Нераціональне пізнання

Раціональне пізнання та його форми.

Людина дістає інформацію шляхом природних сигналів, які йдуть від об’єктів, i штучних сигналів, що передаються від суб’єкта до суб’єкта i функціонують у системі людської мови. Розвиток й удосконалення мови тісно пов'язані з розвитком раціонального ступеня пізнання. Мова – найважливіший інформаційний посередник між суб'єктом i суспільством. У багатьох випадках людина може передати іншій людині свої знання, думки, образи лише за допомогою мови.

Раціональне (абстрактне) мислення – це функціонування відповідних знань, здатних відображати те, що недоступне органам чуття.

Форми раціонального мислення (поняття, судження i умовивід) фіксують в знаках мови предметні ознаки речей.

Поняття відображає суттєві ознаки речей, які потрібні i достатні для розрізнення їх у певному відношенні.

Поняття відображають ознаки предмета, які потрібні для розділення, класифікації, групування.

Мислення не може бути без судження, а судження без поняття.

Судження – це форма мислення, в якій за допомогою зв'язку понять затверджується або заперечується що-небудь.

Судження фіксує будь-які ознаки предмета: “троянда – червона”, “метафізика заперечує відчуття як джерело знань”.

Установлення необхідних зв`язків та відношень між думками забезпечують пізнавальний рух від незнання до знання.

Умовивід – це така форма мислення, в ході якого з одного або декількох суджень (посилок) виводиться нове судження (висновок або слідство), логічно безпосередньо витікаюча з посилок.

Людське пізнання, в цілому – це єдність чуттєвого i раціонального ступенів. Чуттєве пізнання незалежно від логічного існує лише на ранніх ступенях становлення людства або у дитини, яка ще не володіє мовою. Люди ставлять перед собою певні завдання i тлумачать результати пізнання на рівні раціонального мислення, а потрібну інформацію дістають за допомогою органів чуття i приладів.

Результат пізнання – створення образу реальності, здобуття абсолютних знань.

Творчість – це цiлоспрямована дiяльнiсть, яка створює в контекстi даної культури принципово нові i соціально-значущі матерiальнi та духовно-моральнi цiнностi.

Особливості творчості як різновиду людськоєї діяльності:

1) захопленість і спрямованість (для захопленої людини творчість є сенсом життя, вона підсилюється, якщо продукти творчості одержуються всенародне значення);

2) стан натхнення (характеризується легкістю руху думки й образів, їх якістю і різноманітністю, глибокими переживаннями);

3) безупинність та тривалисть (досягається проникненням у сутність життя, закономірості природи і людського суспільства).

Види творчості:

1) наукова творчість,

2) технічна творчість,

3) художня творчість,

4) філософська творчість,

5) соціальна творчість.

Значного поширення набула нині наукова i технічна творчість, що засвідчує зростаючу роль науково-технічного прогресу в житті сучасного суспільства. Iнтенсифiкацiя наукових досліджень та інженерних пошуків гостро поставила проблему щодо вдосконалення стилю наукового мислення i розширення сфери творчості.

1. Наукова творчість – являє собою створення нових наукових понять та наукових теорій.

Найважливішою умовою наукової творчості є уміння по-новому уявити собі картину протікання досліджуваних явищ.

— На первисному етапі дослідження уява виступає у визначенні робочих гепотиз.

— На другому етапі дослідження проходить нагромадження фактів.

— На заключному етапі дослідження завершуєтсья перетворення раніше існуючих у дослідника уявлень та формуються нові уявлення-образи.

Творчість у розвитку наукового знання реалізується на основі об`єктивних i суб`єктивних передумов. Одним із найважливіших суб`єктивних елементів наукового відкриття, творчості взагалі, є iнтуїцiя. Роль iнтуцiї в науковому пiзнаннi визначають майже всі дослідники, вона нерозривно пов`язана iз свiдомiстю. Без свідомої асимiляцiї культурно-історичного досвіду iнтуїцiя непродуктивна. Наукова творчiсть передбачає безкорисливість. Інша особливість наукової творчості – це орiєнтацiя на новизну. Пошук новогонадихає на творчiсть, а вона можлива лише тоді, коли дослідник прагне до нового без будь-якого прагматичного розрахунку. До тих, хто шукає істину, а не прибуток, приходить на допомогу iнтуїцiя. В генезисі наукової творчості інтуїція посідає важливе місце. Нові знання з`являються не у вигляді завершеного результату, не на грунтi аналізу, висновків, а у формі інтуїтивної здогадки.

Інтуїція - це такий спосіб одержання нового знання (форма пізнання, коли за неусвідомленими в даний момент часу ознаками, не усвідомлюючи шляху власної думки, суб’єкт робить наукове відкриття, одержує нове об’єктивно істинне знання про дійсність.

Інтуїція - це кульмінаційний момент творчого процесу, коли всі елементи пізнавальної проблеми поєднуються в єдину систему.

Основні характеристики інтуїції при дослідженні:

- безпосередність,

- несподіваність,

- неусвідомленість шляхів нового знання.

Неусвідомленість характеризує інтуїцію як процес, а несподіваність та безпосередність - як результат.

Наука по суті раціональна у своїх основах i за своїми методами, може здійснювати свої найбільш значущі завоювання лише шляхом небезпечних раптових стрибків розуму, коли проявляються здiбностi, які називають уявленням, інтуїцією, дотепністю. Iнтуїтивнi знання потребують фактологічного i теоретичного обґрунтування, логічної розшифровки. Iнтуїцiя тісно пов`язана з гіпотезою, припущенням, догадкою. За допомогою логіки доводять, аргументують, а за допомогою iнтуїцiї винаходять, відкривають.

Припущення i догадка фіксують переважно психічний стан суб`єкта пізнання. Догадка виконує роль суб`єктивно-психологiчного стимулу, викликає до життя різного роду гiпотетичнi припущення. На вiдмiну від догадки, припущення містить у собі не лише внутрішнє чуття дослідника, а й спосіб вiрогiдного розв`язування проблеми.

Припущення – це свідоме, логічне обґрунтування догадки. Обґрунтування догадки i перехід до припущення пiднiмає догадку на рівень гіпотези.

Наукова творчість огранiчно пов’язана з критикою. Жодне положення не включається в арсенал науки без попереднього критичного аналізу.

Наукова творчість здійснюється шляхом висунення догадок. Логічне i послідовне їх обґрунтування – це сфера припущень; фактологічне обґрунтування припущень – сфера гіпотези, яка є зв`язуючою ланкою з теорією.

Розвиток творчої думки схематично можна зобразити так:догадка→припущення→гiпотеза→критика→теорія або інший порiвнянно закiнченний процес розвитку думки.

Наукове пізнання здійснюється у двох напрямах:

1) відкриття нових емпіричних фактів,

2) висунення нових ідей.

Наукова творчiсть, відображаючи реальну дiйснiсть у поняттях, торкається переважно духовно-теоритичної дiяльностi людини.

2. Технічна творчiсть – органічно пов`язана з досягненням науки i зорієнтована на перетворення навколишнього середовища.

Спочатку технічна творчiсть була вплетена безпосередньо в процес виробничої дiяльностi людей. Поступово технічна творчiсть оформлюється у відносно самостійний напрям технічної дiяльностi, зокрема у професійне винахідництво.

Технічна творчiсть багатогранна за своїми формами.

За рівнем новизни виділяються такі форми технічної творчості:

а) пристосування – застосування відомих технічних об’єктів з неістотними змінами,

б) рацiоналiзацiя – перетворення технічних об’єктів на основі врахування конкретних обставин,

в) винахідництво – створення оригінальних, (яких раніше не було), технічних засобів.

Залежно від форми органiзацiї праці існують професійна i непрофесійна (здійснюється паралельно з основною трудовою діяльністю, а також у вільний час), колективна та iндивiдуальна технічна творчiсть.

Зміст технічної творчості полягає в якiснiй модифiкацiї інженерної дiяльностi, метою якої є створення технічних засобiв, які призначенi замiнити виробничi функції людини i полегшити її працю.

Головне значення має здiбнiсть до винахідництва i проектування нових технічних систем i технологiчних процесів.

3. Художня творчiсть – на вiдмiну від наукової не зорієнтованої на відкриття теорій, концепцiй, законiв, наукових iстин, вироблення технiчних рішень, матерiалiв, машин, автоматiв.

Художня творчість – направлена на створення естетичних цiнностей.

У художнiй творчості особливє мiсце посiдає уява про емоцiйно-образну сферу. Мистецтву на вiдмiну від науки властивий індивідуальний підхід, воно пронизано суб`єктивнiстю, відкриває шляхи спiлкування з людською душею. Перевага його полягає в тому, що воно може перетворити душу людини; викликати почуття естетичної гармонiї. Проте це не означає, що iншi сфери культури усуненi від образного вiдображення дiйсностi.

4. Філософська творчість – їй властивi риси i наукової, i художньої творчості.

Філософія оперує категоріями. але на вiдмiну вiд науки вона за своєю природою є особливою формою рефлексивного знання.

Рефлексія – це оперування суб'єкта із своєю власною свiдомостю, що робить можливим акт самопізнання.

Філософська дiяльнiсть є граничною формою свiдомого досвiду завдяки тому, що ідея є водночас і формою думки, і формою того, що має бути.

Філософія – це мислення в гранично узагальнених поняттях, це запитування. яке в кожному питанні, а не лише в кінцевому підсумку з'ясовує ціле, тобто буття людини в cвiтi, її долю.

Саме тому фiлософськi ідеї неодмiнно залучаються для обґрунтування соціальних альтернатив.

5. Соціальна творчість – це насамперед творення нових суспільних відносин згiдно з прийнятим ідеалом і з неперехідними нормами людського співжиття.

Для традиційного суспільства характерним є відтворення існуючих форм життєдiяльностi. Соціальна творчість нерозривно пов'язана з утвердженням соціального прогресу. Можна стверджувати, що прогрес і є функцією соціальної творчості. Будь-яка творчість, а тим більше соціальна, пов'язана з проблемою свободи. Здобуття свободи, боротьба за неї є неодмінною умовою соціальної творчості і засобом її реалізації.

Свобода має два виміри:

1) свобода від будь-чого,

2) свобода для будь-чого, насамперед для втілення в життя певного соцiального ідеалу.

Соціальна творчість завжди пов'язана з ризиком, оскільки навіть для здійснення життєво-реальної мети можна вибрати неадекватні засоби, а засоби, які деформують сам ідеал; тим більше небезпечно, якщо мета виявилася явно утопічною. Драматизм людського існування полягає в тому, що людина живе водночас у сфері необхiдностi, тобто приймає світ таким, який він є, і сфері свободи, тобто прагне перетворити світ вiдповiдно до уяви, яким вiн має бути. Це i є основа суперечності мiж соцiальним буттям, традицiєю i iдеалом, яку покликана розв`язати соцiальна творчiсть, “життя без iдеалiв” i “iдеальних орiєнтирiв” порожнє i сiре. Основна колiзiя соцiальної творчостi полягає в тому, що без iдеального майбутнього i активностi суб`єкта вона не можлива.

Дата добавления: 2014-01-07