих при стихійних лихах та техногенних катастрофах, які включають:

- винесення (вивезення) постраждалих у найкоротший час з осередку ураження з метою припинення дії вражаючих факторів;

- надання тяжкопостраждалим невідкладної медичної допомоги безпосередньо біля осередку ураження до проведення їх евакуації в лікувальні заклади;

- при великих аваріях та катастрофах виникає невідповідність потреби в санітарному транспорті можливостям його забезпечення, тому використовується виділений транспорт загального призначення (пристосований транспорт);

- постраждалих з тяжкими ураженнями необхідно евакуювати на санітарному (спеціально обладнаному) транспорті у супроводі медичного працівника з можливістю надання медичної допомоги під час евакуації. Вважається, що санітарним транспортом евакуюють 50,0-60,0% постраждалих.

- при наданні медичної допомоги постраждалим, що винесені з осередку ураження СДОР, радіоактивними речовинами та бактеріологічними засобами медичний персонал і рятувальники у місцях збору та під час евакуації потерпілих повинні працювати у засобах індивідуального захисту.

Основними напрямками удосконалення системи лікувально - евакуаційного забезпечення при надзвичайних ситуаціях мирного часу можуть бути:

- для кожного регіону країни повинна бути розроблена медико-тактична характеристика конкретної надзвичайної ситуації, виходячи із наявності потенційно небезпечних об’єктів (радіаційно – та хімічно небезпечні об’єкти, водосховища і т.д.);

- підвищена роль догоспітального етапу медичної евакуації;

- змінені функції госпітального етапу медичної евакуації;

- мобільність, оперативність та постійна готовність медичних формувань і закладів усіх міністерств і відомств, що визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1198 “Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру”.

Організація медичної евакуації покладається на органи управління охороною здоров’я відповідного рівня, із залученням сил та засобів Державної служби медицини катастроф територіального та, за необхідності, центрального рівня у взаємодії з комісіями техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.

В першу чергу потребують медичної допомоги та евакуації діти, вагітні жінки, особи з неспинною зовнішньою або внутрішньою кровотечею, в стані асфіксії, шоку, із синдромом тривалого стиснення, з відкритим пораненням грудної або черевної порожнини, у несвідомому або конвульсивному стані, а також ті, що зазнають впливу вторинних факторів, які обтяжують ураження.

Медичне забезпечення евакуаційних заходів передбачає розгортання медичних пунктів (стаціонарних, тимчасових, пересувних) у місцях збору, посадки, на шляхах евакуації та місцях висадки. До розгортання цих пунктів залучаються сили та засоби лікувально-профілактичних закладів, які беруть участь у ліквідації медико-санітарних наслідків стихійного лиха.

Великого значення в системі лікувально-евакуаційного забезпечення набуває медична розвідка, яка поводиться в осередках надзвичайний ситуацій.

Вона здійснюється з метою своєчасного визначення об’єктивних даних про медико-санітарну обстановку і має бути активною, здійснюватися безперервно та забезпечувати своєчасне оперативне отримання певної інформації. Як правило, вона здійснюється всіма медичними формуванням, підрозділами., а також оперативними групами органів управління охороною здоров’я.

Медична розвідка поділяється на медико-тактичну і санітарно-епідеміологічну

Основним завданням медико-тактичної розвідки є:

а) збір даних щодо кількостей і структури патології серед постраждалих, а також місць їх розміщення, умов пошуку, збору і виносу з осередку катастрофи;

б) з’ясування стану медичних сил та засобів, які опинились в районі стихійного лиха, приміщень, придатних до розгортання етапів медичної евакуації;

в) визначення стану шляхів просування медичних формувань;

г) визначення шляхів евакуації постраждалих до лікувальних закладів;

Санітарно-епідеміологічна розвідка здійснює збір даних щодо санітарно-гігієнічної і протиепідедемічної обстановки.

Організація розвідки покладається на органи охорони здоров’я та протиепідемічні заклади відповідні території, а практичне виконання здійснюють територіальні центри екстреної медичної допомоги.

4. Особливості протікання патологічних процесів та

надання медичної допомоги дітям.

Серед постраждалих при стихійних лихах значну частину складають – діти. Їх відсоток від загальної кількості постраждалих коливається у межах 12-23 %. Тому при організації медичного забезпечення дітей треба враховувати ряд особливостей протікання у них патологічних процесіва саме:

- 1. У дітей виключається такий вид медичної допомоги, як само-та взаємодопомога, тому перша медична допомога надається насамперед дітям і при однаковому ступені тяжкості ураження вони мають перевагу перед дорослими як у осередку ураження, так і на етапах медичної евакуації;

- 2. Винесення дітей та їх евакуація у лікувальні заклади здійснюється обов’язково у супроводі батьків або родичів (сусідів, знайомих), затримка їх на першому етапі евакуації вкрай небажана;

3. Необхідно враховувати властивості перебігу уражень у дітей, що пов’язані з їх анатомо-фізіологічними особливостями:

- чутливість до крововтрати та лабільний артеріальний тиск сприяє швидкому розвитку шокового стану;

- схильність слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і легенів до набряків (напруження функціонування нирок підвищує ризик виникнення набряків, гіпергідратації або зневоднення організму дитини);

- еластичність кісткової системи у дітей зменшує частоту переломів, але обумовлює властиві для дитячого віку пошкодження кісток (тріщина,, піднадкістний перелом по типу зеленої гілки тощо);

- зміни в роботі серцево-судинної системи та системи дихання швидко набувають патологічних ознак і в подальшому можуть призвести до розвитку конвульсійного синдрому;

- завжди треба враховувати психоемоційний стан дитини, зокрема у віці 2-4 років, коли її поведінка може набути неконтрольованого характеру.

Виходячи з вищеназваних особливостей, при реалізації лікувально-евакуаційних заходів відносно дитячих контингентів необхідними є:

- завчасна підготовка медичного персоналу щодо надання допомоги дітям;

- при визначенні місця госпіталізації для уражених дітей – виділення ліжок у найближчих до осередку катастрофи лікувальних закладах;

- при проведенні евакуаційних заходів-використання найщадящих видів транспорту з обов’язковим супроводом медичних працівників (бажано лікарів);

- максимально можливе скорочення етапів медичної евакуації;

- максимально можливе залучення до надання медичної допомоги лікарів-педіатрів;

- надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги на базі дитячих лікувально-профілактичних закладів, або на перепрофільованих силами спеціалізованих педіатричних бригад постійної готовності другої черги ліжках інших лікувальних закладів;

- починаючи з першого етапу медичної евакуації, необхідно передбачити виділення 20-25% лікарняних ліжок для дітей, створювати умови для тимчасової їх госпіталізації, використовуючи медичне майно дитячих лікарень.

- виділення у середньому 10% лікарняних ліжок у структурі дитячих відділень для дітей віком до 1 року і по 30% ліжок – для дітей 1-3, 4-6 і 7-10 років;

- передбачати для розгортання дитячих палат 20% загального ліжкофонду у профільних лікувальних закладах.

Закінчення

Розглянувши навчальні питання лекції, можна дійти висновку, що проведення лікувально-евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій являє собою занадто складний розділ медичного забезпечення населення, що вимагає від керівництва та особового складу Державної служби медицини катастроф чіткого знання і виконання спеціальних медичних і організаційних положень. Щоб у надзвичайно складних умовах надзвичайних ситуацій органи управління і особовий склад формувань і закладів державної служби медицини катастроф могли реалізувати ці заходи, забезпечити відновлення трудових ресурсів держави, необхідно уміло організувати та чітко проводити систему цих заходів.

Література.

А. Використана для підготовки тексту лекції:

1. Медицина катастроф. Навчальний посібник. За ред. Дубицького А.Ю. К.: “Курс”, 1999. – С. 16-21.

2. Медицина надзвичайних ситуацій. Навчальний посібник. За ред. Воробйова О.О., Кардаша В.Е. Чернівці, 2000. – С. 123-153.

3. Медицина катастроф. Підручник. За ред. Кочіна І.В., К.: “Здоров’я”, 2001. – С. 110-131.

4. Правові основи Державної служби медицини катастроф України / МОЗ України, Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (Київ).Під заг. ред. В.О.Волошина: Видання друге – Ужгород: Гражда, 2003.- С.57-64.

Б. Рекомендована студентам для самостійної роботи з теми лекції:

Обов’язкова:

1. Основи організації медичного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій / Під ред. В.В. Дурдинця, В.О. Волошина – Київ.: Медикол.-1999-203 с.

2. Москаленко В. Ф. Медико-социальные аспекты ликвидации последствий экологической катастрофы в мегаполисе-Киев.: Здоровье- 2000- 389 с.

Автор: кандидат медичних наук,

доцент А.С. Ромашко

“_____"___________________2007 р.

Дата добавления: 2014-01-07