Питання 3. Функції органів прокуратури

Прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України (ст. 121) та Закону „Про прокуратуру” (ст. 5) покладаються такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію 5) нагляду за додержанням і застосуванням законів та 6) функцію досудового слідства – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до формування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють їх функціонування (п. 2 Перехідних положень Закону України „Про внесення змін та доповнень в деякі законодавчі акти України” від 12 липня 2001 року).

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України і Законом.

1. Підтримка державного обвинувачення в суді.

У відповідності зі ст. 129 Конституції України до основ­них принципів судочинства належить підтримка в суді дер­жавного обвинувачення прокурором. Таким чином, суди звільнені від протиправної функції підтримки державного об­винувачення по кримінальній справі і доведення вини особи.

Підтримка державного обвинувачення в суді чи відмова від обвинувачення, якщо воно не підтвердилося під час судо­вого слідства, є основним і визначальним моментом у процесу­альному положенні прокурора як учасника судового розгляду. Якщо відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України одним з основних принципів судочинства є змагальність сторін і сво­бода в наданні ними суду своїх доказів і в доказуванні перед судом їх переконливості, то прокурор у процесі виступає як одна із сторін – обвинувач.

Підтримка державного обвинувачення в суді є найваж­ливішою функцією прокуратури. Новим моментом є те, що, по-перше, дана функція прокуратури зайняла провідне місце серед інших її функцій і, по-друге, підтримка прокурором дер­жавного обвинувачення в суді є одним із принципів криміна­льного судочинства відповідно до п. 5 ст. 129 Конституції Ук­раїни.

Підтримка державного обвинувачення – службовий обов'язок кожного прокурора. Персональний склад держав­них обвинувачів затверджується відповідними наказами Гене­рального прокурора, прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорами області, міста, району. Керівництво і контроль за якістю підтримки державного обвинувачення такими працівниками покладається на заступника прокурора, що відповідає за цю ділянку роботи.

Переконаність прокурора в тому, що органи попереднього слідства зібрали досить доказів для підтвердження обвинувачення підсудного, зобов'язує його підтримувати державне об­винувачення. В обвинувальній промові він розкриває соціаль­ну небезпеку злочину, викладає обставини справи, аналізує докази, зібрані під час досудового слідства, оцінює обставини, що впливають на ступінь відповідальності підсудного, дає оцінку причинам злочину й умовам, що сприяють їх здійснен­ню, вносить пропозицію про винесення судом окремої ухвали, висловлює своє розуміння щодо міри покарання, вирішення цивільного позову й інших питань, що мають значення при ви­несені судом вироку. Прокурор обов'язково детально зупи­няється на обґрунтованості кваліфікації вчиненого підсудним діяння, тобто доводить відповідність протиправного діяння конкретному складу злочину. Для обґрунтування своєї по­зиції прокурор має право послатися на досліджені в суді дока­зи, норми матеріального і процесуального права, а також керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.

Прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі.

Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання.

Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються Законом та процесуальним законодавством України.

Прокурор бере участь в судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів.

У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов'язаний відмовитись від обвинувачення.

2. Представництво інтересів громадянина і держави в судах у випадках, визначених законом.

Під функцією представництва в суді слід розуміти діяльність прокурора щодо своєчасного і повного використан­ня передбачених законодавством повноважень для пред'яв­лення в судах і підтримки позовів (заяв) про захист прав і інте­ресів громадян і держави, перегляду незаконних судових по­станов; захист соціальних прав громадян, а також відшкоду­вання шкоди, заподіяної державі, державним підприємствам, установам і організаціям, стягнення заборгованості перед бю­джетом, Пенсійним фондом і іншими позабюджетними фон­дами соціальної спрямованості коштами цивільного і госпо­дарського судочинства; забезпечення участі в розгляді судами окремих категорій цивільних справ.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік, або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Формами представництва є:

звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

участь у розгляді судами справ;

внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Право внесення апеляційного, касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.

Апеляційне, касаційне і окреме подання на вирок, рішення, ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом.

Генеральний прокурор України, прокурори АРК, областей, міст Києва і Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники мають право відкликати із суду кримінальну справу, по якій обвинувачений не відданий до суду.

Генеральний прокурор України має право вносити на розгляд Пленуму Верховного Суду України подання щодо роз'яснень судам з питань застосування законів при розгляді кримінальних, цивільних справ і справ про адміністративні правопорушення.

3. Нагляд за дотриманням законів органами, що прово­дять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” визначає, що оперативно-розшукова діяльність – це система гласних і негласних розшукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, що ведуться із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Перелік оперативних підрозділів служб і відомств, яким надане право виконувати та­ку діяльність, визначається Законом України „Про оперативно-розшукову діяльність”. До них належать оперативні підрозділи МВС України, СБУ, Державної прикордонної служби, управління державної охорони, органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань, органів державної податкової служби, розвідувального органу Міністерства оборони України. Здійснюючи нагляд за дотриманням законів органами, що виконують гласні і негласні розшукові, розвідувальні і контррозвідувальні заходи, прокуратура сприяє дотриманню законності, прав і законних інтересів громадян.

Предметом прокурорського нагляду за дотриманням зако­ну органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю, є сприяння розкриттю злочинів; захист прав, свобод людини, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних зазіхань; виконання вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин; запобігання незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності; охорона прав і закон­них інтересів громадян, які перебувають під слідством; здійснення заходів щодо запобігання злочинам, усунення при­чин і умов, що сприяють їх вчиненню.

Здійснюючи нагляд за дотриманням законів відповідними органами при проведенні дізнання і досудового слідства, про­курор вживає заходів щодо дотримання даними органами ви­мог законодавства.

Прокурор вживає заходів до того, щоб органи дізнання і досудового слідства:

1) додержували передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознаки злочину, проведення оперативно-розшукових заходів, застосування технічних засобів, припинення та закриття справ, а також додержували строків провадження слідства та тримання під вартою;

2) при розслідуванні злочинів неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне і об'єктивне дослідження всіх обставин справи, з'ясовували обставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом'якшують і обтяжують його відповідальність;

3) виявляли причини вчинення злочинів і умови, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення.

Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами попереднього слідства і дізнання визначаються кримінально-процесуальним законодавством.

Прокурор має право в необхідних випадках доручати керівникам органів попереднього слідства, дізнання, внутрішніх справ, національної безпеки проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону та забезпечення повного розкриття діянь, що містять ознаки злочину.

Вказівки прокурора, його заступника органам, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство щодо порушення кримінальних справ і провадження розслідування, які даються відповідно до кримінально-процесуального законодавства, є обов'язковими для цих органів.

4. Нагляд за дотриманням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також при за­стосуванні інших заходів примусового характеру, пов'яза­них з обмеженням особистої свободи громадян.

Предметом нагляду є дотримання законності під час пере­бування осіб у місцях тримання затриманих, досудового слідства, кримінально-виконавчих установах, інших установах, що виконують покарання чи заходи примусового характеру, при­значувані судом, дотримання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов утримання під вар­тою чи відбуваннями покарання особами в цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків.

Прокурор, який здійснює нагляд, має право:

1) у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;

3) прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.

5. Нагляд за додержанням і застосуванням законів.

Як було зазначено вище, Конституція України не передбачає таких функцій проку­ратури, як нагляд за дотриманням і застосуванням законів і функцію попереднього слідства. В той же час, – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів по контролю за дотриманням законів, і завершення реформуван­ня системи досудового слідства та введення в дію законів, що регулюють його функціонування.

У ст. 5 Закону „Про прокуратуру” передбачено, що однією з функцій прокуратури є нагляд за дотриманням законів усіма органами, підприємствами, установами, організа­ціями, посадовими особами і громадянами, чи, іншими сло­вами, загальний нагляд.

До предмета загального нагляду у відповідності зі ст. 19 За­кону „Про прокуратуру” належать:

1) відповідність актів, що приймаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями і посадовими осо­бами, вимогам Конституції України і діючим законам;

2) дотримання законів про недоторканість особи, соціаль­но-економічних, політичних, особистих прав і свобод грома­дян, захист їхньої честі і гідності, якщо законом не передбаче­ний інший порядок захисту даних прав;

3) дотримання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середови­ща, митної і зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів здійснюється згідно із заява­ми та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а при наявності основ – також за власною ініціативою прокурора. Прокуратура не підмінює органів відомчого управління і контролю і не втру­чається в господарську діяльність, якщо ця діяльність не супе­речить чинному законодавству.

У разі виявлення порушень закону прокурор його заступ­ник у межах своєї компетенції мають право: опротестовувати акти і рішення посадових осіб, вносити подання чи протести на рішення місцевих рад; порушувати у встановленому зако­ном порядку кримінальні справи, дисциплінарне проваджен­ня чи провадження про адміністративне правопорушення, пе­редавати матеріали на розгляд громадських організацій; вида­вати розпорядження про усунення очевидних порушень зако­ну; звертатися до суду чи господарського суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств і інших юридичних осіб.

При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право:

1) безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України „Про банки і банківську діяльність”;

2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;

3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз;

4) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

При виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право видавати наступні акти прокурорського реагування на порушення законності: протест прокурора; припис прокурора; подання прокурора; постанова прокурора.

Протест прокурора на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Припис прокурора про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення.

Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду.

Подання прокурора з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору.

Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день засідання прокурору, який вправі особисто взяти участь у його розгляді.

Постанова прокурора у разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб.

Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

У протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення.

6. Проведення досудового слідства.

Згідно зі ст. 5 Закону „Про прокуратуру” і нормами Кримінально-процесуального Кодексу України органи проку­ратури продовжують виконувати функцію розслідування діянь, які містять ознаки злочину, що віднесені законом до їх компетенції згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України.

Проведення попереднього слідства по кримінальних спра­вах покладається на слідчих прокуратури. У відповідності зі ст. 17 Закону „Про прокуратуру” у Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим є старші слідчі з особливо важливих справ і слідчі з особливо важливих справ, у прокуратурах областей, міст та інших прирівняних до них прокуратурах можуть бути слідчі з особливо важливих справ і старші слідчі, у районних, міжрайонних, міських про­куратурах – старші слідчі і слідчі.

Прокурор має право особисто проводити розслідування в повному обсязі по будь-якій кримінальній справі.

Здійснюючи розслідування, слідчий чи прокурор зо­бов'язані у разі виявлення ознак злочину порушити криміна­льну справу, установити злочинця, усебічно, повно й об'єктив­но досліджувати всі обставини справи, установити причини й умови, що сприяють здійсненню злочину, і вжити заходів що­до їхнього усунення.

ВИСНОВКИ

Регулювання діяльності прокуратури в окремому розділі Конституції означає, що виконання покладе­них на органи прокуратури функцій є самостійним видом державної діяльності. Прокуратура – організа­ційно самостійна державно-правова інституція, яка при виконанні своїх повноважень активно взаємодіє з усіма гілками державної влади і є важливим елемен­том у забезпеченні балансу між ними.

Прокуратура України становить єдину систему, яку складають Генеральна прокуратура, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

Генеральна прокуратура – найвища ланка систе­ми, яку очолює Генеральний прокурор України. Під його керівництвом вона визначає стратегію і тактику діяльності органів прокуратури. Одним із елементів єдності системи є те, що нижчестоящі прокурори під­порядковуються вищестоящим, а всі прокурори – Генеральному прокурору України. Діяльність усіх про­курорів регулюється одним Законом України „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. В межах своєї компетенції вони виконують функції покладені Кон­ституцією України на Генерального прокурора.

Єдність органів прокуратури обумовлена єди­ними завданнями, функціями, принципами її органі­зації і діяльності, повноваженнями по виявленню правопорушень і засобами реагування на них. Єдність прокуратури означає, що вона функціонує як неза­лежний централізований державний орган.

Нормативні акти та література

1. Валюх В. Інтереси держави як предмет представництва прокурором в суді // Право України. – 2001. - № 2. – С. 112-114.

2. Грицаєнко Л. В чому сутність проблематики стану сучасної прокуратури // Право України. - 2004. - № 8. -С. 89 – 93.

3. Захаров Є. “Круглий стіл” з проблем реформування конституційного статусу прокуратури // Право України. - 2005. - № 4. - С. 138 – 139.

4. Клочков В. Джерела створення прокуратури // Право України. – 2001. - № 7. – С. 105-106.

5. Козьяков І. Прокурорський нагляд за законністю оперативно-розшукової діяльності: його проблеми // Право України. – 2000. - № 1. – С. 82-85.

6. Корнякова Т. Актуальні проблеми координаційної діяльності прокуратури // Право України. - 2004. - № 9. - С. 13- 15.

7. Косюта М. Взаємозв’язки у діяльності прокуратури та Конституційного Суду України // Право України. – 2002. - № 6. – С. 102-108.

8. Косюта М.В. Прокуратура України: Навчальний посібник. – Одеса: Юридична література, 2003. – 312 с.

9. Косюта М. Функції прокуратури за законодавством країн пострадянського простору: порівняльно-правовий аналіз // Право України. – 2003. - № 5. – С. 80-84.

10. Косюта М.В. Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства: Монографія. – Одеса: Юридична література, 2002. – 376 с.

11. Красноокий О. Прокурорський нагляд і запобігання правопорушенням // Право України. - 2004. - № 2. - С. 93 – 95.

12. Кривобок В. Актуальні питання визначення статусу прокуратури України в умовах перехідного періоду // Право України. – 2000. - № 10. – С. 85-87.

13. Кулаков В. Шляхи реформування прокуратури України: її історія та сьогодення // Право України. - 2005. - № 4. - С. 142 – 143.

14. Литвак О. Наукове дослідження правових засобів прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів // Право України. - 2005. - № 4. - С. 141 – 141.

15. Литвак О.М., Шумський П.В. Функції прокуратури України. – Хмельницький: ХІРУП, 1998. – 390 с.

16. Малюга В. Формування принципів організації та діяльності прокуратури в період з найдавніших часів до ХІХ ст. // Право України. – 2001. - № 10. – С. 99-101.

17. Михайленко О. Прокуратура Федеративної Республіки Німеччини: становлення та повноваження // Право України. – 2000. - № 5. – С. 104-109.

18. Михайленко О. Прокуратура Франції: становлення та повноваження // Право України. – 2000. - № 2. – С. 100-103.

19. Мичко М. До питання про загальнонаглядову діяльність прокуратури // Право України. – 2000. - № 4. – С. 50-51.

20. Мичко М. Про статус прокуратури в європейських державах постсоціалістичного простору // Право України. – 2001. - № 3. – С. 120-122.

21. Мичко М., Голова Н. Про основні принципи організації прокуратури // Право України. – 2000. - № 12. – С. 74-76.

22. Мінюков А. Повноваження прокуратури при забезпеченні додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина на досудовому слідстві // Право України. – 2002. - № 10. – С. 35-40.

23. Наказ Генерального прокурора України від 9 вересня 1998 року № 2223ц „Про Положення про атестування прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України”.

24. Наказ Генеральної прокуратури України від 28 жовтня 2002 року № 1 „Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України”.

25. Наказ Генеральної прокуратури України від 28 жовтня 2002 року № 1/1 „Про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю”.

26. Наказ Генеральної прокуратури України від 28 жовтня 2002 року № 3 „Про організацію роботи органів прокуратури у здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів”.

27. Наказ Генеральної прокуратури України від 28 жовтня 2002 року № 5 „Про організацію підтримання державного обвинувачення в суді, забезпечення його відповідності кримінальному та кримінально-процесуальному законодавству”.

28. Наказ Генеральної прокуратури України від 28 жовтня 2002 року № 6 „Про організацію діяльності прокурорів по представництву інтересів громадянина або держави в суді та нагляду за додержанням законів у виконавчому провадженні”.

29. Наказ Генеральної прокуратури України від 28 жовтня 2002 року № 9 „Про організацію роботи з розгляду звернень та особистого прийому громадян в органах прокуратури”.

30. Наказ Генеральної прокуратури України від 28 жовтня 2002 року № 3/3 „Про сферу та особливості діяльності транспортних прокуратур і розмежування їх компетенції з територіальними прокуратурами”.

31. Наказ Генеральної прокуратури України “Про організацію роботи органів прокуратури України у галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги” від 26 грудня 2005 року N 8гн.

32. Наказ Генеральної прокуратури України “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян” від 26 грудня 2005 року N 7гн.

33. Наказ Генеральної прокуратури України “Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України” від 20 січня 2006 року N 2гн.

34. Наказ Генеральної прокуратури України “Про затвердження Положення про організацію співпраці Генеральної прокуратури України з Верховною Радою України” від 24 січня 2006 року N 1/4гн.

35. Наказ Генеральної прокуратури України “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність” від 19 вересня 2005 року N 4/1гн.

36. Наказ Генеральної прокуратури України “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів спеціальними підрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю” від 19 вересня 2005 року N 4/2гн.

37. Наказ Генеральної прокуратури України “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство” від 19 вересня 2005 року N 4гн.

38. Наказ Генеральної прокуратури України “Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України” від 19 вересня 2005 року N 1.

39. Постанова Верховної Ради України „Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України” від 6 листопада 1991 року № 1796-ХІІ.

40. Постанова Верховної Ради України „Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України” від 6 листопада 1991 року № 1795-ХІІ.

41. Потебенько М. Прокуратура України на межі третього тисячоліття // Право України. – 2001. - № 1. – С. 6-7.

42. Прокуратура в Україні: Правові основи. Організаційні засади. Прокуратура у судочинстві. Прокурорський нагляд. Міжнародне співробітництво: Збірник нормат. актів / Відп. ред. М.О. Потебенько; упоряд. А.В. Довбня, Є.В. Грінченко. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 400 с.

43. Руденко М. Вагомий внесок в розвиток теорії організації та діяльності органів прокуратури // Право України. - 2004. - № 12. - С. 129 – 130.

44. Руденко М. Проблеми розвитку прокуратури України // Право України. – 2003. - № 2. – С. 57-59.

45. Руденко М. Прокуратура України у правозахисній системі держави: теоретичні та практичні аспекти // Право України. – 2004. - № 6. – С. 6-8.

46. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебное пособие / Под ред. А.С. Васильева, Е.Л. Стрельцова. - Х.: „Одиссей”, 2006. – 360 с.

47. Сухонос В. Виникнення і розвиток інституту прокуратури // Право України. – 2001. – № 8. – С. 107-110.

48. Сухонос В., Звірко О. Щодо Концепції реформування прокуратури України // Право України. - 2004. - № 1. - С. 86 – 90.

49. Хруслова А. Актуальні питання реформування кримінально-процесуального законодавства проекту Закону “Про прокуратуру” // Право України. - 2005. - № 5. - С. 88 – 91.

50. Шумський П.В. Прокуратура в системі державних органів України: Навч. посібник. – Хмельницькій, 1996.

51. Шумський П.В. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1998. – 336 с.

52. Шепітько В. Актуальне дослідження проблеми оптимізації діяльності прокурора у сфері боротьби зі злочинністю // Вісник Академії правових наук. - 2006. - № 2 (45). - С. 272-275.

53. Юрчишин В. Підтримання державного обвинувачення у суді – першочергова конституційна функція прокуратури України // Право України. - 2004. - № 5. - С. 131 – 134.

Дата добавления: 2014-01-07