Інтернаціоналізація виробництва. Міжнародний поділ праці і кооперація праці

Іноземні(міжнародні) інвестиції: позитив, негатив для національної економіки.

Міжнародна міграція капіталу і робочої сили. Злиття та поглинення економічних суб’єктів ринку.

Міжнародна торгівля товарами і послугами. Торгівельні бар’єри. СОТ і ГАТТ.

Інтернаціоналізація виробництва. Міжнародний поділ праці і кооперація праці.

Інтернаціоналізація господарського життя проявляється в інтернаціоналізації виробництва та інтернаціоналізації капіталу. Інтернаціоналізація виробництва — це формування інтернаціонального процесу виробництва (наприклад, реалізація міжнародних програм по створенню складної техніки, зокрема, в сфері освоювання космосу, океанських глибин, запобігання екологічним катастрофам, тощо). Інтернаціоналізація виробництва як процес проявляється у:

а) зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб'єктів із різних країн;

б) використанні у виробничому процесі іноземних факторів виробництва;

в) розширенні виробництва за національні кордони (будівництво нового заводу в зарубіжній країні)

Інтернаціоналізація капіталу — процес взаємопереплетіння та об'єднання капіталу із різних країн; використання іноземного капіталу для розвитку національних підприємств, національного господарства в цілому. Інтернаціоналізація капіталу є передумовою процесу інтернаціоналізації виробництва і навпаки.

Міжнародний поділ праці та міжнародне усуспільнення виробництва знаходять конкретний вияв у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні, концентрації виробництва тощо. Ці процеси формують важливий елемент господарського механізму на інтернаціональному рівні.

Розвиток часткового поділу праці відбувається як у межах національних країн, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці) через ринкові та позаринкові зв'язки між підприємствами, які виробляють взаємообумовлену продукцію.

Міжнародний поділ праці (МПП): сутність форми та фактори. Основою інтернаціоналізації господарського життя є міжнародний поділ праці, як обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його диференціації у економічному просторі. Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технологічну спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів світу.

Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн у межах світового господарства на виробництві певної продукції та послуг відповідно до їхніх природньокліматичних, історичних та економічних умов, що обумовлює і передбачає необхідність обміну результатами різної діяльності на світовому ринку.

Існує кілька видів МПП і: загальний, частковий та одиничний.

Загальний поділ праці - це поділ праці за сферами виробництва (добувна й обробна промисловість, сільське господарство). Він проявляється у розподілі країн на сировинні, аграрні й індустріальні.

Частковий поділ праці - це спеціалізація на певних галузях виробництва та видах вироблюваної продукції. Такий поділ праці означає ширший розвиток міжгалузевого обміну готовою продукцією.

Одиничний поділ праці - це спеціалізація країн на виготовленні окремих агрегатів, машин, деталей і вузлів або на технологічних стадіях процесу виробництва.

Розвиток міжнародної спеціалізації обумовлює розвиток видів та форм міжнародної кооперації — міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих підприємств. МПП за родом_діяльності розвивається за двома напрямками: вертикальним та горизонтальним.

Вертикальний поділ праці спостерігається, коли різні виробники формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних виробничих операцій. Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення окремими виробниками компонентів, які поєднуються у технологічно та технічно складному виробі.

Горизонтальний та вертикальий міжнародний поділ праці на міжнародному рівні реалізується як загальний (між крупними групами галузей), частковий (відокремлення крупних груп галузей на менш агреговані галузі та підгалузі) і одиничний (внутрішньогалузевий поділ та всередині підприємства).

Таким чином, міжнародний поділ праці (МПП ) – це взаємопов'язаний процес спеціалізації окремих країн, підприємств та їх об'єднань на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників задля спільного випуску кінцевої продукції.

Міжнародна спеціалізація і міжнародна кооперація виробництва - це не тільки форми міжнародного поділу праці, а і його елементи, які визначають його суть.

Міжнародна спеціалізація виробництва – це концентрація виробництва однорідної продукції у межах однієї країни або декількох країн з метою створення високопродуктивного виробництва, зниження собівартості продукції та підвищення її якості. Особливо велике значення вона має в галузі машинобудування. Сьогодні номенклатура продукції, особливо промислових галузей, настільки велика, що жодна країна не зможе забезпечити економічно вигідне виробництво всієї цієї номенклатури. Тому досвід багатьох країн показує, що найефективнішою є концентрація зусиль на створенні спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних у систему МПП.

Міжнародна кооперація виробництва – це форма поділу праці, за якої праця на підприємствах і в галузях різних країн поєднується у взаємодії в одному або в різних, пов'язаних між собою процесами виробництва.

Кооперація — це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Кооперація праці (від лат. соореrаtio - співробітництво) - форма організації праці, виконання робіт, при якій визначена кількість людей спільно бере участь в одному або різних, але пов'язаних між собою процесах праці. Історично відомі два основні типи кооперації праці: проста - кооперація однорідної (однакової) конкретної праці; складна -кооперація, заснована кооперація праці на поділі праці. Проста кооперація застосовується там, де робота може бути розділена на однорідні частини, а їх виконання доручається різним робітникам (фасовка, упаковка, прополка та ін.), або там, де для виконання роботи необхідне поєднання однорідних робочих сил (підйом важкого вантажу). Складна кооперація є кооперацією спеціалізованої праці, вона характерна для мануфактурного періоду й стадії великого машинного виробництва. При простій кооперації кожний робітник здатен виконувати свою роботу самостійно, але з меншим ефектом. При складній кооперації спеціалізований робітник не взмозі сам по собі проводити той або інший вид виробництва, а тільки в кооперації з іншими спеціалізованими робітниками. Вузька спеціалізація робітників у складній кооперації вирішується на стадії комплексної механізації, а потім і автоматизації виробництва. Кооперація праці підвищує її ефектив-ність за рахунок ряду факторів: за рахунок якісно нової виробничої сили спільної праці, економії засобів виробництва, скорочення втрат робочого часу, змагання робітників, інше.

Таким чином, зворотною стороною МПП є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво та кооперація. Так, сьогодні дедалі важливішим напрямом внутрішньо-галузевого поділу праці стає спеціалізація не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами і комплектуючими виробами. В сучасному машинобудуванні тільки 15-20% усіх деталей машин є оригінальними, а решта 75-85%а - це взаємозамінні деталі або навіть деталі з однаковими технічними характеристиками для багатьох типів машин і обладнання. Відособлення цих видів деталей машин в окремі виробництва -основа розвитку як внутрішньо-національної, так і міжнародної промислової кооперації.

Історично МПП виникає як система, основним структурним елементом якої були національні господарські комплекси. На початкових стадіях розвитку світогосподарські зв'язки зводились до відносин обігу, перш за все товарного, пізніше — міграції капіталу та робочої сили. Таким чином, міжнаціональні економічні відносини з'явились як похідні, вторинні відносно розвитку суспільного поділу праці всередині країн.

Виникнення та подальший розвиток МПП здійснюється під впливом цілої низки різноманітних факторів, які можна систематизувати за такими ознаками:

• Природно-географічні — відмінності у кліматичних умовах, економіко-географічному положенні, відповідно наділеними природними ресурсами;

• Соціально-економічні — характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал, виробничий апарат. Масштаби і серійність виробництва, темпи створення об'єктів виробничої і соціальної інфраструктури, особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій, соціально-економічний тип національного виробництва і зовнішньоекономічних зв'язків, політичні фактори країн;

• Науково-технологічні – ознаки науково-технічного прогресу — розширення та поглиблення науково-дослідних та конструкторських робіт, прискорення темпів морального зносу, збільшення оптимальних розмірів підприємств, технологічна диверсифікація.

Зауважимо щодо останньої ознаки, зокрема: у другій половині XX ст. в умовах науково-технічної революції (НТР) головним фактором формування МПП стає науково-технічний прогрес, рівень розвитку продуктивних сил у різних країнах, стан їх науки й техніки. Зменшення значення природних і географічних факторів для МПП особливо є наявним на прикладі Японії і нових індустріальних країн - Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру, Гонконгу. Міжнародна спеціалізація цих країн практично не пов'язана ні з наявністю у них природних ресурсів, ні навіть з їх географічним положенням.

Між тим, взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розвитку визначає роль країни у МПП та її місце у світогосподарських зв'язках. Значення та роль окремих факторів на тому чи іншому етапі глобального розвитку може мати різноспрямований вплив або неоднакову силу цього впливу.

Саме міжнародна спеціалізація і кооперація виробництва, всесвітній поділ праці в кінцевому підсумку породжують інші форми міжнародних економічних відносин: вивіз товарів і капіталів, міграцію робочої сили, а також інтеграційні процеси в різних регіонах світової економіки.

Отже, характерними рисами сучасного світу є, з одного боку – це різноманітність і багатоваріантність форм розвитку його складових частин, а з іншого боку – це зростаюча єдність, взаємозалежність цих складових.

Основними тенденціями розвитку сучасного світу є кардинальні соціально-економічні зміни, прискорений розвиток продуктивних сил суспільства, зростаюча взаємозалежність держав світового співтовариства. У різних країнах доіндустріальна, індустріальна, постіндустріальна та науково-виробнича системи співіснують у різноманітних поєднаннях і становлять національні продуктивні сили. У зв'язку з поглибленням міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва, міжнародного поділу праці та з розвитком міжнародного обміну на всіх стадіях суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання продукту) відбувається інтернаціоналізація продуктивних сил національних господарств.

В умовах науково-технічного прогресу міжнародний поділ праці як об'єктивна основа розвитку світового ринку, світового господарства взагалі і найвища форма суспільного територіального поділу праці збагачується якісно новими рисами. Сучасні продуктивні сили потребують такого поділу праці, який робить економічно неефективним або навіть просто неможливим забезпечення виробничих та інших потреб кожної окремої країни лише за рахунок їх власних сил. Участь у міжнародному поділі праці стає передумовою нормального розвитку виробництва.

Іншими словами, м іжнародний поділ праці визначає зростання вищезгаданої міжнародної спеціалізації та міжнародної кооперації виробництва.

Разом із розвитком продуктивних сил і ринкових відносин змінюється співвідношення між різновидами щодо рівня структури міжнародного поділу праці, тобто співвідношення між загальним (між великими сферами економіки різних країн -промисловістю, сільським господарством, транспортом тощо), частковим (між галузями та всередині галузей великих сфер економіки як між фірмовим) та одиничним (на окремих підприємствах, фірмах, багатонаціонального базування як між кооперованими спеціалізованими підприємствами). До того ж частковий та особливо одиничний міжнародний поділ праці тісно пов'язані з процесом регіональної економічної інтеграції, а також з функціонуванням транснаціональних компаній, спільних підприємств, вільних економічних зон тощо. Так, безумовно, розвиток внутрішньо- та між фірмового міжнародного поділу праці безпосередньо призводить до виникнення елементів прямої виробничої кооперації між суб'єктами поділу праці, функціонуючими в різних країнах. У свою чергу, виникнення прямої виробничої кооперації вимагає надійних економічних зв'язків. Це посилює залежність масштабів і глибини спеціалізації та кооперування від стану міждержавних відносин і зумовлює розвиток процесу міждержавної економічної інтеграції.

Участь національних господарств у міжнародному поділі праці (МПП) не обмежується торгово-економічними формами. Ця участь проявляється також у розвитку взаємовідносин у науці, техніці та виробництві на основі кооперування спеціалізованих великих, середніх та дрібних підприємств.

Розвиток продуктивних сил через МПП веде до інтернаціоналізації виробництва. Разом з інтернаціоналізацією продуктивних сил та виробництва р озвиваються світовий ринок, а на цій основі й світове господарство та його інфраструктура.

Звідси, міжнародний поділ праці виражає галузеву і все більш внутрішньогалузеву й внутріфірмову спеціалізацію та кооперацію, взаємодію продуктивних сил у міжнародному масштабі й одночасно є специфічним міждержавним суспільним ставленням у процесі світового виробництва і реалізації його результатів. Базою розвитку міжнародного поділу праці є рівень і характер суспільного виробництва, тобто рівень розвитку продуктивних сил і характер економічних виробничих відносин в окремих країнах та в усьому світі. Чим вищий рівень суспільного виробництва, тим більше можливостей для участі в міжнародному поділі праці. Зростання міжнародного поділу праці є шляхом для збільшення ефективності виробництва і на цій основі розвитку людської цивілізації.

Отже, економічними засадами функціонування світового господарства є міжнародний

поділ праці, який визначає спеціалізацію виробництва країн відповідно до їхніх природно-кліматичних, історичних та економічних умов, що в свою чергу, на певному етапі виявляється як процес інтернаціоналізації виробництва і всього господарського життя.

На цій основі розвиваються процеси економічної інтеграції, які зумовлюють тенденцію до економічної єдності світу, глобалізації економічних явищ і процесів. Необхідність спільного розв'язання глобальних проблем сучасності, зокрема соціально-економічних та екологічних, є одним з факторів посилення цієї тенденції. Проте економічній єдності світу властиві певні суперечності: тенденції до об'єднання в рамках усієї світової економіки не завжди узгоджуються з регіональною інтеграцією, яка може призвести до певної відокремленості, замкненості окремих інтеграційних угруповань. В цілому ж загальносвітова інтеграція зумовлює формування взаємозалежного, хоча й суперечливого, але значною мірою цілісного світового господарства.

Дата добавления: 2014-01-07