Питання 3. Загальна характеристика досудового слідства. Органи досудового слідства

Основною формою розслідування злочинів є досудове слідство, під яким розуміють діяльність слідчого по збору, дослідженню, перевірки та оцінки доказів, встановленню об’єктивної істини у справі, захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб, створенню умов для здійснення правосуддя.

Правом здійснювати досудове слідство володіють слідчі прокуратури, служби безпеки, органів внутрішніх справ та податкової міліції. Вони здійснюють слідство у справах, віднесених законом до їх підслідності.

Історія діяльності слідчого апарату МВС України налічує вже 4 десятиліття. Так Указом Президії Верховної Ради СРСР № 1237-УІ від 6 квітня 1963 р. „Про надання права провадження попередньо­го слідства органам охорони громадського порядку” було встановлено, що поряд зі слідчими прокуратури і держбезпеки попереднє слідство провадиться також слідчими органів охорони громадського порядку. Зазначено, що при провадженні попереднього слідства вони повинні ке­руватися нормами кримінально-процесу­ального й кримінального законодавства, передбаченими для попереднього слідст­ва. Одночасно було внесено зміни до ч. І ст. 28 Основ кримінального судочинства СРСР та союзних республік.

Іншим Указом, уже Президії Верховної Ради Української РСР від 13 червня 1963 р. „Про внесення змін до Кримінально-про­цесуального кодексу Української РСР”, внесено зміни до ряду статей КПК УРСР, якими було визначено підслідність певної категорії злочинів слідчим органів охоро­ни громадського порядку. Указ набрав чинності 1 липня 1963 р., тож саме в цей день згодом і почали відзначати про­фесійне свято слідчих ОВС.

Відповідно до існуючого на момент утворення слідчого апарату в системі МВС кримінально-процесуального законо­давства право провадження слідства надавалось лише слідчим прокуратури та КДБ. Органам охорони громадського по­рядку, як тоді називались органи внутрішніх справ, дозволялось прова­дження дізнання у справах, за якими здійснення попереднього слідства не обов’язкове, а також провадження невід­кладних слідчих дій у справах, які під­слідні слідчим прокуратури. Однак прак­тика засвідчила, що найбільш складні та значні за обсягом кримінальні справи, особливо про розкрадання державного майна, можна було успішно розслідувати лише за умови тісної взаємодії слідчих та оперативних працівників. А її можна було досягти лише шляхом об’єднання слідчих та оперативних підрозділів в одному відомстві.

1963 року в системі Міністерства охо­рони громадського порядку Української РСР створено слідчі відділи управлінь охорони громадського порядку викон­комів обласних рад депутатів трудящих (у містах, районах, на залізничному і водно­му транспорті – слідчі відділи, відділен­ня, групи), затверджено „Положення про організацію і діяльність слідчих апаратів в органах Міністерства охорони гро­мадського порядку”, а також структуру і штати слідчих апаратів.

На­чальниками слідчого, а згодом Головного слідчого управління МВС були А.М.Сербулов (1963-1975 рр.), А.І.Тесленко (1975-1980 рр.), В.П.Кологривов (1980-1985 рр.), М.М.Бурлаков (1985-1995 рр.), О.Ф.Штанько (1995-1999 рр.), В.І.Захаров (2004-2005), П.В. Коляда (1999-2004, 2005-2006), В.Є. Бондар (2006 - по теперішній час).

Уже перші роки діяльності слідчого апарату в органах внутрішніх справ засвідчили, що він здатний вирішувати найскладніші проблеми розслідування. Згодом виявилось, що якість розслідування кримінальних справ слідчими ОВС аж ніяк не нижча, ніж у слідчих прокуратури. Однак в організації їх діяльності були й певні недоліки. Так, у керівників слідчих підрозділів не було права процесуального контролю за роботою слідчих. У подальшому до кримінально-процесуального законо­давства було внесено зміни та доповнен­ня, які значно розширили сферу діяль­ності слідчих апаратів ОВС. Їх працівни­кам було надано право розслідування справ про розкрадання державного та колективного майна в особливо великих розмірах. І питома вага таких криміналь­них справ постійно зростала.

Особливе значення мало створення у складі МВС України слідчого управління, яке стало скеровувати всю роботу слід­чих апаратів органів внутрішніх справ. Цим певною мірою виправлялись не­доліки в організації діяльності слідчих підрозділів, зумовлені тим, що в містах та районах слідчі підрозділи не входили до складу міськрайорганів.

Створенням слідчих підрозділів міськ­райорганів внутрішніх справ фактично за­вершилось формування структури слідчого апарату МВС. Це сталося у 1970 році і було, безперечно, кроком уперед на шляху по­дальшого вдосконалення організації слідчого апарату ОВС, дозволило забезпе­чити водночас із збереженням процесуаль­ної самостійності слідчих оперативне керівництво їх діяльністю з боку началь­ників міськрайорганів, посилити взаємодію слідчих та працівників дізнання.

Сьогодні слідчий апарат ОВС України являє собою цілісну систему, що складається з центрального органу, яким є Головне слідче управління МВС України, і територіальних підрозділів (слідчих управлінь, відділів, відділень) загальною чисельністю майже 11 тисяч чоловік. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. N 548-р посади працівників МВС та його територіальних підрозділів, які займаються розслідуванням кримінальних справ, віднесено до відповідних категорій посад державних службовців.

Можна з впевненістю сказати, що нині слідчий апарат ОВС має значний досвід що­до розслідування будь-яких категорій кримінальних справ. Кінцева мета, резуль­тат роботи слідчих апаратів у суспільному аспекті – це відновлення справедливості та порушених прав потерпілого. Під час розслідування злочинів робота слідчого починається разом з працівниками опера­тивних і інших служб ОВС з огляду місця події, розгляду матеріалів дослідчих пе­ревірок і завершується прийняттям кінце­вого рішення у кримінальній справі, вине­сенням вироку судом. Я не обмовився, оскільки тільки з набуттям судовим вердик­том чинності слідчий може вважати, що злочин розслідувано, винні у його вчиненні особи притягнуті до відповідальності, по­терпіла сторона отримала від держави, так би мовити, сатисфакцію за порушені права.

Значимість досудового слідства в си­стемі ОВС визначається низкою чинників. Насамперед це процесуальний характер діяльності слідчого як суб'єкта криміналь­ного судочинства. Саме слідчий збирає в установленому законом порядку докази, закріплює їх, дає оцінку зібраній інфор­мації і правову оцінку вчиненому, визна­чає напрями розслідування, чим і формує кінцевий результат цієї роботи.

По-друге, це провідна роль слідчого під час розкриття і розслідування злочи­ну. Адже саме на слідчого покладено обов'язок організувати ефективну взаємодію з іншими службами ОВС і ске­ровувати роботу з розкриття злочинів.

Тобто кінцеві результати роботи ор­ганів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю багато в чому визначаються са­ме ефективністю організації праці слід­чого апарату.

Але навантаження – то „деталь” внутрісистемна, робота ж усієї міліції і, в першу чергу, слідства оцінюється не за ним, а за кількістю кри­мінальних справ, направлених до суду та відшко­дуванням завданих збитків. Тобто мета – відновлення прав та інтересів людини й держави, кон­кретна допомога від правоохоронців.

Впродовж 2005 року слідчі ОВС розслідували 423,1 кримінальних справ, що на 9,8 % менше, ніж у 2004 році, закінчили провадженням 197,3 тис. справ, з яких до судів надійшло 90 %.

Чинне законодавство виділяє загальні умови досудового слідства, які забезпечують єдиний та обов’язковий для всіх кримінальних справ процесуальний порядок розслідування.

Загальні умови досудового слідства – це закріплені у кримінально-процесуальному законі правила, що відображають особливості досудового слідства як стадії кримінального процесу і встановлюють вимоги до порядку провадження процесуальних дій і прийняття рішень.

До загальних умов досудового слідства відносяться наступні правила:

1. Початок досудового слідства.

Досудове слідство здійснюється після порушення кримінальної справи. Причому слідчий приступає до його провадження негайно. Якщо справа була порушена слідчим, то він складає єдину постанову про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження. Якщо ж справа порушена органом дізнання, чи іншим слідчим – складається окрема постанова про прийняття справи до свого провадження.

2. Підслідність кримінальних справ.

Підслідність кримінальних справ – це сукупність закріплених у законі юридичних ознак справи, на основі яких визначається конкретний орган, що уповноважений розслідувати дану справу. Наприклад, слідчі прокуратури розслідують кримінальні справи про тяжкі та особливо тяжкі злочини, до компетенції слідчих податкової міліції відноситься провадження слідства у справах про податкові злочини і т.д.

3. Повноваження слідчого.

До завдань слідчого на стадії досудового слідства відносяться:

§ розглянути і вирішити заяву про злочин;

§ порушити кримінальну справу та здійснити по ній усі передбачені законом слідчі дії;

§ розкрити злочин, кримінальна справа про який знаходиться у його провадженні;

§ забезпечити особам, які приймають участь в провадженні у справі, реалізацію їх процесуальних прав та обов’язків;

§ виявити причини та умови, що сприяють вчиненню злочину.

Для здійснення зазначених вище завдань слідчі наділені широким колом процесуальних повноважень (ст. 114 КПК).

Так, здійснюючи розслідування у справі, слідчий самостійно приймає усі рішення спрямовані про напрямок слідства, про здійснення різноманітних слідчих дій, за виключенням тих, на здійснення яких передбачено отримання згоди судді чи прокурора.

Слідчий по справах, що ним розслідуються має право давати органам дізнання доручення та вказівки про здійснення розшукових та слідчих дій і вимагати від них сприяння при здійснення окремих слідчих дій.

Постанови слідчого, винесені у справі, що знаходиться у його провадженні, є обов’язковими для виконання юридичними та фізичними особами.

При здійсненні слідчих дій слідчий має право використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомку, відеозапис та інші науково-технічні засоби.

Хоча слідчий і є самостійною та незалежною процесуальною фігурою у кримінальному судочинстві, прокурор, начальник слідчого відділення мають право давати слідчому вказівки у справі. При незгоді слідчого з вказівками прокурора про притягнення в якості обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та об’єм звинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду чи про закриття справи – слідчий має право надати справу вищестоящому прокурору зі своїми письмовими запереченнями. Вищестоящий прокурор або відміняє дані вказівки, або передає слідство іншому слідчому. Рішення вищестоящого прокурора є у даному випадку остаточними.

4. Строки досудового слідства.

Досудове слідство проводиться слідчими органів внутрішніх справ, прокуратури, СБУ, податкової міліції у строки, передбачені законодавством для здійснення досудового слідства. Перебіг даних процесуальних строків починається від дня порушення кримінальної справи.

За загальним правилом досудове слідство повинно бути завершено протягом двох місяців. Цей строк може бути продовжений районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з’єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у випадку неможливості закінчити розслідування до трьох місяців.

В особливо складних справах на підставі мотивованої постанови слідчого строк досудового слідства може бути продовжений до шести місяців прокурором АРК, області, м. Києва, військовим прокурором округа, флоту та прирівняним до них прокурором чи їх заступниками. Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.

Якщо у справі не встановлено особу, що вчинила злочин то перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.

5. Об’єднання та виділення кримінальних справ.

Метою об’єднання та виділення кримінальних справ є всебічність, повнота, об’єктивність, а також швидкість розслідування кримінальної справи.

В одному провадженні можливе об’єднання справ з обвинувачення декількох осіб, що вчинили у співучасті один чи декілька злочинів або справ про обвинувачення однієї особи у вчиненні декількох злочинів. Виділення справи має місце тільки у випадках, викликаних необхідністю, і коли це негативно не відобразиться на всебічності, повноті та об’єктивності дослідження та вирішення справи.

6. Недопустимість розголошення даних досудового слідства.

Дана умова сприяє успішному розкриттю злочину і викриттю винного. Розголошення даних може призвести до негативних наслідків, які полягають у тому, що стає можливим:

§ винному переховуватись, знищити сліди злочину, предмети та інші докази;

§ заподіяти шкоду обвинуваченому;

§ застосування фізичного або психічного впливу до свідка, потерпілого і т.д.

Дані досудового слідства можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого, прокурора і у тому об’ємі, який вони визнають за можливе. Розголошення ж даних досудового слідства має наслідком кримінальну відповідальність, згідно з вимогами ст. 181 КК України.

7. Забезпечення прав та інтересів осіб, що приймають участь у справі.

Дана умова досудового слідства полягає у роз’ясненні слідчим учасникам процесу їх прав і створенні умов для їх здійснення.

8. Провадження і процесуальне оформлення слідчих дій.

Кожна слідча дія повинна, по-перше, здійснюватися у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку, і, по-друге, повинна бути належним чином оформлена (складаються процесуальні рішення та протоколи). Наприклад, до таких процесуальних документів відносяться постанови і протоколи.

Постанова – це процесуальний документ з найбільш важливих питань, які виникають у слідчого, прокурора чи особи, яка проводить дізнання, як у процесі провадження досудового слідства, так і при його закінченні.

Протокол – це процесуальний документ, в якому фіксується хід, зміст та результати слідчих й інших процесуальних дій (обшук, виїмка, огляд, освідування, допит і т.д.). Протокол також має бути складений з дотриманням усіх необхідних реквізитів. До протоколу додаються фотонегативи, фотокартки, кіноплівка, фонограми, зліпки, плани, схеми тощо. Протокол також обов’язково підписується слідчим і усіма особами, що приймають участь у здійсненні даної слідчої дії.

9. Прийняття заходів по встановленню та усуненню причин та умов, що сприяють вчиненню злочину.

Вчинення будь-якого злочину обумовлено взаємодією комплексу причин та умов. Встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, не є головним завданням кримінального судочинства (ст. 2 КПК), однак спрямована на запобігання вчиненню нових суспільно-небезпечним діянь.

Під причинами злочину розуміють ті діючі обставини оточуючого особу середовища, які викликали у нього інтереси та мотиви на вчинення даного злочину (соціально-економічні, політичні, соціально-психологічні тощо фактори). Причина злочину буде встановлена вірно тільки тоді, коли буде виявлений причинно-наслідковий зв’язок між зазначеними обставинами і вчиненим особою злочином, як наслідок даних обставин.

До умов, що сприяли вчиненню злочинів, відносяться обставини дійсності, наявність яких створила можливість вчинення злочину чи полегшило його вчинення. До умов, що сприяли вчиненню злочинів, можуть відноситися, наприклад, відсутність охорони на об’єкті, з якого були викрадені матеріальні цінності; відсутність належного виховного контролю батьків або опікунів чи попечителів при вчиненні неповнолітнім злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків і т.д.

Встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, може здійснюватися не тільки під час провадження слідчих дій (наприклад, під час допиту обвинуваченого при постановці питання про те, що надихнуло його вчинити даний злочин; при огляді місця події – через встановлення існуючих систем охорони предмету злочинного посягання і т.д.) але й шляхом аналізу відомостей, що знаходяться в матеріалах справи.

10. Прокурорський нагляд за додержанням законів при здійсненні досудового слідства.

У відповідності до положень ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону України „Про прокуратуру” однією із функцій прокуратури є нагляд за додержанням законів, органами які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Контрольно-наглядові повноваження прокурора у сфері здійснення досудового слідства мають владно-розпорядчий характер, оскільки від не тільки виявляє допущені порушення закону, приймає заходи з їх усунення, але й безпосередньо усуває ці порушення.

До загальних умов досудового слідства можна також віднести:

11. Залучення громадськості до розкриття та розслідування злочинів.

При здійсненні досудового слідства слідчий повинен використовувати допомогу громадськості для розкриття злочинів та для розшуку осіб, що їх вчинили, а також для виявлення та встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів.

Громадськість залучається слідчим на основі принципу добровільності. Представники громадськості не мають права особисто чи за дорученням слідчого проводити слідчі та інші процесуальні дії у кримінальних справах. Притягнення громадян до участі у провадженні окремих процесуальних дій можливе лише у тих випадках, коли вони володіють певним процесуальним статусом: поняті, спеціалісти, особи, що пред’являються до впізнання.

12. Оскарження дій та рішень слідчого та прокурора.

Досудове слідство закінчується:

1) прийняттям постанови про закриття кримінальної справи;

2) складанням обвинувального висновку;

3) прийняттям постанови про направлення справи до суду для вирішення питань про застосування до особи примусових заходів медичного характеру.

Припинення кримінальної справи – це форма закінчення досудового слідства, за якою слідчий завершує провадження у кримінальній справі без наступного направлення справи до суду (за певним виключенням). Кримінальна справа припиняється за наявності підстав, визначених кримінально-процесуальним законодавством і при недоказовості участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Підстави для припинення кримінальної справи можна розділити на дві групи:

1) реабілітуючі – випливають з факту невинуватості певної особи у вчиненні злочину і відсутності у його діях складу злочину;

2) нереабілітуючі – звільнюють від покарання за іншими підставами, передбаченими законом (у наслідок зміни обстановки; у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і т.д.).

Обвинувальний висновок – найважливіший процесуальний документ, що завершує досудове слідство і оформлює його результати. Незалежно від кількості обвинувачених по кожній кримінальній справі складається тільки один обвинувальний висновок. Тобто, обвинувальний висновок – процесуальний документ, у якому визначаються підсумки досудового слідства, викладається сутність справи, відомості про особу обвинуваченого та формула обвинувачення. Обвинувальний висновок складається і підписується слідчим чи особою, що проводить дізнання, та затверджується відповідним прокурором.

У обвинувальному висновку зазначаються час і місце його складання, а також до нього додаються: список осіб, що підлягають, на думку слідчого, виклику у судове засідання; довідки про строки слідства, про обрання запобіжних заходів з вказівкою часу утримання під вартою, про речові докази, про цивільний позов, про прийняті заходи забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про судові витрати.

У передбачених кримінально-процесуальним законом випадках досудове слідство завершується прийняттям постанови про направлення справи до суду для вирішення питань про застосування до особи примусових заходів медичного характеру.

Дата добавления: 2014-01-07