Сучасна Україна: Законодавчі засади

Перший суд присяжних, що складався з жінок. Лос-Анжелес, США, 1911 рік

Існують відомості про використанні терміну «жюрі» у діяльності утвореного при королі Етельред (бл. 968, † 23 квітня 1016) англо-саксонського королівства Ексекс в Англії колегіального судового органу, яке приймало рішення з цивільних справ на прохання сторін. Відомості про створення жюрі дворян з метою вирішення земельних спорів, де, зокрема, стороною міг бути найбільший землевласник — герцог, відслідковуються з рішень герцога нормандського Вільгельма ІІ ще до завоювання ним Англії та отримання у 1066 році титулу її короля.

Після завоювання суд присяжних формувався в Англії протягом двох століть. Спочатку він розглядав виключно земельні та інші майнові суперечки, а потім його компетенція, внаслідок поразки короля у боротьбі з повстанням баронів була поширена на політичні справи. За статтею 39 Великої Хартії Вольностей 1225 року король був обмежений у праві піддавати вільну людину репресії, яка могла бути засуджена «не інакше як за законним вироком рівних йому осіб».

Свобода ухвалення рішення і таємниця дорадчої кімнати присяжних засідателів (у т.ч. від професійного судді), вважаються одним із кардинальних принципів англійського загального права -1. Порушення таємниці дорадчої кімнати присяжних, тягне безумовне скасування вироку, а систематичні контакти з присяжними безпосередньо після розгляду можуть розцінюватися як не повага до суду. З метою забезпечення незалежності засідателів від сторонніх впливів, у т.ч. від суддівського упередження у США суддям забороняється коментувати і підсумовувати докази в справі. Як відзначає американський вчений Д. Карлен право на суд присяжних у США відстоюється не стільки на тій підставі, що завдяки йому стимулюється участь громадян у відправленні правосуддя, скільки на тому, що завдяки йому забезпечується кращий захист прав сторін. Це міра недовіри американців до суддів, недовіри, породжуваної існуючими методами їхнього обрання і кепським функціонуванням судової системи. -2.

В сучасному розумінні суд присяжних був сформований у XIII сторіччі, але як будь-який соціальний інститут продовжує удосконалюватися і сьогодні.

Насьойгодні, суд присяжних із загальної кількості розглядає досить невеликий відсоток справ (у США близько 7 % цивільних та кримінальних справ). В Канаді щорічно судом присяжних розглядається лише 1% кримінальних справ, в Англії - близько 2%, у США - близько 3%.-6

Існування суду присяжних передбачено Конституцією України, текст якої, в цій частині, було підготовлено на хвилі демократичних перетворень на початку 90 років. Оскільки реальне запровадження суду присяжних не відповідало інтересам провладних політичних сил та суддівського корпусу, його запровадження бойкотувалося відмовою від будь-якого врегулювання його діяльності у законах про судоустрій та судочинство. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року, як спеціальний закон, що закріплює засади організації судочинства повинен був визначити порядок створення і розгляду справ судом присяжних. Проте, вказаний закон не містив конкретних положень щодо діяльності інституту присяжних (окрім положення про посвідчення присяжного), натомість детально регламентував діяльність народних засідателів, які залучаються до здійснення правосуддя. Цікавим є те, що народні засідателі мають ту саму правову природу і процесуальний характер як і присяжні, тому зовсім незрозуміло за яким критерієм законодавець розмежовує ці два інститути. Діючий на той момент Кримінально-процесуальний кодекс не передбачав безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя шляхом залучення присяжних чи навіть народних засідателів.

Оновленим Кримінально процесуальним кодексом України від 13 квітня 2012 року встановлено, що суд присяжних складається з трьох присяжних та двох професійних суддів, об’єднаних у єдину колегію, яка може розглядати виключно справи за обвинуваченням у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у "виді довічного позбавлення волі". Змінами до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 13 квітня 2012 року визначено порядок затвердження списку присяжних. Зокрема, він формується і затверджується відповідною місцевою радою із громадян, які відповідають вимогам закону і дали згоду бути присяжними та у кількості, визначеною Державною судовою адміністрацією України.

Перший судовий процес за участі присяжних

30 квітня 2013 року вперше в Україні розпочалися слухання по справі 27-річного громадянина Марокко, що звинувачується в навмисному вбивстві відомого львівського лікаря-травматолога Леона Фрайфельда. Обвинувачений у справі особисто виявив бажання, щоб його справа слухалася за участі присяжних. Під час цього судового засідання, із затвердженого списку методом довільного вибору, було відібрано присяжних у справі – трьох жінок, які були присутні на засіданні разом з двома професійними суддями.

Кількісний склад суду присяжних

Будь-яке законодавче закріплення кількості присяжних було обумовлене конкретними ідеологічними і соціальними передумовами. Якщо в Англії запровадження присяжних у кількості 12 склалося історично (достеменні відомості відсутні), то в більш пізніх судоустроях, наприклад у Росії, це число визначалося кількістю апостолів і необхідністю мати представників усіх станів. Кількість присяжних - 12 напочатку було прийнято у всіх країнах, але потім дістало істотних змін. Натепер найменша кількість законодавчо визначена у 3 особи (Україна) найбільша – 15 (Шотландія). У деяких країнах допускається зменшення кількості присяжних під час судового розгляду, з певними обмеження стосовно окремих категорій справ (Англія). У класичному суді присяжних із окремою колегією присяжних засідателів найменша кількість присяжних складає 8 осіб (Австрія).

Кількість засідателів не має істотного значення для відокремленої від професійних суддів коллегії присяжних. У 70-х роках був проведений експеримент: у деяких судах збільшили кількість народних засідателів (від чотирьох до шести), дослідники зробили висновок про те, що незалежно від кількості народних засідателів остаточне рішення постійно відповідало думці головуючого - професійного судді. Лише час, що затрачав суддя на переконання засідателів у правоті своєї точки зору, збільшувалося прямо пропорційно кількості засідателів. У судах, де шість засідателів були виділені в самостійну колегію, що вирішувала без професійного судді питання про ступінь винності підсудного, думки засідателів практично співпадали /п'ять із шести/ у т.ч. у виді і розмірі покарання. - 3. Закордонні дослідники діяльності журі присяжних Г. Кальвін і Г. Зейсел дійшли до висновку, що в одному з кожних чотирьох розглянутих у суді присяжних справ, думка професійних судів розходиться з думкою присяжних по питанню про винність - 4.

Принципи залучення присяжних.

Участь у відправлені правосуддя, з моменту появи «суду рівних», обумовлювалась приналежністю до певного суспільного стану, а пізніше регулювалася шляхом встановлення різного роду цензів: майнових, освітніх, за місцем постійного проживання, релігійних, професійних, вікових та інш. (наприклад для осіб, що мають фізичні вади). Так, якщо обрання припускає певний політичний і соціальний фільтр, загорнутий у демократичні форми, то спеціальні цензи, запроваджені владою, є неприкритим зазіханням на права громадян. Загальновизнано, що право на участь у здійсненні правосуддя є невід'ємним для кожної людини, що володіє правом виборчого голосу.

Перш за все, для участі в правосудді у якості присяжного, особа має відповідати наступним критеріям:

1) Громадянство. Напочатку списки присяжних формувалися виключно із громадян тієї країни, у якій здійснюється правосуддя. Участь іноземців та осіб без громадянства, виходячи із принципу державного суверенітету і невтручання в діяльність іноземних країн не допускалася [6, c. 1119]. При цьому, не береться до уваги громадянство самого підсудного. З метою забезпечення довіри до суду у ФРН допускається участь іноземних громадян в якості присяжних осіб, які на законних підставах проживали на території країни більше 10 років та отримали активне виборче право на виборах до місцевих органів влади.

2) Вік. Питання віку, з якого особу можуть залучати до обов'язків присяжного і відповідно звільняти від них є дискусійним. Наприклад, у США, присяжним може бути громадянин, що досяг 21 року, а у Франції взагалі встановлено віковий ценз від 23 до 70 років[4, с. 75]. Законодавець виходить з різних міркувань при визначенні віку. питанні слід враховувати те, що присяжні не є професійними суддями і при винесенні рішення керуються внутрішніми переконаннями, які формуються на основі власного життєвого досвіду. Проект Кримінального процесуального кодексу України № 9700 передбачає внесення змін до деяких нормативних актів, зокрема до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», де термін «народний засідатель» замінять терміном «присяжний», отже відповідно до статті 59 вищезгаданого закону, присяжним буде особа, у віці від 30 до 65 років [2, c. 4]. Така норма матиме доволі суперечний характер, адже суддею, відповідно до статті 64 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», може бути особа не молодше 25 років і тому цілком справедливим є застосування такого вікового цензу для присяжних.

3) Володіння мовою якою судочинство ведеться. Цей критерій має важливе практичне значення, оскільки досить поширеними є випадки, коли громадянин не володіє, або в недостатній мірі володіє мовою судочинства. У такому випадку він не може бути залучений до розгляду справи як присяжний, тому що не зможе зрозуміти позицію обвинувачення, захисту, самого підсудного, показання свідків, висновки експерта, правильно оцінити надані докази. Звичайно, у такому випадку можна залучити перекладача для присяжного, але це ускладнить сам процес, та не гарантуватиме повного розуміння таким присяжним суті справи і, що найголовніше, не відповідатиме інтересам підсудного. Якщо громадянин, який не володіє мовою судочинства залучається до участі у розгляді справи як присяжний, він підлягає заміні ще до початку судового розгляду.

4) Правосуб'єктність. Присяжний повинен володіти повною дієздатністю та деліктоздатністю. Особи з частковою дієздатністю, або недієздатні особи не повинні допускатися до правосуддя у якості присяжного.

5) Професійна діяльність. Значення професії при допуску до інституту присяжних не є дискримінаційним положенням. Тут мова йде про те, щоб посадові, службові та інші особи, що здійснюють публічну діяльність та функції делеговані їм державою, не допускалися до судочинства як присяжні в силу виконуваних ними повноважень. Наприклад, у Франції, існує вичерпний перелік посад, несумісних з обо'язками присяжного засідателя, серед яких: член уряду, парламенту, Конституційної ради тощо. У пункті 4 статті 59 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» сформовано виключний перелік таких посад: народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, адвокати, нотаріуси. Що характерно, законодавець у цьому випадку залишає не висвітленим перелік посад, який відноситься до категорії «інші державні службовці».

Усі присяжні повинні прийняти присягу, перед тим як розпочнуть розгляд справи. У ній вони присягають виконувати свої обов'язки чесно і неупереджено, брати до уваги лише досліджені в суді докази, при вирішенні питань керуватись законом, своїм внутрішнім переконанням. Хоча присяга має, переважно, етичний характер, її порушення може значною мірою повпливати на об'єктивність та неупередженість судового розгляду і в подальшому винесення рішення. В такому випадку присяжний повинен понести відповідальність, що нам власне демонструє іноземний досвід. Українське законодавство та законопроекти, на сьогодні, не передбачають санкцій за порушення присяжним присяги. Світова практика йде шляхом накладення штрафу та відсторонення від справи такого присяжного.

Дата добавления: 2014-01-07